Тема 6: німецька класична філософія.

Мета розгляду теми:

Через ознайомлення із провідними вченнями та ідеями німецької класичної філософії з’ясувати найперші засади класичного типу філософствування, а також духовні засади класичної культури; окреслити основні ідеї та здобутки німецької класичної філософії, її роль в розвитку сучасної європейської науки та культури.

Ключові поняття та терміни

• активність - абсолютна ідея

• системність - субстанція – суб’єкт

• розвиток - діалектична логіка

• розсудок та розум - категоричний імператив

• предмет та об’єкт - антропологічний принцип

• річ-в-собі - сутнісні сили людини

План семінарського заняття

1. Місце німецької класичної філософії в історії новоєвропейської філософії.

2. Вихідні ідеї філософії І. Канта – засновника німецької класичної філософії.

3. Розвиток ідей в німецькій класичній філософії після І.Канта.

4. Філософія Г.Гегеля: вчення про Абсолютну ідею: система філософії Гегеля; діалектична логіка.

5. “Антропологічний принцип” у філософії Л.Фейєрбаха.

Завдання, вправи, тести

1. Німецька класична філософія була історично першою формою класичної європейської філософії.

Так Ні

2. Німецька класична філософія виділяється в окремий етап розвитку новоєвропейської філософії внаслідок того, що:

а) вона розвивалась в окремому європейському регіоні;

б) вона включила у свій зміст провідну проблематику всієї попередньої європейської філософії;

в) вона запровадила принципово нову парадигму філософствування у порівнянні із попередньою європейської філософією;

г) вона першою запровадила у філософію системну форму виразу її змісту;

д) вона була найбільш теоретичною із всіх попередніх форм європейської філософії.

3. Виберіть правильні варіанти відповіді на питання.

Принцип активності, розроблений німецькою класичною філософією, за своїм змістом передбачав:

а) доведення того, що людина знає лише те та тою мірою, якою мірою вона діє активно;

б) доведення залежності предмету пізнання від діяльності суб’єкта пізнання;

в) те ж саме, що й “коперніканський переворот” І.Канта у філософії;

г) виховання у людини активної соціальної позиції;

д) побудову теорії, згідно якої субстанція водночас постає й суб’єктом світового процесу.

4. Принцип розвитку (як і теорія розвитку) був найбільш продуктивно розроблений:

а) І.Кантом;

б) І.Г.Фіхте;

в) Ф.Шеллінгом;

г) Г.Гегелем;

д) Л.Фейєрбахом.

5. В діяльності І.Канта виділяють такі етапи:

а) доантропологічний та антропологічний;

б) демократичний та післядемократичний;

в) етичний та післяетичний;

г) докритичний та критичний;

д) природничий та антропологічний.

6. Згідно твердженням І.Канта, предмет та річ-у-собі співвідносяться таким чином:

а) вони є тотожними;

б) між ними немає нічого спільного;

в) предмет постає синтезом відчуттів, викликаних речами-в-собі, та форм розсудку;

г) предмет непізнаваний, а річ-в-собі сприймається відчуттями;

д) в сфері речей-в-собі діє принцип причинності, а в предметній сфері панує свобода.

7. У філософії І.Канта:

а) розсудок оперує категоріями (апріорними формами інтелектуальної діяльності), а розум – ідеями;

б) розум оперує категоріями, а розсудок – ідеями.

8. Спираючись на вчення І.Канта про рівні та форми пізнання, прокоментуйте його твердження “Я обмежив розум (в іншому перекладі – “я вказав межі розуму”), щоби надати місце вірі”. Чи не свідчить це про бажання І.Канта підпорядкувати філософію релігії?

9. Вкажіть, яким проблемам перш за все та переважно були присвячені основні твори І.Канта, використавши для цього терміни – підказки.

а) “Критика чистого розуму” – пізнання, етика, естетика, наука, метафізика, онтологія, логіка.

б) “Критика практичного розуму” - пізнання, етика, естетика, наука, метафізика, онтологія, логіка.

в) “Критика здатності судження” - пізнання, етика, естетика, наука, метафізика, онтологія, логіка.

10. “Категоричний імператив” І.Канта – це є:

а) виведений на основі вимог розуму всезагальний закон людської моральної поведінки;

б) закон застосування категорій розсудку до даних чуттєвого досвіду.

