2.3 Епоха аграрної культури (початкова стадія)

Аграрна культура охоплює період, коли основою матеріального виробництва було землеробство і скотарство з моменту появи сільського господарства (близько 8 тис. років тому) до виникнення повноцінного промислового виробництва (середина XVIII ст. н. е.), та оскільки нас цікавить тільки первісне суспільство, то у даному підрозділі зупинюсь лише на її початковій стадії. Приручення тварин, перехід від мисливства до сільського господарства і осідлого способу життя отримало назву неолітичної революції.

З появою перших сільськогосподарських культур (гарбуза, гороху, квасолі, льону) можна вести мову про перші цивілізації, які виникли на Сході і змінили епоху варварства. Розвиток землеробства і скотарства привів до істотних змін в ландшафтах. Вирубування лісів, спалювання лучно-степових ділянок, примітивний обробіток ґрунту, перевипас домашніх тварин привели до значної руйнації таких компонентів природних ландшафтів як тваринний світ, рослинність, ґрунтовий покрив та істотних змін процесів вологообігу, речовинообігу, енергообігу в ландшафтах.

За оцінками демографів в епоху землеробства значно зростає чисельність населення, його щільність. Перші землеробці і скотарі об’єднуються в групи до 300 інколи 500 осіб. Зростає і тривалість життя людей. Основним регулятором тривалості життя виступають хвороби, які людина отримує від тварин, погіршення санітарно-гігієнічних умов проживання. Навколо поселень накопичувались відходи, нечистоти, забруднювались ґрунти і водойми, що сприяло поширенню збудників інфекцій.

Істотної шкоди природному середовищу завдавало скотарство. Розведення домашніх тварин, їх скупчення в околицях населених пунктів, випас на обмежених ділянках призвели до деградації трав’яного покриву, лісово-чагарникових угруповань, розвитку процесів опустелювання в ряді регіонів світу.

Виникнення міських поселень в 4-3 тисячолітті до н.е. веде до концентрації населення, розвитку системи комунікацій, що вносить істотні зміни в навколишню природу. Відбувається процес окультурення ландшафтів, який проявляється у зміні їх структури, збіднені видової різноманітності, забруднення водойм, ґрунтів, повітряного середовища.

Отже, уже на початковому етапі аграрної культури людина розпочала свій негативний, можна сказати експлуататорський вплив на природу, на відміну від просто привласнюючого, який панував до цього часу. Таке використання природних ресурсів було пов’язане з переходом до землеробства та скотарства, їх активному поширенню та впровадженню у всіх ділянках земної кулі. І хоча для людини це було, безумовно, величезним кроком вперед, адже її залежність від природи дещо послабла, та водночас це ж призвело до деградації навколишнього середовища.

3. Природа, її вплив та прояви у естетичній діяльності первісної людини

Для того щоб розпочати цей розділ, на мою думку, необхідно вичленити дві складові людської практики. Річ у тому, що суспільна практика (тобто виробництво людьми матеріальних благ) із самого початку свого існування включала в себе як об’єктивні (себто незалежні від людей) відносини до природи, так і об’єктивні відносини між людьми. Ці об’єктивні відносини людей до світу мають дві складові, без вичленення яких не можна правильно зрозуміти соціальних витоків й мистецтва й релігії. Одна складова людської практики виражає й фіксує ступінь панування людей над зовнішнім світом, а інша – панування об’єктивних умов життя над людьми.

Ці дві складові суспільної практики існували вже в первісному суспільстві, на світанку людської історії. Співвідношення їх у первісну епоху було специфічним: люди робили лише перші кроки на шляху підкорення собі об’єктивних умов їх життя, й отже, в їхній практичній діяльності несвобода й залежність явно переважали над свободою. При цьому слід враховувати, що в різних видах практичної діяльності й навіть у різних ситуаціях міра свободи була різною, що, зрештою, зумовлювало й розмежування застосування первісними людьми засобів впливу на природу: в одному випадку це були реальні засоби впливу, підкріплені знаннями й досвідом, в іншому – ілюзії, що видавали бажане за дійсне.

