3. Біомеханічна класифікація фізичних вправ.
Основні поняття. Одним із самих фундаментальних факторів навколишнього світу є механічний рух матеріальної системи тіла людини. Так відбулося, що в спортивно-педагогічній практиці терміни «рух» і «фізична вправа» часто використовуються як тотожні. Проте це не так.
Рухова функція - одна з найважливіших функцій організму людини. Під рухом при цьому розуміється всяка зміна в організмі, різні його внутрішні і зовнішні взаємодії, а також зміна його станів. Механічним рухом людини можна вважати зміну положення його тіла (або окремих його частин) щодо інших тіл (обраних систем відліку) з часом.
Якщо при розгляді деяких рухів тіла людини його розміри не мають істотного значення, з метою спрощення задачі ними можна зневажати. У таких випадках при вивченні рухів тіло людини геометрично заміняють так званою матеріальною крапкою. В інших випадках, коли при аналізі рухів розмірами тіла людини зневажити неможливо, оскільки тоді губиться зміст розв’язуваної задачі, тіло людини може бути розглянуте як система матеріальних крапок. При цьому також допускається ще одне спрощення: тіло людини умовно вважається абсолютно твердим, тобто форми і розміри його окремих ланок залишаються незмінними при рухах (відстані між матеріальними крапками кожної ланки або частини тіла постійні).
Кожна людина має цілком конкретний комплекс рухових можливостей. Вони залежать від віку, статі, способу життя людини і багатьох інших факторів.
Рухові можливості – це сформовані в організмі в процесі його філогенезу й онтогенезу передумови до виконання рухів з визначеними біомеханічними характеристиками. Оцінка рухових можливостей людини в процесі занять фізичною культурою надзвичайно важлива – наприклад, в процесі спортивної орієнтації людини на вибір виду спорту, який є найбільш адекватний її можливостям, а також при визначенні результативності відповідного курсу занять. Однак володіння тими або іншими руховими можливостями аж ніяк не гарантує людині їхню безумовну реалізацію.
Рухові здібності - це потенційні, але не реалізовані нахили людини до того чи іншого прояву рухової функції.
Моторика - сукупність (система) рухових здібностей та рухових можливостей людини.
Механічні рухи - зміна положення тіла (матеріальної точки чи системи його матеріальних точок) з плином часу відносно інших тіл (систем підрахунку). Під рухом розуміють всілякі зміни в організмі, а також зміну його станів.
Рухова дія - це усвідомлений прояв рухової активності, людини, спрямований на вирішення якого-небудь конкретного рухового завдання.
Біомеханічні характеристики рухів людини - це міри змін механічного стану функції людини на рівні цілісного організму (матеріальної точки чи системи матеріальних точок).
У процесі фізичного виховання перед людиною ставляться певні рухові завдання, які обов’язково повинні бути вирішеними, оскільки лише таким чином можна досягнути відповідної мети занять.
Рухове завдання – це соціально і біологічно обумовлена вимога до виконання визначених рухів із заданими біомеханічними характеристиками, що стимулює людину до активізації розумової і рухової діяльності і дозволяє в кінцевому підсумку досягти поставленої мети у процесі фізичного виховання.
Між руховою задачею і руховими можливостями людини виникають певні діалектичні протиріччя. Рушійна сила фізичного виховання як педагогічного процесу виникає саме при розв’язанні цих протиріч. Виходячи з цього спортивному педагогу необхідно так формулювати рухові задачі перед людиною, щоб вони могли їх реально вирішити, маючи для цього відповідні рухові можливості.
Рухове завдання вирішується людиною шляхом спеціально організованих рухових дій.
Рухова дія – це прояв рухової активності людини, усвідомлена і цілеспрямована на рішення якої-небудь конкретної рухової задачі.
Основним засобом розв’язання діалектичних протиріч між руховими можливостями людини і руховими задачами, які перед ними поставлені є фізичні вправи. Вони дозволяють людині просунутися на шляху до вирішення задач за рахунок розширення своїх рухових можливостей.
Фізичну вправу можна охарактеризувати як комплекс рухових дій, спрямованих на рішення певних конкретних задач фізичного виховання, які повинні виконуватися при суворій регламентації біомеханічних характеристик рухів, зовнішніх умов і стану організму людини.
