філософія реферат
.docxМіністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Житомирський державний університет імені Івана Франка
Соціально-психологічний університет
Реферат на тему:
« Наукова теорія, її сутність, структура і функції»
Виконала:
Студентка 53 групи
СПФ заочної форми навчання
Сердюк Олена В’ячеславівна
Житомир, 2014
Науко́ва тео́рія — це система узагальненого знання, пояснення різнобічності подій, ситуацій, що відбуваються у природі чи суспільстві. Наукова теорія (грец. theоria — розгляд, міркування, вчення) — система достовірних знань про дійсність, яка описує, пояснює, передбачає явища, процеси, зв’язки тощо конкретної предметної галузі. Теорія дає змогу отримати знання, істинність якого перевірена практикою, забезпечує вивчення об’єкта пізнання в його внутрішніх зв’язках та цілісності, пояснює різноманітність існуючих фактів і може передбачити існування нових, ще невідомих. У сучасній філософії і методології науки виокремлюють п’ять основних елементів теорії: 1) вихідні засади (фундаментальні поняття, принципи, закони, рівняння, аксіоми тощо); 2) ідеалізований об’єкт (абстрактна модель суттєвих властивостей і зв’язків досліджуваних предметів, наприклад «абсолютно чорне тіло», «ідеальний газ», «homo economicus», «Робінзон», «вартість» тощо); 3) логіка теорії (сукупність певних правил і способів доведення, спрямованих на пояснення структури і зміну знання); 4) філософські установки і ціннісні фактори; 5) сукупність законів і тверджень, що випливають як наслідки із засад конкретної теорії відповідно до її принципів. Помилковим є ототожнення теорії і науки, оскільки між ними існує багато суттєвих відмінностей. Якщо теорія протиставляється (хоч і відносно) практиці, то наука поєднує і теорію, і практику. Теорії можуть змінювати одна одну, деякі з них стають «морально» застарілими, інші з’являються, а наука завжди залишиться однією й тією самою. У межах певної науки нерідко співіснують, конкурують кілька наукових теорій, які пропонують різноманітні методи і практичні рекомендації, зокрема економічні теорії. Структура цілісної наукової економічної теорії, як правило, складається з таких розділів: структура предмета дослідження; закони функціонування теорії; класифікація різновидів предмета дослідження; генезис і розвиток теорії. Основним і найважливішим елементом наукової теорії вважають принцип (лат. рrіпсіріит — начало, основа), що органічно пов’язує інші елементи в єдине ціле, у струнку систему, вихідний пункт теорії; те, що становить основу певної сукупності знань. У науковій теорії принцип є стрижнем, навколо якого синтезуються всі її поняття, судження, закони тощо, розкриваючи, підтверджуючи і розвиваючи його. Він є головним, визначальним у фундаменті теорії і підпорядковує собі всі інші її елементи. Сукупно всі вони теоретично всебічно і глибоко обґрунтовують принцип, створюючи єдину струнку систему конкретної теорії. Кожна теорія, як правило, формується на основі кількох принципів різного рівня спорідненості, які не повинні формально-логічно суперечити один одному. Принцип меншого рівня спорідненості конкретизує принцип більшого рівня спорідненості. Наприклад, сучасний американський дослідник українського походження Н. Менк’ю (Манків) сформулював такі десять економічних принципів, що становлять основу сучасного господарського поступу: 1) суспільний вибір в умовах обмеженості ресурсів; 2) порівняння витрат і благ альтернативних варіантів дій; 3) отримувані граничні блага мають перевищувати граничні витрати; 4) будь-яку економічну програму необхідно розглядати з погляду не лише її безпосереднього впливу на результати чи поведінку людей, а й непрямого впливу, що виявляється через стимулювання; 5) обмін товарами дає змогу кожній людині спеціалізуватись у тій сфері діяльності, в якій вона є найвправнішою. Країнам спеціалізація й міжнародна торгівля забезпечують більший приріст національного продукту за незмінних затрат праці; 6) фірми, домашні господарства взаємодіють на ринку на основі інформації про ціни та особистої зацікавленості, пристосовуючись до попиту і пропозиції й відповідно координуючи свою діяльність; 7) рівень життя населення зумовлений здатністю країни виробляти товари і послуги; 8) рівень інфляції в економіці залежить від кількості грошей в обігу; 9) державне втручання в економіку виправдане, якщо воно спрямоване на забезпечення ефективності та соціальної