млрд.грн., земельна рента - 50 млрд.грн. Чому дорівнює за цих умов національний доход?
3.Національний доход України в 1990р. склав в доларовому еквіваленті 158 млрд.дол., кількість працюючих у сфері матеріального виробництва дорівнювала 15 млн. чол. У 1996р. кількість працюючих скоротилася до 10 млн.чол., а продуктивність їх праці склала лише 30% від продуктивності в 1996р. Як змінився обсяг національного доходу?
4.У 1990р. національний доход України в доларовому еквіваленті складав 158 млрд.дол., а фонд нагромадження - 25 млрд.дол. У 1995р. відповідно 47 і 4 млрд.дол. Вирахувати норму нагромадження в 1990 й 1995' pp. Який з цього можна зробити висновок?
5.Національний доход України в 1988р. складав 102 млрд.крб., а
в1989р. - 106 млрд.крб. Капіталовкладення в 1989р. дорівнювали 28 млрд.крб. У 1994 р. національний доход (в цінах 1989р.) складав 33 млрд.крб., а в 1995р. - 28 млрд.крб. Капіталовкладення в 1995р. були на рівні 25 млрд.крб. Вирахувати ефективність капіталовкладень у 1989 і 1995 pp. Який висновок з цього випливає?
Т Е М А 18
ЦИКЛІЧНИЙ ХАРАКТЕР СУСПІЛЬНОГО ВІДТВОРЕННЯ
1. СУПЕРЕЧНОСТІ ВІДТВОРЕННЯ Й ЕКОНОМІЧНІ КРИЗИ
З того часу, як велика машинна індустрія стала пануючою формою суспільного виробництва (перша половина 19 ст.), поступальний розвиток господарства
спочатку в окремих країнах, а потім і в цілому світі став періодично "пробуксовувати". Кожні 7-11 років стали виникати економічні кризи34, які свідчили про те, що вироблено надто багато товарів, більше від того, що може бути реалізовано, тобто сукупна пропозиція періодично ставала більшою за сукупний платоспроможноий попит. Причому товари не реалізуються в
" Крича економічна - явище, яке характеріпуггься або перевиробництвом товарів порівняно з платоспроможним попитом, або неловиробніщтвом Том> І дві форми прояву економічних криг кризи надвиробництва й кризи недовнробництва
такій ситуації не через те, що в них немає потреби. Навпаки, значна частина населення не задовольняє в цей час своїх найжиттєвіших потреб.
Розглядаючи процес відтворення на макрорівні, ми констатували, що безперешкодна реалізація сукупного суспільного продукту теоретично можлива. Ця можливість зумовлюється наявністю економічної рівноваги (пропорційності) між різними частинами суспільного виробництва. А саме: а)між першим і другим підрозділами; б)між галузями; в)між виробництвом і споживанням; г)між сукупним попитом і сукупною пропозицією тощо.
Отже, в ідеалі можливість для реалізації сукупного суспільного продукту існує. В той же час кризи, починаючи з 1825р., періодично трясуть світову економіку. Що є причиною цього? Чи можна запобігти економічних криз, а якщо ні, то як нейтралізувати їх негативні наслідки? Розв'язанню цих двох питань уже понад 150 років присвячують свої наукові праці економісти світу. На сьогодні відомо близько 200 теорій, в яких їх автори по-різному трактують ці питання.
Так, англійський економіст У.Джевонс (друга половина 19 ст.) виникнення економічних криз та їх періодичність пов'язував з появою темних плям на сонці. Американський економіст Г.Мур у праці "Економічні цикли, закони й причини їх виникнення" (1914 р.) пояснював кризи змінами ритму руху планети Венери. Француз А.Афталіон причиною економічних криз вважав нерівномірність технічного прогресу, а його співвітчизник Симон де Сисмонді - недостатнє споживання населення. Український економіст М.ТуганБарановський (1865-1919 pp.) причину економічних криз вбачав в диспропорційному розвитку окремих галузей економіки. Американці Й.Шумпетер та Х.Елвін пояснювали кризи використанням у виробництві важливих нововведень (залізниці). Англійські економісти Артур Пігу та Д.Кейнс трактували кризи як наслідок песимістичних або оптимістичних настроїв населення.
Класифікуючи різноманітні теорії економічних криз, американський економіст Пол Самуельсон зводить їх у дві великі групи: екстернальні (зовнішні) теорії і теорії інтернальні (внутрішні).
