KURS_LEKTsIJ_IOB

сміттєспалювальну камеру. Спалюють сміття один раз на добу й, як правило, у нічний годину; решту години система працює як холодний сухий сміттєпровід. Перевага таких сміттєпроводів у тому, що камера й стволи добре дезінфікуються гарячими газами, а недоліки – потреба в паливі, наявність шлаків, забруднення оточуючого повітря. Такі сміттєпроводи застосовуються досить рідко й лише в тих випадках, де це доцільно (наприклад, у лікувальних заставах, де вимагається знищення й дезінфекція різних відходів).

Ще рідше для видалення сміття використовують господарсько-побутову каналізацію. Для цього сміття подрібнюють спеціальними дробарками, які встановлюють на випусках мийок, розбавляють водою і скидають у каналізацію (мокре сміттєвидалення) (рис. 1.66). Такі подрібнювачі побутових харчових відходів дозволяють утримувати кухні в чистоті без накопичення та зберігання

цих відходів.

Тверді побутові відходи вивозяться на спеціальні полігони або на сміттєспалювальні чи сміттєпереробні заводи. Термін експлуатації полігону 1520 років. Розташовувати полігони необхідно на віддалі не менше 500 м до найближчої житлової забудови. На полігонах повинен бути забезпечений захист від забруднення атмосфери, ґрунту, підземних та поверхневих вод. По периметру полігона влаштовують захисну лісоополосу шириною не менше 20 м.

1.21.2. Видалення пилу в житлових та громадських будинках

Крім побутового сміття, у житлових та громадських будинках утворюється або заноситися ззовні пил, який осідає на різні предмети або знаходиться в повітрі. Природна або примусова вентиляція сприяє очищенню повітря, але не видаляє пил, який знаходиться на предметах. Найчастіше для збирання та видалення такого пилку в житлових будинках використовують індивідуальні пилосмоки або стаціонарно встановлені побутові агрегатипилосмоки (рис. 1.67).

Рис. 1.67 Централізована система видалення пилку в котеджах та міських квартирах

Агрегати пилосмоки можуть бути встановлені в гаражі котеджу, на кухні під мийкою або в інших підсобних приміщеннях. Від побутового агрегату в кожне приміщення проводитися приховане в підлозі або стіні розведення труб, які закінчуються спеціальними пневморозетками для під'єднання гнучкого шлангу. Агрегат запускається автоматично в момент підключення шланга до пневморозетки або за допомогою електрокнопки вмикання, що розташована на держаку. Після вмикання агргату пил зі сміттям засмоктується у фільтр.

Відфільтроване повітря видаляється за межі будинку. Для ефективнішого прибирання система комплектується різними щітками. У приміщеннях, де потрібне часте прибирання (вітальні, кухні), інколи додатково встановлюють пристінний (плінтусний) совок. Сміття просто підмітають до нього й ногою натискають на клавішу вмикання.

61

Рис. 1.68 Централізована вакуумна система видалення пилку в адміністративних та громадських будинках: 1 – відокремлювач крупних домішок; 2 – вловлювач пилку та дрібних домішок; 3 – вентилятор; 4 – шумоглушник; 5 – регулятор-регулятор- вакуум-регулятор; 6 – вакуум-канали

Відсутність шуму за рахунок встановлення агрегату в технічних приміщеннях, видалення відфільтрованого повітря за межі будинку та простота експлуатації сприяє практичному застосуванню таких систем.

У будинках адміністративного чи громадського призначення пил може видалятись через централізовану вакуумну систему, яка складається з вертикальних та горизонтальних каналів або труб у стінах будинків та камери з вентиляційною установкою і установками для очищення забрудненого пилом повітря (рис. 1.68). У цьому випадку система вмикається, як правило, централізовано в певні години доби на

період прибирання.

Вакуумні системи видалення пилу можуть бути об'єднані із сміттєпроводами будинку. Сміття та пил об'єднаною системою трубопроводів транспортуються в центральний збірний пункт, де вони ущільнюються і вивозяться на сміттєпереробні підприємства.

Запитання для самоперевірки

1.Що таке інженерне обладнання будівель?

2.Як класифікується внутрішнє водопостачання?

3.Які є елементи і схеми внутрішнього водопостачання ?

4.Що відноситься до матеріалів і обладнання внутрішніх водопроводів?

5.Що таке ввід і водомірний вузол?

6.Як влаштована система гарячого водопостачання?

7.Як відбувається водопостачання будівель спеціального призначення?

