bbbbbbbbbbbbbbbbbbbbb_2

Білет№8 1.Методика формування вміння читати прямі склади

На початковому етапіформування в першокласників уміння читати основною одиницею читання є склад у його найпростішому вияві, коли він складається з єдиного голосного звука і коли він становить злиття приголосного з голосним. Злиття приголосного з голосним, крім того, що воно може становити окремий склад, є обов’язковою частиною всіх складів ускладненої структури. Тому оволодіння дитиною читанням прямого складу є основою для того, щоб прочитати слово будь-якоїграфічної будови. Саме тому проблема навчити першокласників злито читати прямісклади була й залишається основною в методиці навчання грамоти.

Формування в першокласників уміння читати прямісклади має спиратися на спостереження за артикуляційними особливостями звуків. Механізм утворення прямого складу з різними голосними дитина може легко усвідомити, якщо спостерігатиме за артикуляційними укладами складів ма, мо, му, ми без подання голосу. Школяріпомічають, що підготовка мовних органів, у даному разі губ, до вимовляння різних складів здійснюється по-різному, тому що різниця в артикуляційному укладігуб залежить не від приголосного, який в усіх складах залишається одним і тим самим, а від голосного, що в кожному складі змінюється.

Відтворення прямого складу під час читання полягає в одночасній підготовці до вимовляння двох звуків, позначених відомими дитинібуквами. Наводимо фрагмент уроку з вироблення в учнів уміння читати прямі склади.

Закріплення вміння читати прямісклади іслова з ними здійснюється за допомогою різноманітних складових таблиць (статичних і динамічних), складових абаків з рухомими смужками, на яких зображені літери, якіпотрапляють у «віконечко» для читання, тренажерів тощо.

Для полегшення синтетичноїроботи дітей під час читання слів складнішоїструктури, зокрема зізбігом приголосних, деякі злиття в таких словах виділяються в певний спосіб (кольоровою крейдою або підкреслюються), наприклад:ліс, сосна, смола, лісник, трактор.

2. На вимовному рівні розвиток мовлення учнів здійснюється за трьома напрямами: техніка, орфоепія,

інтонація.

Техніка мовлення включає правильність дихання ічіткість дикції. Слід розрізняти фізіологічне дихання і мовленнєве. У життідихання є невимушеним; воно відбувається рівномірними актами вдиху івидиху однаковоїтривалості, якірозділяє коротка пауза. Під час говоріння ічитання вголос фізіологічного дихання не вистачає. У цьому разі відбувається мовленнєве дихання — керований процес. Його керованість забезпечує досить швидкий вдих, який здійснюється під час пауз, коротке затримування дихання для утримування взятого повітря іповільний видих, необхідний для вільного і природного промовляння групи слів.

Завдання розвитку мовленнєвого дихання полягають у тому, щоб: тренувати тривалий видих, а не вміння вдихати значну кількість повітря;

тренувати вміння раціонально використовувати ісвоєчасно відновлювати запас повітря під час мовлення. Другим напрямом роботи з розвитку мовлення на вимовному рівні є організація практичного засвоєння молодшими школярами орфоепічних норм української літературної мови.

На момент приходу до школи дитина володіє сформованими вимовними навичками, яківиявляються у вимовлянніокремих звуків (голосних і приголосних), їх сполучень, граматичних форм, у способах наголошування слів. Однак сформованів процесінеусвідомленого наслідування вимовнінавички дошкільників не завжди відповідають орфоепічним нормам. Тому з початком шкільного навчання виникає необхідність приводити вимовні навички окремих дітей у відповідність з орфоепічними нормами літературного мовлення.

Третім напрямом у розвитку мовлення учнів на вимовному рівніє робота над інтонацією. Вона проводиться на уроках читання імови, однак особливе місце інтонаційній пропедевтиці відводиться в період навчання грамоти. Саме вступний пропедевтичний курс сприяє, з одного боку, удосконаленню інтонаційної культури першокласників і наявного мовленнєвого досвіду, а з другого — є основою для вивчення в подальшому синтаксису, пунктуації, формування навички виразного читання, засвоєння інтонації як засобу спілкування.

Робота над інтонацією включається до структури уроків навчання грамоти, читання імови.41Щоб забезпечити їїефективність, учителеві необхідно усвідомлювати суть цього лінгвістичного явища.Інтонація — це звукові засоби мови, за допомогою яких передається смисловий та емоційний характер висловлювання, комунікативне спрямування, стилістичне забарвлення тексту, індивідуальність виражальних прийомів мовця.

вже написаного, перебудувати пропозиції ічастини тексту, замінити слова, уточнити, здійснити тривалий пошук форми вираження думки, звернеться до словників та довідників. У зв'язку з цим письмова мова має своїособливості.Культура мови - це розділ науки про мову, в якому розглядаються питання дотримання мовних норм і доречностівживання виражальних засобів мови в мовленні у залежності від різних умов спілкування людей.

У культурімовлення виділяють двісторони: 1.правильність мовлення; 2. мовленнєва майстерність.

Правильність мови - це дотримання мовних норм сучасної української літературної мови. Ті, що говорять і пишуть з точки зору норми оцінюють мову як правильну (норма) або неправильну (помилка). Мовленнєвий майстерність - це володіння умінням, дотримуватися мовної норми, вибирати із можливих варіантів найбільш вдалий для вираження думки і відносини.Ті, що говорять і пишуть з точки зору мовноїмайстерності оцінюють мову один одного двома оцінками: гірше, краще (так можна сказати, але є кращий варіант). Яскравими прикладами мовленнєвоїмайстерності служать художні твори видатних українських письменників. Їх робота з чернетками, переписування заново сторінок своїх творів, тобто створення на основі колишніх варіантів нових редакцій, говорять про копітку роботу, спрямованої на поліпшення виразності текстів.

