Документ Microsoft Office Word

Юрчук Марія Йосипівна, 1918 року народження розповідала. «Голодомор 1932 року я пам’ятаю, щоб ніхто так більше не бачив і не знав. В тому році були дуже великі податки, влада забирала все, чи то пригорщу квасолі, чи гороху, одежу добру, подушки, полотно і нашось клоччя. Забирали все підряд, замітали, худобу, зерно, вишиті сорочки, рядна. Не було в що переодягнутися. Був такий вчитель в селі, Гурський, він ходив по хатах і зним ще ходили виконавець, посильний, якась жінка і ще 3 – 6 чоловік. За те що вони відбирали по хатах, їм ніяких винагород не давали, так все робили. Документів у них і повноважень не було ніяких, люди боялися всі і ніхто їм не перечив. Люди лише плакали.Нас було в сім’ї 6 душ. Мама, тато, старший брат з жінкою, я і менший брат. В господарстві було двоє коней, корова, порося і нас вже вважали куркулями. Поприходили і позабирали все до колгоспу. Зраза вислали старшого брата із жінкою, потім батька, забрали навіть трирічного брата Степана, але потім в рядні привезли назад, тому, що не було де його подіти. Маму спралізувало від того кошмару. Ці активісти ходили і відбирали без зброї, в них були такі довгі залізні «шпички». Штурхали ними скрізь, шукали де хто і що міг сховати від них. Щоб врятуватися від смерті, ховали від грабіжників і в загату, і під стріхою, закопували в землю продукти. Хто був записаний до колгоспу і ходив туди на роботу, видавали їм в день миску юшки з веки, з тої, що коней годували і по грам 200 хліба. Хай бог простить, його собаки не хтіли їсти. За жменьку колосків з поля, людей забирала вночі міліціонери і більше їх ніхто не бачив. Всюди сторожі і доносщики.

Нестерук Ніна Якимівна розказує про свою рідню. Одноосібник Нестерук Гриць мав багато дітей, четверо старших подали заяву в колгосп стали працювати. Після жнив на зароблений трудодень отримали багато зерна. Додому привезли повну машину зерна, родості не було меж. Під час голоду, став старий Гриць ділитися зерном із родиною та сусідами, злі люди донесли в сільську Раду і прийшли активісти, стали вигрібати всі продукти: зерно, муку, крупи, кортоплю, сухофрукти, сало та все інше їстівне. Загрузили на 16 підвід і влаштували в хаті гулянку. Дітей загнали на піч, господарів у хлів, викликали колгоспну куховарку,щоб готувала їсти. Самі вхаті пянствують, обїдаються, а дітки маленькі, налякані та голодні із печі спостерігають, лише пізно вночі покинули активісти хату. Жінка, яка готувала їсти із награбованих продуктів, кинула дітям на піч декілька коржів, але так щоб ніхто не бачив, коли вже всі були п’яні. Від голодної смерті сім’ю врятувала корова, її вранці виганяли в “чагарі” пасти, про неї забулися активісти, а добрі люди заховали, а потім повернули, через декілька днів. Всякі люди були в селі, каже Ніна Якимівна із сумом, і додає, як і сьогодні. Про голодомор в Україні, комуністичний режим ретельно приховував правду. Проте, правда розійшлася по світу. Був такий факт. Із Сполучених Штатів прибули пароплавом до Одеси двоє чоловіків кустів’ян, Комісарук Степан і Береговий, щоб пересвідчитися на власні очі і допомогти рідні. Береговий ще в Одесі зрозумів, яку дурницю зробив, що приїхав в Україну і запросив дозволу залишитися в Одесі щоб працювати на заводі. Йому дозволили. Комісарук С. приїхав у село, коли ж спробував повертатися до Америки, то НКВС не дозволило і він залишився жити в Кустівцях і працювати в колгоспі.

