KURS_LEKTsIJ_IOB

трубопроводи, трійники, запірну та регулюючу арматури, водолічильники та інше обладнання, м; Hf – робочий напір водорозбірної арматури, м.

Робочим напором називається такий необхідний вільний напір перед водорозбірною точкою, при якому забезпечується необхідна форма струменя

виливання і подача розрахункових витрат води (q0).
Величину втрат напору в системі водопостачання ( Htot	) знаходять за
формулою:
Htot = Sh + hл ,	(1.18)

де Σh – втрати тиску в системі водопостачання, які виникають при русі води через трубопроводи, трійники, запірну та регулюючу арматури, тобто втрати напору по довжині трубопроводу (Σhд) та місцеві опори (Σhм); hл – втрати

напору в лічильниках на розрахунковому напрямку.

Втрати напору в системі водопостачання, які виникають при русі води через трубопроводи, поверни, трійники, запірну та регулюючу арматури слід визначати за формулою:

Sh = i (1+ KM ) ,	(1.19)
де значення Км слід приймати: 0,3 – у мережах	господарсько-питних

водопроводів житлових та громадського призначення будинків; 0,2 – у мережах об'єднаних господарсько-протипожежних водопроводів житлових та громадського призначення будинків, а також у мережах виробничих водопроводів; 0,15 – у мережах об'єднаних виробничих протипожежних водопроводів; 0,1 – у мережах протипожежних водопроводів.

Сума загальних втрат напору на окремих ділянках дає величину загальних втрат напору на розрахунковому напрямку. Гідравлічний розрахунок виконується в табличній формі (табл. 1.3 ). У графу 1 заносять номери ділянок від диктуючого приладу до водомірного вузла (або, якщо не проводився окремий розрахунок уведенню, то до зовнішньої мережі). На аксонометричній схемі визначають відповідні довжини ділянок і заносять їх значення в графу 9.

Обчисливши загальні втрати напору на розрахунковому напрямку, визначають загальний потрібний напір для водопостачання будинку.

Таблиця 1.3

Гідравлічний розрахунок внутрішньої водопровідної мережі

					/с				Втрати
									напору, м
Розрахункова ділянка		Кількість приладів, N			Розрахункові витрати, л	Діаметр труби, мм	Швидкість руху, м/с
	Ймовірність дії, Р		P×N	α				Довжина ділянки	1000і	на ділянці H=i·l(1+K1)
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
1-2
2-3

31

При проектуванні водопроводу будинку, який розташований у межах населеного пункту, управління міського водопостачання надає дані про величину гарантованого напору Hg в місці, де розташований цей будинок.

Обчислене значення потрібного напору Hпотр (Htot) необхідно порівняти зі значенням гарантованого напору Hгар. Якщо різниця між ними менша за 1 м, те результати розрахунків задовільні, якщо більша, то необхідно зменшити

діаметри труб на ділянках мережі. У випадку, коли Hпотр < Hгар більше ніж на 0,5 м, слід перевірити можливість збільшення діаметрів найнавантаженіших

ділянок мережі з метою зменшення потрібного напору, щоб виконувалась умова Hпотр ≤ Hгар. Якщо це не можливо, то слід запроектувати підвищувальну

установку.

Гідростатичний напір у мережі господарсько-питних та господарськопротипожежних водопроводів на відмітці найнижчого санітарно-технічного приладу не винний перевищувати 60 м, а в протипожежних водопроводах на найнижчому пожежному крані – 90 м. У системі господарськопротипожежного водопроводу під година гасіння пожежі допускається підвищувати напір не більше ніж до 90 м на відмітці найнижчого санітарнотехнічного приладу.

Рис. 1.29 Схеми установки діафрагм у водорозбірної арматур (а) і в згоні (б)

Гідравлічний розрахунок систем гарячого водопостачання відрізняється від розрахунку холодного водопроводу тим, що враховують розрахункові витрати гарячої води й циркуляційні витрати, заростання трубопроводів і наявність водонагрівачів. При заростанні труб за рахунок відкладень накипу зменшується внутрішній діаметр труб і при цьому втрати напору збільшуються приблизно на 20 %. Для компенсування втрат тепла в системі в подаючих трубопроводах, крім розрахункових витрат на господарські споживи, враховують подачу циркуляційних витрат води. При виконанні розрахунку проводять прив'язку втрат напору в подаючих і циркуляційних трубопроводах для

різних гілок системи гарячого водопостачання. При необхідності проектування підвищувального й циркуляційного насосів рекомендується застосовувати один

підвищувально-циркуляційний насос.