8.Що відноситься до розрахунку водопостачання і каналізації?

9.Які є системи і елементи внутрішньої каналізації?

10.Що відноситься до обладнання каналізаційної мережі?

11.Які є установки в системі внутрішньої каналізації?

12.Як відбувається сміттє- і пиловидалення в будівлях?

62

2 СИСТЕМИ ОПАЛЕННЯ БУДИНКІВ

Система опалення слугує для обігріву приміщень у холодний період року і підтримки нормальної температури повітря в приміщенні незалежно від зовнішньої температури.

На сьогодні найчастіше в готелях застосовується водяне, парове та електричне опалення. Вибір опалення залежить від призначення та архітектурно-будівельного вирішення готелю.

Найпоширенішим є водяне опалення. У готелях застосовують опалювальні системи середнього тиску з температурою води до 120°С, що подається від теплоелектроцентралі, а потім використовується для опалювальних цілей. Джерелами тепла для готелів можуть бути також власні котельні.

У великих готелях, де група приміщень громадського призначення займає велику площу, для житлової частини влаштовують окрему систему опалення або окрему її гілку.

Найбільш комфортною є система променистого опалення, що дозволяє підвищити санітарно-гігієнічний стан приміщень, оскільки не допускає скупчення і підгоряння пилу на радіаторах. Панелі променистого опалення влаштовують у підлозі, стелі, стінах і перегородках. Температура поверхні обігріву 30-50°С.

Також у багатьох готелях успішно застосовується електроопалювальна система під покриттям підлоги.

2.1 МІКРОКЛІМАТ ПРИМІЩЕНЬ

Оскільки більшу частину свого життя людина проводить у приміщеннях, то для забезпечення нормального самопочуття і працездатності ці приміщення повинні відповідати санітарно-гігієнічним вимогам, і в них повинен бути сприятливий мікроклімат.

Під мікрокліматом приміщення розуміють сукупність теплового, повітряного і вологістного режимів у їх взаємозв'язку. Основна вимога до мікроклімату – підтримування сприятливих умов для людей, які знаходяться в приміщенні. Організм людини мас властивість до саморегуляції температури і підтримування її сталою (≈36,6 °С). Для нормальної життєдіяльності і самопочуття людини має бути тепловий баланс між теплотою, що виробляє організм, і теплотою, яка виділяється в навколишнє середовище. Зазвичай понад 90 % теплоти віддається навколишньому середовищу (половина – випромінюванням, чверть – конвекцією, чверть – випаровуванням) і менше 10 % теплоти втрачається в результаті обміну речовин.

Мікроклімат приміщення характеризується такими параметрами: температурою внутрішнього повітря tв, радіаційною температурою приміщення (усередненою температурою його огороджувальних поверхонь) tR, швидкістю руху і відносною вологістю повітря. Поєднання цих параметрів мікроклімату, при яких зберігається теплова рівновага в організмі людини і відсутня напруга в її системі терморегуляції, називають комфортними або оптимальними. Для холодної пори року оптимальна температура повітря приміщення

63

становить, °С: для легкої робота 20–23, для важкої робота 16–18; для теплої пори – для легкої робота 22–25, для важкої робота 18–21. Крім оптимальних, розрізняють допустимі поєднання параметрів мікроклімату, за яких людина відчуває невеликий дискомфорт.

При проектуванні систем опалення приймаються розрахункові параметри зовнішнього повітря для холодної пори року на підставі даних метеорологічних спостережень, які наведені в нормативних документах. Згідно зі СНиП 2.04.0591 клімат холодної пори року для різних населених пунктів характеризується двома розрахунковими категоріями параметрів зовнішнього повітря: А і Б. Для розрахунку систем опалення приміщень житлових, громадських і виробничих будинків у холодну пору року приймаються параметри категорії Б.

Розрахунок системи опалення на абсолютну мінімальну температуру, яка спостерігається раз в декілька років, причому протягом короткого періоду, економічно недоцільний, адже завдяки тепловій інерції огородження помітного зниження температури внутрішнього повітря у приміщення не відбувається. Згідно зі СНиП 2.04.05-91 тривалість опалювального періоду залежить від кількості днів із середньодобовою температурою +8 °С і нижче.