рівності; 10) зміна обсягу державних витрат, ставки податків та кількості грошей в обігу дає змогу впливати на рівень інфляції і безробіття. Порівняння цих принципів з принципами економічного розвитку, сформульованими двісті і більше років тому економістом Адамом Смітом (1723—1790) та його послідовниками, доводить, що за багатьма аспектами вони співвідносні з сучасним трактуванням економічної структури. Це засвідчує як єдність і неперервність історичного процесу, так і наявність суттєвих відмінностей між різними епохами й людськими цивілізаціями. Першою працею, в якій були сформульовані економічні принципи, став твір англійського економіста Альфреда Маршалла (1842—1924), «Принципи економікс» (1890). Кожний елемент теорії, кожне її положення мають бути обґрунтованими, науково доведеними. Гіпотези (припущення), ймовірні висновки і неперевірені дані не завжди можуть бути елементами теорії. Неодмінними умовами спроможності теорії є внутрішня замкнутість її як системи, що відображає конкретну сферу дійсності, логічна стрункість, тобто внутрішня несуперечливість. За цієї умови у ній не можна істотно змінити жодного її елемента, не порушуючи загальної системи. Логічної стрункості теоретичної системи досягають за допомогою мінімізації (лат. тіпітиs — найменше) теорії — добору мінімальної кількості понять, що утворюють основу нової теорії. Науковій теорії властиві багато важливих функцій, основними з яких є такі: — пояснювальна функція, що полягає у розкрит- ті зв’язків між ще не з’ясованими фактами, явища- ми, подіями, процесами, закономірностями дійсності (об’єктами наукового пояснення) і вже відомими й поясненими, а також із явищами (процесами, закономірностями), які зумовили їх. Усе це дає змогу усвідомити місце об’єктів пояснення у системі природних, суспільних взаємозв’язків і законів, з’ясуванні особливостей ситуації, розкриття мотивів, причин певних процесів, явищ, подій; — передбачувальна функція, за допомогою якої наукова теорія дає змогу окреслити на основі наукових знань тенденції подальшого розвитку пояснюваних явищ, передбачити майбутні події, виникнення нових, невідомих явищ, що має важливе значення і для діяльності людей, і для наукового пізнання; — синтезувальна функція, що полягає у розкритті закономірних зв’язків між частинами й елементами теоретичної системи, яка дає змогу визначити принципово нові відношення та інтеграційні якості, які властиві теорії як цілісній системі на противагу частинам і елементам теорії або простій їх сукупності; — методологічна функція, яка допомагає не тільки синтезувати, організовувати, інтегрувати в єдину логічно струнку систему знання людей про навколишню дійсність, а й розвивати, удосконалювати їх, поповнювати теоретичний арсенал науки новими даними, що досконаліше і глибше розкривають досліджувані явища, їх найважливіші закономірності; — практична функція, оскільки теорія є не тільки потужним засобом розвитку наукових знань, а також науковою і методологічною основою практичної діяльності людей. Класифікація наукових теорій має умовний характер. Належність теорії до певного типу визначається переважанням відповідних методів наукового дослідження. Водночас кожна з теорій, як правило, використовує всю наявну в науці на конкретний період її розвитку сукупність засобів пізнання. Об’єктом економічної теорії є історично визначена господарська система, що має три взаємопов’язаних компоненти — загальнолюдський, що уособлює генетичні основи психології; етнічний, який відображає укорінені навички, традиції, культуру; глобально-фазовий, що втілює хвилеподібне просування і поширення досягнень світової матеріальної культури. Відповідно й економічна теорія фактично має три виміри: загальнолюдський (мікро- і макроекономічна теорія ринку, що, по суті, як відзначив Р. Коуз, є суспільно-біологічною теорією вибору); етнічний («національна економія», зокрема, який підпорядковує ринкові принципи національним інститутам (німецька історична школа); історико-стадіальний (п’ять формацій Маркса, шість стадій зростання У. Ростоу). Економічні теорії як основа економічної політики послуговуються відповідними поняттями (економічними категоріями) і охоплюють, як правило, такі елементи: вихідні передумови (аксіоми, постулати); теоретичні моделі; теоретичні твердження, або висновки (закони теореми, гіпотези, передбачення і т. д.); свідоцтва правдоподібності (істинності) теоретичних