Оскільки кожна окрема фізична вправа в процесі її використання може вирішувати тільки відносно вузькі задачі, в різних ситуаціях вона може бути включена до складу певного комплексу аналогічних вправ.
Комплекс фізичних вправ є системою взаємопов’язаних вправ, об’єднаних спільністю рішення задач і досягнення цілей на відповідному етапі фізичного виховання людини. Так само, як і кожна окремо взята фізична вправа, той або інший їхній комплекс повинен мати чітко виражену цільову спрямованість, погоджену з руховими можливостями і потребами визначеного контингенту людей і періодом учбово-тренувального процесу.
Одним із важливих завдань кожного етапу фізичного виховання є вироблення у людини відповідних рухових умінь і навичок.
Руховий навик – це автоматизований компонент рухової дії, в якому усвідомлюються такі сенсори і корекції, які забезпечують його смислову та програмну частини.
Рухове уміння – це високий рівень підготовленості людини до ефективного вирішення рухового завдання, сформований у процесі навчання на основі системи природних та набутих навичок.
Серед таких специфічних понять, як рухи, рухові можливості людини, її рухова активність, рухові задачі, рухові дії, рухові навички, рухові уміння, поняттю «фізична вправа» приділяється найважливіше ключове місце.
Фізична вправа і теоретично, і практично як би зв’язує всі ці фактори і поняття процесу фізичного виховання воєдино. З одного боку вона органічно містить у собі деякі з цих понять, з іншого боку – знаходиться з ними в складних причинно-наслідкових зв’язках. Так, зокрема «рух» може використовуватися як самостійне поняття, що характеризує стан організму людини. «Рух» також входить до складу кожної фізичної вправи – засобу фізичного виховання, за допомогою якого організм людини може бути приведений у той стан, що оцінюється як рух.
Тому фізична вправа в залежності від обставин її реалізації може розглядатися і як мета, і як засіб фізичного вихованні. Це трохи ускладнює класифікацію вправ у фізичному вихованні.
Проте очевидно, що фізична вправа становить безсумнівний інтерес для фахівців, педагогів, тренерів насамперед як засіб вирішення основних завдань педагогічного процесу. З цього погляду в основу класифікації фізичних вправ повинні бути покладені принципи, що регламентують рамки цільового призначення фізичних вправ у педагогічному процесі як специфічних засобів фізичного виховання.
З урахуванням цього положення можна виділити чотири основних класи фізичних вправ: 1) оздоровчі; 2) тренувальні; 3) змагальні; 4) показові.
Оздоровчі фізичні вправи призначені для підтримки визначеного оптимального рівня стану здоров’я тих, хто ними вправляється або ж підведення їх до визначеного заданого рівня фізичного розвитку.
Клас оздоровчих вправ підрозділяється на чотири види: 1) зміцнювальні; 2) лікувальні; 3) розвиваючі; 4) контрольно-оздоровчі.
Власне зміцнювальні фізичні вправи забезпечують підтримку визначеного рівня функцій організму людини і можуть застосовуватися в різних умовах із профілактичною метою.
Лікувальні вправи призначені для надання лікувальної дії системам або на організм в цілому при різноманітних захворюваннях людини і можуть застосовуватися безпосередньо як лікувальний засіб або як засіб відновлення організму після перенесених терапевтичних, хірургічних та інших лікувальних заходів.
Розвиваючі фізичні вправи спрямовані на підвищення рівня функціональних можливостей якої-небудь окремої системи або організму людини в цілому і звичайно застосовуються в тому випадку, якщо необхідна корекція яких-небудь виявлених недоліків фізичного розвитку людини або підвищення рівня функціональних можливостей організму при підготовці людини до трудової, професійної діяльності, службі в Збройних Силах, де потрібне обов’язкове досягнення визначеного рівня функціональних можливостей організму.
В усіх випадках при використанні оздоровчих вправ на визначених етапах процесу фізичного виховання обов’язково застосовуються контрольно-оздоровчі фізичні вправи, метою яких є одержання оперативної, поточної і підсумкової інформації про хід рішення задач у даному конкретному процесі фізичного виховання.
Основна мета тренувальних фізичних вправ – підготовка спортсмена до високих, рекордних результатів на змагальних, виведення організму на визначений найвищий рівень фізичного розвитку, досягнення високого рівня рухових можливостей.