[ред.]Передвоєнні роки

З голодомору село вийшло надзвичайно тяжко 1933рік - рік в якому повністю завершено колективізацію, одноосібників не залишилося. В 1935році пройшло об’єднання колгоспів Кустівці та Галасу, головою колгоспу було призначено Ващука, в цьому ж році приєднали і Голубчу. На Голубчі колгосп створили в 1932році і головами там були Пінькас Степан та Назарук Андрій В 1935 році кустовецький колгосп отримав два перших трактори “Фордзон”. Першими трактористами були сільські хлопці Фещук Петро Григорович, Рижак Андрій та Остапчук Гнат. Із-за низької кваліфікації трактористів та поганої якості техніки трактори часто простоювали, але трактори значно полегшили селянську працю і на них ходили дивитися всім селом. Згодом поступили вітчизняні. Кращої якості були вітчизняні трактори -“Універсали”. В 1938 році колгосп очолив комуніст із Варварівки - Рус. За нього стали збирати гарні врожаї зернових—по 15-18 цн. з гектара. Розпочинають будівництво конюшні та корівника. До речі, першою колгоспною дояркою була Юрчук Палажка Володимірівна, 1910 року народження, вона доїла перших 12 колгоспних корів, на Голубчі, в с. Кустівці перша доярка к-пу “13 річчя жовтня”—Солончук Єва, вона роздоювала групу в 6 корів у 1930—1938 рр.

В 1936 році розпочалась акція з відселення поляків з прикордоної зони до Казахстану.

Було вислано такі родини:

1. Ковальського Юзека Францевича 2. Ковальського Станіслава Францевича 3. Осівського Янека 4. Лісовського Леонтія 5. Бленського Станіслава 6. Каневського Франека 7. Блонського Андрія 8. Лісіцького Семпфера 9. дві родини Сінькевичів 10. Каневського Віктора 11. Сікорських 12. Попіль та інших.

За період з 1930 року по 2009 рік селянське колективнегосподарство в с. Кустівцях очолювали:

1.Чабанюк сергій Григорович 2.Рудишин 3.Музика Назар 4.Ващук 5.Рус 6.Процун 7.Остапчук Юрій Захарович 8.Дзюбак 9.Ковеня Олексій Лаврентійович 10.Солончук Борис Петрович 11.Писарчук Борис Григорович 12.Вовк Віктор Васильович 13.Нагорний Василь Васильович 14.Комісарук Валерій Васильович 15.Куванова Анжела Олександрівна.

Передовики колгоспного виробництва в 30-50х рр:

Свіщук Надія Явдокимівна 1918 року народження. В колгосп вступила однією з перших. Завжди до роботи ставилась добросовісно. Була ланковою Голубчанської бригади. Надії Явдокимівні приходилося косити, копати, сіяти, жати і молотити. За ніч, з 22:00 год. до 8:00 год. ранку разом з подругами Савіцькою Явдохою, Голотун Явдохою та Білоус Оксенею викошували по 1,5 гектара ячменю кожна. Народила, виростила і вивчила 5 дітей. Все життя прожила в селі Голубча. В 1938-39 рр. її ланка виростила по 350 цн. буряків на одному гектарі.

Головатюк Марія активна учасниця ”стаханівської вахти”, про яку пам’ятають в селі. Разом з подругами Савіцькою Явдохою, Голотун Явдохою та Білоус Оксенею жали серпом 10-12 сотих зернових в день і на в’язували по 500 снопів кожна. В той час це був рух “Пятисотиниць”. В 1946-1948 роках ці молоді подруги на кінному 9-ти рядковому сівнику , при нормі 4,5га, засівали по 9 га зернових, тобто, двічі перевиконували норму. Юрчук Палажка Володимірівна 1910 року народження, перша колгоспна доярка в с.Голубча 1932-38 рр. Учасниця “Стаханівських вахт”, ”Пятисотниця”. Їй приходилося верхи на коні, через ліс возити зведення про надої молока в Новолабунь щоночі.

[ред.]Друга світова війна

22 червня розпочалася війна з фашистами. З перших днів війни, багато односельчан було мобілізовано до лав Червоної Армії. Дехто встиг евакуюватися на на схід. Трактори колгоспні разом з трактористами забрали до армії. Майже всю колгоспну худобу погнали за Дніпро.