висновків чи умови перевірки гіпотез (верифікація). Поняття «наукова теорія» має різні значення: для протиставлення практиці або гіпотезі як неперевіреному знанню у формі припущення; узагальнення передової практики відображенням її у мисленні і відтворенням реальної дійсності. Теорія безперервно пов’язана з практикою, яка ставить перед пізнанням завдання і вимагає їх вирішення. Тому практика входить органічним елементом до теорії. Кожна теорія має складну структуру. Так, у економічній теорії можна виділити дві частини: формальні обчислення (економіко-математичні моделі, логічні рівняння та ін.) і «змістовну» інтерпретацію (категорії, закони, принципи). Остання пов’язана з філософськими поглядами, світоглядом ученого, з певними методологічними принципами підходу до дійсності. Наукова теорія як форма організації знань забезпечує розширення сфери знання за межами безпосереднього спостереження, тому вона відрізняється від простої реєстрації спостережень і характеризується наявністю таких елементів: - загальних законів і сфери їх застосування, де вона пояснює явища, які відбуваються; - сфери передбачення невідомих явищ; - логіко-математичного апарату виведення наслідку із законів; - визначення концептуальної схеми, без якої неможливе пізнання об’єктів цієї теорії. Структура та шляхи формування наукової теорії Теорія (від грец. розглядаю, досліджую) є найбільш складною і розвинутою формою наукового знання; інші його форми – закони, класифікації, схеми, гіпотези – генетично можуть передувати теорії, становлячи базу її формування; з другого боку, вони входять до теорії в якості її елементів. Теорія надає цілісне уявлення про закономірності і суттєві зв’язки визначеній галузі дійсності. Теорія – це цілісна система знання, яке постійно розвивається. Теорія в строгому змісті появляється на достатньо високих етапах розвитку науки. Перехід від емпіричної стадії науки, яка обмежується класифікацією та узагальненням дослідних даних, до теоретичноїстадії, коли появляються і набувають розвитку теорії у власному змісті, відбувається через низку проміжних форм теоретизації, в рамках яких формуються первинні теоретичні конструкції. Розвинута теорія являє собою не просто суму пов’язаних між собою знань, але й має механізм будування знання, внутрішнього розгортання теоретичного змісту, являє собою деяку програму досліджень; усе це і становить цілісність теорії як єдиної системи знань. Подібна можливість розвитку апарату наукових абстракцій у рамках та на основі теорії робить останню могутнім засобом розв’язання фундаментальних проблем пізнання дійсності. Структура наукової теорії Твердження наукової теорії безпосередньо відсилають не до реальних об’єктів, а до об’єктів ідеалізованих. За своєю структурою теорія є внутрішньо диференційована, цілісна система знання, яку характеризує логічна залежність одних елементів від інших. У сучасній методології науки виділяють наступні головні компоненти теорії: 1) вихідну емпіричну основу, яка складається із сукупності фактів, отриманих під час експериментів і потребуючих теоретичного з’ясування; 2) вихідну теоретичну основу – сукупність первинних допущень, постулатів, аксіом, загальних законів теорії, які в сукупності утворюють ідеалізований об’єкт теорії; 3) логіку теорії – множину припустимих у межах теорії правил висновку та доведення; 4) сукупність виведених у теорії тверджень із їх доказами, які утворюють головний масив теоретичного знання. Методологічно головну роль у формуванні теорії відіграє складаючий її основу ідеалізований об’єкт – теоретична модель суттєвих зв’язків реальності, наведених за допомогою гіпотетичних припущень та ідеалізацій. Утворення ідеалізованого об’єкта теорії є необхідним етапом формування будь-якої теорії, що здійснюється в специфічних для різних галузей знання формах. К. Маркс у „Капіталі” розвинув теорію вартості і проаналізував структуру капіталістичного виробництва, розробив його ідеалізований об’єкт, котрий виступав як теоретична модель капіталістичного засобу виробництва. Ідеалізований об’єкт теорії може виступати у різних формах, припускати або не припускати математичний опис, мати чи не мати момент наочності, але він обов’язково повинен функціонувати як конструктивний засіб розгортання всієї системи теорії. Цей об’єкт, таким чином, являє собою не тільки теоретичну модель реальності, він разом із тим неявно містить у собі визначену