11. “Діяти, діяти і ще раз діяти – ось в чому наше призначення!” – Ця теза була запроваджена:

а) І.Кантом;

б) І.Г.Фіхте;

в) Ф.Шеллінгом;

г) Г.Гегелем;

д) Л.Фейєрбахом.

12. Назвіть ім’я представника німецької класичної філософії, який виводив усі окреслення світобудови із діяльності “Я”:

а) Г.Гегель;

б) Ф.Ніцше;

в) К.Маркс;

г) А.Шопенгауер;

д) І.Г.Фіхте.

13. Уважно прочитайте наведений нижче фрагмент філософського твору, спробуйте виділити його провідну думку та визначити його автора: “Природа як в цілому, так і в своїх окремих проявах повинна уявлятися в якості свідомо створеного результату, але водночас, разом із тим результатом дії сліпого механізму; вона має цільове спрямування, проте не дає пояснення своєї доцільності. Тобто, тут присутня… водночас як свідома, так і несвідома діяльність всередині самого суб’єктивного, в самій свідомості. Такою діяльністю може бути тільки естетична діяльність…”

Зверніть увагу на те, що доцільна свідома діяльність включає в себе і момент несвідомого. Як ви вважаєте, з чим він пов’язаний: із емоціями, почуттями чи волінням? Спробуйте назвати тих відомих представників світової філософії, які проводили позицію вихідної тотожності між діями свідомості та засадами світобудови.

14.Виберіть правильні варіанти відповіді на питання.

Філософію Г.Гегеля можна характеризувати перш за все такими рисами:

а) системність:

б) панування логіки;

в) динамізм, панування ідеї розвитку;

г) всеохопність;

д) матеріалістична позиція.

14. Праця, в якій Г.Гегель виклав основні складові свого вчення на основі розгортання життєвого циклу Абсолютної ідеї, називається:

а) “Досвід про людське пізнання”;

б) “Метафізика”;

в) “Світ як воля та уявлення”;

г) “Феноменологія духу”;

д) “Міркування про метод”.

15. Оберіть варіанти правильної характеристики гегелівського розуміння вихідної засади світу:

а) Абсолютна ідея;

б) субстанція – суб’єкт;

в) всеохоплююча сутність, що розвивається;

г) процес, що характеризується визріванням та вирішенням внутрішніх суперечностей;

д) матеріально-природний процес, що породжує духовне.

16. За Г.Гегелем існує три рівні пізнавальної діяльності свідомості:

а) чуття, розсудок та розум;

б) відчуття, мислення та досвід;

в) чуття, рефлексія чуттів та рефлексія рефлексії;

г) прості ідеї, складні ідеї та інтуїція;

д) формальна основа, реальна основа та абсолютна основа.

17. В своїй філософській концепції Г.Гегель намагався довести, що причинами руху та розвитку постають:

а) божественні енергії, що пронизують створений світ;

б) зовнішні взаємодії речей;

в) внутрішні суперечності абсолютної ідеї;

г) світові інформаційні процеси;

д) взаємодія мікро, макро та мегапроцесів.

18. Згідно Г.Гегелю, кожна суперечність проходить такі етапи свого визрівання;

а) тотожність, відмінність, протилежність та протиріччя;

б) єдність, конфлікт, синтез;

в) буття, сутність, поняття.

19.За Г.Гегелем, сутність протиріччя полягає в тому, що воно є єдністю протилежних визначень предмету, визначень, що охоплюють граничні прояви даного предмету і, таким чином, подають його цілісно, через внутрішній рух та напругу.

Так Ні

19. Із запропонованих варіантів виберіть ті формулювання, що передають зміст вихідних принципів діалектичної логіки Г.Гегеля:

а) тотожність мислення і буття;

б) тотожність протилежностей;

в) єдність початку та принципу;

г) єдність Я та не-Я;

д) синтез матеріалу чуття та категорій розсудку.

20. Складовими філософської системи Г.Гегеля постають:

а) логіка, філософія природи, філософія духу, науковчення;

б) критика чистого розуму, практичного розуму та здатності судження;

в) феноменологія духу, логіка, філософія природи, філософія духу, етика та естетика;

г) етика, естетика, монадологія, феноменологія духу.