Білет№23 1. Типи уроків позакласного читання, методика іх проведення. Позаурочна робота з

дитячою книжкою.

Методично-організаційна структура заняття з дитячою книжкою – це постійна творчість учителя й учнів, це цікаві і нестандартні засоби форми роботи. Разом з тим це все-таки структуроване заняття.

Позакласне читання – складова частина шкільного предмета, що іменується читанням. Це різновид читання, якому поряд з класним читанням відведено окреме місце в системі початковоїосвіти. Його мета – сформувати в учнів стійку потребу самостійно й осмислено вибирати і систематично читати книги, спираючись на знання й навички, здобутіна уроках навчання грамоти й класного читання. Ця мета продиктована самим життям: «Школярі, які нічого, крім підручника, не читають, дуже поверхового оволодівають знаннями».

Досягти цієїмети можна лише на основівироблення в школярів позитивного ставлення до читання за власною ініціативою, Щоб допомогти їм у цьому, необхідно в умовах класно-урочних занять регулярно проводити навчальну роботу, яка передбачає втілення таких завдань:

1.систематично знайомити учнів з різноманітною дитячою літературою, їївидами, що розкриє перед дитиною світ книги, допоможе визначити коло читання на даний період;

2.ознайомити дітей з існуючими доступними їхньому віку видами бібліотечно-бібліографічноїдопомоги, що дасть можливість самостійно відповідно до власних уподобань знайти потрібну книжку;

3.навчити їх вибирати дитячу книгу, тобто ще до читання книжки скласти уявлення про тематику,зміст. призначення дитячого видання; 4) виробити у них уміння читати книгу, дотримуючись дидактичних і санітарно-гігієнічних вимог роботи з нею;

5.розвивати у дітей уміння самостійно і змістовно проводити дозвілля з допомогою книги. Цізавдання розв’язуються на уроках позакласного читання і в позаурочний час протягом усіх років навчання учнів у початкових класах.

2.Методика формування уявлень про мову і мовлення. Розкриття характерних особливостей двох

форм мовлення - усного і писемного. Вироблення в учнів навичок культури мовлення і спілкування.

Мовлення в першому, процесуальному, значеннімає синоніми:мовленнєва діяльність, мовленнєвий акт. Спілкування, контакт між людьми, обмін думками і почуттями, інформацією здійснюється не тільки через мовлення, але й за допомогою немовних знаків, яківивчає семіотика (міміка, жести, дотик). Мовлення ж — вербальне спілкування за допомогою мовних знакових одиниць: слів, синтаксичних конструкцій, тексту, інтонацій, часто за підтримки невербальних засобів.Усна мова - це звучить мова, вживана для безпосереднього спілкування, а в більш широкому розумінні - це будь-яка звучна мова.Сприйняття усного мовлення при безпосередньому спілкуванні посилюється завдяки міміці і жестам мовця людини. Так, жест може виражати емоційний стан, згоду або незгоду, здивування іт.д. Всі ці лінгвістичні та екстралінгвістичні засоби сприяють підвищенню смисловоїзначущості та емоційної насиченостімови.Однією з особливостей усного мовлення є - відсутність можливості повернутися в якийсь певний момент промови ще раз, в силу чого мовець змушений мислити і говорити одночасно, тобто він думає як би «на ходу», тому усному мовленню можуть бути властиві: неплавність, фрагментарність, поділ єдиної пропозиції на кілька комунікативно самостійних одиниць.Виділяють наступні функціональнірізновиди усної мови:усну наукову мову, усну публіцистичну мова, види усного мовлення в сфері офіційно - ділового спілкування, художню мову ірозмовну мову. Слід зазначити, що розмовна мова впливає на всірізновиди усного мовлення. Тому в усному мовленні використовуються емоційно і експресивно забарвлена лексика, образніпорівняльні конструкції, фразеологізми, прислів'я, приказки, навіть просторічні елементи.Листце створена людьми допоміжна знакова система, яка використовується для фіксаціїзвуковоїмови . У той же час лист - це самостійна система комунікації, яка, виконуючи функцію фіксаціїусного мовлення, набуває ряд самостійних функцій. Письмова мова дає можливість засвоїти знання, накопичені людством, розширює сферу людського спілкування, розриває рамки безпосереднього оточення.

Читаючи книги, історичнідокументи різних часів і народів, ми можемо доторкнутися до історії; культури всього людства. Саме завдяки писемностіми дізналися про великі цивілізації Стародавнього Єгипту, шумерів, інків, майя та ін. Історики стверджують, що лист пройшов тривалий шлях історичного розвитку від перших зарубок на деревах, наскельних малюнків до звукобуквенного типу, яким сьогодні42користується більшість людей, тобто письмова мова вторинна по відношенню до усного мовлення.Основна властивість писемного мовлення - здатність до тривалого зберігання інформації. Письмова мова розгортається не в тимчасовому, а в статистичному просторі, що дає авторові можливість продумувати мову, повернутися до

Білет № 24 1. Навчання орфографії в початкових класах.

Орфографія як предмет вивчення; поняття про орфограму; лінгвістична природа написань Повноцінній реалізації комунікативної функції мови сприяє унормованість її правопису. Будь-якіпорушення правил написання ускладнюють спілкування між людьми, негативно впливають на культуру писемного мовлення. Звідси важлива роль вивчення орфографіїв школі, вироблення в учнів орфографічних навичок, починаючи з 1 класу.

