У тих же країнах, де панує капітал, безробіття є хронічним явищем і охоплює в середньому 10-12% працездатного населення, що, безумовно, створює серйозні соціальні проблеми.

Отже, сутність безробіття полягає в тому, що це не випадкове, а закономірне явище, породжене процесом нагромадження капіталу в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Ринкова економіка за таких умов неминуче породжує безробіття, одночасно останнє є неодмінною умовою її нормального функціонування.

3. ТИПИ, ФОРМИ І РІВЕНЬ БЕЗРОБІТТЯ

З'ясувавши сутність безробіття та його причини, необхідно визначитися в тому, кого вважають безробітним і які типи безробіття виділяються в

сучасній економічній практиці.

Безробітними, згідно з Законом України "Про зайнятість населення", вважаються працездатні громадяни, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці (ст.2).

Слід розрізняти два основних типи безробіття: природне й вимушене50. Кожен з цих типів, у свою чергу, виступає в різних формах. Природне безробіття, зокрема, набуває форми добровільного, фрикційного, інституціонального та ін.

Добровільне безробіття виникає внаслідок того, що деякі робітники не хочуть працювати за пропоновану їм зарплату, але приступили б до роботи, якби плата була вищою. Сюди відносяться також і представники працездатного населення, які з тих або інших причин просто не хочуть працювати.

Фрикційне безробіття. Воно пов'язане з постійним рухом населення з одного регіону в інший, із зміною професій. Для нього характерним є стан пошуку або очікування роботи в найближчому майбутньому. Ми вважаємо, що до цього типу безробіття слід відносити лише тих, хто добровільно змінює місце своєї роботи. Більшість же економістів Заходу в силу причин, розглянутих вище, відносять сюди й тих людей, які шукають нову роботу через звільнення, й тих, хто втратив сезонну роботу, а також категорії

!" У ІахідніП економічнії! літературі такий тип безробіття як "вимушений" практично не розглядагться Його форми частково включаються в різні типи природного безробітгя (•'циклічне", "структурне", фрикційне")

4ЛД

працівників (особливо молодих), які вперше шукають роботу. На нашу думку, ці категорії працездатних відносяться до вимушеного безробіття.

Інституціональне безробіття. Цей тип безробіття породжується інститутами, самою будовою ринку робочої сили, факторами, що впливають на попит і пропозицію. Наприклад, населення не можна позбавити соціального захисту. В той же час певна частина працездатного населення, отримуючи відносно великі виплати з соціального бюджету, не дуже прагне влаштуватися на роботу. Так, згідно з деякими оцінками, американці, які коли-небудь жили за рахунок допомоги по безробіттю, потім кожен рік працюють в середньому на 2 тижні менше тих, хто ніколи такою допомогою на користувався51.

Другий тип - вимушене безробіття, тобто коли людина в працездатному віці не працює з незалежних від неї причин, вона може і хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає роботу, але не може знайти її, бо немає вільних робочих місць. Серед форм прихованого безробіття найбільш поширеними є форми, перераховані в схемі 149.

Схема 149

Форми вимушеного безробіття

Плинне безробіття - це стан, коли частина промислової резервної армії праці, що внаслідок циклічного характеру розвитку ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва, то позбувається роботи, то знову знаходить її.

Приховане або аграрне безробіття. Особливість його формування полягає в тому, що розвиток підприємництва в сільському господарстві, як і в промисловості, супроводжується витісненням дрібного виробництва великим і розоренням маси дрібних селянських виробників. Але ці селяни ще довгий час чіпляються за свій клаптик землі і за своє дрібне господарство, хоча воно вже й

' ЛнвшшіЛ.ВведениеврьіночнуюІконо\шк\ Ч11 М Станкнм. 1992. - С6.

неспроможне прогодувати і'х. Такі напіврозорені фермери, дрібні одноосібні виробники лише частину часу займаються своїм господарством, решту часу витрачають на різні тимчасові роботи в інших галузях, або, як тепер в Україні, займаються "човниковим промислом"52. Це безробіття поповнює також частина міського населення - розорені ремісники, дрібні торгівці, а також ті працівники, які вважаються формально зайнятими, але місяцями не отримують зарплати, працюють неповний робочий день (тиждень) або знаходяться у вимушених відпустках. Кількість таких прихованих безробітних в Україні зараз обчислюється мільйонами.

Застійне безробіття - це явище, коли частина працездатного населення, що не має регулярної роботи, живе випадковими заробітками (надомні робітники, робітники професій, які зникають під впливом НТП, інваліди, жебраки і т.д.).

Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях (сільське господарство, будівництво, туризм).