21. Продемонструйте, яким чином пов’язані між собою вчення Г.Гегеля про життєвий цикл абсолютної ідеї та класифікація основних складових його філософської системи.

22. В чому вбачав Л.Фейєрбах вихідний недолік філософії Гегеля?

а) в її зайвій деталізації;

б) в її перебільшеній логізації;

в) в тому, що вона являла собою логізовану теологію;

г) в її зв’язках із політикою;

д) в її складності.

23. Який принцип постає вихідним для філософії Л.Фейєрбаха?

а) принцип монізму;

б) принцип гуманізму;

в) принцип активності;

г) принцип тотожності протилежностей;

д) антропологічний принцип.

24. Л.Фейєрбах закликав:

а) замінити релігію об’явлення релігією всезагальної людської любові;

б) знищити усяку релігію тому, що вона спотворено виражає людську сутність.

25. За Л.Фейєрбахом до сутнісних сил людини слід віднести:

а) силу почуття, силу розуміння та силу бажання;

б) силу науки, техніки та фантазію;

в) любов, спілкування та єдність із природою.

Використання першоджерел в опрацюванні теми.

Загальні вказівки. Приступаючи до вивчення даної теми, студенти мають усвідомити, що філософські категорії німецької класичної філософії не завжди однозначно передаються змістом категорій сучасного мислення або навіть відсутні в сучасній філософії.

Завдання 1. Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії, її особливості та здобутки.

При вивченні першого питання необхідно засвоїти такі ключові терміни і поняття: трансцендентне, об’єкт, суб’єкт, активність, діяльність, системність, розвиток, діалектика, рефлексія. Німецька класична філософія змістила спрямування дослідження від об’єкта до суб’єкта, від природи до історії і культури; на високому теоретичному рівні збагатила філософію і науку низкою ідейних надбань (принцип активності, розвитку, розробка діалектики, принцип системності, рефлексії і т.д.).

Уважно перечитайте наведенні нижче висловлювання мислителів минулого і сучасності. Зверніть увагу на:

—зв’язок відкриттів німецької класичної філософії із соціально-культурними чинниками епохи;

—розуміння німецької класичної філософії як вершини новоєвропейської філософії.

“Філософська революція в Німеччині – неминучий наслідок релігійної революції, здійсненої Лютером.” (Г.Гейне).

До якого принципу німецької класичної філософії підводить це положення?

“Все, що почали у духовній діяльності XVIII ст. англійці та французи, було завершено в Німеччині. І там виникла та естетично-філософська система освіти, яка в духовному відношенні визначила в цій країні останні десятиліття XVIII і перші десятиліття XIX ст... В інтелектуальному відношенні – це найвеличніший час німецького, навіть, європейського культурного життя, час високої духовної зрілості та свободи. ...Вона була покликана звести в... єдність усе інтелектуальне багатство людства” (В.Віндельбанд).

“…Систематичний характер філософії постає результатом історичної ситуації… Історія досягла етапу, що давав можливість реалізувати людську свободу. Проте свобода передбачає реальність розуму. Людина може бути вільною та розвинути свої потенційні можливості тільки в тому випадку, якщо весь її світ знаходиться під владою раціональної волі і знання… Будь-яка форма буття постає як форма розуму…” (Г.Маркузе).

“Геніальні завоювання класичної німецької філософії тісно пов’язані з тим, що в ній знайшли ідейне відображення всесвітньо-історичної події цього періоду.” (Д.Лукач).

Подумайте над змістом наведених положень. Спробуйте узагальнити їх та прояснити, які риси німецької класики в них наголошені. Зверніть увагу на часові межі розквіту німецької класичної філософії. Спробуйте обгрунтувати сучасне значення німецької класичної філософії.

“...Те, чого ми чекаємо в наш час від філософії, - це роздумування про вічні цінності... Сформувалося... життя особистості, яка хоче знов знайти та врятувати свій внутрішній духовний світ. Такі проблеми повернули нас... до великих систем ідеалізму, що сповістили цю віру як основну духовну сутність усієї дійсності. Ми не цінуємо більше в цих системах форму їх логічної конструкції.., але ми знов зрозуміли ту переконливу енергію, з якою їх автори, особливо Гегель, виробили із сукупності історичного розвитку постійне коло культурних цінностей... Відношення здатного до самосвідомості і самоформування індивіда до цих великих образів – наша найнагальніша проблема...” (В.Віндельбанд).