програму дослідження, яка реалізується в процесі розвитку теорії. Співвідношення елементів ідеалізованого об’єкта – як вихідні, так і похідні – становлять теоретичні закони, які, на відміну від емпіричних законів, формуються не безпосередньо на основі вивчених дослідних даних, а шляхом визначених розумових дій з ідеалізованим об’єктом. Різноманітності форм ідеалізації та типів ідеалізованих об’єктів відповідає і різноманітність видів теорій. У теорії описового типу при розв’язанні, головним чином, визначення й упорядкування емпіричного матеріалу, відбудова ідеалізованого об’єкта фактично зводиться до виділення вихідної понятійної схеми. У сучасних математизованих теоріях ідеалізований об’єкт виступає у вигляді математичної моделі або сукупності таких моделей. У дедуктивних теоретичних системах будування ідеалізованого об’єкта збігається з побудовою вихідного теоретичного базису. Кожна наукова теорія має складну ієрархічну структуру. Сучасна методологія наукового пізнання виділяє в структурі теорії її ідеалізований об'єкт і предмет, її мову, концептуальний апарат, систему законів і логіку побудови.Ідеалізований об'єкт теорії. Теорія описує ідеальні об'єкти, що, на відміну від реальних, характеризуються не нескінченною, а цілком визначеною і обмеженою кількістю властивостей. Ідеалізованим об'єктом теорії є модель істотних властивостей і зв'язків об'єктів досліджуваної області. Теорія є системою тверджень, інтепретацією яких служить ідеалізований об'єкт. Ідеалізований об'єкт створюється за допомогою особливої розумової операції – ідеалізації. Процедура ідеалізації, за рахунок якої створюються теоретичні об’єкти, полягає в тому, що в розмаїтті конкретних ознак виділяються головні й істотні, і на їхній основі будуються певні теоретичні описи.Наприклад, ідеалізованим об'єктом класичної механіки є система матеріальних точок. Такі матеріальні точки мають дуже невелику кількість властивостей: масу і місце в просторі і часі. Науковою ідеалізацією є уявлення Ньютона про ідеальний простір і час, які являють собою ніби вмістилища матеріальних тіл і процесів і не залежать від цих тіл і процесів, а також один від одного. У соціальних науках прикладами ідеалізованих об'єктів є поняття “відповідальність”, “справедливість”, “соціалізація”, “свобода” тощо.Ідеалізовані об'єкти із заздалегідь установленими властивостями називають конструктами. Вони являють собою “шаблони” для побудови пізнавальної схеми. Конструкт може виражатися і окремим поняттям, і групою понять.Таким чином, на відміну від більш конкретних термінів, конструкти, крім функції позначення, виконують функцію ідеалізації, тобто спрощення, схематизації того, про що йдеться у даній теорії. Ідеалізованими конструктами можуть були не тільки окремі поняття, але також цілі концепції і гіпотези, наприклад, гіпотеза ефіру у фізиці як механічного середовища. Розповсюдження світлових хвиль у ньому уподібнювалося поширенню звуку в пружному середовищі. У демографії існує гіпотеза, що зі зниженням рівня сімейного бюджету знижується орієнтація батьків на народження кожної наступної дитини.Мовою теорії є відповідна спеціальна мова, формальна або напівформальна. Переваги штучних мов полягають в тому, що вони позбавлені багатозначних термінів. Аналіз мови теорії складається у виділенні у ній трьох рівнів - синтаксичного, семантичного і прагматичного. Синтаксис мови теорії містить правила утворення і перетворення його виражень. Наприклад, синтаксис теоріїлогічного виведення містить правила утворення, за якими із символів алфавіту мови логіки висловлень (змінні для позначення висловлень, символи для позначення логічних сполучників і дужки) будують формули, і правила перетворення (правила введення і видалення логічних сполучників, прийняті у тій версії теорії логічного виведення, що зветься натуральним виведенням). Семантика розглядає значення виражень і умови їхньої істинності, тобто проблеми інтерпретації положень теорії. Така проблема виникла, наприклад у математичній фізиці щодо визначення смислу її рівнянь, тобто визначення того, а чому насправді вони відповідають, якщо їх співвіднести з реальністю, які аспекти реальності вони відображають. Прагматика розглядає вживання виражень мови теорії у певних контекстах. На цьому рівні у число чинників, що зумовлюють істинність чи хибність застосування мови теорії явним чином включається людина. Предметом аналізу виступає відношення ноосіїв мови до її знаків та змісту, що виражається ними. Здебільшого цей рівень аналізу мови є притаманним суспільним і гуманітарним наукам.