30 червня 1941 року Ставка Верховного Головнокомандування віддала наказ військам Південно-Західного фронту здійснити відступ на новий рубіж оборони по лінії Блокоровичі-Шепетівка-Новоград-Волинський. Відступ частин Південно-Західного фронту під навальним наступом ворога фаотичним і неорганізованим. Німецька перша танкова група генерал-полковника Клейста ввійшла в розрив 5-тої, 6-тої, радянських армій і вже 6 липня 1941р. німецькі мотоциклісти зайняли с. Кустівці. До вечера гітлерівці були в Полонному та Любарі. Для мирних жителів розпочалися страшні роки окупації. В селі призначили старосту і зберигли колгоспну систему господарювання, так окупантам було легше збирати врожай і обробляти землю.

Староста і його помічники поліцаї, в селі був поліцеський відділок, заставляли людей працювати з ранку до вечора на “ВЕЛИКИЙ РЕЙХ”. Все що вирощували, відправляли до Німеччини. З весни 1942р. німці відчули сильну потребу в робочих руках. Тому, молодих хлопців і дівчат віком 15-20 років стали відправляти до Німеччини. Молодь використовували в сільському господарстві і на промислових господарствах. Жодних прав так звані “ОСТАРБАЙТЕРИ” не мали. Їх обов’язок - добросовісна безкоштовна праця, або розстріл. Харчування і умови проживання вкрай погані.

З сіл Кустівці, Голубча, Москалівка до Німеччини насильно було забрано 115 хлопців і дівчат, не всі вони повернулися додому. Більше 20 загинуло на чужині.

Фактично з перших днів окупації на Полонщині починає діяти радянське підпілля. В м. Полонному підпільну групу очолив агроном Вальчук Н.М. Група підпільників Тимощука В.І. переросла в партизанський загін, який знищив 18 ворожих ешалонів. Командиру Тимощику В.І. було присвоєно найвищу нагороду- зірку Героя Радянського Союзу. По селах району діяла комсомольсько – молодіжна група під керівництвом Мілігули П. Г. Підпільники вели розвідку, збирали зброю, боєприпаси, медикаменти для партизанських загонів. Здійснювали диверсії, акти сабатажу. Псували німецьке майно, розповсюджували радянські листівки, підтримували зв’язок з партизанськими загонами. За найменшу підозру до зв’зку з підпільниками, партизанами, фашисти розстрілювали всю родину. Учасником партизанського руху є наш односельчанин Понятівський Ларик, він підлітком возив молоко до м.Полонного, частину якого вдавалося передавати партизанам, збирав і передавав також розвідувальні дані. В 1943 році був заарештований фашистами директор Кустовецької школи Горбач, незабаром його розстріляли в м. Шепетівка.

На початку 1944 року прийшло довгожданне визволення. В 20 числах січня, в навколишніх селах побувала радянська розвідка. Німці дізналися і відчуваючи наступ Радянської Армії, наказали жителям покинути домівки і відступати в напрямку Старокостянтинова. Забравши дітей і худобу, люди покинули домівки. В селі залишилися лише немічні старики, які не могли рухатися. Люди пригадують, що в ті дні стояли сильні морози, а дороги були дуже розбиті німецькою технікою і болота на дорозі було по коліна, а на полях лежав глибокий сніг. Колона нещасних направилася в напрямку сіл Старокостянтинівського району.

Німецьк “зондеркоманд” есесівця Попіца прочісували села і розстрілювали всіх, кого знаходили, а хати палили. 28 січня 1944 року солдати “зондеркоманди “в с.Кустівці знайшли і розстріляли 16 старих людей, які не могли йти в евакуацію із-за стану здоров’я, це - Михалко Пінькас, Марія Нестерук, Андрій Матвійчук, Микита Чабанюк, Соловей Рудюк, Роман Кравчук, Мотрона Шевчук, Дем’ян Коник, Корній Криконюк, Федосія Пасічник, Ганна Чабанюк, Денис Ткачук, Іван Пінькас, Дем’н Затурець і житель с. Москалівка, який переховувався у своїх родичів - Петро Лафінчук. Стріляючи людей, фашисти стали палити будинки, згоріло 128 хат.