“Діалектичний образ мислення, який розглядає себе як такий, що інтерпретує, є необхідним для вільного суспільства, - якщо останнє ми розуміємо як суспільство, в якому люди можуть критикувати...” (Ч.Тейлор).

Які особливості німецької класичної філософії виділяють автори останніх фрагментів? В чому вони вбачають незаперечне значення даної філософії?

Завдання 2: І.Кант – засновник німецької класичної філософії.

Уважно перечитайте низку провідних філософських положень І.Канта – засновника німецької класичної філософії. Покажіть, якими саме твердженнями визначаються в них:

—сутність “коперніканського перевороту” у філософії;

—принцип активності людини у пізнанні;

—джерела людського пізнання, знання як синтез;

Спробуйте пояснити та обгрунтувати, які положення критичної філософії Канта зберігають своє значення і в наш час, а які вважають однобічними; яке значення має філософія Канта для розвитку природознавства; які позитивні моменти кантівського агностицизму.

“До цього часу вважали, що будь-які наші знання повинні узгоджуватись із предметами... (Але) природознавці зрозуміли, що розум бачить лише те, що сам створює за власним планом, що він із принципами своїх суджень повинен йти попереду... і змушувати природу відповідати на його запитання... Розум повинен підходити до природи, з одного боку, із своїми принципами,... з іншого боку – з експериментами, вигаданими відповідно до цих принципів для того, щоб черпати із природи знання, але не як школяр, якому вчитель підказує все.., а як суддя, що змушує свідка відповідати на запропоновані питання” (І.Кант).

“Наше знання виникає з двох основних джерел душі: через чуттєвість предмети нам даються, і лише вона постачає нам споглядання; мисляться ж предмети розсудком, і з розсудку виникають поняття. ... Жодній з цих здатностей не можна віддати перевагу в порівнянні з іншою... Думки без змісту порожні, споглядання без понять сліпі... Розсудок нічого не може споглядати, а чуття нічого не можуть мислити. Лише з їх поєднання може виникнути знання.” (І.Кант).

Звернувшись до наведених нижче положень І.Канта, з”ясуйте, як він визначав ті інтелектуальні форми, які приймають участь у створенні знання; поясніть, як доводяться:

- необхідність існування апріорних форм діяльності розсудку;

- відмінність критичної філософії Канта від емпіризму та раціоналізму XVII-XVIII ст.;

- співвідношення “речей у собі” та явищ (феноменів);

- можливості існування математики та природознавства.

“Без сумніву, усяке наше пізнання починається з досвіду... Але хоч усяке наше пізнання і починається з досвіду, звідси зовсім не впливає, що воно цілком походить із досвіду... Досвід ніколи не дає своїм судженням істинної... всезагальності, він надає їм тільки умовну і порівняльну загальність (через індукцію)... Необхідність і безумовна всезагальність є точні ознаки апріорного знання і невід’ємно пов’язані між собою.” (І.Кант).

“Не важко довести, що людське знання дійсно містить такі необхідні і... всезагальні, отже, чисті апріорні судження. Якщо хочете знайти приклади із галузі наук, то варто лише вказати на всі положення математики, якщо хочете знайти приклад із застосуванням самого буденного розсудку, то цим може служити універсальне твердження, що всяка зміна має мати причину.” (І.Кант).

Звертаючись до наступних фрагментів із творів І.Канта, переконайтесь у тому, що його філософія обернена не лише до питань пізнання, а й до фундаментальних питань людського буття:

“Припустимо, що... необхідна відмінність… предметів досвіду і “речей-у-собі” зовсім не була б запроваджена. В такому випадку закон причинності і... механізм природи мали б... обов’язково розповсюджуватись на всі речі взагалі... Тоді не можна було б, не впадаючи у явну суперечність, сказати... про людську душу, що її воля свобідна, але в той же час підпорядкована природній необхідності, тобто не свобідна.” (І.Кант).

“... Отже, я не можу навіть припустити існування бога, свободи і безсмертя душі для мети необхідного практичного застосування розуму, якщо не звільню спекулятивний розум від його зазіхань на трансцендентне (за межами явищ) знання... Тому я був змушений обмежити знання, щоб звільнити місце вірі...” (І.Кант).