Концептуальний апарат. Вирішальною ознакою теоретичного дослідження є його спрямованість на удосконалювання і розвиток концептуальних засобів науки. Напроти, емпіричне дослідження визначається як застосування до об'єктивної дійсності вже готових мисленнєвих засобів.Концептуальний апарат теорії складається з вихідних (фундаментальних) понять і похідних понять. Похідні поняття вводяться в теорію за допомогою визначень. Наприклад, в аксиоматичній теорії множин відношення включення однієї множини до іншої множини визначається через відношення приналежності елемента множині, тобто X ? Y = df "Z (Z ? X ® Z ? Y): сказати, що множина X включається до множини Y означає сказати, що будь-який елемент множини X належить множині Y.Система законів (принципів) містить твердження, істинні в будь-якій ситуації, можливої щодо даної теорії. У теорії розрізняють основні (фундаментальні, вихідні) і похідні закони. До вихідних законів належать постулати (аксіоми) даної наукової дисципліни (на відміну від логічних аксіом), принципи (наприклад, у теорії кримінального судочинства принцип презумпції невинності). Похідними законами (принципами) є положення, отримані в результаті доказу з вихідних законів із використанням логічних правил. Наприклад, формули А ® А (принцип тотожності), ~~В ® В(закон зняття подвійного заперечення), (А ® В) ® (~В ® ~А) (закон контрапозиції) доводяться у численні висловлень з його аксіом та правил виведення.Логіка теорії. Цей компонент теорії складається із множини припустимих у даній теорії правил виводу і засобів доведення. Як правило, у наукових теоріях використовується звичайна традиційна логіка або класична математична логіка, проте в окремих випадках можуть застосовуватися й особливі некласичні логічні системи. Наприклад, у квантовій механіці використовується тризначна логіка, у якій поряд із значеннями “істинно” і “хибно” використовується третє значення “невизначено”. Логічний апарат теорії містить аксіоми і положення, що доведені раніше (теореми). Механізм виводу полягає в застосуванні відповідних правил до аксіом і теорем теорії з метою одержання її нових положень. У логіці і математиці можливо, спираючись тільки на концептуальний апарат і систему законів, розгортати теорію за допомогою логічного виводу. Але за межами цих наук подібні спроби не відповідають справжній складності досліджуваних речей, їхніх властивостей та відносин. Зокрема, це значною мірою стосується правознавства, яке потребує постійного зв’язку з швидким перебігом подій і обставин, який неможливо заздалегідь передбачити строгим дедуктивним шляхом.На данний час залишається відкритим запитання про те, чи включаються в теорію емпіричні дані, результати спостережень і експериментів, факти. На думку одних дослідників, факти, що відкриті завдяки теорії, мають включатися в теорію. На думку інших, факти й експериментальні дані лежать поза теорією, і зв'язок між теорією і фактами здійснюється за допомогою особливих правил емпіричної інтепретації. За допомогою таких правил здійснюється переклад тверджень теорії на емпіричну мову, що дозволяє перевірити їх за допомогою емпіричних методів пізнання. Види теорій Теорії розрізняються за кількістю категорій. Одні містять десятки, а інші – тільки декілька категорій. Прикладом перших є марксистська теорія класів. Вона містить категорії “пануючий клас”, “експлуататорський клас”, “клас буржуазії”, “робітничий клас” і т.д. Класи розрізняються по їх місцю в суспільній організації праці, повідношенню до власності і т.д. Наукові теорії розрізняються також за ступенем загальності, який визначається кількістю фактів, що пояснюються теорією. У цьму відношенні розрізняють загальні і часткові теорії.