2.2 ТЕПЛОТЕХНІЧНИЙ РОЗРАХУНОК ОГОРОДЖЕНЬ

При проектуванні системи опалення будинку потрібно особливу увагу приділяти вибору конструкцій зовнішніх огороджень і оцінці їх опору теплопередачі. Огородження приймаються за умови забезпечення мінімальних затрат на будівництво і експлуатацію. Ці затрати включають вартість будівельних конструкцій, затрати на паливо і електроенергію при роботі системи опалення будинку. В усьому світі застосовуються та постійно вдосконалюються різноманітні системи утеплення фасадів. Застосування теплоізоляційних матеріалів у спорудженні та реконструкції будівель дозволяє економити теплову енергію на опаленні, збільшити корисну площу будови шляхом зменшення товщини стін; зменшити витрати матеріалів на фундамент у зв'язку з полегшеною конструкцією; ефективно покращити теплоізоляцію стін існуючих будівель; підвищити комфорт у приміщеннях.

Теплозахисні властивості зовнішнього огородження характеризують величиною опору теплопередачі RΣ, м2·К/Вт, який визначається за формулою:

			R =	1		+ S di	+	1
			S	aв		li	aз ,			(2.1)
де αв
	–	коефіцієнт	тепловіддачі					внутрішньої поверхні		огородження,
Вт/(м2·К);	δi	– товщина	шарів		однорідної конструкції, м; λi					– коефіцієнт

теплопровідності матеріалу шарів, Вт/(м·К); αз – коефіцієнт тепловіддачі зовнішньої поверхні огородження, Вт/(м2·К.

Коефіцієнти αв і αн приймаються по СНиП і для ряду випадків показані в таблиці 2.1; δi – визначається з будівельних креслень тих, або призначається відповідно до завдання; λi – приймається по довідковим даним. Термічний опір повітряних прошарків може бути прийнято по таблиці 2.2.

64

		Коефіцієнти тепловіддачі							Таблиця 2.1
	Поверхня огороджуючої конструкції						αв,		αз,
						Вт/(м2·К)			Вт/(м2·К)
	Внутрішня поверхня стін, полів, гладенької						8,7		-
	стелі
	Зовнішня поверхня стін, без горищних						-		23
	перекриттів
	Перекриття горищ і над неопалювальними						-		12
	підвалами з світловим прошарком
	Перекриття над неопалювальними підвалами						-		6
	без світловим прошарком
	Термічний опір замкнутих повітряних прошарків								Таблиця 2.2
		Вертикальний і			Горизонтальний прошарок
	Товщина	горизонтальний прошарок
					при потоці тепла зверху вниз
	повітряного	при потоці тепла знизу вгору
	прошарку, м		При температурі повітря в прошарку
		додатній		від’ємній	додатній			від’ємній
	0,01	0,13		0,15	0,14				0,15
	0,02	0,14		0,15	0,15				0,19
	0,03	0,14		0,16	0,16				0,21
	0,05	0,14		0,17	0,17				0,22
	0,1	0,15		0,18	0,18				0,23
	0,15	0,15		0,18	0,19				0,24
	0,2-0,3	0,15		0,19	0,19				0,24
	Опір	теплопередачі	вікон і дверей		зазвичай не		розраховується і

приймається за довідковими даними залежно від конструкції, яка використовується.

Для внутрішніх огороджень опір теплопередачі RΣ визначається у випадку, коли різниця температур повітря сусідніх приміщень перевищує 3 °С. Мінімально допустимий опір теплопередачі для цих огороджень Rqmin, м2·К/Вт, може бути визначений за формулою:

R	=	tв1 - tв2
q min		Dtсг ×aв ,		(2.2)

де tв1, tв2 – розрахункова температура повітря теплішого приміщення, °С; tсг – допустима за санітарно-гігієнічними вимогами різниця між температурою внутрішнього повітря і приведеною температурою внутрішньої поверхні

огороджувальної конструкції, °С.

Основна умова теплотехнічного розрахунку зовнішніх огороджень будинку полягає в тому, що опір теплопередачі зовнішніх огороджень RΣ повинен бути не менше мінімально допустимого опору теплопередачі Rqmin,

тобто RΣ≥ Rqmin.

При теплотехнічному розрахунку товщина основного шару огородження (цегли або бетону) задається. Розрахунком обчислюють товщину і підбирають

65

Рис. 2.1 Утеплення будівельних конструкцій будинку пінополістиролом товщиною: А – покриття покрівлі – 12–16 см (в залежності від кліматичних умов); Б – верхнє перекриття – 12–16 см; В – утеплення зсередини – 3–10 см; Г – зовнішня стіна, утеплена зсередини – 8– 12 см; Д – зовнішня стіна, утеплена ззовні – 8–12 см; Е – підлога приміщень, не розташованих над підвалом, – 8–10 см; Ж – підвал, погріб – 6–12 см.