Зверніть увагу й на те, що І.Кант, всупереч давній традиції, почав тлумачити простір і час як форми, що постають необхідними для оформлення будь-яких чуттєвих сприйнять, тобто ці форми, за І.Кантом, суб’єктивні:

“Саме час і простір є такими спогляданнями, які математика кладе в основу всього свого пізнання і суджень... Але вони саме тим, що є чистими апріорними спогляданнями, доказують, що вони є лише формами нашої чуттєвості, які мусять випереджувати будь-яке емпіричне споглядання” (І.Кант).

Подумайте над змістом наведених нижче положень, спробуйте окреслити основні засади вчення Канта про мораль. З якими аспектами кантівського “категоричного імперативу” (остаточного морального повеління) можна погодитись, а з якими – ні?

“Дій так, щоб максима твоєї волі могла водночас мати силу принципу всезагального законодавства... Дій так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі будь-кого іншого лише як до мети і ніколи б не ставився до нього як до засобу.” (І.Кант).

Завдання 3: Лінія розвитку ідей в німецькій класичній філософії після І.Канта.

Ознайомтесь з деякими положеннями філософії Й.Г.Фіхте; прокоментуйте їх, звертаючи увагу на відношення Й.Г.Фіхте до вчення І.Канта про річ у собі, на дальший розвиток ідеї активності суб’єкта пізнання та ідеї свободи як принципу практичного розуму.

“Яка людина, така її філософія.”

“Діяти! Діяти! – ось для чого ми існуємо.”

“Якщо б науковченню було поставлене питання: які речі самі по собі (речі-в-собі), то воно змогло б відповісти тільки так: такими, якими ми їх повинні зробити. Від цього науковчення аніскільки не стане трансцендентним тому, що ми знаходимо в нас все те, що ми при цьому встановлюємо; ми виносимо це із нас самих назовні...” (Й.Г.Фіхте).

“Джерелом будь-якої реальності постає Я, оскільки воно є безпосереднім. Тільки через посередництво Я і разом з ним надається і поняття реальності… Я має розглядатися не як чистий суб’єкт, як його дотепер майже всюди розглядали, а як суб’єкт-об’єкт… Я покладає необхідно саме себе, і тому суб’єктивне та об’єктивне складають в ньому єдине ціле… Моя система – це перша система свободи; як та нація (французька - М.О.) звільнила людину від зовнішніх кайданів, так і моя система звільняє від речей самих по собі” (Й.Г.Фіхте).

Спробуйте пояснити, як пов”язані наведені твердження Й.Г.Фіхте із поняттям творчості. Якою мірою виправдані намагання виводити всі аспекти реальності із активності Я? Яка характеристика філософії Й.Г.Фіхте є більше виправданою: це є філософія активності, творчості чи активізму?

Подумайте над змістом наведених нижче положень трансцендентального ідеалізму Ф.Шеллінга. Спробуйте визначити, чим філософія Ф.Шеллінга відрізняється від філософії Й.Г.Фіхте, які характерні особливості системи Ф.Шеллінга; в яких положеннях філософії Ф.Шеллінга можна побачити елементи ірраціоналізму.

“... Кінцевою метою усіх моїх праць був перехід від роз’єднаності часткових знань до повноти знання тому, що я бажав пізнати істину у всіх часткових напрямках, щоб вільно і без перепон дослідити глибину абсолютного.” (Ф.Шеллінг).

“Або немає суб’єкта, а є абсолютний об’єкт, або немає об’єкта, а є абсолютний суб’єкт. Як же розв’язати цю суперечку?.. (Лише) досягаючи абсолюту, усі принципи, які борються один проти одного, усі суперечливі системи стають тотожними. Це абсолютне є дійсною основою гармонії між об’єктивним та суб’єктивним у вільному діянні не тільки індивіда, але й усього (людського) роду” (Ф.Шеллінг).

“…(Абсолютно тотожне)… ніколи не може бути об’єктом знання, але тільки об’єктом... віри… Як високо ми не підносимо розум, ми все ж вважаємо, що ніхто через чистий розум не став доброчесним... або взагалі великою людиною... Тільки в особистості – життя, а все особистісне базується на темній основі” (Ф.Шеллінг).