Рис. 1.30 Схема паралельного зонування системи водопостачання мікрорайону з різноповерховою забудовою

Чим більше надлишковий напір перед водорозбірною арматурами, тим більше непродуктивні витрати води. Для зменшення надлишкових напорів потрібна установка діафрагм і регуляторів тиску. Установка діафрагм у водорозбірної арматур показана на рис. 1.29.

Паралельне зонування мереж у мікрорайонах з різноповерховою

32

забудовою приводить до максимального використання гарантованого напору в нижніх поверхах будинків; верхні поверхи забезпечуються напором від напірних насосних установок (рис.1.30).

Швидкість руху води в магістральних трубопроводах і стояках рекомендується приймати не більш 1,5 м/с, а в підводках до водорозбірних пристроїв - не більш 2,5 м/с.

1.9.3. Установки для підвищення тиску

При недостатньому напорі в зовнішній водопровідній мережі для його підвищення в мережах внутрішніх водопроводів у будинку готелю передбачається водопідкачка. Існують два види підкачування: у години «пік» і постійна.

Підкачування в години «пік» проводитися насосом, встановленим на введенні, і здійснюється, як правило, в автоматичному режимі. Якщо міський тиск постійний не забезпечує цілодобову подачу води до верхніх водорозбірних точок, передбачається постійне підкачування, тобто цілодобове.

У великих готельних комплексах України, з великою кількістю поверхів, передбачені, найчастіше, двохзонні системи водопостачання.

До водонапірних установок для внутрішніх водопроводів відносяться :

-насосні водонапірні установки,

-пневматичні установки,

-водонапірні баки.

Водонапірні установки служать для підвищення відсутнього напору в мережі внутрішнього водопроводу до значення, яке визначають як різниця між необхідним напором при розрахунковій витраті води й найменшому (гарантованому) напором на введенні.

Насосні установки належить розташовувати в сухому приміщенні, що опалюється, з природним або штучним освітленням і вентиляцією. Часто їх влаштовують у приміщеннях котелень, бойлерних, теплових пунктів, рідше – у підвальних приміщеннях під під'їздами або в окремих приямках зовні будинку. У зв'язку зі значним шумом під час роботи насосні установки (крім пожежних) забороняється розташовувати під житловими помешканнями.

Висота приміщення, у якому влаштовуються насоси, має бути не менше 2,2 м і достатньою для підйому й транспортування насосного обладнання. Навколо насосів потрібно передбачити вільні проходи. Між обладнанням насосних установок приймаються такі найменші відстані:

·від бічного обрізу фундаменту електродвигуна з насосом до стіни приміщення – 700 мм;

·між сусідніми фундаментами – 700 мм;

·від торцевого обрізу фундаменту електродвигуна з насосом до стіни приміщення – 1000 мм;

·від торцевого обрізу фундаменту з боку електродвигуна – не менше відстані, необхідної для витягування ротора електродвигуна без зняття останнього з фундаменту.

33

				Насоси	з діаметром	напірного
				патрубка до 100 мм включно допускається
				встановлювати вздовж стін і перегородок
				без проходу між агрегатом і стіною або
				перегородкою, але на відстані не менше 200
				мм від фундаменту будинку. Фундаменти
				під насоси повинні виступати над підлогою
				не менше, ніж на 200 мм. Допускається
				влаштовувати два агрегати на одному
				фундаменті	без проходу між ними з
Рис. 1.31 Схема обв'язки насосів: а)				обов'язковим	передбаченням	проходу
один насос, б) група насосів; 1 –				навколо такої установки шириною не
усмоктувальний трубопровід; 2 –				менше 700 мм.
запірна арматури; 3 – насос; 4 –				Насоси під'єднують до мережі після
манометр; 5 – вібровставка; 6 –				водомірного вузла. Насосні агрегати
зворотний клапан; 7 – напірний				обладнують надійною звукоізоляцією, яка
трубопровід;	8	–	плаваючий	складається з амортизаторів під агрегатами,
фундамент				еластичних	прокладок та	еластичних

патрубків довжиною 0,8-1,2 м (вібровставки) на всмоктувальному та напірному трубопроводах (рис. 1.31). Для протипожежних насосів звукоізоляція необов'язкова.