залежності від температурної зони експлуатації будинку.

Для теплоізоляції будівельних конструкцій (стіни, стелі, даху, криши, підлоги, підвалу та інших) частіше всього використовуються пінополістирольні чи мінераловатні плити. Утеплення конструкцій будинку пінополістиролом показане на рис. 2.1.

матеріал шару теплоізоляції. Rqmin приймається з довідкової літератури в

Пінополістирол і мінеральна вата мають майже однакову теплопровідність. При виборі системи теплоізоляції будинку потрібно враховувати відмінності між цими матеріалами. Так, пінополістирол має більшу міцність, ніж мінеральна вата, є негігроскопічним, тому під впливом вологи не втрачає теплоізоляційних властивостей, і вдвічі легшим. Найчастіше плити з пінополістиролу застосовують для утеплення житлових будинків і в індивідуальній забудові, що пояснюється їх дешевизною. Недоліками пінополістиролу є мала звукоізоляція, низька паропроникність, руйнування

при температурі понад 80 °С. Мінераловатні плити мають такі переваги: негорючість, високу

паропроникність і хорошу звукоізоляцію. Для утеплення високих будинків (понад 8 поверхів), а також будинків підвищеної категорії небезпеки для людей (лікарні, школи, глядацькі зали тощо) слід використовувати систему з пінополістирольними плитами.

Мінеральна вата забезпечує вільне виведення водяної пари з приміщення назовні, стіни «дихають», не утворюється на поверхні стін пліснява, грибок, тоді як пінополістирол не пропускає водяну пару.

При проектуванні нових будинків та реконструкції існуючих шари з теплоізоляційних матеріалів слід розташовувати із зовнішньої сторони стіни. В цьому випадку збільшується температура внутрішньої поверхні стіни, точка роси виноситься за межі стіни, товща стіни зберігає тепло.

Для вікон, балконних дверей, вітрин, вітражів і світлопрозорих фасадів мінімально допустимий опір теплопередачі визначається за довідковою літературою.

2.3ТЕПЛОВИЙ РЕЖИМ БУДИНКІВ

Ухолодну пору року приміщення втрачає тепло через зовнішні огородження, а також тепло витрачається на нагрівання холодного повітря, яке інфільтрується через нещільності в огородженнях, надходить через прорізи дверей, на нагрівання матеріалів, виробів, які холодними потрапляють у

66

приміщення. З іншого боку, тепло надходить у приміщення від сонячної радіації, людей, нагрітого технологічного обладнання, джерел штучного освітлення, побутових приладів та ін.

Отже, тепловий баланс приміщення в загальному вигляді можна записати

як:

Qсо = SQвтр - SQнадх ,

(2.3)

де Qco – дефіцит тепла, тобто розрахункова потужність системи опалення, Вт; ΣQвтр – сумарні теплові втрати приміщеннями, Вт; ΣQнадх – сумарні надходження тепла в приміщення, Вт, для житлових будинків приймаються із розрахунку 10 Вт на 1 м2 загальної площі і їх слід враховувати в цілому на систему опалення будинку.

	Якщо в будинку, зазвичай виробничому, ΣQнадх > ΣQвтр то надлишок
тепла усувається, наприклад, роботою припливної вентиляції.
	Розрахункові теплові втрати для житлових будинків визначаються за
формулою:			SQвтр = SQогор + SQвент ,
								(2.4)
де ΣQогор – сума втрат тепла через окремі огородження будинку, Вт; ΣQвент –
втрати тепла на нагрівання вентиляційного повітря, Вт.
				Втрати тепла через окремі огородження
				обчислюють за формулою:
					Qогор = KF(tв - tз )n(1+ Sb )		,	(2.5)
				де К = 1/RΣ – коефіцієнт теплопередачі
				огородження, Вт/(м2·К); F – розрахункова
				площа огородження, м2 (рис. 2.2); n –
				коефіцієнт, що враховує зовнішньої поверхні
				огороджень (табл. 2.3); tз – розрахункова
				температура	зовнішнього	повітря,		або
				температура повітря сусіднього приміщення,
				якщо різниця між температурами сусідніх
				приміщень більше 3 °С; Σβ – додаткові втрати
				тепла в частках від основних, які враховуються:
				а) для зовнішніх вертикальних і похилих
				огороджень, орієнтованих на напрямки, звідки в
Рис.	2.2	Схема	обміру	січні дує вітер зі швидкістю, що перевищує 4,5
огороджень				м/с з повторюваністю не менше 15 % Σβ = 0,05
				при швидкості вітру до 5 м/с і Σβ = 0,10 при

швидкості вітру 5 м/с і більше; при типовому проектуванні додаткові втрати Σβ = 0,05 для всіх приміщень;

б) для зовнішніх вертикальних і похилих огороджень багатоповерхових будинків – Σβ = 0,20 для першого і другого поверхів; 0,15 – для третього; 0,10 для четвертого поверху будинків з кількістю поверхів 16 і більше; для 10–15 – поверхових будинків додаткові втрати Σβ = 0,10 для першого, другого поверхів і 0,05 – для третього поверху.