Розрізняють розвинені і нерозвинені, добре і погано сконструйовані теорії. Нерозвинена теорія відрізняється тим, що її предмет постулюється безпосередньо. У розвиненій теорії результати невіддільні від шляху, що привів до них, її предмет – не початкова, а кінцева точка наукового пошуку. Метод побудови теорії повинен наочно демонструвати її обґрунтуваність. Функції теорій До основних функцій теорії відносять опис, пояснення і прогнозування. Теорія дає опис якихось аспектів дійсності. У силу цього наукова теорія може бути істинною або хибною, тобто описувати реальність адекватно або перекручено. Теорія повинна пояснювати відомі факти, указуючи на ті суттєві зв'язки, що лежать в основі фактів. Прикладом пояснення може бути подання устрію реального світу. Нарешті, теорія має прогнозувати нові, ще не відомі факти – явища, ефекти, властивості предметів, надавати значущі знання щодо майбутніх подій. Наявність значущих фактів, що прогнозуються теорією, служить підтвердженням її плідності й істинності. Розбіжність між теорією і фактами або виявлення внутрішніх протиріч у теорії дає імпульс до розвитку теорії, до перегляду її окремих положень. Ці розбіжності можуть призвести до відмови від теорії і до заміни її новою теорією.Теорія містить два типи тверджень. Одні з них є узагальненнями часткових або одиничних тверджень. Вони отримані в результаті індукції і мають гіпотетичний характер. Інші твердження є наслідками загальних положень і принципів. Вони отримані за допомогою дедуктивного виведення. Таким чином, у теорії сполучаються обидва засоби одержання знання. Тому за своїм методом теорія є гіпотетико-дедуктивною.Теоретичне знання не просто відображає реальність, а втілює певне відношення суб'єкта до неї. Особливо це проявляється в соціальних науках, де теорія виконує функцію інтерпретації, яка часто приймає форму суб'єктивної оцінки. В соціальних науках немає загально-визнаних аксіом і постулатів, а також універсальних методів і засобів емпіричного підтвердження.Але наукова теорія не просто будує теоретичний образ світу, але і виконує регулятивну функцію, направляючи подальші дослідження. У цьому випадку теорія виступає як метод. Наприклад, при побудові інших теорій вона може задавати норми теоретичного дослідження, тип експериментальних досліджень. Теорія і досвід Теорія має дуже своєрідні стосунки з досвідом. Теорія може бути відносно незалежною від досвіду. Фундаментальні результати можуть бути отримані без безпосереднього звертання до емпірії. Класичним прикладом є побудова Ейнштейном часткової теорії відносності. Оскільки існує відносна незалежність теорії від фактів, можна стверджувати, що теорії тільки узгоджуються з фактами, а не виводяться з них. Дослідник організує сукупність фактів таким чином, щоб вона продемонструвала його певну ідею. Критерієм ефективності теорії є її відносна простота, точність формулювання її гіпотез, кількість та якість стратегій, які вона пропонує для наступних досліджень.Однак рано чи пізно досвід спростовує теорію, хоча це відбувається не відразу. Спочатку теорія цілком успішно пояснює нові факти і тому завойовує широке визнання. Але з часом накоплюються так звані аномальні факти, які не отримують теоретичного пояснення. Настає наукова революція. Місце старої теорії займає інша, більш розвинена. Однак і після наукової революції не вся стара теорія зникає. Її елементи можуть продовжують функціювати в новій теорії. Вразливим прикладом є марксистська теорія, яка була позбавлена свого впливу на соціальну думку під тиском об'єктивних обставин. Вона не змогла конкурувати з теорією ринкової економіки, з ідеологією плюралізму. Але марксистська теорія відчудження не була відкинута.Виявлення суперечливих фактів не одразу веде до загибелі теорії. Певною мірою їх протистояння відбувається за тезою Гегеля: якщо факти суперечать теорії, тим гірше для них. Наукове співтовариство відмовляється від теорії, коли суперечливих фактів так багато, що для їх пояснення приходиться вводити до неї таку кількість додаткових конструкцій, що теорія стає дуже громіздкою, а тому і неефективною. Прикладом є теорія Сонячної системи Птолемея.Прикладом пристосування теорії до фактів є і теорія К. Маркса, що базис однозначно визначає надбудову. Під впливом усвідомлення відносної незалежності надбудови від базису, у теорію був уведений додатковий постулат про “зворотні” впливи надбудови на базис.Від старої теорії наукове співтовариство не відмовляється доти, доки не створена альтернатива. Але якщо в конкретній сфері знання збереглося багато застарілих теорій, то можуть виникати дуже суперечливі системи знань, формуватися вкрай неоднорідна наукова картина світу. Логічні критерії правильності теорій Існують суто логічні критерії правильності теорії. Серед них слід вказати на незалежність аксіом, несуперечливість та повноту теорії.