Екстерналькі теорії, їх автори вбачають головні причини економічних криз у коливаннях факторів, що лежать за межами економічної системи: поява темних плям на сонці, війни й революції, природні катаклізми тощо.
Інтернальні теорії. Прибічники цих теорій причини економічних криз обумовлюють факторами, що знаходяться в середині
економічної системи: недостатнє споживання населення, диспропорційність між галузями економіки; розширення або звуження банківського кредиту тощо.
Отже, одні економісти пояснюють виникнення економічних криз випадковими обставинами й тому самі кризи розглядають як явище випадкове, яке нічого спільного з економікою, а тим більше з існуючим суспільним ладом не має. Це, в основному, представники відносно ранніх - екстернальних теорій. Інші економісти визнають кризи як явище галузевого характеру (неполадки в грошово-кредитній сфері, у сфері розподілу, в капіталовкладеннях). Тому, на їх думку, навівши порядок у цих сферах, можна уникнути економічних криз. Проте, як показує історичний досвід, навіть при відносно ідеальному порядку в грошовокредитних та розподільчих відносинах у розвинутих країнах світу економічні кризи все одно періодично виникають.
Тому згодом певна частина науковців стала визнавати, що кризи - явище, органічно властиве ринковій економіці за умов, коли вона стає великомасштабною й складною. І взагалі кризи -це не кризи, а цілком закономірні спади виробництва, зумовлені циклічним характером економічних процесів. А тому слід дбати не про те, як їх уникнути (бо це неможливо), а про те, як не допустити глибоких спадів і великих піднесень економічної кон'юктури.
На інших позиціях стояв К.Маркс. Хоча в нього й немає спеціальних праць, присвячених економічним кризам, але з його теорії відтворення суспільного капіталу органічно випливає, що економічні кризи - явище не випадкове й не галузеве, а загальноекономічне (що певною мірою збігається з висновками сучасних поміркованих економістів Заходу), але не обов'язкове для ринкової економіки (що вступає в суперечність з висновками західних економістів). Справжня причина цих криз лежить не в тих чи інших економічних технічних, природних чи політичних негараздах (хоча вони, безумовно, впливають на процес проходження кризи), нарешті, не в самому товарному виробництві (хоча формальна можливість економічних криз зароджується ще в простому товарному виробництві в результаті розриву акту купівліпродажу Г - Т), а в специфічній суті виробничих відносин і суперечностей тієї ринкової системи, яка остаточно склалася до 19 ст, тобто ринкової ситеми, основаної на приватній власності на засоби виробництва (капіталізм). Тому в рамках цієї системи кризи неминучі. В той же час, змінивши економічну основу існуючого суспільного ладу - приватну власність на засоби виробництва, можна позбутися такого економічного лиха, як кризи.
Чому так ставиться питання? Річ у тім, що ринковій економіці, основаній на приватній власності на засоби виробництва, притаманний
ряд нездоланних (антагоністичних) суперечностей, які постійно порушують пропорції, які необхідні для існування макроекономічної рівноваги в суспільстві, без чого нормальна реалізація суспільного продукту стає неможливою. Що це за суперечності?
У першу чергу - це основна суперечність капіталістичного виробництва, а саме: суперечність між суспільним характером виробництва й приватнокапіталістичним привласненням результатів виробництва. Суть її в тому, що в міру розвитку суспільного поділу праці, поглиблення ЇЇ спеціалізації й кооперування, виробництво набуває все більш суспільного характеру, тобто, кінцевий продукт стає результатом діяльності не одного робітника, а тисяч, десятків тисяч людей, зайнятих у найрізноманітніших сферах суспільного виробництва. У той же час в умова'х приватної власності на засоби виробництва цей продукт суспільної праці привласнюється не
суспільством у цілому, а окремими приватними власниками,
тобто належить не тим, хто його виробив, а тим, хто є власником умов виробництва. Ця основна суперечність проявляється в реальному житті в ряді конкретних суперечностей, перерахованих у схемі 140.
Схема 140
Суперечності ринкового відтворення
Наявність цих суперечностей, уникнути яких в умовах приватної власності на засоби виробництва неможливо, веде до постійного порушення необхідних пропорцій відтворення, що в умовах великого й складного виробництва робить економічні кризи
вання. Недостатність же попиту вони пояснювали психологією людей, які за своєю природою є дуже ощадливими й тому не використовують усі свої доходи на споживання, залишаючи частину на "чорний день" (заощаджуючи). Звідси виникає недостатність попиту на предмети споживання. Недостатність попиту на засоби виробництва пояснюється відсутністю схильності у підприємців робити нові капіталовкладення через низькі доходи.