Тепловтрати приміщення дорівнюють сумі втрат тепла через його зовнішні огородження, обчислені за формулою (2.5). Коефіцієнти теплопередачі К для підлоги на ґрунті визначають за умовними термічними опорами для окремих зон підлоги.

67

Таблиця 2.3

Значення коефіцієнта n, що враховує положення зовнішньої поверхні огороджень

Тип огороджуючої конструкції	n
Зовнішні стіни і перекриття, що доторкаються з зовнішнім	1,0
повітрям
Горищне перекриття	0,9
Перекриття над не опалювальним підвалом з світловим	0,75
прошарком в стінах
Те ж без світових прошарків	0,6
Передачу тепла з приміщення через конструкцію підлоги	і товщу ґрунту

під будинком можливо описати складними закономірностями. Але, враховуючи порівняно невелику питому вагу тепловтрат через підлогу в загальних тепловтратах приміщення, для їх розрахунку використовують спрощену методику. Поверхню підлоги ділять на смуги шириною 2 м, паралельні зовнішнім стінам (рис. 2.3). Смуга, найближча до зовнішньої стіни, є зоною І, наступні дві смуги – зони II і III, а решта поверхні підлоги – IV. Тепловтрати кожної зони обчислюють за формулою (2.5), приймаючи n = 1. За величину R приймають умовний опір теплопередачі, який для неутепленої підлоги позначають Rнп і приймають рівним для І зони 2,15, для II зони – 4,3, для III зони – 8,6 і для IV зони – 14,2 м2·К/Вт.

Якщо в конструкції підлоги на ґрунті є матеріали з теплопровідністю λ < 1,2 Вт/(м·К), то така підлога є утепленою, і тоді умовний опір теплопередачі

відповідної зони утепленої підлоги Rут дорівнює:
R	ут	= R + S	d ут
		нп	lут ,		(2.6)

де δут і λут – товщини і теплопровідності матеріалу утеплювачів.

Тепловтрати через підлогу на лагах обчислюють також за зонами, тільки умовний опір теплопередачі кожної зони підлоги на лагах приймають рівним:

Rл = 1,18Rут .	(2.7)
Поверхня ділянки підлоги в зоні І, що прилягає до зовнішнього кута, має

підвищені тепловтрати, тому її площа розміром 2×2 м враховується при визначенні площі зони І двічі.

Підземні частини зовнішніх стін розглядаються при розрахунку тепловтрат як продовження підлоги. Розбивку на смуги в цьому випадку роблять від верха підземної частини стін (рис. 2.3 б). Умовні опори теплопередачі для зон приймають як і для підлоги з утеплювачем, яким в даному випадку є шари конструкції стіни.

Кількість тепла на нагрівання вентиляційного повітря обчислюється для кожного опалюваного приміщення, яке має одне або більшу кількість вікон чи балконних дверей в зовнішніх стінах, виходячи із необхідності забезпечення підігріву опалювальними приладами зовнішнього повітря у об'ємі однократного повітрообміну за годину, за формулою:

Qвент = 0,337Fn × h(tв - tз ) ,

(2.8)

де Fn – площа підлоги приміщення, м2; h – висота приміщення від підлоги до стелі, м, але не більше 3,5 м.

68

			для	Витрати	тепла Qвент
				нагрівання	зовнішнього
			повітря, яке надходить у
			вхідні вестибюлі і сходові
			клітини через зовнішні двері,
			обчислюються за формулою:
				Qвент = 0,7B(H + 0,8P)(tв - tз ) ,
	а	б			(2.9)
			де H – висота будинку, м; Р
	Рис. 2.3 Схема до визначення втрат тепла через
			–	кількість мешканців у
	підлогу (а) і стіни, (б) заглиблені нижче рівня землі: 1 –
			будинку, чол; В – коефіцієнт,
	перша зона; 2 – друга зона; 3 – третя зона; 4 –
			що	враховує	кількість
	четверта зона
			вхідних тамбурів (табл. 2.4).