5 березня 1944 року розпочалася Проскурівсько-Чернівецька операція. В боях за с.Кустівці та Голубча взяли участь воїни 256 Червонопрапорного ордена Суворова стрілецького полку, 30 Червонопрапорної Київсько- Житомирської дивізії. В селі Голубча, піс-ля звільнення, був розміщений 431 медсанбат 336 стрілецької дивізії. Вічний спокій знайшли на Кустовецькій землі 58 солдатів та офіцерів Радянської армії різної національності. Після війни останки воїнів-визволителів було перепоховано на центральній садибі колгоспу і зведено пам’ятник “ Воїнам -визволителям “.Правління колгоспу, у свій час, виділило кошти на будівництво пам’ятника воїнам - односельчанам, які загинули в роки Другої Світової війни. Таким чином, кустів’яни вшанували і шанують пам’ять про 149 воїнів-земляків, які не повернулися з фронтів ІІ Світової. У 1982 році було відкрито Пам’ятний знак “Спаленому селу“.

[ред.]Повоєнні роки

Найвищі показники були досягнуті в 1957 році: зернові –34,9цнт/га, цукрові буряки –400 цнтр/га, картоплі—230 цнт/га.

В цьому ж 1957 році на честь 40-річчя Жовтневої революції, за великі успіхи в роботі, групу колгоспників було нагороджено високими урядовими нагородами:

Ковеню Олексія Лаврентійовича - орденом Леніна, голова колгоспу. Трохимчук Любов - медаллю “За доблестный труд”, доярка. Лук’янчук Тетяну - орденом Трудового Червоного Прапора, свинарка. Гучок Григорія - медаллю “За доблестный труд”, бригадир. Рижака Андрія - медаллю “За трудовую доблесть”, бригадир тракторної бригади.

В 1964 році колгосп ім. Леніна було перейменована на колгосп “Радянська Україна”.

В 1967 році знову нагороджено групу колгоспників державними нагородами: Братасюк М.В. - орденом “Червоного Трудового Прапора”, бригадир. Юрчук Євдокію Пилипівну - орденом Знак Пошани, агроном. Ковеню О.Л.- орденом Знак Пошани, голова к-п. За високі показники у виробництві сільськогосподарської продукції, за постійну участь у виставці досягнень н/г в м. Москва, за підсумками соціалістичного змагання, колгосп “Радянська Україна”, двічі було нагороджено “Червоним Прапором”. Як відзнаку за доросовісну роботу всіх колгоспників, колгосп добився права мати власний прапор к-пу “Радянська Україна”.

В 1961 році, за рахунок власних грошей було завершено будівницво великого сільського Будинку Культури. Втой час, подібного не було не тільки в районі, а й в області. Під керівництвом Ковені О.Л. колгосп зміцнив матеріально-технічну базу, повністю збудував господарські приміщення. Колгоспники збудували власні житлові будинки. Їм допомагало правління колгоспу, виділяючи спеціальні кошти.

В лютому 1969 р, псля 20 років головування в с.Кустівці, за особистою заявою, Ковеню О.Л. було звільнено з посади голови у зв’язку з виходом на пенсію . За рекомендацією райкому партії, новим головою колгоспу люди обрали Солончука Бориса Петровича, 1938 р. народження. Його батько загинув на війні, тому, зарання спізнав смак сирітського хліба. Працюючи з дитинства, був більше голодним як ситим. Він в 1956 р. закінчив десятирічку і став працювати їздовим, різноробочим. Восени 1956 р.,правління колгоспу направило працьовитого і здібного юнака до Київської однорічної сільськогосподарської школи за спеціальністю технік-садівник. Після закінчення навчання очолив садову, а згодом і огородню бригади. На цій посаді відзначився гарними показниками і в 1961 р. правління колгоспу призначає Солончука Б.П. заступником голови колгоспу, з одночасним виконанням обов’язків секретаря партійної організації.