На напірній лінії кожного насосу встановлюють зворотній клапан, засувку або вентиль, манометр, а на всмоктувальній лінії – тільки засувку або вентиль. При встановленні насосів доцільно також передбачити обвідну лінію з засувкою й зворотнім клапаном в обхід насосів. Пуск насосів може бути автоматичним, дистанційним або ручним. Протипожежні насоси можуть включатись пусковими кнопками, що розташовані біля пожежних кранів або в диспетчерських пунктах.

Гідропневматичні установки

Рис. 1.32 Схема пневматичної водонапірної установки: 1 – гідробак; 2 – пневмобак; 3 – компресор

складаються з насосних установок і гідропневматичних баків. Як правило, вони автоматизовані (рис. 1.32). При пониженні рівня води в баці насоси вмикаються від датчика, при досягненні вищого рівня вимикаються. Тиск у заданих межах у гідропневматичних баках підтримується за допомогою компресора й насосів. Гідропневматичні баки розміщують у

підвалах, на перших поверхах або в окремих приміщеннях, що опалюються. У багатоповерхових будинках при зонному водопостачанні гідропневматичні установки можуть розташовуватись на верхніх поверхах. Гідропневматичні баки встановлюють вертикально або горизонтально. Віддаль між баками, від баків до стін і перекриття винне бути не меншою, ніж 0,6 м.

У якості альтернативи пневматичним установкам постійного тиску використовують насосні установки із частотним приводом, де подача й тиск

34

W = bWp +Wn ,

насоса можуть регулюватися з широкому діапазоні залежно від зміни частоти обертання електродвигуна.

Водонапірні баки. Водонапірні баки в будинках забезпечують необхідний запас води для регулювання нерівномірності водопостачання (при постійній чи періодичній недостачі напору в мережі), а при наявності протипожежного обладнання, крім того, і недоторканий протипожежний запас

води.

Рис. 1.33 Обладнання водонапірних баків: 1

– подаючий трубопровід; 2 – сигнальна труба; 3 – відвідний трубопровід; 4 – труба для спорожнення; 5 – переливна труба; 6 – злив з піддона; 7 – піддон

Водонапірні баки розташовують на горищах або верхніх поверхах у спеціальних приміщеннях. Вони можуть бути металічними або залізобетонними, круглими або прямокутними в плані. Баки встановлюються на спеціальні піддони і зверху закриваються спеціальними кришками з люками. На рис. 1.33 показано схему встановлення баку і його обв'язки трубопроводами.

Відстані між баком і будівельними конструкціями повинні бути не меншими, ніж 0,7 м, а збоку поплавкових клапанів – не меншими за

1,0 м; від верху баку до перекриття – не меншими за 0,6 м, від піддона до дна бака – не меншими 0,5 м. У водонапірних баках передбачають циркуляцію води спеціальними пристроями, або, що частіше, за рахунок влаштування

трубопроводів уведенню й відводу води з протилежних сторін бака.

Повний об'єм W водонапірних баків у будівлях визначають як суму регулювального Wр й недоторканого протипожежного Wn запасів води:

(1.20)

де β = 1,1-1,3 – коефіцієнт запасу.

Регулювальний об'єм баку визначають за графіками подачі води й водоспоживання або за формулами, що враховують середньогодинні витрати води в будинку, період недостатнього тиску в мережі, продуктивність і ступінь автоматизації насосів. Недоторканий протипожежний запас води визначається з розрахунку 10-ти хвилинного гасіння пожежі.

При проектуванні внутрішнього водопроводу з баками слід враховувати їх суттєві недоліки: необхідність спеціальних приміщень, значні динамічні навантаження на перекриття, ретельна експлуатація баків (періодичне чищення, забезпечення циркуляції, захист від атмосферного забруднення тощо).

1.10 ПРОТИПОЖЕЖНЕ ВОДОПОСТАЧАННЯ

Для захисту будинків і окремих об'єктів від пожеж влаштовують зовнішні й внутрішні протипожежні водопроводи.

Внутрішні протипожежні водопроводи, залежно від вогненебезпечності й поверховості будинків, улаштовують роздільними або об'єднаними з

35

водопроводом іншого призначення. Протипожежні водопроводи обладнують пожежними кранами. У будинках, що вимагають підвищеного захисту, застосовують автоматичні (спринклерні) і напівавтоматичні (дренчерні) установки.

Роздільні протипожежні водопроводи проектують у будівлях, у яких інші внутрішні водопроводи або відсутні, або коли об'єднання з ними заборонене по якості води, що транспортується, або недоцільно з техніко-економічних міркувань.

