Оцінка природних умов.
Рельєф території
Територія об’єкта зрошення являє собою слабопохилу степову рівнину одноманітність якої порушується декількома заначними по площі подоми та численними малими подовими пониженням і верхів’ям улоговини. Основний похил території має напрямок з Півночі на Південь і становить і=0,0008. Максимальні відмітки знаходяться у північно-західній частині масиву і становлять 27,5м, мінімальні –– у північно-західній – 24,2м.
1.2 Клімат
Зрошувальний масив розташований на Півдні України, в степовій зоні. Клімат даного району помірно жаркий, дуже посушливий. Сума температур вище 100С становить 3300-3400 оС, кількість опадів протягом року не перевищує 330-380 мм.
Зима в районі м’яка, малосніжна. Висота снігового покриву становить 14 см. Однак, в більш чим 50% зим за багаторічний період спостережень стійкий сніговий покрив відсутній. Пересічна температура січня становить -3,8оС, абсолютний мінімум рівний –37 оС. Середня глибина промерзання грунту складає 18-37см, найбільша не перевищує 100 см. Перші заморозки з’являються в третій декаді жовтня, останні в середині декаді квітня.
Середня тривалість без морозного періоду становить 180-200 діб, вегетаційного 225–230 діб. Літній період (середньодобова температура перевищує 15 оС) продовжується до 5 місяців, протягом яких випадає більша частина річної кількості опадів 200–220 мм. Середня температура повітря в червні опівдні становить 24–25 оС, в липні– серпні 27–28 оС. Максимальна температура може досягати 38–40 оС. Кінець літа падає на третю декаду вересня.
Тривала відсутність значних опадів при підвищеній температурі повітря в поєднанні з незначними запасами вологи в грунті обумовлює засуху.
Ймовірність засух на території об’єкта зрошення найвища на Україні. Вони спостерігаються через рік, іноді декілька років підряд.
Нерідкі в районі масиву суховії (поєднання відносної вологості повітря менше 30%, температури повітря вище 25 оС і швидкості вітру 5м/с і більше). За період квітень-жовтень їх буває до 20 діб. В середньому за рік майже третя частина суховіїв приходиться на червень і серпень. В липні їх число зменшується в зв’язку з активізацією злив. Найбільш інтенсивні суховії спостерігаються в 40-50% років.
Порівняно часто на території об’єкта зрошення бувають вітри, які можуть переходити у пилові бурі.
Найбільш репрезентативною метеостанцією, що характеризує кліматичні умови об’єкта зрошення, є Мелітополь. В таблиці 1.1 приведені метеодані по цій станції для року 75% забезпеченості.
1.3 Інженерна геологія.
Згідно геоморфологічному районуванню територія об’єкта зрошення лежить в межах Асканійсько-Мелітопольської терасової верхньопліоценової рівнини, де переважають слідуючі форми рельєфу:
акумулятивні, до яких відносяться лесова водо роздільна рівнина, замкнуті котловини, поди і пологі пониження типу степових посадочних блюдець;
акумулятивно-ерозійні, до яких відносяться днища балок.
Водороздільна рівнина займає більшу частину описуваної території. На протязі антропогену тут накопичилось близько 25м суглинистого осаду переважно еолово-делювіально-го генезису. Подові пониження зустрічаються різноманітних розмірів і форм. Глибина подів незначна – в середньому 1–2,5 м, крутизна схилів не перевищує 2о. По умовах стоку територія подів відноситься до мало похилих (похил менше 0,002).
До акумулятивно–ерозійного типу рельєфу відноситься верхів’я балки, яке має V-видний профіль з симетричними схилами, розвинуте в південно–східній частині масиву.
Із сучасних фізико–геологічних явищ на території масиву найбільш поширені еолові процеси. Вони проявляються в розвіюванні і перевіюванні грунту в місцях відсутності рослинного покриву, а також утворення горбів.
Регіональний водо упор, який відокремлює зону активного від зони затрудненого водообміну, представлений нижньосарматськими глинами і залягає на глибині 130–210 м шаром від 15–20 м до 50–70м. В товщі вище залягаючих відкладів виділяються (з низу вверх) слідуючі основні геолого-літологічні комплекси порід:
міоцен – нижньопліоценові вапняково-мергелисті і піщані відклади потужністю від 15–20м до 110–130м;
нерозшаровані середньо–верхньопліоценові піщано-глинисті відклади потужністю від 15-20м до 50-70м;
четвертинні переважно суглинисті відклади потужністю від 10–15м до 20–30м.
Міоцен-нижньопліоценові вапняково-мергелисті і піщані відклади залягають безпосередньо над регіональним водо упором. Їх верхня частина представлена переважно вапняками, рідше мергелями, з різним ступенем тріщинуватості і закрстованості. В низах товщі розвинені нижньосарматські піски і глини.
Нерозшаровані середньо–верхньопліоценові піщано–глинисті відклади по генезису належать до алювіально-морських (делювіальних). Їх характерною особливістю є різна фракційна неоднорідність в плані і розрізі – часте чергування глин і пісків.
До комплексу четвертинних відкладів входять нижньо–, середньо– і верхньочетвертинні породи різного страти графо-генетичного походження, а також сучасні відклади. Нижньочетвертинні породи представлені переважно еолово-делювіально-елювіальними важкими суглинками і супісками. Вони мають червоно-бурий і бурий колір. Середньочетвнртинні відклади представлені еолово-делювіальними і рідше подовими важкими суглинками жовто–бурого кольору. Верхньочетвертинні відрізняються в них більш легких різновидів суглинків того ж генетичного типу. Лесовидні породи мають характерну стовпчасту окремість, з різним ступенем макропористості, карбонатизованості, містять вапнякові конкреції, місцями зосереджені у вигляді прошарків. По всій товщі зустрічаються одиничні включення і скупчення кристалів гіпсу. Подові відклади представлені середніми і важкими суглинками зеленовато–бурого кольору. Сучасні відклади представлені грунтовим комплексом і улоговинами алювіально-делювіальними утвореннями, в літологічному складі яких переважають суглинки і глини.