Для розуміння сучасної методики навчання молодших школярів правопису необхідно знати її лінгвістичні засади, а саме — теоретичніузагальнення в галузіорфографіїукраїнської літературної мови.

Під орфографією розуміють: а) систему однакових написань, яку використову ють у писемному мовленні; б) розділ мовознавства, який вивчає систему правил, що забезпечують однаковінаписання. Орфографія має особливе соціальне значення. Вона стосується інтересів усього суспільства і тому є предметом постійної уваги і турботи мовознавців, які досліджують проблеми культури мовлення. Не втрачає актуальності і методична проблема формування в учнів загальноосвітньоїшколи орфографічноїграмотності, оскільки оволодіння нормами писемного мовлення є одним із найважливіших завдань вивчення мови, необхідною складовою мов ноїосвіти школярів іважливим засобом піднесення культури їхнього писемного спілкування. Суть фонетичного принципу правопису полягає в тому, що слова пишуть так, як вимовляють.

Для морфологічного принципу характерним є однакове написання однієї й тієї самої морфеми незалежно від їївимови в тій чи іншій позиції.

Історико-традиційний принцип орфографії полягає в тому, що зберіга ються такі написання, які в сучасній мові втратили свою вмотивованість, тобто слова пишуться так, як вони писалися колись, хоч таке написання не відповідає нівимові, ні морфемній структуріслова.

Ідеографічний (диференційний, або смисловий) принцип орфографії визначає написання подібних слів, що мають смисловівідмінності.

2.

Наукова стаття – вид наукової публікації, у якій описано кінцеві або проміжнірезультати проведеного дослідження, обґрунтовано способи їх отримання, а також накреслено перспективи наступних напрацювань. Обсяг науковоїстатті зазвичай становить від 6 до 24 сторінок, тобто 0,35– 1 др. арк.

Наукова стаття містить такі необхідні елементи:

постановка проблеми у загальному виглядіта її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями; аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даноїпроблеми і на які

спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття; формулювання цілей статті (постановка завдання);

виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; висновки з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку.

43

44

Білет№ 25 1. Види орфографічних вправ, їх класифікація та методика проведення.

Для засвоєння орфографії використовуються різноманітнівиди вправ, які можна об'єднати в такі групи: 1) списування, 2) диктанти, 3) орфографічний розбір, 4) робота з орфографічним словником, 5) довільне письмо

— добирання слів з орфограмами, 6) вправи з розвитку мовлення (переклади, перекази, твори), які включають іорфографічнізавдання. Найбільш поширеними вправами є списування з різними завданнями і диктанти.

2.Методика читання казок. Опрацювання казок залежно від їх тематичної спрямованості. Схема уроку читання казки в початкових класах.

Казка відома дітям з дошкільних років. ЇЇ привабливість– у сюжетності, таємничості, фантастичності.. Від дітей не слід домагатися наукового визначення казки, адже діти не усвідомлять його змісту, хоч,можливо, й запам’ятають формулювання. У початкових класах мова може йти лише про набуття загальних уявлень про казку і їївідмінностей від інших творів. Дітям не слід говорити, що казкові події видумані. Умовність казки вони самі відчувають. Вона їм подобається. Вони і в класі ладні грати в придуманих казкових героїв. І це треба всіляко підтримувати. Текст багатьох казок піддається прочитуванню в особах. Методика рекомендує вчителеві скористатися цією можливістю:учні залучаються до діалогу. У процесі такоїзацікавленоїроботи дітей над казкою створюються сприятливі умови для розкриття перед ними особливостей цього виду народної творчості. Вони ще раз переконують, що казка – це розповідь про якусь незвичну подію. В їїоснові– видумка, фантазія, адже насправдізвірі не розмовляють, а в казках вони користуються людською мовою. Проте дітей це не бентежить, вони цікавляться казкою саме тому, що в ній звіріживуть і розмовляють зрозумілою мовою. Діти усвідомлюють, що в житті вовк і лисиця не дружать, а в казцівони– нерозлучнідрузі. Це й переконує в тому, що казки з участю звірів – фантастичні. Поряд із звірями у казках діють явища природи: Зима, Мороз, Сонце та ін. А це також фантастика. Тому досить часто вдаються до власного фантазування – створення казок про звірів, а то й про навколишні предмети:столи, стільці, книжки, зошити. Завдання вчителя – всіляко заохочувати учнів до написання казок. Діти молодшого віку свідомо сприймають умовність казки, а тому чітко відрізняють фантазію від реальності. До фантазії вони ставляться як до гри. Отже, казкову ситуацію вони сприймають як гру. Тому немає потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий персонаж видуманий. У казці йдеться про добро ізло, про погане і гарне. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних і людських категоріях, а не на розвінчанні незвичності казкових ситуацій. Іще одна обставина застерігає вчителя від загострення уваги дітей на фантастичній основіказки. Це – наявність у читанках казок, сюжет яких мало схожий на фантастику, незвичність. Крім казок про звірів і явища природи, є й казки з участю людей. У казці “Кирило Кожум’яка” розказується про князя, князівну, Кирила. Але події, описані в ній казкові. Про казковість описаного в ній свідчить, хоч би те, що одним з її персонажів чудовисько-змій.8 Важливо звернути увагу на особливості чарівних або героїко-фантастичних казок, їх відмінностівід “звіриного епосу”. Головними позитивними персонажами цих казок часто виступають герої– богатирі, добро творці, подвиги яких мають визвольно-патріотичний характер; вони наділені незвичайними якостями: надприродною силою, кмітливим розумом, чуйною вдачею (“Кирило Кожум’яка”,“Котигорошко”, “Іван– мужичий син”). На відміну від казок про тварин, у чарівних казках наявні чудесні перетворення:вони наповненідивовижними речами та істотами. Носіїдобра і справедливостів цих казках виходять переможцями над будь-якими (реальними чи міфічними) силами (“Кирило Кожум’яка”). Уважне і доброзичливе ставлення людини до природи оплачується сторицею і навпаки (“Казка про липку”, “Кривенька качечка”). Працюючи над змістом цих казок, учитель залучає цю привабливу казкову екологічну істину з метою виховання школярів у дусі бережливого ставлення до всього живогоПід час ознайомлення учнів з соціально-побутовими казками учителю варто наголосити на відсутностіу змісті дивовижних істот, надприродних сил, чудесних перетворень, на тому, що у таких казках, порівняно з попередніми, значно більше елементів дійсності, реальних життєвих подій. Немає потреби усіданіодразу подавати учням початкових класів. Їм достатньо того, що фантастичність цього жанру (чарівні казки) вони зрозуміють на казках про звірів, явища природи. Коли ж за програмою дійде черга до вивчення казок про людей (соціальнопобутовіказки), учитель зверне увагу дітей на те, що героями казок можуть бутий люди. Але і в цьому випадку лишається фантастичність оповіді. З часом вчитель назве дітям інші ознаки казки:казки бувають народній авторські, На третьому році навчання увагу учнів можна привернути до особливостей будови казки. Кожна казка побудована по-своєму. Однак у казках як своєрідному жанрі є й певні закономірності45 , за якими ведеться викдал. На них треба вказати. Навіть учні1 і 2 класів легко схоплюють, що зачин казки відкривається переважно словами:“Жив-був” чи “Жили-були”, “Жив собі” або “Давно, давно це було”. Нехай і діти саме так починають вигадані ними казки. Неодмінною частиною казки є її кінцівка. У ній–