Роздільний протипожежний водопровід складається з мережі трубопроводів із запірною арматурами і водорозбірними пожежними кранами, водоживильників – насосних установок, що забезпечують подачу необхідної кількості води для гасіння пожежі. Систему проектують із дотриманням вимог високого ступеню надійності й безперебійного постачання водою, тому передбачають дубльовані, незалежні джерела живлення водою й енергією, дистанційний пуск пожежних насосів, здвоєні пожежні крани, кільцеві водогінні мережі.

Істотний недолік роздільних протипожежних водопроводів полягає в тому, що вони є закритими непротічними системами, тому вода в трубах псується й містить продукти корозії.

Найбільше поширення одержали об'єднані протипожежні водопроводи, у яких забезпечується рух води. В окремих випадках у неопалюваних будинках проектують сухі протипожежні водопроводи з установкою випусків і запірної арматур в опалювальних приміщеннях або колодязях.

Протипожежні водопроводи відповідно до вимог СНиП 2.04.01-85 влаштовують: у житлових одно- і багатосекційних будинках висотою 12 поверхів і більш; гуртожитках і готелях висотою в чотири поверхи і більш; у будинках навчальних закладів; санаторіях, будинках відпочинку, лікувальних і дитячих установах, магазинах і ін. при обсязі будинку 5000 м3 і більш;

кінотеатрах, клубах, будинках культури.

У житлових будинках висотою 12 - 16 поверхів улаштовують об’єднаний господарсько-питний і протипожежний водопровід, а в будинках висотою 17 поверхів і більш - роздільний протипожежний і господарсько-питний водопровід.

Максимальний напір в об'єднаному протипожежному водопроводі на оцінці найнижче розташованого водорозбору і пожежного крана повинен бути не більш 45 м, а в роздільного протипожежного водопроводу - не більш 90 м. При напорах обмеження, що перевищують ці, між пожежним краном (вентилем) і сполучним патрубком установлюють діафрагму для зниження надлишкових напорів. Подібні діафрагми встановлюють у водорозбірної арматур господарсько-питного водопроводу.

До складу устаткування пожежного крана входять: пожежний вентиль діаметром 50 або 65 мм, приєднаний до відгалуження стояка; прядив'яний рукав (шланг) того ж діаметра довжиною 10, 15 і 20 м з швидкозмикаючими напівгайками і пожежний стовбур з наконечником (сприском) діаметром 13, 16

і 19 мм (рис. 1.34).

36

Пожежні крани розміщають у шафках з написом ПК на висоті 1,35 м над підлогою в легкодоступних місцях (у вестибюлях, коридорах, на сходових майданчиках, у проходах та ін.).

Мережі протипожежних водопроводів із числом пожежних кранів більш 12 повинні бути закільцьовані

		й приєднані до зовнішніх мереж не менш чим двома
		введеннями.
		Число пожежних кранів у системі призначають із
		урахуванням зрошення всіх площ приміщень будинку
		розрахунковим числом	(по	СНиП) компактних
		(нероздроблених) струменів. Радіус дії пожежного
		крана визначається як сума довжини пожежного рукава
	Рис. 1.34 Пожежний	й довжини компактної частини струменя, рівній висоті
		приміщення, що захищається, але не менш 6 м для
	кран у зборі: 1 –	житлових і інших будинків висотою до 50 м і 8 м - при
	вентиль; 2 – рукав; 3 –	висоті житлових будинків більш 50 м.
	стовбур; 4 – шафа
		Число одночасно	діючих	пожежних кранів і

рекомендовані мінімальні витрати води наведено в СНиП 2.04.01-85. Мінімальна витрата води на один струмінь нормується 2,5 і 5 л/с, а число одночасне діючих струменів – від одного до трьох, у залежності від призначення, обсягу й висоти будинку.

Спринклерні протипожежні установки призначені для автоматичного гасіння пожежі, що виникла в приміщенні. Одночасно з подачею води вмикається сигнал тривоги. Спринклерні установки застосовують у приміщеннях з підвищеною пожежною небезпекою

Установка (рис. 1.35) складається з наступних основних елементів: спринклерних головок 2, змонтованих на галузях 3 розподільної мережі, контрольно-сигнального пускового клапана 5 і головної засувки 6, змонтованих на головному стояку, що подає, 4, автоматичного водоживильника (бака) 7, пристрою для приєднання резервного водоживильника 8 і основного водоживильника, що полягає з імпульсного гідропневмобака 9 обсягом 0,5 м3, насосної установки 10, водомірного вузла 11, приєднаного до магістрального трубопроводу зовнішнього водопроводу 1.

