1.4 Грунтово-меліоративні умови.

Об’єкт зрошення розташований в південній частині Причорноморської рівнини на верхньопліоценової терасі і приурочений до перехідної зони темно–кашанових грунтів і чорноземів південних. Грунтоутворюючих породою являється буровато-полевий, ущільнений, тонкопористий, карбонатний, важкосугинистий лес. В межах подів і подових понижень лес сильно видозмінений оглеєнням. Грунтові води на території масиву знаходяться на глибині 15–20м і на процеси ґрунтоутворення не впливають. Вони середньо мінералізовані (3-5 г/л), переважно сульфатно-карбонатно-натрієво-магнієвого типу хімізму. По умовах залягання, агрономічних властивостях, рівню родючості і відношенню до меліорації грунти масиву об’єднані в дві грунтово–меліоративні грунти (таблиця 1.2).

Таблиця 1.2.

Грунтовий покрив об’єкту зрошення

Меліоративна група	Шифр грунту	Найменування грунту та ґрунтоутворююча порода	Площа
			га	%
І	1 2 3	Темно–каштанові на лесові Темно-каштанові слабо солонцюваті легко глинисті Рекультивовані гумусовані середньо потужні слабо солончакуваті легко глинисті Темно–каштанові намиті легко глинисті	2097 40 14 2151	89,8 1,7 0,6 92,1
		Всього

продовження Таблиця 1.2.

ІІ	4 5	Лугово–каштанові на лесі Лугово–каштанові поверхнево глеюваті слабо осолоділі легко глинисті Лугово–каштанові поверхнево глеєві середньо осолоділі Всього	163 21 184	7,0 0,9 7,9
		Разом	2335	100

Перша грунтово-меліоративна група об’єднує грунти, що залягають на рівнинних територіях (1), відвалах ГКМК (2) і тальвезі улоговини (3) (лист 2).

Переважають темно-каштанові слабо солонцюваті легко глинисті грунти, які створюють фон об’єкту і займають 92,1% його території. Вони мають досить розвинений гумусовий профіль, потужність найбільш гумусованої глини якого складає 48–56 см. Простежується тенденція до збільшення потужності гумусових горизонтів в напрямку з Південного Заходу на Схід. Верхній гумусовий дещо ілювійовальний горизонт співпадає по потужності з орним шаром (28–30см). Він темно-сірий з каштановим відтінком, грудковато-порошистий кремнеземною присипкою, легко глинистий. Гумусовий перехідний помітно ілювійований горизонт має темно-сірий колір з бурим відтінком. Він грудкуватий з домішками горіхуватих окремостей, помітно ущільнений. Нижче, з глибини 48–56см забарвлення грунту світліше і стає сіровато-бурим з темно-сірим гумусовими запливами.

Рекультивовані грунти мають потужність гумусового шару до 40см. Нижня залягає баз гумусова лесова порода відвалу, яка містить гнізда гіпсу.

Грунти першої меліоративної групи відносяться до мало гумусових. В орному шарі темно-каштанових грунтів міститься 2,8–3,4% гумусу, в однорідному 1,8–2,7%. Сума поглинутих основ цих грунтів складає 28–30 мг-екв. Поглинаючий комплекс на 99–100% насичений двовалентними катінами при досить вузькому співвідношенні кальцію і магнію. Натрію міститься не більше 0,9%, однак, фізична солонцюватість (щільність, горіхуватість, глянцюватість) виражена добре. Реакція грунтового розчину в орному горизонті даних грунтів близька до нейтральної, в карбонатних горизонтах, що містять соду, збільшується до лужної.

Грунти (1) і (3) відносяться до категорії незасолених. Мінеральний залишок водної витяжки у них не перевищує 0,088%. Переважає сульфатно–гідрокарбоатно–магнієво–кальцієвий або нартієво–кальцієвий тип хімізму. В горизонтах карбонатного ілювію виявлена незначна кількість соди, однак, міграція її в гумусові горизонти не спостерігається. В грунтах (2) спостерігаються гнізда скупчень солей, переважно сульфатів, що зустрічаються на різній глибині в лесовидних відкладах, починаючи з 50см.

По вмісту легкодоступних форм фосфору темно–каштанові грунти відносяться до середньо забезпечених для найменш вимогливих культур. Забезпеченість калієм від середньої до високої.

По механічному складу грунти групи відносяться до легко глинистих (вміст частинок «фізичної» глини 60–65%). Вниз по профілю питома вага «фізичної» глини зменшується до 52–58%, що характеризує нижні горизонти як важкі суглинки.