При одному тамбурі (двоє дверей) В =1, при двох тамбурах (троє дверей) В = 0,6.

Таблиця 2.4

Додаткові тепловтрати

	Тип огородження	Умови	Додаткові тепловтрати β,
			в частках
	Зовнішні вертикальні	При орієнтуванні на	0,1
		північ, схід, північний-схід
	стіни, вікна і двері:	і північний-захід;
	Зовнішні двері, що не	Південний-схід і захід	0,05
		Потрійні двері з двома	0,2 Н
	обладнанні повітряною	тамбурами
	завісою при висоті	Подвійні двері з тамбуром	0,27 Н
	будинку Н, м	між ними
	В кутових приміщеннях	Одне з огороджень
		розміщено на північ, схід,	0,05
	додатково для стін, вікон	північний-схід чи
	і дверей	північний-захід	0,1
		В інших випадках

Витрата теплоти на нагрів зовнішнього повітря, що інфільтрується, в житлових і суспільних будівлях для всіх приміщень визначають з двох розрахунків.

Упершому розрахунку визначають витрату теплоти Qi на підігрівання зовнішнього повітря, що поступає в i-те приміщення унаслідок роботи природної витяжній вентиляції.

Удругому розрахунку визначають витрату теплоти Qi на підігрівання зовнішнього повітря, проникаючого в це ж приміщення через нещільність обгороджувань унаслідок теплового і вітрового тиску. Для визначення розрахункових втрат теплоти приміщеннями приймають найбільшу величину з визначених.

2.4 КЛАСИФІКАЦІЯ СИСТЕМ ОПАЛЕННЯ

Системи опалення складаються з таких основних елементів: джерел тепла, трубопроводів і опалювальних приладів. Джерелом тепла можуть бути

69

індивідуальні, дахові, групові або районні котельні, ТЕЦ. За допомогою трубопроводів теплоносій переміщається від місця вводу зовнішніх теплових мереж в будинок або джерела тепла, розташованого в будинку, до опалювальних приладів. Останні передають тепло від теплоносія до повітря приміщення.

Системи опалення поділяють на місцеві і центральні. До місцевих систем відносять системи, в яких усі основні елементи об'єднані в одному пристрої. Такими системами є печі, газове та електричне опалення. Радіус дії місцевих систем опалення обмежений одним або двома суміжними приміщеннями.

В центральних системах джерело тепла винесене за межі приміщень, які опалюються, або взагалі за межі будинку. Системи центрального опалення класифікуються за видом теплоносія, його температурою і тиском, способом його переміщення, передачею тепла від зовнішньої поверхні опалювальних приладів до повітря приміщення і за прокладанням мереж.

Залежно від виду теплоносія системи центрального опалення можуть бути водяні, парові, повітряні і комбіновані. Комбіновані системи опалення характеризуються використанням декількох видів теплоносіїв або одного теплоносія з різними параметрами (наприклад, води з різними температурами). До цих систем відносять пароводяні, водоводяні і системи повітряного опалення: пароповітряні і водоповітряні.

Системи водяного опалення бувають низькотемпературні з

температурами води до 100 °С і високотемпературні – вище 100 °С. Системи парового опалення розрізняють за величиною початкового тиску пари: вакуумпарові з тиском пари до 0,01 МПа, низького тиску – до 0,07 МПа і високого тиску – понад 0,07 МПа.

За способом переміщення теплоносія центральні системи опалення поділяють на системи з природною (гравітаційною) і штучною (механічною) циркуляцією.

Природна циркуляція здійснюється за рахунок різниці густин охолодженої і гарячої води в системах водяного опалення, або охолодженого і нагрітого повітря в системах повітряного опалення. В системах парового опалення пара переміщається завдяки різниці тиску на початку і в кінці паропроводу (при виході пари з котла і перед опалювальним приладом).

Штучна (механічна) циркуляція здійснюється в системах водяного опалення циркуляційними насосами, а в системах повітряного опалення – вентиляторами.

Передача тепла від опалювальних приладів до повітря приміщення здійснюється шляхом конвекції або випромінювання, а також при поєднанні конвекції і випромінювання. Відповідно до цього найчастіше застосовують системи опалення конвективної і променевої дії.

Залежно від джерела теплопостачання розрізняються схеми і устаткування котельного або місцевого теплового пункту будівлі, звідки здійснюється подача теплоти до інженерних систем, їх управління і контроль.

70