Спринклерні головки

(зрошувачі) вкручуються на різьбленні в сталеві труби на відстані 3 - 4 м друг від друга в шаховому порядку в плані. У корпусі 15 спринклера встановлена діафрагма 16 з

Рис. 1.35 Спринклерна установка автоматичного пожежогасіння: а – схема спринклерної установки; б – спринклер

отвором діаметром 8, 10 і 12,7 мм, яке закрито скляним напівсферичним клапаном 14, підтримуваним трьома мідними або латунними пластинами 13, з'єднаними легкоплавким

37

сплавом. Температури плавлення сплаву 72°С±2; 93°С±2; 141°С±3; 182°С±3. Пластини замка опираються на розетку 17, прикріплену до рами 12 головки спринклера. Розрахункова площа зрошення одного спринклера типу СП-2 становить 9 - 12 м2. Випускають також спринклери типу ОВС із підвищеною площею зрошення (12, 27, 36 м2) і евольвентного типу ЕС.

Спринклерні установки бувають водяні, повітряні й водно-повітряні. Водяні системи застосовують в опалювальних приміщеннях, повітряні і водоповітряні – у неопалювані.

Один з основних елементів установки – клапан, який, залежно від типу спринклерної установки, буває водяний, повітряний і водоповітряний. Принцип дії водяного клапана наступний. Уся спринклерна мережа, обладнана спринклерними головками, перебуває під напором і заповнена водою. Під дією підвищеної температури повітря в приміщенні, де розташована спринклерна мережа, від виниклого пожежі замки спринклерних головок розплавляються, і вода починає виливатися із труб спринклерної мережі. При цьому тиск у мережі над клапаном падає, клапан відкривається, і вода по головному трубопроводу надходить у спринклерну мережу. Одночасно через отвір клапана вода надходить до сигнального пристрою (датчику), що включає насос для подачі води в спринклерну мережу від основного водоживильники.

Дренчері напівавтоматичні установки бувають заливні (у

вибухонебезпечних приміщеннях) і сухотрубні. Устаткування цих установок складається з мережі з відкритими зрошувачами (дренчерами), автоматичного й основного водоживильників і вузла керування у вигляді запірної арматур або клапанів групової дії, які відкриваються тільки при виникненні пожежі.

На рис. 1.36 наведена схема дренчерної установки, робота якої може бути автоматизована за допомогою спринклерних контрольних головок (зрошувачів), легкоплавких замків із тросовим керуванням або термоелектричних датчиків.

		Дренчер складається з
	головки з діафрагмою, рами
	й	розетки.	Випускають
	відкриті		зрошувачі
	(дренчери)		двох	типів:
	трояндіоточні ДР і лопаткові
	ДЛ із отворами діафрагм 8,
	10	і 12,7	мм,	а також
Рис. 1.36 Дренчерна напівавтоматична система	зрошувачі з		підвищеної до
протипожежного водопостачання: 1 – подача води від	58 - 210 м2			площею
основного водоживильника; 2 – трос; 3 – легкоплавкий	зрошення.
замок; 4 – дренчери; 5 – засувки керування; 6 –		Розміщають		дренчери
розподільна мережа; 7 – водонапірний бак	на відстані не більш 3 м друг
автоматичний водоживильник; 8 – клапан групової дії;	від друга й не більш 1,5 м
9 – головна засувка; 10 – резервний водоживильник; 11 –	від стін приміщення, що
корпус дренчера; 12 – рамка; 13 – розетка
	захищається.

38

1.11 МІСЦЕВІ УСТАНОВКИ КОНДИЦІЮВАННЯ ВОДИ

Місцеві установки кондиціювання води призначені для доочищення водопровідної води в будинках для використання її в питному-господарсько- питному водопостачанні, у гарячім водопостачанні і опаленні, для роботи інженерного встаткування самого будинку (системи кондиціювання і пиловидалення) і технологічного устаткування споживачів.

Різні споживачі води в будинках висувають різні вимоги до якості води: так для систем теплопостачання (бойлери і парові котли) необхідна зм'якшена вода, а для систем кондиціювання - частково знесолена. Для медичного устаткування в лікарнях і поліклініках потрібно глибоко знесолена й знезаражена вода, вільна від усіх механічних домішок. Крім того, у будь-якому місті існує велика кількість дрібних виробництв, яким потрібно спеціально підготовлена вода у відносно невеликих кількостях.