Хоча первісна людина й робила лише перші кроки до підкорення собі сил природи, її вміння, навички й емпіричні знання не слід недооцінювати. Зішлемося у зв’язку з цим на думки А.Анісімова: «Весь уклад життя мисливця, його вміння жити в суворій тайзі – усе свідчить про різнобічні знання й нагромаджений віками досвід. Мисливець, наприклад, за характером лосиного сліду дізнається, місцевий це чи прийшлий звір, прийшов він здаля чи з близьких місць, самець це чи самка, молодий і недосвідчений чи старий і розумний звір. За гілками, які пообгризав лось, мисливець безпомильно визначає, голодний був звір чи ситий, за його слідами – як поводився звір на жируванні; чи довго днював тут, пішов сам чи його хтось сполошив і т.п. Враховуючи це все, мисливець і вирішує, де шукати звіра».

Багато подібних описів є в інших авторів – мандрівників і вчених (В. Арсеньєв, Л. Штернберг, В. Богораз, Б. Малиновський та ін.). Саме ця складова суспільної практики первісних людей, де реалізувалася їхня свобода, й була основою початків естетичної діяльності.

Цікавою є й думка про те, що до художньої творчості первісну людину спонукав такий естетичний об’єкт, яким поставала перед нашими предками сама природа. Вона пробуджувала у первісної людини естетичне почуття, а звідси – й бажання певним чином відтворити її красу. «Відчуття природи, – пише А.Федоров-Давидов, – набагато старіше від зображення картин природи. В тому чи іншому вигляді воно було притаманне людині на всіх ступенях її розвитку. Та перш ніж бути відображеним на картинах природи в живопису й таким чином виступити як пейзажне відчуття природи, воно мало інші допейзажні форми свого вираження».

У первісному суспільстві естетичне пізнання природи обмежується фіксацією окремих природних явищ, тварин, рослин, птахів, риб. Найбільше, на що здатен був первісний «художник», це відтворювати групи тварин чи якісь елементи пейзажу. Так, у найстаріших печерах Франції (Фон де Гом, Камбрель) та Іспанії (Альтаміра, Ла Пасьєга) були знайдені зображення окремих тварин – бізона, лева, коня й лише в деяких випадках – стада оленів (Лімейль і Дордонь – Франція) [15, 25].

Щоправда, оскільки первісна людина була безсилою й залежною від природи, це породжувало страх перед нею, а звідси – й прагнення «задобрити» сили природи, що породжувало в неї й релігійні уявлення.

У ставленні первісних людей до природи чітко виявлялися дві складові: одна фіксувала й виражала ступінь панування людей над природою, а інша характеризувала панування природи над людьми. Саме перша складова практики первісних людей, в яких реалізувалася їхня свобода, й була основою зародження початків естетичної діяльності. Причому цей процес був невіддільним від інших видів діяльності людей й передусім від діяльності виробничої, трудової, в тому числі й від виготовлення знарядь праці.

Магія й інші найдавніші форми релігійних вірувань породжені незадоволеною практичною потребою впливу людей на природу. Витоки їх слід шукати в обмеженості людської практики, у несвободі людей, у їхній залежності від пануючих над ними стихій природи. Із цих міркувань і випливає неспроможність «магічної концепції» походження мистецтва.

Таким чином, можна з впевненістю говорити про те, що естетична діяльність первісної людини, її свідомість, мистецтво та релігійні вірування формувались на основі знань про природу і в своїй основі мали саме природні явища.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи вищесказане, можна константувати наступні висновки:

1. На відміну від тварин, адаптація людини сучасного типу (Ноmо sаріеns) до різноманітного природного середовища мала не біологічний, а соціальний характер. Залежно від навколишнього середовища виникали різні форми господарської діяльності. Значною мірою відрізнялися засоби господарювання населення тропічних лісів, гірських районів із їхньою вертикальною зональністю, відкритих саван, прильодовикової зони й т. ін.