Білет № 26

1.Методика формування граматичних понять у молодших школярів. Методи навчання граматики.

Процес формування граматичних понять умовно можна поділити на чотири етапи. Перший етап формування граматичних понять полягає в аналізі мовного матеріалу з метою виділення істотних ознак поняття.Виконанням таких розумових операцій, як аналіз і синтез, на цьому етап учніабстрагуються від лексичного значення слів і виділяють граматичніознаки, типовідля даного мовного явища. Зокрема, для формування поняття «частини мови» слід розвивати у дітей уміння абстрагуватися від конкретного лексичного значення слів і об'єднувати їх за спільними граматичними ознаками, тобто здатністю відповідати на однакові питання (що? або що робить? що? або який?) [17, 43]. З цією метою учитель ще в період навчання грамоти знайомить

дітей з тим, що слово може називати предмет, ознаку чи дію і відповідати на певне питання:хто? що?який? яка? яке? що робить? Ці показники і виступають на даному етапіяк істотні ознаки поняття «частини мови». Другий етап формування граматичних понять полягає в узагальненні істотних ознак, встановленні зв'язків між ними та у введеннітерміна. Після того, як учнінавчилися, наприклад, ставити питання до окремих частин мови і визначати групи слів як такі, що є узагальненими назвами предметів чи дій, тобто виділяти істотніознаки кожноїчастини мови, вводяться спеціальні терміни — «іменник», «прикметник», «дієслово».

Однак слід мати на увазі, що оволодіння поняттям на цьому етапі полягає не тільки в заучуваннісловатерміна. Знаючи, що іменники називають предмети, такі учні ніяк не можуть зрозуміти, чому слова типу ходіння, боротьба, будівництво відносяться до іменників, а не до дієслів, чому слова типу хоробрість, синява

— не прикметники, а іменники. Термін учнізапам'ятали, а поняття у них не склалося.

Безумовно, засвоєння терміна полегшує оперування граматичним поняттям. Своєчасне ознайомлення учнів з терміном веде до швидкого виділення, уточнення і міцного засвоєння поняття, але вводити термін потрібно тільки після того, якучні усвідомлять його значення на конкретному матеріалі.

Третій етап формування граматичних понять полягає в уточненні суті ознакпоняття ізв'язків між ними. Наприклад, учніусвідомили важливу ознаку поняття «частини мови»: щоб визначити, до якої частини мови належить слово, потрібно знати не тільки його лексичне значення, а й на яке питання слово відповідає. Водночас із цим учні засвоюють іокремі граматичніознаки частин мови:рід і число іменників та прикметників, час дієслів; опановують інші істотні

ознаки частин мови — здатність іменників і прикметників змінюватися за відмінками і числами, а дієслів — за особами ічислами, наявність родових форм у цих частин мови.

Четвертий етап формування граматичних понять полягає в конкретизаціївивченого поняття завдяки виконанню вправ, яківимагають практичного застосування одержаних знань

2. Методика читання оповідань. Врахування особливостей сприймання художніх творів учнями вікових вікових груп. Будова уроку читання оповідань.

Вводячи в обіг термін “оповідання”, необхідно забезпечити його тлумачення. Зрозуміло, що його роз’яснення потрібно вести з урахуванням віку дітей. Оповідання – це невеликий художній твір. Художній тому, що в ньому дається словесний малюнок подій, пов’язаних з життям ідіяльністю людей, або словесно малюється природа4.