Оскільки якість водопровідної води в ряді міст не завжди відповідає вимогам СанПиН 2.1.1074-01, у тому числі в результаті вторинного забруднення в розподільних мережах, то виникають ситуації, коли необхідна установка систем доочищення водопровідної води в кінцевого споживача для одержання питної води.

Якщо система доочищення знаходиться у квартирі, і призначено для одного або кількох людей, то таке устаткування, як правило, відноситься вже до категорій «побутові фільтри», однак принцип очищення аналогічний більшим системам, встановлених у технічних і допоміжних приміщеннях житлових і

побутових будинках.

Набір устаткування системи доочищення водопровідної води залежить від складу вихідної води і вимог до якості очищеної води, і в число його завдань може входити:

-видалення колоїдного (окисленого) заліза, зважених часток і великих домішок (пісок, окалина): сітчасті фільтри, механічні фільтри з картриджами або зернистим завантаженням, микро- і ультрафільтраційні мембрани;

-видалення розчиненого заліза;

-зм'якшення води: катіонові фільтри зі змінними картриджами або автоматичною регенерацією, нанофільтрація;

-видалення неприємних запахів і присмаків: фільтри з активованим вугіллям або сорбціонним завантаженням, рідше озонування;

-видалення токсичних домішок (важкі метали, органічні сполуки, у т.ч. хлороформ): фільтри з активованим вугіллям або сорбціоним завантаженням, нанофільтрація або зворотний осмос;

-знесолення води: електродіаліз;

-знезаражування води: бактерицидні ультрафіолетові лампи, дозування знезаражуючих реагентів, обробка завантажень фільтрів сріблом.

Для одержання високоякісної питної води найчастіше використовують послідовно: механічне очищення, зм'якшення і видалення заліза (при необхідності) і сорбцію на активних вугіллях. Мембранні системи нанофільтрації і зворотного осмосу дозволяють виключити всі вищевказані

39

стадії, залишивши на виході тільки сорбційний фільтр для видалення запахів і привкусів.

Для гарантованого забезпечення бактеріальної чистоти відпрацьованої води установки доповнюють найчастіше ультрафіолетовими лампами.

Експлуатація систем доочищення водопровідної води зв'язана, у першу чергу, із заміною картриджів, промиванням механічних фільтрів і регенерацією завантажень іонообмінних і видалення заліза фільтрів. Останнє виконується, як правило, автоматично, однак потрібне періодичне поповнення запасів реагентів.

Особливо слід зазначити необхідність точно контролювати термін роботи картриджів і фільтрів з активованим вугіллям і вчасно міняти сорбент, оскільки при тривалій роботі на них активно розвивається мікрофлора, а вугільні фільтри, що виснажили свою сорбційну ємність можуть передавати у воду затримані раніше забруднення.

1.12 ОСНОВИ АВТОМАТИЗАЦІЇ СИСТЕМ ВОДОПОСТАЧАННЯ БУДИНКІВ

Для роботи водонапірних установок в автоматичному режимі, а також для автоматизації роботи водоочисних систем існують ряд пристроїв, що реагують на зміну тиску, рівня або швидкості руху води.

Автоматичне включення або вимикання електродвигунів насосів і компресорів у системах водопостачання будинків можливо при зміні рівня води у водонапірному баку, або тиску в трубопроводах мережі (або пневматичному баку) або швидкості руху води в трубопроводі.

При зміні зазначених параметрів приводяться в дію датчики, пов'язані з виконавчими механізмами включення або вимикання магнітного пускача, що з'єднує або розмикає лінію електроживлення двигуна насоса.

	Для	контролю
	рівня застосовують
	різні реле рівня води:
		механічні,
	електронні, датчики
	тиску	й
	ультразвукові
	датчики. У механічні
Рис. 1.37 Пристрій поплавкових реле рівня: 1 – стінка	(поплавкових) реле
резервуара; 2 – поплавець; 3 – контакти; 4 – проведення; 5 –	рівня (рис. 1.37)
трубка з герконом; 6 – поплавець із магнітом	чутливим	елементом

є поплавець, поступальний рух якого різними способами передається на контакти реле. Залежно від верхнього або нижнього положення рівня води в баку реле рівня включає або виключає контакти електроланцюга двигуна.

Для виміру рівня також використовують чутливі електронні датчики тиску, які можуть визначити навіть невелика зміна тиску водяного стовпа й, відповідно, рівня води в резервуарі. Ці датчики встановлюють у нижній частині бака.

40