Отже, якими саме якостями наділяє Ф.Шеллінг абсолютне? Які протилежні сутності він вводить в його зміст? Чому він вважає абсолютне об’єктом віри? – Поясніть, приймаєте ви чи не приймаєте лінію міркувань філософа, аргументуйте свої твердження. Познайомтесь із тим, як класифікує Ф.Шеллінг найперші філософські дисципліни:

“Якщо первинним вважають суб’єктивне, тоді задача полягає в тому, щоб пояснити, як до нього приєднується об’єктивне... Якщо кожне знання базується на їх поєднанні, то пояснення цього поєднання, безперечно, є найвищою задачею для кожного знання, а оскільки філософія є... найвищою і головною наукою, то й основною задачею філософії...” (Ф.Шеллінг).

“Подавати в якості первинного об’єктивне і виводити з нього суб’єктивне є... задачею натурфілософії... Отже, якщо трансцендентальна філософія існує, їй залишається прямувати у протилежному напрямку – виходити із суб’єктивного як первинного і абсолютного і виводити з нього об’єктивне. Таким чином, натурфілософія і трансцендентальна філософія розділили між собою два можливих напрямки філософії... Трансцендентальна філософія є другою необхідною основною наукою філософії” (Ф.Шеллінг).

Завдання 4: Філософія Г.Гегеля.

Уважно перечитайте наведені нижче положення, що характеризують співвідношення субстанції і суб’єкта, абсолютну ідею, вихідні принципи системи Гегеля. Зверніть увагу на принципову зміну у розумінні субстанції, суб’єкта в порівнянні з попереднім розвитком філософії.

“На мій погляд, який можна виправдати тільки викладанням самої системи, вся справа в тому, щоб зрозуміти і виявити істинне не тільки як субстанцію, але так само і як суб’єкт... Жива субстанція... є буття, яке справді є суб’єкт або, що теж саме, яке справді є дійсне буття лише остільки, оскільки... вона є опосередковування становлення для себе іншою… Мислення становить не тільки субстанцію зовнішніх речей, але також і всезагальну субстанцію духовного …” (Г.Гегель).

“Істинне є ціле. Але ціле є тільки сутність, що завершує себе через свій розвиток. Про абсолютне треба сказати, що воно по суті є результат, що воно лише в кінці є тим, чим воно є справді; в тому то і полягає його природа, що воно є дійсне, суб’єкт або становлення самим собою для себе” (Г.Гегель).

“Істина не є викарбувана і покладена до кишені монета. Вона – процес... Все, що розумне, те є дійсне, а що дійсне, те є розумне” (Г.Гегель).

Спираючись на наведені положення, спробуйте чітко уяснити відповіді на такі важливі питання: а) як розуміє Г.Гегель засади дійсності – натуралістично чи метафізично? б) якими є ці засади – рухливими, динамічними чи сталими, незмінними? в) як ці засади пов’язані із істиною?

Спробуйте пояснити та обгрунтувати, який закономірний зв’язок процесів дійсності подає Г.Гегель у наведеному нижче міркуванні.

“... Окремий індивід є недосконалий дух... Індивід, субстанція якого – дух вищий, пробігає це минуле... як форми, вже залишені духом, як етапи шляху, вже розробленого і вирівняного; таким чином, щодо пізнання ми бачимо, як те, що в ранні епохи обіймало зрілий дух мужів, зведено до пізнань, вправ і навіть ігор хлоп’ячого віку...” (Г.Гегель).

Уважно прочитайте наведені нижче положення, прокоментуйте їх. Чи мають вони актуальне значення і в наш час?

“Те, що істинне є дійсним тільки як система, або те, що субстанція по суті є суб’єкт, відбито в уявленні, яке проголошує абсолютне духом, - найвеличніше поняття,.. яке належить новому часу та його релігії” (Г.Гегель).

“Філософствування без системи не може містити в собі нічого наукового. Окрім того, що це філософствування саме про собі виражає скоріше суб'єктивний умонастрій, воно також постає випадковим за своїм змістом. Усілякий зміст отримує виправдання лише як момент цілого, поза яким він постає як необґрунтоване припущення або суб’єктивне переконання. Істинною формою, в якій існує істина, може бути лише її наукова система… Внутрішня необхідність того, щоби знання постало наукою, полягає в природі самого знання, проте задовільне пояснення цьому дається лише в викладенні самої філософії” (Г.Гегель).