Отже, якщо психологічний стан суспільства сприяє збільшенню попиту, то інвестиційна активність зростає; збільшення доходів і видатків населення знаходяться в необхідній гармонії, і процес виробництва проходить нормально. Якщо ж попит стає недостатнім, викликаючи зниження рівня інвестицій, то виникає можливість криз.
Проте запобігти кризам можна шляхом державного регулювання економіки.
Що ж держава повинна робити? Для стимулювання приватних капіталовкладень і попиту на засоби виробництва держава повинна гарантувати підприємцям стійкі високі прибутки шляхом надання субсидій36 корпораціям, стримання зростання заробітної плати й помірної інфляції. Велике значення надається регулюванню процента, зниженню його норми, що посилює, на думку Кейнса, стимулювання підприємців до інвестицій, активізує попит на засоби виробництва. У 50-60-ті pp. кейнсіанська теорія стала базою для розробки антициклічної політики, покликаної впливати на економічну кон'юнктуру шляхом регулювання ефективного попиту. Основними інструментами регулювання були визнані бюджетна політика, яка передбачала збільшення або зменшення бюджетних видатків держави; зміни в оподаткуванні залежно від фаз циклу або темпів зростання економіки, а також грошово-кредитна політика, яка полегшувала умови кредитування в період спаду й кризи і робила їх більш жорсткими в період надмірного зростання кон'юнктури.
Зміцненню позицій кейнсіанства сприяла та обставина, що з другої половини 40-х pp. до середини 60-х pp.20 ст. у тих країнах Західної Європи, де застосовувалось державне регулювання, економічні кризи не спостерігались, а темпи інфляції були невисокими. Економічне піднесення 60-х pp. у США, яке продовжувалося майже 8 років, було проголошеня прибічниками кейнсіанства тріумфом кейнсіанської економічної політики.
Проте життя довело зовсім протилежне. Кризи 1974-1975 pp. і 1980-1982 pp., інфляція, яка набула хронічного незворотного
ія - разова грошова допомога
характеру, привели до краху економічної політики, побудованої на кейнсіанській теорії.
В умовах цих криз перестали діяти стандартні кейнсіанські схеми антициклічної політики. Зокрема, інфляція, яка, як правило, збігалася з фазою піднесення, коли її намагалися стримати, обмежуючи попит, розгорталася ще більше, а криза, яку намагалися стримати розгортанням попиту, ще більше поглиблювалась.
ЦиQ7 • .-
е привело до компрометації кеинсіанської доктрини15' держав ного регулювання економіки.
Криза кейнсіанства як офіційної доктрини державного регулювання економіки ознаменувалась посиленням критики • цієї
теорії як з боку її традиційних противників, так і з боку самих кейнсіанців.
Головна проблема, з якої зароджуються принципові розхдження між кейнсіанцями та їх традиційними опонентами-неокласиками, -це роль і масштаби державного втручання в економіку. Неокласики, як відомо, завжди були проти державного втручання, оскільки починаючи від А.Сміта, покладались на внутрішні автоматичні механізми пристосування ринкової економіки. У 60-ті pp. з неокласичної школи виділився новий напрям - монетаризм, претендуючи на роль альтернативи кейнсіанству в поясненні основних макроекономічних процесів.
Монетаристська школа38 джерело економічної нестабільності вбачає в коливаннях грошової маси. Тому економічна політика повинна, на думку монетаристів, переорієнтуватись з кейнсіанських рецептів антициклічного регулювання на жорстке регулювання грошей в обігу незалежно від характеру кон'юнктури. Економічна політика повинна перейти від недосяжного принципу "точного налагодження" до реалістичного принципу "правила", згідно з яким грошова маса повинна щорічно зростати на 3-5%.
Відправним пунктом кеинсіанської концепції, а отже, й усіх економічних програм, розроблених на її основі, є теза про початкову нестабільність капіталістичної економіки, її обмежену здатність самостійно долати кризові ситуації. Звідси висновок про необхідність постійного використання державних регуляторів. Монетаристи, навпаки, стверджують, що капіталістичне господарство в принципі є стійким і має великі потенціальні можливості до ефективного саморегулювання. Несприятливі ж аспекти
''Доктрина- науковатеорія, вчення
л Відомими представниками монетарнім)' г'МІлІон Фрідмен (нар. 1912 p.), К Вреннер.
АМелцер. Ф.Ксііген. Д.Лейдлер.