Словесне змалювання виявляється у тому, що в оповіданнічитач знаходить опис зовнішності героя, його поведінки. Завдяки цьому створюється загальне уявлення про діючу особу. Так, в оповіданні“Лісовою стежкою” О.Донченко описує дівчинку Улянку такими словами:

“...На початку жовтня... лісовою стежкою... ішла дівчинка років тринадцяти. На ній була картата новенька кофтина, синя спідниця й біля хустинка, як терен-цвіт. І ця хустинка різко відтіняла чорніброви дівчинки, її засмагле обличчя й світліочі. Такі світлі й зелені, що в темрявівони, мабуть, блимають, як світлячки. Її кругле ніжне підборіддя схоже було на яблуко, а припечений сонцем кирпатенький ніс скидався на жовту лісову грушку, яка вистигла проти сонця аж на верхівцідерева... Йшла вона легким безшумним кроком, наче пливла над стежкою”.5 З цього опису легко зрозуміти, що йдеться про сільську дівчинку. Письменник дуже добре івміло змалював

зовнішній вигляд і поведінку героїні, використовуючи художнізасоби (епітети, порівняння).

У художньому творі справдіхудожньо змальовано картини. Навколишня природа наділяється47 такими рисами, яківластиві людям. У цьому переконують приклади. У творіО.Буцень “Чи є зима?” перша частина починається словами:“Був холодний осінній ранок. Визирнуло сонце з-за хмари, скоса кинуло промінці на землю. Зазирнув один з них у нірку до староїчерепахи, розбудив її”. Справді, цікаво: “сонце визирнуло”,

результат усього здійсненого героями казки12. Кінцівка більшостінародних казок, як іїх зачин, є своєрідна: “Ось іказці кінець, а хто слухав – молодець”, “Казці кінець, а мені – меду корець”, “І стали вони житипоживати та добра наживати” і інші13. На композиційну частину казки доречно особливо звернути увагу дітей. Зробити це можна по-різному. Один з прийомів – поставити запитання:“Чим же закінчилась казка?”. Таким чином, у початкових класах не дається визначення казки як жанру Учнісамостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів:доброту, сміливість, чесність.Працюючи над казкою, не слід випускати з поля зору вимог, якіставляться до всіх уроків читання:домогтися усвідомлення змісту тексту. Тільки в цьому випадку можливе здійснення освітньої івиховної мети уроків читання. Структура уроків читання казок нічим не відрізняється від будови опрацювання оповідань.

46

“промінь зазирнув, розбудив”. Незвично. У повсякденному житті так не говорять. Але ж так намальовано схід сонця. У цій незвичностімалюнку – сутність художнього відтворення природи.

Оповідання, представленів читанках для 2-4 класів, умовно поділяють на двігрупи:оповідання, у яких діють люди, та оповідання про природу ідіяльність у ній людей. Першу з них при початковому ознайомленні з твором варто читати самому вчителеві. Другу– можна доручати учням, але не раніше, як у 3 класі.

Цю диференціацію оповідань слід ураховувати і при введенні у навчальний процес мовчазного читання. Твори, насиченідраматичними подіями (оповідання про людей), краще сприймаються в голосному прочитуванні. Оповідання про природу, які не мають виразного емоційного змісту, припустимо давати дітям для мовчазного первісного читання.

Аналіз частин оповідання доцільно вести так, щоб самідіти приходили до відповідних опдій. Не відкидають можливостізастосовувати питання, що спонукають дітей до репродуктивноївідповіді, слід ширше застосовувати запитання, якізмушують учнів думати, порівнювати, зіставляти, оцінювати, робити висновки. Не треба боятися, коли школярі по-різному оцінюють дії героїв. Не рекомендується одразу ж виправляти неправильну характеристику персонажа. Дати йому належну оцінку вчитель ще встигне. Куди важливіше провести з класом розмову про те, як діти розуміють його дії, чому саме так, а не інакше уявляється поведінка героя.6 ема уроку:Видатний письменник України Михайло Коцюбинський. Оповідання “Маленький грішник”

Мета уроку:Коротко ознайомити учнів з особистістю М.Коцюбинського, опрацювати зміст оповідання “Маленький грішник”, розкрити його тему, вчити учнів давати характеристику дійовим особам. Розвивати навички правильного, виразного читання, читання вголос імовчки. Виховувати слухняність, чесність. Обладнання: портрет М.Коцюбинського, твориписьменника для дітей: “Харитя”,“Ялинка”, “Маленький грішник”, “Десять робітників”, казки “Два цапки”, “Дві кізочки”, “Івасик і Тарасик”; читанка 4(3), дошка. Хід уроку І. Організаційний момент.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів і повідомлення теми і мети уроку.

-Сьогодні на уроціми продовжимо знайомитись з видатними письменниками України іознайомимося з письменником М.Коцюбинським та опрацюємо зміст оповідання “Маленький грішник”.

ІV. Вивчення нового матеріалу.

1. Ознайомлення з особистістю М.Коцюбинського.

-Перед вами портрет Михайла Михайловича Коцюбинського. Давайте прочитаємо написані на дошці його слова:

“Хто щасливий? Той, хто дає багато, а бере наймеш. На чиїх слідах виростають найкращіквіти? Хто по своїй дорозі розкидає для вжитку всіх самоцвіти”.

М.Коцюбинський На дошці напис:

“17 вересня 1864 року, м.Вінниця”.

-РозповідьМихайло Коцюбинський

-Зараз ми будемо читати оповідання Коцюбинського “Маленький грішник”. Але в ньому зустрінуться слова, якіможуть бути вам незрозумілими. Прочитаємо ціслова з дошки.