Клас тренувальних вправ включає наступні види вправ: 1) еталонні; 2) підготовчі; 3) контрольно-тренувальні.
Еталонні фізичні вправи застосовуються для доведення до свідомості спортсмена кінцевої мети того або іншого етапу тренувального процесу і будуються, як правило, у формі індивідуальних статистичних та ідеальних еталонних моделей яких-небудь найважливіших елементів змагальних вправ. Еталонні вправи в тій або іншій формі можуть пред’являтися спортсмену як рухові завдання.
Підготовчі фізичні вправи використовуються для вирішення різних проміжних (етапних) задач тренувального процесу і можуть бути спрямовані на розвиток певних рухових можливостей, формування у спортсмена відповідних рухових навичок, що дозволяють послідовно вирішувати проміжні задачі на шляху досягнення основної мети тренувального процесу – успішної підготовки до змагань (досягненню рекордних показників в обраному виді спорту).
Контрольно-тренувальні фізичні вправи застосовуються для забезпечення ефективного оперативного, поточного і підсумкового педагогічного контролю за ходом тренувального процесу і дозволяють оцінити рівень освоєння спортсменами необхідних рухових навичок, розвитку рухових можливостей, визначити рівень підготовленості до змагань, оцінити якість тренувального процесу.
Змагальні фізичні вправи являють собою техніку конкретного виду спорту. Основна мета їхнього використання у фізичному вихованні – досягнення високих і рекордних спортивних результатів.
Самі по собі високі і рекордні результати вправ представляють не лише теоретичну (наукову, пізнавальну) цінність для людства. Вони прямо або побічно як би вказують на ту межу, по якій проходить границя адаптаційних варіацій прояву моторних можливостей людини. За скупими цифрами рекордів, як правило, ховаються ті найвищі показники стану організму людини, який досягає той або інший спортсмен у результаті застосування у своїй підготовці спеціальних тренувальних фізичних вправ.
Здатність до виконання тих чи інших змагальних вправ є своєрідною мірою не тільки рухових, але і багатьох інших (наприклад, психологічних) можливостей сучасної людини.
З іншого боку, самі змагальні вправи можна розглядати як найбільш зручні й об’єктивні наочні моделі тих екстремальних умов, у які може потрапити організм людини у буденному, але, разом з тим, настільки різноманітному житті суспільства. Тому такі вправи можуть служити для людини своєрідною пробою сил, іспитом своїх життєвих можливостей і резервів організму.
Змагальні фізичні вправи необхідно класифікувати відповідно до видів спорту, у яких вони використовуються для рішення рухових задач і, як наслідок цього, для досягнення високих і рекордних результатів.
Розрізняють три основних види змагальних фізичних вправ: 1) вправи, робочий ефект яких досягається переважно за рахунок реалізації визначеної биокинематической структури рухів (художня і спортивна гімнастика, фігурне катання, синхронне плавання й ін.); 2) вправи, робочий ефект яких досягається переважно за рахунок реалізації визначеної біодинамічної структури рухів (важка атлетика, веслування, легке атлетика й ін.); 3) вправи, у яких важливим є лише їх кінцевий робочий ефект, а не спосіб його досягнення (усі спортивні види єдиноборств - фехтування, бокс, види боротьби, а також усі спортивні ігри - футбол, волейбол, баскетбол, хокей і ін.).
До сказаного вище можна додати, що такий поділ вправ досить умовний, оскільки практично у всіх видах спорту зустрічаються рухові задачі, у рішенні яких спортсмени можуть використовувати всі три перерахованих види фізичних вправ. Проте очевидно й інше – те, що наведені елементи класифікації змагальних вправ хоча й умовні, але надзвичайно важливі для орієнтування всієї стратегії спеціальної змагальної підготовки в різних видах спорту.
Показові фізичні вправи застосовуються звичайно для демонстрації широким масам населення тих рухових можливостей, яких можна досягти в заняттях фізичною культурою і спортом. Показ таких вправ найчастіше носить агітаційний, виховний характер і використовується для залучення молоді й інших вікових груп населення в ряди фізкультурників і спортсменів. Показові вправи, як правило, демонструються в комплексі з іншими виховними заходами, супроводжуються художнім оформленням і справляють великий естетичний вплив на глядачів.