Виконуючи обов’язки голови колгоспу “Радянська Україна”, Солончук Б.П. продовжував зміцнювати матеріально-технічну базу к-пу, молочно-товарну ферму, нарощував виробництво м’яса і молока, проводив благоустрій села. Під керівництвом Бориса Петровича, було збудовано Кустовецьку середню школу на 560 учнів. Збудовано свиновідгодівельний комплекс на 4 000 голів свиней. У1980 р. завершено будівництво дільничої лікарні на два поверхи та будинку для лікарів.

У 1978 році головою колгоспу було обрано Писарчука Бориса Григоровича, який народився 1952 року в с. Йосипівка Старокостянтинівського району Хмельницької області в багатодітній сім’ї. На цій посаді Писарчук Б.Г. працював до 1982 року. До обрання займав посаду заступника Солончука Б.П. Писарчук Б.Г. закінчив Українську сільськогосподарську академію (м. Київ) де отримав спеціальність «Вчений агроном». За час його роботи в господарстві активно впроваджуються нові та прогресивні технології вирощування цукрових буряків та інших технічних і зернових культур. При цьому, Писарчук Б.Г. активно залучає спеціалістів господарства до співпраці із науковцями Всесоюзного науково – дослідного інституту цукрових буряків (м. Київ). Ведучі вчені зазначеного наукового закладу виїзджають до господарства та проводять семінари і навчання спеціалістів району та області. За період керівництва Писарчука Б.Г. значно зміцнилась матеріально – технічна база машино – тракторного парку, а саме, тільки на протязі 1980 року господарство придбало: 8 колісних тракторів, 4 зернозбиральних комбайни, 6 вантажних автомобілів, 2 тросових лопати, 2 бурякозбиральних комплекси, 1 бурякозбиральний самохідний навантажувач, якого на той період в районі не було в жодному господарстві. Крім цього, було придбано велику кількість сівалок, саджалок, плугів і т. п. Разом з цим, розробляється проектна документація на будівництво майстерні для ремонту техніки та автопарку. Слід відмітити, що Писарчуком Б.Г. вперше в області було запроваджено практику нову техніку доручати молодим спеціалістам, з метою закріплення їх до життя в селі, оскільки на старій техніці молодь працювати не бажала та виїзджала до міст. Разом з цим, молодим людям активно почали видавати направлення на профнавчання з наступним працевлаштуванням. За керівництва Писарчука Б.Г. суттєво покращується фінансовий стан господарства. Із збиткового, господарство стає рентабельним. Паралельно йде нарощування поголів’я худоби та свиней. В господарстві утримується біля 6000 голів свиней, в т. ч. 500 основних свиноматок, біля 2500 ВРХ, в т. ч. 800 корів, тощо. Писарчуком Б.Г. організовано активну роботу по реконструкції і механізації існуючих приміщень для утримання ВРХ та свиней. За час перебування Писарчука Б.Г. на посаді керівника господарства, в с. Кустівці значно покращується соціальна інфраструктура (відкривається будинок побуту, проводиться водяне опалення та відкривається їдальня в лікарні, тощо).

В лютому 1982 р. новим головою колгоспу було обрано Вовка Віктора Васильовича. Народився в с. Климентіївка Баранівського р-ну в сім’ї колгоспників. Після 8 класів поступив в сільськогосподарський технікум у Рогачеві-Волинському, який закінчив у 1973 р. В період 1980-1986 р.р. навчався у Київській сільськогосподарській Академії. Під керівництвом Віктора Васильовича було збудовано склад міндобрива, проведено повну реконструкцію молочно - товарної ферми в с.Кустівці , в с. Голубча збудовано корівник, введено в дію КЗС-20Б, ЕВМ-065, а в с.Москалівка -машинно-тракторний парк. Одночасно, в Кустівцях розпочали будівництво нової вулиці для молодих спеціалістів (5 будинків). Було зроблено ремонт Будинку культури, розпочали асфальтувати вулиці села.