Торговиця – місце на базарній площі, де торгують худобою. Юпка – верхній одяг.

Шати – багатий одяг.

Покопотіти – побігти дрібними кроками. Гринджалята – низькі і широкі сани.

3. Первинне ознайомлення з твором.

-Я почну читати оповідання, а ви уважно слідкуйте, бо хтось буде продовжувати. Зверніть увагу на те, про кого розповідається в оповідання і кого так назвав автор:маленький грішник.

(Спочатку читаю я, потім учніпродовжують). Ланцюжкове читання.

4. Бесіда після читання твору.

-Про кого розповідається в оповіданні? Чому оповідання називається “Маленький грішник”?

-Про якічаси йдеться в оповіданні? (Події, описанів оповіданнівідбуваються за часів царату48 ).

-Який епізод з оповідання вас найбільше схвилював? Чому?

5. Робота над текстом оповідання.

- Прочитайте опис природи в першій частині оповідання від слів “Дмитрик, восьмилітній хлопчик...” до слів

“Ярино! А несіть швидше води...” (Учень читає).

-Що говориться про настрій Дмитрика? (Дмитриковібуло сумно, йому шкода своєї мами).

-Знайти і зачитати опис зовнішностіДмитрика. Про що свідчить його одяг? (Одяг був з матері, бо він великий. Хлопчик був бідний, на ньому порваний одяг).

-Прочитати в особах розмову Дмитрика та Гаврилка про те, як треба жебрачити.

-Прочитати мовчки. Який злочин вчинили діти? Якідумки гнітили Дмитрика, коли він згадав, що вони пограбували бідного діда? (Дмитрик зрозумів, що так погано чинити, але боявся Гаврилка, щоб той не глузував).

-Кого звинувачує Дмитрик у тому, що сталося? (Він звинувачує себе).

-Що вирішує хлопчик у лікарні?

-Отже, Дмитрик, хоч і любив маму, але через свою неслухняність, легковажність був до неї неуважним, не слухався її наказів. І це стало причиною його горя.

V. Підсумок уроку.

-Про що сьогодніви дізналися на уроці? З чим ви познайомилися?

VI. Домашнє завдання.

- Підготуватись виразно читати твір “Маленький грішник”. Слабшічитають 1 частину, сильніші– весь твір. Уміти розповідати зміст твору, характеризувати головного героя.

49

Синтаксична роль

2.Методика читання віршів. Методика заучування напам'ять віршів і уривків прози. Структура уроків з опрацювання віршів.

Особливу складність являє собою навчання учнів читати і розуміти вірші. При цьому увагу зосереджуємо на:

•осмисленні змісту тексту (смисловий аналіз);

•з'ясуванні структури (композиційний розбір);

•емоційно-образному аналізі в поєднанніз розбором мовних та композиційних засобів, лексикостилістичному;

•виразному читаннітексту (на основі різних видів аналізів).

На першому місцістоїть матеріал народноїтворчості. Чарівні народні пісеньки, жарти, примовки, потішки як за змістом, так іза формою імовою більш ніж що-небудь відповідають вимогам, якіповинні пред'являтися до віршів для маленьких.

А вимоги цітакі:

1)простота і чіткість ритму,

2)стислість самого віршика і окремих рядків,

3)простота і ясність знайомих дітям образів,

4)відсутність описового і споглядального моментів при яскраво вираженою дієвості. Методика вивчення вірша

Особливу складність являє собою навчання учнів читати і розуміти вірші. При цьому увагу зосереджуємо на:

• осмисленні змісту тексту (смисловий аналіз);

• з'ясуванні структури (композиційний розбір);

• емоційно-образному аналізі в поєднанні з розбором мовних та композиційних засобів, лексикостилістичному;

• виразному читаннітексту (на основірізних видів аналізів).

Якщо враховувати зазначені вимоги, то доцільною може бути така методика опрацювання вірша:

I. Вступне слово вчителя про автора, спрямування на усвідомлення змісту (сприяє розширенню уявлень про зображувані події та явища, викликає інтерес до автора та вивчення його твору).

II. Зразкове читання (краще напам'ять) вірша вчителем за опрацьованою партитурою (первинне читання). III. Читання вірша учнями мовчки, відповіді на 1-2 запитання для з'ясування основного змісту тексту («Про що дізнались?» — «Про які події розповідає автор?» — «Про кого розповідається у вірші?» та інші).

IV. Читання вірша всіма учнями напівголоса, відповіді на 1-2 питання для усвідомлення змісту тексту. V. Аналіз фактичного змісту тексту.

Композиційний аналіз, складання плану. Смисловий аналіз, «тлумачне» читання. Словесне малювання, де це можливо.

Емоційно-образний розбір у поєднанні із засуванням мовних засобів, лексико-стилістичний аналіз. Визначення головноїдумки (ідеї) вірша.

VI. Опрацювання разом з учнями партитури для виразного читання вірша (подальше усвідомлення змісту тексту). Якщо партитура складна, то вчитель повідомляє її учням. За нашою методикою послідовність опрацювання партитури (розбивки) для виразного читання має такою:

• з'ясування головноїдумки для тексту або частин (якщо текст великий);

• знаходження логічного центру (найголовніші слова для тексту в цілому) відповідно до головноїдумки;

• розбивка речень на логічні ланки (такти), визначення логічних пауз;

• виділення логічних наголосів для речення (найголовніші слова) та частин його;

• встановлення мелодики читання залежно від місця логічного наголосу;

• добір інтонаціїчитання.