Технологічне безробіття пов'язане з ліквідацією робочих місць внаслідок модернізації, раціоналізації виробництва, застосування нових технологій. Зокрема, зростаюча роботизація автомобільної промисловості США створила там реальну загрозу масового технологічного безробіття. На деяких операціях зарплата середнього робітника досягає 25 дол/год., тоді як робот може зробити те ж саме за 6 дол/год., враховуючи витрати на його придбання й обслуговування53.

Конверсійне безробіття виникає в зв'язку із скороченням галузей військово-промислового комплексу та перепрофілювання цих галузей на виробництво товарів народного споживання.

Конверсійне й технологічне безробіття є проявом структурного безробіття, що охоплює тих працівників, чия кваліфікація, навички і вміння не можуть бути використані на нових робочих місцях. Передумовами структурного безробіття є зміни в структурі суспільного попиту на робочу силу внаслідок науково-технічних, технологічних зрушень, а також зміни в структурі споживчого попиту.

Сукупність природного й вимушеного безробіття складає поточне безробіття країни.

Отже, повна зайнятість не означає абсолютної

ринковому господарстві зайнятість стає дійсно "повною" й

відсутності безробіття. В сучасному

"ефективною" лише тоді, коли рівень безробіття близький до природної норми, яка ніколи не зможе дорівнювати нулю. Тому прагнення залучити до роботи всіх працездатних, тобто наділити їх гарантованим робочим місцем, нічого, окрім шкоди, економіці не принесе.

Повна зайнятість в реальній економіці визначається як різниця між загальною кількістю працездатного населення країни й природним безробіттям. Можна скористатися формулою: Зп=ЈТрЈБп, де Зп - повна зайнятість, ХТр - сума трудових ресурсів країни; ЈБп - природне безробіття.

Приклад. Якщо всі трудові ресурси країни прийняти за 100%, природне безробіття - за 5%, то повна зайнятість за таких умов буде

95% (ІТр 100% - ІБп 5%).

Безробіття набуває природного характеру й не завдає шкоди економіці лише за умови збалансованості ринків робочої сили. Якщо ж число тих, хто шукає роботу, перевищує наявні вакансії, це означає, що ринки робочої сили не збалансовані, при цьому зберігається дефіцит сукупного попиту й циклічне безробіття. З іншого боку при надлишковому сукупному попиті відчувається дефіцит робочої сили, тобто кількість вільних робочих місць перевищує кількість робітників, що шукають роботу. В таких випадках фактичний рівень безробіття нижчий від природного.

Визначення повної зайнятості не означає, що ринкова економіка завжди функціонує при природному рівні безробіття й тим самим реалізує свій виробничий потенціал. Рівень практичного безробіття часто перевищує природний рівень, а подекуди в економіці він може бути нижчим природного рівня. Останнє трапляється тоді, коли держава, застосовуючи засоби макроекономічного регулювання, діє всупереч природному ходу подій на ринку праці, виходить за мінімально допустимі межі втручання в ринкові процеси, що, безумовно, веде до зниження ефективності економічної системи.

Водночас більшість західних економістів вважає, що поточний рівень безробіття'не повинен обмежуватись лише природним безробіттям, він повинен бути вищим за

нього й складати до 6-7% від кількості працездатних. Лише тоді, на їх думку, економічна ситема функціонує ефективно. В пртилежному випадку, тобто, коли рівень безробіття нижчий, зростає оплата праці найманих працівників, що веде до розкручування інфляційної спіралі. Вперше в кінці 50-х pp. цю залежність вивів англійський економіст А.У.Філліпс.

За допомогою такого графіка Філліпс намагався довести, що існує певний рівень безробіття (він встановив, що цей рівень дорівнює 6- 7%), при якому рівень зарплати стабільний (тобто ДЗп = 0). Коли безробіття падає нижче цього значення, то рівень зарплати зростає, причому темпи її приросту збільшуються в міру наближення рівня безробіття (Рб) до свого мінімального значення. Відповідно до цього зростають і ціни (АЦ), що веде до інфляції. Нарешті, в умовах масового безробіття (Рб>7%) рівень зарплати зменшується, а ціни падають нижче "О" відмітки. Таким чином, робить висновок Філліпс, при певному заданому темпі зростання продуктивності праці зменшити інфляцію можна лише за рахунок зростання безробіття.(Рис 6).

Такі висновки з "кривої Філліпса" дуже сподобались політикам. І хоча економісти (а також здоровий глузд) доводили, що причиною інфляції є насамперед зростання собівартості виробництва, а не високий добробут людей, уряди деяких країн спокусилися простотою підходу до виправдання неповної зайнятості населення, почали використовувати ці висновки в своїй економічній політиці. Проте "крива Філліпса" не витримала випробування часом. По-