- •Лекція №1. Історія світового туризму від найдавніших часів до хvіі ст. План
- •1.1. Предмет і завдання історії туризму
- •2. Подорожі в стародавньому світі
- •2.2. Розвиток мореплавства в стародавній Фінікії
- •2.3. Подорожі стародавніх греків
- •2.4. Подорожі в стародавньому Римі
- •2.5. Розвиток інфраструктури для подорожуючих і традиції гостинності в стародавньому світі
- •2.6. Загальні риси подорожей в античному світі. Значення мандрівництва у формуванні тогочасного світогляду
- •3. Подорожі в епоху Середновіччя (V – перша половина XV ст.)
- •3.1. Соціально-економічна характеристика розвитку і види подорожей в епоху Середньовіччя
- •3.2. Розвиток мореплавства в vіі – хv ст. В Арабському світі
- •3.3. Подорожі вікінгів у vііі – хіі століттях
- •3.4. Розвиток інфраструктури для подорожуючих в епоху Середньовіччя
- •4. Подорожі та великі географічні відкриття в другій половині XV – XVI ст.
- •4.1. Соціально-економічна характеристика та чинники розвитку подорожей в епоху Відродження
- •4.2. Розвиток мореплавства та Великі географічні відкриття
- •4.3. Нові складові у сфері гостинності в хv – хvі століттях
- •Література
4. Подорожі та великі географічні відкриття в другій половині XV – XVI ст.
4.1. Соціально-економічна характеристика та чинники розвитку подорожей в епоху Відродження
Основними чинниками, що вплинули на розвиток подорожей в епоху Відродження, були:
соціокультурний (розвиток науки, культури); він був одним із визначальних в епоху Відродження;
релігійний, який, до речі, був значно послаблений; релігійні мотиви у здійсненні подорожей поступаються іншим (економічним, дослідницьким, культурним);
економічний (бурхливий розвиток економіки, особливо торгівлі змушує буржуазію шукати нові землі для збуту своєї продукції) – був одним із головних; у другій половині XV ст. середземноморська торгівля перебувала в кризовому стані, необхідно було шукати нові шляхи на Схід;
Причинами пошуку цих шляхів були:
наявність багатьох посередників у торгівлі Європи і Азії (араби, візантійці);
недоступність віддалених східних ринків для більшості купців із західних країн;
монополізація арабами єдиного можливого шляху з Європи до Індії, не захопленого турками, через Єгипет і Червоне море;
товарне виробництво Європи потребувало великої кількості кольорових металів; за екзотичні східні товари приходилось розраховуватись сріблом і золотом, а вартість європейських товарів (олова, сукна, продуктів сільського господарства) була значно нижчою; “проблема золота” перетворювалась на гостру економічну проблему;
мотиваційний (тобто в цей період, як ніколи раніше, відбувалася переоцінка цінностей, змінювалися пріоритети щодо відпочинку, отримання освіти; поїздки стали більш індивідуально-направленими);
політичний чинник також був дуже значним (політика в цей період дуже тісно пов'язана з торгово-економічними інтересами і релігією); засновувались торгові та дипломатичні представництва, релігійні місії в різних країнах, почала створюватись колоніальна система;
географічний (для такого бурхливого росту економіки, науки, техніки вже було недостатньо старих територій для торгівлі, а релігійній ієрархи необхідна була нова паства; все це сприяло пошуку нових територій, розширенню світового географічного простору, спонукало політиків, церкву і буржуазію організовувати морські експедиції з метою відкриття нових земель, що зрештою і спричинило Великі географічні відкриття).
Епоха Великих географічних відкриттів була обумовлена змінами, які відбулися в суспільстві та науці. Географічні уявлення Клавдія Птолемея, викладені ним у “Керівництві по географії у 8 книгах”, панували в географії XIV століття. В 1476 р. вийшло в світ перше друковане видання цієї книги. Але уявлення про оточуючий світ вже змінились. Ще на початку XV ст. з’явилися книги, в яких заперечувалася замкненість Індійського океану з півдня і підтримувалась ідея про те, що Земля – куля. Завдяки книгодрукуванню, в Європі почали видаватись країнознавчі твори стародавніх авторів, які описували казкові багатства країн Сходу – Китаю, Індії, Цейлону, Японії.
В XV ст. вийшла в світ компілятивна праця кардинала П’єра д’Альї (Аліасіуса) “Картина світу”, в якій були узагальнені знання його попередників щодо дослідження світового водного простору; вона була настільною книгою багатьох мореплавців, включно з Христофором Колумбом. На карті флорентійського картографа Паоло Тосканелі в кінці XV ст. Атлантичний океан був зображений, омиваючи з однієї сторони Європу, а з другої – Японію і Китай. Тосканелі був впевнений, що Земля – куля.
Першою європейською країною, яка активно займалась морськими дослідженнями та організацією експедицій з метою відкриття нових морських шляхів і земель, була Португалія. Найбільш вагомий внесок у цю справу зробив принц Генріх Мореплавець. Він особисто ніколи не був у морських експедиціях. Але завдяки йому був побудований великий флот, в Сагріші в 1438 р. заснована морехідна школа, створена обсерваторія, в якій навігаторів навчали орієнтуватись в океані по зорях, та зібрана багата колекція навігаційних карт і книг.
Генріх Мореплавець організовував експедиції, які досліджували західне узбережжя Африки. Але португальські моряки боялись плавати далеко на південь, оскільки в “Географії” Птолемея вся суша була поділена на 5 зон. На півдні та півночі – вкриті кригою зони, де жити неможливо. Далі йшли дві помірні зони, де і була сконцентрована життєдіяльність людей. На екваторі ж, вважалось, так спекотно, що вода кипить в океані. Звичайно, ніхто не хотів бути звареним живцем. Тому моряки всіляко саботували намагання відправити їх в екваторіальні моря.