VII.Повторне читання вірша учнями одночасно з подальшою роботою по усвідомленню тексту (відповіді на запитання — смисловий аналіз).

Повторне читання проводимо, щоб діти запам'ятовували партитуру читання. Спочатку вірш читає вчитель (вголос) разом з учнями (напівголоса, пошепки), потім вчитель і кращий учень, вчитель і група учнів,і т. п. VIII. Творча робота на основітексту:читання в особах (епічний вірш), продовження авторської думки, складання тексту за аналогією до вірша, розповідь від певноїособи, від автора, подовження51подій тощо. У процесівсієї роботи над віршем за визначеною методикою учень не чує невиразно прочитаного вірша до

опрацювання партитури. Важливо, щоб зразкове читання вірша в первинному читанні вчителем якнайдовше зберігалось у пам'яті учнів.

Білет № 27 1. Мовний розбір, його види і методика проведення в початкових класах на різних етапах

оволодіння граматичним матеріалом.

СХЕМА ФОНЕТИЧНОГО АНАЛІЗУ

1.Подати аналізоване слово у орфографічному записі.

2.Написати слово фонетичною транскрипцією.

3.Встановити співвідношення між кількістю букв ізвуків.

4.Поділити слово у фонет. тран. на склади, охарактеризувати їх.

5.Охарактеризувати звуки у порядку їх розташування у фонетичній транскрипції.

6.Вказати на наявні фонетичнізміни у слові.

СХЕМА МОРФЕМНОГО АНАЛІЗУ

1.Аналізоване слово.

2.Виділити закінчення.

3.Визначити основу слова.

4.Виділити корінь, добираючи спільнокореневі слова.

5.Визначити префікс.

6.Визначити суфікс.

7.Визначити постфікс (якщо є).

8.Графічне позначення морфемного складу слова.

9.Визначити інтерфікс (якщо є).

10.Накреслити схему морфемноїбудови слова. МОРФОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ІМЕННИК Початкова форма

Назва власна чи загальна Назва істоти чи неістоти

Іменник з конкретним чи абстрактним значенням Рід Число Відмінок

Відміна і група Синтаксична роль

ПРИКМЕТНИК ЧИСЛІВНИК Початкова форма (н.в.ч.р.одн.) Розряд

Форма (повн.корот.) Група, підгрупа за значенням Ступінь порівн. (для якісних) Група за будовою (простий, складний, складений) Розгляд за значенням Рід, число, відмінок Рід, число відміна.

Група (тв., м'яка, мішана) Синт.роль ЗАЙМЕННИК Початкова форма Розряд за значенням Рід, число. відмінок Синтаксична роль

ДІЄСЛОВО ДІЄПРИКМЕТНИК Початкова форм Вид Вид

Перехідне чи неперехідне Стан

Спосіб Час, рід, число, відмінок Час Синтаксична роль 50 Особа (рід) Дієприслівник Число Аналізов.слово Дієвідміна Вид, час

Білет № 28

1. Методика вивчення морфемної будови слова і знайомство з елементами словотворення.

Діючі програми з українськоїмови для середньоїшколи підвищили вимоги щодо вивчення морфемної будови слова і словотвору. Згідно з цими вимогами учням подаються відомостіпро корінь, префікс, суфікс як значущічастини слова. Закінчення вивчається як засіб зв'язку слів у словосполученні і реченні. Учнів навчають членувати слова за їх морфемним складом, розпізнавати значення морфем, визначати, як утворилося слово.

З морфемною будовою слова івеликими можливостями творення слів за допомогою суфіксів і пріфіксів діти знайомляться вже в 1-3 класах. Першокласники навчаються добирати й утворювати споріднені слова, визначати в них спільну частину, тобто корінь слова.

У2 класі учні визначають у словівсі його значущі частини: префікс, корінь, суфікс, закінчення. Роль кожної з морфем і зв'язок між ними школяріусвідомлюють у процесірозбору конкретних слів. Вони виконують вправи на добір, а також на творення однокореневих слів за допомогою префіксів і суфіксів. Вивчення кореня слова пов'язується з засвоєнням вимови іправопису дзвінких іглухих приголосних у коренях слів. Ознайомлення з префіксами здійснюється в протиставленніз засвоєнням роздільного написання прийменників. Учнівивчають уживання апострофа після префіксів перед буквами і, є, ю, я,правопис префіксів без-, раз-.

Знання про морфемну будову слова узагальнюються в 3 класі під час вивчення частин мови. Учнів навчають знаходити відмінковіта особовізакінчення слів, знайомлять з правилами правопису закінчень, допомагають усвідомити роль їх для зв'язку слів у словосполученні й реченні.

У4 класі поглиблюються знання про значущічастини слова, вивчається чергування звуків у коренях слів. Членування слів за морфемною будовою пов'язується з формуванням міцних навичок практично використовувати тіорфографічні правила, що регулюють правопис коренів і префіксів. Вивчення морфеми підготовляє школярів до усвідомлення морфологічного способу творення слів, сприяє розвитку логічного мислення учнів, збагаченню їхнього словника, піднесенню культури мовлення.

2. Набуття умінь правильного читання.

Правильне читання закладається в добукварний період, коли учнінабувають умінь вимовляти звуки відповідно до літературних норм.

Убукварний період робота над набуттям орфоепічних норм продовжується на вищому рівні.

Упісля букварний період починається планомірне прищеплення найважливіших орфоепічних норм на уроках українськоїмови.

На уроках читання вчитель повинен бути особливо пильним до правильності читання тексту. Однак у виправленні порушень слід дотримуватись дидактичноївимови, переривати учня під час читання дозволяється у тому випадку, коли неправильно прочитане слово спотворює думку.

