4.3.2. Метод профілів

Метод профілів широко застосовують для побудови струк­турних карт родовищ, ускладнених розривними порушеннями, а також ра­йонів, де розвинуті вузькі, високоамплітудні складки, які розміщуються поруч одна з одною (наприклад, у передгірських прогинах).

На плані біля кожної свердловини підписують позначки покрівлі пла­ста, для якого потрібно побудувати структурну карту (рис. 4.15, а). Як до­поміжне креслення для її побудови складають профільні розрізи по лініях профілів у масштабі структурної карти. Для цього на плані розташування свердловин прямими лініями з'єднують точки місцеположення свердловин одного профілю. Точки, які опинилися поза лінією профілю, зносять на неї. Потім лінія профілю приймають за лінію рівня моря і перпендикуляр­но до неї через точки розташування свердловин проводять лінії, що відпо­відають осям свердловин (рис. 4.15, б). На осях свердловин від рівня моря у масштабі креслення відкладають альтитуди устя свердловин і відстані до покрівлі пласта. З'єднавши отримані точки плавними лініями, одержують положення земної поверхні та покрівлі пласта у площині профілю. Далі по всіх профільних розрізах вибирають потрібний переріз ізогіпс (50, 100 і 200 м) і на відстанях, що відповідають цьому перерізу, від лінії рівня моря проводять паралельні їй лінії. З точок перетину горизонтальних ліній з лінією покрівлі пласта (на рис. 4.15, Яточки зі штрихами) опускають пер­пендикуляри на лінію рівня моря і точки їх перетину підписують відповід­ними цифрами.

На наступному етапі приступають безпосередньо до побудови струк­турної карти. Для цього з профільних розрізів переносять на план розташу­вання свердловин положення проекцій (на лінію рівня моря) точок пере­тину покрівлі пласта з горизонтальними лініями і біля них олівцем підпи­сують позначки покрівлі пласта, що знімають із профільних розрізів (рис. 4.15, в). З'єднують точки з однойменними позначками плавними лі­ніями, які називають ізогіпсами покрівлі пласта. Положення замкнутих ізо­гіпс в осьових частинах складок визначають інтерполяцією між двома су­сідніми профілями.

4.3.3. Метод сходження

Метод сходження широко застосовували у районах Урало-Поволжя. Глибокі розвідувальні свердловини, як правило, у цих районах закладають на антиклінальних структурах, підготовлених структурним бу­рінням за опорним маркувальним горизонтом (ОМГ) у нижньопермських відкладах. У разі зміщення склепінь структур у різних горизонтах розрізу геолог має встановити наявність структури на рівні продуктивних світ по декількох глибоких свердловинах. Проте ці свердловини часто не дають до­статньої інформації для безпосередньої побудови структурної карти. У та­ких випадках використовують дані щодо зміни відстані між ОМГ і покрів­лею продуктивного пласта по одиничних розвідувальних свердловинах.

Побудова структурної карти методом сходження відбувається у такій послідовності. Методом трикутників будують структурну карту ОМГ за да­ними буріння структурних, пошукових і розвідувальних свердловин. Потім за даними буріння глибоких розвідувальних свердловин тим самим спосо­бом будують карту ізохор. Ізохорами називають лінії рівних відстаней між двома поверхнями. Перетин ізогіпс та ізохор на обох картах беруть однако­вим. Далі на кресленні (рис. 4.16) знаходять точки перетину ізогіпс струк-

Рис. 4.16. Побудова структурної карти ме­тодом сходження (за М.О. Ждановим):

7 — ізогіпси покрівлі пласта "а", м; 2 — ізохори, м; 3 — ізогіпси покрівлі пласта "б", м

турної карти й ізохор та біля нихпідписують різницю між абсолют­ною позначкою ізогіпси та значен­ням ізохори. Ця різниця відповіда­тиме абсолютній позначці глибоко-залягаючого пласта. Слід враховува­ти, що значення ізохор завжди від­німаються, абсолютна позначка ізо­гіпси може бути зі знаком "+" або "-", залежно від того, як розміщу­ється покрівля ОМГ щодо рівня моря. Наприклад, якщо ізогіпса має позначку -320, а ізохора — 1610 м, то абсолютна позначка глибокоза-лягаючого пласта в точці перетину ізогіпси та ізохори дорівнюватиме -1930 м. При додатному значенні ізогіпси +280 м та ізохори, яка до­рівнює 1320 м, абсолютна позначка

глибокозалягаючого пласта становить -1040 м. Після виявлення усіх точок перетину і визначення абсолютних позначок можна побудувати схематичну карту глибокозалягаючого пласта. Для цього всі точки з однаковими по­значками у вузлах перетину ізогіпс та ізохор з'єднують плавними ізолі­ніями.

Структурні карти будують методом сходження переважно тоді, коли на промислових площах визначають нові перспективні на нафту або газ пла­сти. Втім для побудови структурної карти покрівлі (підошви) пласта даних ще недостатньо. Тому використовують детальні структурні карти вищезаля-гаючих горизонтів і за допомогою побудованої карти ізохор будують схема­тичну структурну карту покрівлі (підошви) нижчезалягаючого перспектив­ного пласта. Проте слід зазначити, що необхідною умовою є наявність да­них стосовно трьох свердловин, що розкрили горизонт, для якого є струк­турна карта і горизонт, що нас цікавить. Структурні карти, побудовані ме­тодом сходження, у процесі подальших пошуково-розвідувальних робіт, як правило, уточнюють. Іноді ці карти набувають нового вигляду, але на пер­шому етапі планування і пошуку нафти і газу в глибокозалягаючих пластах

ВПНИ МЯЮТЬ ИЄПИКР ЧНЯЧРННЯ