Інтерлінгвістика

Із соціолінгвістикою тісно пов'язана інтерлінгвістика.

Інтерлінгвістика — особлива лінгвістична дисципліна, яка вивчає міжнародні мови як засіб комунікації в багатомовному світі.

Термін інтерлінгвістика ввів у 1911 р. Ж. Мейс-манс. До того часу інтерлінгвістика існувала як теорія лінгвопроектування, започаткована працями Р. Декар-та і розвинена Г.-В. Лейбніцом. У XVII—XIX ст. стали опрацьовувати філософські мови для заміни природ­них мов, які начебто є недосконалими. Згодом були спроби спростити й удосконалити природну мову. Пе­реважна більшість проектів створення штучної мови була позбавлена матеріальної подібності з природни­ми (такі мови називають апріорними). Лише з другої половини XIX ст. спеціалісти в галузі лінгвопроекту­вання починають орієнтуватися на створення штуч­них мов на зразок природних (апостеріорних) мов як допоміжного засобу спілкування поряд з національни­ми мовами.

Першою відомою штучною мовою був волапюк (тер­мін штучно утворений від world «світ» і speak «розмов­ляти»), створений у 1879 р. в Німеччині И. Шлейєром. Через 8 років польський лікар Л. Заменгоф створив штучну мову есперанто (від лат. врего «сподіватися»), що стала найпоширенішою з усіх міжнародних штуч­них мов завдяки її простоті порівняно з природними мовами. У ній використано лише 11 закінчень, що вка­зують на частину мови, число, знахідний відмінок, час дієслова, умовний і наказовий спосіб, 40 суфіксів і прийменників. Слова всі побудовані з латинських, грецьких, германських і слов'янських коренів. У гра­матиці є тільки 16 правил.

На есперанто існує оригінальна література, є чима­ло перекладів творів класиків світової літератури, в тому числі й Т. Шевченка.

Після есперанто з'явилися інші штучні мови, серед яких найвідомішими стали ідо (1907), окциденталь (1922) та інтерлінгва (1951).

Пошук штучних мов для міжнародного спілкуван­ня не є випадковим. Згідно з останніми даними, у світі нині більше 4 мільярдів людей користуються 6 тися­чами мов, що є серйозною перешкодою для прогресу, оскільки різномовна інформація, яка накопичується в геометричній прогресії, стає важкодоступною. Саме тому комунікація в сучасному світі і перспективи мов­ної політики є надзвичайно актуальними проблемами не тільки інтерлінгвістики, а й інших суміжних сус­пільних наук.

Існує дві думки щодо подолання труднощів спілку­вання в багатомовному світі. Одні вчені стверджують, що це станеться внаслідок створення універсальних портативних електронних перекладачів, інші — внас­лідок прийняття міжнародної мови. Перший шлях є важким і проблематичним. Другий передбачає декіль­ка варіантів: 1) створення єдиної всесвітньої штучної мови; 2) використання однієї чи декількох природних мов; 3) комбіноване використання природних і штуч­них мов (див. про це: [Свадост 1968]).

Доречно згадати поширювану в СРСР псевдонауко­ву теорію злиття націй та мов і витворення єдиної мови світу шляхом їх (мов) схрещування. Як свідчить істо­рія мовних контактів, при глибокому взаємопроникнен­ні двох мов не виникає третя, а одна мова перемагає, вбираючи лише окремі елементи іншої; переможена мо­ва зникає. Зникнення будь-якої мови є величезною втратою для всієї світової культури, бо втрачається один з досвідів пізнання, один з аспектів світобачення, одна з мовних картин світу. Мова для кожного народу є найдо­рожчим скарбом, його національним духом, його історі­єю. Тому так переконливо і гуманно звучать слова да­гестанського письменника Расула Гамзатова: «Для ме­не мови народів — як зорі на небі. Я не хотів би, щоб усі зорі злились в одну величезну, яка б займала півнеба, зірку. Для цього є сонце. Але хай сяють і зорі. Хай у кожної людини буде своя зірка».

На сучасному етапі інтерлінгвістика значно роз­ширила коло проблем. До кола її зацікавлень, крім створення допоміжних міжнародних мов, належать опрацювання принципів і методів створення штучних мов, дослідження закономірностей їх функціонуван­ня і розвитку, вивчення процесів взаємодії національ­них мов, розв'язання проблеми мовних інтернаціо-налізмів та міжнародної стандартизації наукової і технічної номенклатури. Останнім часом предметом інтерлінгвістики стало опрацювання лінкосу — мови для можливих контактів з інопланетянами, яка спе­ціалізується на передачі математичних знань і основ механіки.

Поняття про психолінгвістику як науку.

Термін "психолінгвістика'' (від грец. psyche-душа' і лінгвістика) увійшов у науковий обігу середині XX ст. і закріпився на позначення науки, яка вивчає закономірності породження і сприйняття мовних висловлювань у їх співвіднесеності до системи мови. Психолінгвістику ще називають теорією мовленнєвої діяльності. Становлення механізму утворення і сприйняття мовлення здійснюється на основі психологічних експериментів. Цим і виправдана назва науки як психолінгвістики, в якій предмет лінгвістики -мова - аналізується методами психологічної науки.

Поява нової науки викликана потребою теоретичного пояснення практичних завдань, розв'язати які лінгвістичними підходами неможливо Мовознавство дає ключ до аналізу тексту але воно не торкається таких, наприклад, питань: як мовець говорить, як ним сприймається чуже мовлення, які закономірності діють в оволодінні дитиною рідної мови або кількома мовами, які лінгвістичні процеси супроводжують пізнання оточуючого світу? Розв'язання таких питань з урахуванням впливу мислення на мову і мови на мислення сприяє досягненню практичних результатів у навчанні дітей рідної і особливо чужої мови, у мовленнєво^- вихованні дітей дошкільного вік>. у логопедії, у мовленнєвому впливі засобів масової іш^рмації. а в останні роки і в проблемі машинного перекладу, а також введення мовленнєвих сигналів до електронних обчислювальних машин (ЕОМ).

Діяльність цієї науки значно розширює коло питань, пов'язаних з тим. що вивчається загальним мовознавством. У цьому значення психолінгвістики як науки.