Різні способи виправлення помилок читання:учень читає за складами, записує на дошці, учитель ставить перед ним запитання, яке підкаже йому правильне прочитання слова, учитель залучає інших учнів до роботи над усуненням неточностей прочитаного, вчитель сам виправляє неточність. В останньому випадку він не просто дає зразок правильного читання, а проводить роботу щоб у подальшому запобігти повторенню подібних огріхів.

Для запам’ятання правильноївимови рекомендується давати учням прислів’я, приказки. Форми підготовчоїроботи:

1) проведення бесід за малюнками, картинами; 2) розповіді і пояснення вчителя про події, пов’язаніз темою твору;

3) добір рим до відповідних слів із контрольними звуками; 4) аналіз слів і записування їх на дошці; 5) виділення учнями для вимови важких слів.

52

Білет № 29

1. Методика опрацювання елементів лексики.

методики навчання елементів лексикології в початковій школі Методика вивчення лексикології в початковій школі є однією з галузей ме тодики викладання

рідної мови. Необхідність ознайомлення молодших школярів зі словом, організації систематичної планомірної роботи з метою вдосконалення словникового запасу дитячого мовлення Слово є центральною, найголовнішою мовною одиницею, носієм значень. У ньому, на думку

лінгвістів, реалізуються і звукова, і семантична, і граматична складові мовної системи. Основне призначення слова —- бути засобом номінації (найменування) реалій навколишнього світу(предметів, ознак, дій, кількостей) і формування відповідних понять. Оскільки номінативні слова безпосередньо співвідносяться з реальною дій сністю, вони мають лексичне значення, тобто позначають щось конкретно існуюче або таке, що мислиться як існуюче явище. Саме такі номінативні слова і вивча ються, як відомо, лексикологією. Словами називають конкретні предмети й абстрактні поняття, словами вира жають емоції. Будь-яке висловлювання складається зі слів, які сполучаються між собою, розташовуються в певній послідовності. Отже, поза сумнівом важливість оволодіння словом для успішного користування ним як мовним засобом. Багатий словник забезпечує мовцеві широкі можливості вибору лексики і більш точного, виразного й оригінального оформлення думки. Саме тому кількісний склад слов никового запасу, його різноманітність, упорядкованість, активний стан розгля даються сучасною методичною наукою як передумова успішного вдосконалення мовленнєвих умінь молодших школярів.

Словник сучасної української літературної мови нараховує близько 160 тисяч слів. Це загальновживана лексика без професійних слів, наукових термінів, назв географічних об'єктів. А таких слів ще багато тисяч.

Слід пам'ятати і про те, що більшість слів є багатозначними. Отже, додається ще багато тисяч, по суті, нових лексичних одиниць, семантика яких стає зрозумі лою лише в контексті. Надзвичайно важливо забезпечити усвідомлення молодшими школярами того, що слово може мати кілька різних форм, таким чином, звукова оболонка слова може частково змінюватися, однак лексичне значення в усіх випадках залишається незмінним (червоний — червоного; ходити — ходжу; пекти — печеш).

У доступній формі (без термінів) учням слід розкрити відмінність лексичного і граматичного значень слова. Якщо під лексичним значенням слова розуміємо його смисл, співвідносний з конкретною реалією (і поняттям), то граматичним значенням слова є його відношення до інших слів у контексті словосполучення або речення. Якщо лексичне значення слова відразу усвідомлюється мовцем під час говоріння або сприймання ним мовлення на слух, то граматичне значення слова виявляється внаслідок спеціальної аналітичної діяльності. Молодші школярі здатні усвідомити, що в реченні лексичне значення слова проявляється порізному. В одному випадку слово вжито в прямому значенні, в іншому — упереносному. Крім того, частина слів є нейтральними, решта — експресивно та стилістично забарвлені слова. Унаслідок опрацювання лексико логічного матеріалу в початковому курсі рідної мови учні мають зрозуміти, що в слові може бути кілька різних лексичних значень, розкрити які можна, лише спираючись на контекст.

Надзвичайно важливим концептуальним положенням сучасної лексико логії є погляд на слово як елемент лексичної системи української мови. Слова існують не в ізоляції53 одне від одного, а перебувають у різноманітних асоціативносмислових (синонімічні, антонімічні, споріднені, тематичні, лексико-семантичні тощо) відношеннях. На основі цих зв'язків навколо певного слова утворюється семантичне поле.

Надзвичайно важливо в процесі опрацювання елементів лексикології в початковій школі передбачити розкриття сполучуваності слів, її особливостей у контекстах різних функціональних стилів. Це сприятиме не тільки глибшому розумінню учнями лексичних явищ, але й виробленню в них умінь правильно вживати слова у власному мовленні.

2. Виразне читання, прийоми його навчання.

Виразність - найслабше місце в розвитку навички читання. Вимога "читай виразно" виконується учнями по-різному: з помилковою інтонацією, з викрикуванням, підвищенням тону і т.п. Потребують подальшого дослідження питання обсягу та змісту роботи з виразного читання в умовах навчально-виховного процесу уроку читання, можливостей використання теорії та практики виразного читання в системі уроку, добору прийомів та форм роботи з формування навичок виразного читання, методик підготовки до виразного читання та аналізу їх школярами.

Молодші школярі мають оволодівати елементарною грамотою виразного читання, вчитись виділяти логічний центр в тексті, логічні наголоси в реченнях, робити паузи, підвищувати і понижувати голос, добирати відповідну інтонацію мовлення чи читання.

54