Водно-фізичні властивості темно–каштанових грунтів задовільні. Питома вага з глибиною збільшується в зв’язку з пониженням гумусності грунтового профілю. Обємна вага також збільшується від верхніх горизонтів до нижніх, при цьому найменша щільність (1,19 г/см³) спостерігається в орному шарі, а найбільша (1,52–1,54 г/см³) в горизонті породи.

Дані грунти здатні накопичувати значні запаси доступної для вологи. Водопроникність їх досить низька, коефіцієнт фільтрації змінюється від 0,26 м/добу в орному шарі до 0,23 м/добу в горизонті карбонатного ілювію. Сквапність аерації при вологості рівній повній польовій вологоємкості благоприємства для росту і розвитку сільськогосподарських культур (18–20% об’єму).

Таким чином, природна родючість грунтів групи в цілому висока, що зумовлено задовільною гумусованістю, непорушністю, поглинаючого комплексу і насиченістю його кальцієм, благо приємними водно–фізичними властивостями. Грунти придатні для зрошення і можуть бути використанні під всі районовані культури. Зрошення досить можливість отримувати стабільні високі врожаї. Поливи слід проводити дощуванням з інтенсивністю дощу не більше 0,22 мм/хв. і нормою не більше 639 м³/га. Необхідно постійно підтримувати оптимальну вологість грунту в зоні кореневого живлення рослин –– перед поливна вологість не повинна опускатись нижче 75% повної польової вологоємкості. Для забезпечення грунтів елементами живлення необхідне систематичне внесення високих доз органічних і мінеральних добрив. Оптимальне співвідношення поживних речовин (N:P:K:) в добривах для грунтів даної групи 1:0,6:0,1. В профілактичних цілях для нейтралізації негативного впливу зрошуваних вод на поглинаючий комплекс грунтів слід проводити гіпсування малими дозами (1,5–2 ц/га).

До другої грунтово-меліоративної групи відносяться лугово–каштанові поверхнево глеюваті слабо осолоділі легко глинисті грунти, а також їх середньо осолоділі глеєві варіанти, які сформувались на оглеєних лесах подів і подовидних понижень. Для них характерна наявність ознак гідромофності і перерозподілу колоїдів вниз по профілю під впливом поверхневих вод, що просочились в грунт: починаючи з перехідного горизонту спостерігається оглеєння (сизувато-сірий відтінок, більш виражений у середньо осолоділих варіантів, залізо марганцеві бобовини), орний шар набуває характерного попелястого відтінку (також більш вираженого у середньо осолоділих грунтів), а гумусовий перехідний горизонт відрізняється помітним ущільненням, тріщинуватою будовою, грудкувато–горіхувато–призмовидною структурою. Загальна потужність гумусових горизонтів лугово–каштанових грунтів складає 56–65см. В орному шарі міститься 2–3% гумусу, в підорному кількість його різко зменшується до 0,5–1%. Сума обмінних основ складає 19–23 мг-екв на 100 г грунту, з них 70–75% займає кальцій, 24–29% – магній, біля 1% – натрій. Реакція грунтового розчину в орному шарі знаходиться в інтервалі «слабо кисла – близька до нейтральної», вниз по профілю збільшується до слабо лужної.

По механічному складу орного шару грунти групи відносяться до легко глинистих (4) і важко суглинистих (5), нижче розміщені горизоти мають легко глинисті склад (вміст «фізичної» глини 65–67%).

Водно-фізичні властивості цих грунтів в порівнянні з грунтами першої меліоративної групи помітно погіршені. Вони характеризуються низькою водо проникністю (0,19–0,22 м/добу) перехідного до породи горизонту і породи, високою щільністю і низькою аерацією (біля 9% об’єму.)

Таким чином, гарантоване тримання високих врожаїв на грунтах другої групи можливе тільки при захисті їх від перезволоження, покращенні водно-фізичних властивостей і регулярному внесенні органічних і мінеральних добрив. Нижньою межею оптимальної вологості для даних грунтів являється вміст вологи в них в кількості 80% від повної вологоємкості в кореневмісній зоні. Розрахункова поливна норма складає 564 м³/га для шару 0–75см. Поливи слід проводити при мінімальній інтенсивності дощу. З метою покращення водно-фізичних властивостей грунтів необхідно раз в 3–4 роки проводити безвідвальне рихлення на глибину 75см.