Спробуйте визначити, які саме суттєві риси знання вимагають його систематизацію? Чому вимога системності знання є дуже важливою саме для філософії? Перечитайте дуже важливі положення Г.Гегеля, що розкривають його розуміння історії філософі:

“…Розуміння випадкового характеру послідовності філософських вчень створює уявлення, що між їх принципами… існують лише відмінності. Проте здійснює цю працю тисячоліть єдиний живий дух… Історія філософії доводить, що, по-перше, уявна відмінність між різними філософськими вченнями являє собою лише ту ж саму єдину філософію на різних ступенях її розвитку; по-друге, що особливі принципи, що лежать в основі тих чи інших окремих вчень, постають лише відгалуженнями деякого цілого. Останнє ж за часом філософське вчення повинно внаслідок цього містити в собі принципи усіх попередніх…і бути найбільш багатим (за змістом)” (Г.Гегель).

Як ви вважаєте, чим можна виправдати таке бачення історії філософії (ті історії взагалі)? Що в ньому вимагає певних корекцій? Що залишається поза увагою прибічників такого підходу?

Продумайте наведені нижче фрагменти із “Енциклопедії філософських наук” Г.Гегеля. Спробуйте визначити джерело та цикли розвитку абсолютної ідеї. Покажіть якими саме твердженнями характеризуються єдність та відмінність логіки, філософії природи і філософії духу, діалектична логіка. Спробуйте пояснити і обгрунтувати, які із наведених положень зберігають своє значення і в наш час та у яких саме окресленнях.

“... Ідея виявляє себе як простота самототожного мислення і водночас як діяльність, яка полягає в тому, що мислення протиставляє себе собі самому для того, щоб бути для себе, і в цьому іншому бути все ж лише у себе самого. Отже, наука розпадається на такі три частини:

I. Логіка – наука про ідею в собі і для себе.

II. Філософія природи як наука про ідею в її інобутті.

III. Філософія духу як ідея, що повертається до самої себе зі свого інобуття” (Г.Гегель).

“Оскільки наука філософії є коло, кожна ланка якого має свою попередню та наступну ланку, а в “Енциклопедії” філософія природи виступає лише як одне коло цілого, то походження природи із вічної ідеї, її створення... дано раніше в “Логіці”… Природа не просто є зовнішнє по відношенню до цієї ідеї, але характер зовнішнього являє собою визначення, в якому вона (абсолютна ідея) існує як природа… Природа є відчужений від себе дух… Справжню сутність світу складає в собі і для себе суще поняття, і світ, таким чином, сам є ідея. У живому природа завершується, переходячи у вище. Дух виходить, таким чином, із природи… Розумовий розгляд природи має збагнути, яким чином природа є в самій собі процес становлення духом, процес зняття свого інобуття. Субстанція духу є свобода... ” (Г.Гегель).

В чому можна побачити найвиразніші особливості гегелівського тлумачення світу, природи? Яким чином пов’язані між собою природа та дух? Чим вони докорінно відрізняються одне від одного?

“Інстинктивна діяльність відрізняється від скерованої інтелектом… тим, що вона здійснюється свідомо… Оскільки дух за своєю сутністю є свідомість, то оце знання себе самого є основне визначення його в його дійсності. Отже, найвище завдання логіки – очистити категорії, що діють лише інстинктивно – як поклики, що осмислюються духом як розпорошені, тобто як мінливі та переплутані, як такі, що дають йому розпорошену та сумнівну дійсність, –очистити їх і таким очищенням звести дух за допомогою впорядкованих категорій до свободи та істини…” (Г.Гегель).

Чи можна побачити в даних твердженнях Г.Гегеля його прагнення подати логіку як першу та провідну філософську дисципліну? Чи згідні ви із таким визначенням завдань логіки? Наведіть реальні життєві приклади, коли ми змушені апелювати до авторитету логіки. Ознайомтесь також із особливим – діалектичним – тлумаченням логіки Г.Гегелем:

“Логіка є наука про чисту ідею, тобто про ідею в абстрактній стихії мислення Наука логіки розглядає мислення в його діяльності та в його продуктах (а мислення не є беззмістовна діяльність)... її змістом взагалі є надчуттєвий світ. З точки зору попередньої метафізики вважалось, що якщо пізнання впадає в протиріччя, то це лише помилка... Протиріччя – ось що насправді рухає світом, і безглуздо говорити, що протиріччя не можна мислити.