В лютому 1989 року новим головою колгоспу було призначено за згодою колгоспників Нагорного Василя Васильовича. Нагорний В.В. народився 1 січня 1959 року в с. Браженці Полонського району. Після закінчення школи навчався в Кам’янець - Подільському сільськогосподарському інституті на факультеті “механізації”. Його робоча кар’єра розпочалася в рідному селі на посаді головного інженера к-пу “Жовтень”. З липня 1987 року по січень 1989 року працював секретарем партійної ячейки к-пу “Радянська Україна” с. Кустівці. Нагорний В.В. продовжував будувати житлові будинки для колгоспників в Кустівцях і на Голубчі. Під його керівництвом було збудовано дитячий садок в с. Кустівцях.

[ред.]Кустівці в роки незалежності України.

24 серпня 1991 року Верховна Рада Укрїни прийняла Акт про незалежність України. У важкий час становлення незалежності, пошуків нових шляхів господарювання, колгосп очолив в лютому 1992 році Комісарук Валерій Васильович.

Комісарук В.В. народився в с. . Голубча 1960 року. В 1976 році, після закінчення Кустовецької середньої школи, поступив навчатися в Білоцерківський сільськогосподарський інститут на факультет “ агрономія”. Після закінчення інституту служив в армії з 1983 по 1984 рік. Коли повернувся в село, правління колгоспу призначає Комісарука головним агрономом.

Сьогодні сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Україна” одне з кращих в районі. Товариство має в користуванні сільськогосподарських угіддь 3 413 гектарів, з них орної землі - 2 740 гектарів. ”Україна” має в достатку всю сільськогосподарську техніку та причіпний інвентар: 47 тракторів, 10 зернових комбайнів, 33 автомобілі. Товариство ”Україна” - одне з господарств району, що повністю зберегло поголів’я худоби і продовжує нарощувати її кількість; ВРХ -1894 голів, що більше на 155 до 1999 року (100га - 63 врх) Свиней - 1320 голів,(100га - 57) Коней - 90голів.

СТОВ “Україна” стабільно забезпечує всю худобу кормами власного виробництва. На умовну голову заготовляє 25,4 цн. кормових одиниць. У 2000 році врожайність зернових в середньому становила 38 цн/га, а валовий збір — 1 470 цн. Більше як в 1999 році. В 2000 р. всього зібрано зернових 53 688 центнерів. Врожайність цукрових буряків становила 250 цн/га і ріст валового збору становить на 944 тонни більше як у 1999 р. М’яса виробили за 10 місяців 2000р. на 42 тонни більше як в 1999р. Очікувані фінансові прибутки за 2000р. становитимуть 525 тисяч гривень. Ріст валового виробництва зріс на 37%, очікувана рентабельність дорівнює 30%1.

[ред.]Нагороджені

За добросовісну, гарну роботу, багато кустів’ян було нагороджено високими урядовими нагородами Радянського Союзу.

Ковеня Олексій Лаврентійович - орденом В.І. Леніна , орденом Знак Пошани, медаль “За доблестный труд” дві медалі з ВДНГ СРСР

Паламарчук Антоніна Наумівна орден Трудового Червоного Прапора медаль “За трудовую доблесть” медаль”За долголетний труд”

Гавадза Василь Павлович орден Трудового Червоного Прапора орден Знак Пошани бронзова медаль з ВДНГ СРСР

Юрчук Іван Степанович орден Т рудової Слави медаль” За трудовую доблесть” медаль” За доблестный труд”

Лафінчук Марія Олександрівна орден Знак Пошани медаль “За доблестный труд” медаль”Ветеран труда”

Терещук Ніна Іванівна орден Знак Пошани медаль ”За доблестный труд” медаль “Ветеран труда”

Юрчук Явдокія Пилипівна орден Трудового Червоного Прапора медаль ”За доблестный труд” медаль ”Ветеран труда”

Маярчук Андрій Максимович орден Знак Пошани медаль “За доблестный труд” медаль ”Ветеран труда”

Рижак Олексій Андрійович орден Знак Пошани медаль “За трудовую доблесть” медаль “Ветеран труда”