6) Окремі положення спадкового права.

Спадкове право в об'єктивному розумінні - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини посмертного переходу прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) в порядку універсального правонаступництва.

Спадкове право вважається частиною цивільного права, однак питання щодо його місця в системі цивільного права в юридичній літературі було і залишається дискусійним. Всі дослідники спадкового права доходять висновку про те, що воно є окремим елементом в системі цивільного права, однак природа цього елементу визначається ними по-різному. Так, одні автори вважають спадкове право підгалуззю цивільного права, на думку інших - спадкове право є інститутом цивільного права, окремі автори зазначають, що спадкове право є одночасно й інститутом, і підгалуззю цивільного права.

Визначення місця спадкового права в системі цивільного права неможливе без з'ясування змісту таких категорій як "інститут" та "підгалузь". Під правовим інститутом у теорії права розуміють стійку групу правових норм, що регулює в межах галузі права певний різновид суспільних відносин. Традиційно виділяють такі ознаки правового інституту:

1) однорідність фактичного змісту. Кожний інститут призначений для регулювання самостійної, відносно відокремленої групи відносин або окремих вчинків, дій людей;

2) юридична єдність правових норм. Норми, які входять у правовий інститут, утворюють єдиний комплекс, виражаються в загальних положеннях, правових принципах, специфічних правових поняттях, що створює особливий, притаманний для даного виду відносин правовий режим регулювання;

3) нормативна відокремленість, тобто відокремлення норм, що створюють правовий інститут, у главах, розділах, інших структурних частинах закону або іншого нормативно-правового акта;

4) повнота відносин, які регулюються даним правовим інститутом. Інститут права містить такий набір норм, який покликаний забезпечити безпрогалинність відносин, що ним регулюються.

Крупні та складні за своєю структурою галузі поряд із інститутами містять ще один компонент - підгалузь права. Проте, на відміну від правового інституту, підгалузь права обов'язковим компонентом кожної галузі права не є, Підгалуззю права є певне угруповання інститутів цивільного права, що становлять великі зосередження правових норм, диференційовані за принципом їх суті та змісту6. У самій назві "підгалузь" етимологічно закріплена його своєрідна подвійність - це вже не інститут, але ще й не галузь.

Визначаючи місце спадкового права в системі цивільного права, справедливим видається кваліфікувати його саме як підгалузь. Спадкове право становить сукупність однорідних і предметно пов'язаних цивільно-правових інститутів, що регламентують порядок та умови переходу майнових, а в деяких випадках і особистих немайнових прав та обов'язків померлої особи до інших осіб. До інститутів спадкового права можна віднести - інститут спадкування за законом, інститут спадкування за заповітом, інститут виконання заповіту тощо.

Особливість спадкового права як підгалузі права визначається предметом регулювання у межах предмета цивільно-правового регулювання. Власне, спадкове право має "підпредмет". Предметом регулювання спадкового права виступають суспільні відносини, які виникають внаслідок специфічного юридичного факту - смерті фізичної особи (оголошення фізичної особи померлою) і опосередковують перехід прав та обов'язків цієї особи до інших осіб - спадкоємців. Водночас, спадкове право регулює і такі суспільні відносини, які за своєю сутністю не можна віднести до спадкових - наприклад, складення заповіту, його скасування.

Місце спадкового права у системі цивільного права характеризують також і його функції. Під функціями спадкового права розуміють специфічні напрями правового впливу на відносини, які складають предмет спадково-правового регулювання. Функції спадкового права призначені для вирішення як загальних завдань, що стоять перед цивільним правом в цілому, так і специфічних, які стоять безпосередньо перед спадкуванням. В юридичній літературі виділяють такі функції спадкового правонаступництва: регулятивну, охоронну, виховну, стимулюючу, сімейно-забезпечувальну та матеріально-забезпечувальну. Наявність функцій визначає спадкове право як відносно самостійний елемент системи цивільного права.

Спадкове право має і власні внутрігалузеві принципи. Вони становлять основні засади, відповідно до яких будується спадкове право як система правових норм, а також здійснюється спадково-правове регулювання суспільних відносин. Принципи спадкового права мають внутрішньогалузевий характер і ґрунтуються на загальних принципах цивільного права. До принципів спадкового права відносять: принцип універсального спадкового наступництва; принцип свободи заповіту; принцип забезпечення прав та інтересів обов'язкових спадкоємців; принцип урахування не тільки дійсної, але й припустимої волі спадкодавця; принцип свободи вибору спадкоємців, які закликаються до спадкування; принцип охорони основ правопорядку і моралі, інтересів спадкодавця, спадкоємців, інших фізичних та юридичних осіб щодо спадкування; принцип охорони самої спадщини від будь-яких протиправних або аморальних посягань.

Відносна самостійність спадкового права виражається в існуванні комплексу загальних норм, які застосовуються незалежно від виду спадкування, а також від складу спадщини. Серед таких загальних норм слід назвати правила, що закріплюють поняття спадкування, відкриття спадщини та місце її відкриття, усунення від права на спадкування тощо.

Слід наголосити і на тому, що норми, які регулюють спадкове право, розміщені в окремій книзі ЦК України (Кн. 6). Наведене вище дає змогу кваліфікувати спадкове право саме як підгалузь системи цивільного права.