Пізнання... предмету в поняттях... означає пізнання його як конкретної тотожності протилежних визначень.” (Г.Гегель).

Що значить мислити предмети як тотожність протилежностей? Якою мірою можна виправдати таке мислення? Де і як можна використовувати логіку протиріч? - Уважно перечитайте думки Г.Гегеля, що стосуються людини та її життєвих завдань; спробуйте полемізувати із позицією автора.

“Ця ідея прийшла в світ через християнство, згідно з яким індивідуум як такий має безконечну цінність, оскільки він є предметом і метою любові Бога... Філософія – це є вчення, яке повинно вивільнити людину із нескінченної множини часткових цілей та намірів… Оскільки людина бажає бути дійсною, вона повинна вести якесь визначене існування, а для того вона повинна себе обмежувати. Кому кінцеве є занадто неприйнятним, той не досягне ніякого дійсного, а залишиться в полоні абстракцій та віддасться тліну всередині себе самого”(Г.Гегель).

На завершення заняття зробити загальні висновки, наприклад, шляхом з’ясування які із розглянутих положень є актуальними і в наш час.

Завдання 5. Особливості філософії Л.Фейєрбаха. “Антропологічний принцип” його філософії.

Перш за все зверніть увагу на те, за що та з яких позицій Л.Фейєрбах піддав критиці філософію Г.Гегеля:

“Логіка Гегеля – це теологія, перетворена в логіку у прийнятному для розуму та сучасному вигляді… Сутність теології є сутність людини, винесена за межі самої людини; сутність гегелівської логіки є людське мислення, винесене за межі людини…” (Л.Фейєрбах).

“Релігія є тотожний із сутністю людини погляд на сутність світу і людини. Але не людина підноситься (в ній) над своїм поглядом, а погляд підноситься над нею,… панує над нею. Ми повинні поставити на місце любові до Бога поставити любов до людини як єдино істинну релігію, на місце віри в Бога – віру людини в саму себе, у свої власні сили, віру в те, що доля людства залежить не від істоти, що стоїть поза ним та над ним, і від нього самого, що єдиним дияволом для людини постає людина груба, забобонна, корислива, злостива, але й що єдиним богом для людини постає сама людина.” (Л.Фейєрбах).

Чи можна погодитись із таким тлумаченням релігії? Спробуйте оцінити позитивні та негативні сторони даної позиції. Наскільки реальною постає ідея замінити релігію одкровення (любові до Бога) релігією всезагальної людської любові? Чого, на вашу думку, не враховує Л.Фейєрбах у свої гуманних проектах? – Ознайомтесь із тим, як формулює Л.Фейєрбах так званий “антропологічний принцип” своєї філософії:

“Нова філософія є повне, абсолютне, безперечне розчинення теології в антропології… Нова філософія перетворює людину, включаючи й природу як основу людини, в єдино можливий, універсальний та вищий предмет філософії, перетворюючи, таким чином, антропологію (у тому числі й фізіологію) в універсальну науку… Істина не є ні матеріалізм, ні ідеалізмом, ні фізіологія, ні психологія; істина – це тільки антропологія… В чому ж полягає мій метод? В тому, щоби через посередництво людини звести усе надприродне до природи та через посередництво природи усе надлюдське звести до людини…” (Л.Фейєрбах).

Перечитайте, нарешті, положення, що стосуються розуміння Л.Фейєрбахом сутності людини:

“Якими є відрізняльні ознаки істинно людського в людині? Розум, воля й серце. Досконала людина володіє силою мислення, силою волі та силою почуття… Я і Ти, суб’єкт та об’єкт, відмінні та все ж невід’ємно пов’язані – ось істинний принцип мислення та життя…” (Л.Фейєрбах).

Спробуйте всебічно оцінити наведені міркування, виділіть явно привабливі моменти такої філософії, але також її обмеження. В чому можна вбачати крок вперед, здійснений Л.Фейєрбахом опісля систем німецького ідеалізму?