Загальною рисою усіх варіантів господарської адаптації первісних общин був подальший розвиток полювання на різних тварин. Щодо збиральництва та рибальства, то їхня питома вага в раціоні мисливців залежала від конкретних умов навколишнього середовища. Якщо в південних регіонах питома вага продуктів збиральництва в раціоні харчування первісної людини була досить значною, то в північних – основою раціону вважалася мисливська здобич.

2. Становлення людини і суспільства в цілому відбувалось у сприятливих кліматичних умовах. Протягом більше як 2 млн. років розвитку людства похолодання, пов’язані із зледеніннями, можна розглядати лише як епізоди в історії теплого клімату. З наближенням до сучасності зростала тривалість холодних епох. Крім того, повторюваність холодних епох частішала, а похолодання посилювались. Розвиток людського суспільства в північних широтах земної кулі в пізньопалеолітичну епоху відбувався під впливом переважно холодного клімату, хоча сам перехід до пізнього палеоліту здійснився в період кліматичного оптимуму.

3. Життєзабезпечуючою основою ранньопервісної общини були мисливство і збиральництво. Проте крім цих двох основних засобів культурної адаптації первісної людини до навколишнього середовища їй вкрай необхідно було народжувати й виховувати дітей, виготовляти знаряддя праці та предмети домашнього побуту, будувати житла і шити одежу тощо. Всі ці види діяльності разом із мисливством та збиральництвом вимагали від людини, крім значних енергетичних витрат, певних форм організації як форми соціальної культури.

Ранньопервісній общині, згідно з сучасними даними археології та етнології, була властива проста кооперація праці, з її більш-менш чітким розподілом між статево-віковими групами. Це, перш за все, згуртований колектив мисливців. Неможливо навіть уявити собі полювання на таких великих тварин, як слон, мамут, носоріг, бізон, кінь, вівцебик тощо, поодинці, з примітивною рогатиною або списом. Лише згуртований колектив, в якому виробилися навички спільного полювання, був здатним досягти успіху в цій нелегкій і небезпечній справі. Водночас належних навичок і узгоджених дій потребувало будівництво жител, виховання дітей, передавання виробничого досвіду. Останнє, до речі, могло виникнути й відбуватися лише в людському колективі.

4. З переходом від мисливства і збиральництва до землеробства та скотарства, їх активному поширенню та впровадженню у всіх ділянках земної кулі, людина розпочала свій негативний, можна сказати експлуататорський вплив на природу, на відміну від просто привласнюючого, який панував до цього часу. Як наслідок, дещо послабла її залежність від природи, почалась деградація навколишнього середовища.

Але в цілому у часи первіснообщинного ладу зберігався замкнутий цикл у користуванні природними ресурсами. Досягнення певної рівноваги в темпах використання продуктів Землі й природного відтворення споживаних ресурсів і забезпечувало як стабільність взаємовідносин первісних людей з природою, так і виняткову стійкість самого людства щодо неї. Навколишнє середовище було основою життя первісної людини.

Доказом цього є, наприклад, те, що естетична діяльність первісної людини, її свідомість, мистецтво та релігійні вірування формувались на основі знань про природу і в своїй основі мали саме природні явища.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Анисимов А.Ф. Духовная жизнь первобытного общества. – М., 1914.

2. Баландин Р.К., Бондарев Л.Г. Природа и цивилизация. М.: Мысль, 1986. – 391с.

3. Беллер Г.А. Экзамен разума. М.:Мысль, 1988. – 251с.

4. Борисковский П.И. Древнейшее прошлое человечетва. – М., 1988.

5. Історія первісного суспільства / За ред. В.В. Паламарчука. – К.: Вища школа, 1980. – 224 с.

6. Окладников А.П. Утро искусства. – Л., 1982.

7. Симонов Ю.И. Как возникло человечество. – М., 1966.

8. Уткін В.С., Люрін І.Б. Як розвивалось життя на Землі. К.: Радянська школа, 1993.

9. Швейцер А. Благоговение перед жизнью. М.: Мысль,1992.

10. Шерстобитов В.У. У истоков искусства. – М., 1971.

11. Экологические очерки о природе и человеке (ред. Б. Гржимека). М.: Прогресс, 1988, 417-470с.

Размещено на Allbest.ru