Незалежність – це властивість аксіоми логічної чи математичної теорії, яка полягає в тому, що вона не виводиться з інших аксіом теорії. Про систему аксіом говорять, що вона незалежна, якщо жодна з її аксіом не може бути виведена з інших аксіом. Залежність деякої аксіоми від інших установлюється шляхом її виведення з цих аксіом. Показавши, що якісь аксіоми є залежними, маємо право викреслити їх зі списку аксіом, зробивши тим самим систему аксіом більш компактною і легко доступною для огляду. Крім того, спроба створити незалежну систему аксіом сприяє поліпшенню розуміння можливостей даної теорії й особливостей її побудови.Несуперечливість – це властивість теорії, яка полягає в тому, що з її аксіом не виводяться суперечливі висловлення. Несуперечність теорії означає, що ніяке твердження не може бути в ній одночасно доведене і спростовано. Несуперечність теорії рівносильна тому, що її засобами можна сформулювати хоча б одне висловлення, що не виводиться в ній. Вимога несуперечливості є обов'язковою вимогою для наукових теорій. Суперечлива теорія вважається недосконалою. Власне кажучи, існує погроза руйнування теорії. Поряд із істинними висловленнями вона містить і хибні. У такій теорії можна довести все, що завгодно. Вона стає тривіальною. Тоді поняття логічного доведення втрачає всякий сенс. Однак у деяких теоріях можуть зустрічатися суперечливі висловлення. Наприклад, якщо право розглядати як єдину систему, то в її межах діють два типи взаємовиключних постулатів: людина є і суб’єктом презумпції винуватості, і суб’єктом презумпції невинуватості.В останні десятиліття розробляється так звана паранесуперечлива логіка, відповідно до якої теорію можна побудувати так, що в ній стає неможливим з протиріччя виводити усе, що завгодно. Протиріччя локалізується у певному фрагменті теорії. Тоді із суперечності не випливає тривіальність теорії.Повнота (у логіці і дедуктивних науках) – логіко-методологічна вимога, що висувається до аксіоматичних теорій. Повнота характеризує достатність для певних цілей її виразних і дедуктивних засобів. Аксіоматична система є повною, якщо всі її формули, істинні при певній інтерпретації, можуть бути доведені. Повна система містить усі можливі теореми, які не суперечать інтерпретації. Для уточнення семантичного розуміння повноти може бути висунуто вимогу, щоб або саме речення, або його заперечення було теоремою, тобто щоб речення чи було доведеним, чи спростованим.У 1931 році австрійський математик і логік Курт Гьодель показав, що досить багаті аксіоматичні системи (що містять арифметику натуральних чисел) у принципі не можуть бути повними. Вони містять речення, які не можуть бути ані доведені, ані спростовані. Тому вимога повноти не є необхідною; а формально неповні аксіоматичні системи можуть мати і теоретичний, і практичний інтерес. Стосовно права цей мнтодологічний результат значить, що його система не обо’язково мусить бути такою ж строгою, як, скажімо математичні системи. Отже, для права існують специфічні стандарти строгості і повноти теорій. Основні ознаки ( особливості) та функції наукової теорії Після усього вищесказаного зазвичай виникає питання стосовно основних особливостей та функцій наукової теорії. Відповідаючи на нього, у межах цієї дисципліни, можна погодитись з В. Кохановським, який вважає, що "теорія" (незалежно від свого типу) має такі основні особливості: • Теорія - це не окремо взяті достовірні наукові положення, а їхня сукупність, цілісна органічна система, що розвивається. Об'єднання знання в теорію здійснюється насамперед самим предметом дослідження, його закономірностями. • Не всяка сукупність положень про досліджуваний предмет є теорією. Щоб перетворитися в теорію, знання повинно досягти у своєму розвитку певного ступеня зрілості. А саме - коли воно не просто описує певну сукупність фактів, а й пояснює їх, тобто коли знання розкриває причини й закономірності явищ. • Для теорії обов'язковим є обґрунтування, доведення положень, щодо неї входять: якщо немає обґрунтувань, то немає й теорії. • Теоретичне знання повинне прагнути до пояснення якомога більш широкого кола явищ, до безперервного поглиблення знань про них. • Характер теорії визначається ступенем обґрунтованості її визначального початку, що відображає фундаментальну закономірність даного предмета. До основних функцій теорії можна віднести такі: • синтетична функція - об'єднання окремих достовірних знань у єдину, цілісну систему; • пояснювальна функція-виявлення причинних й інших залежностей, різноманіття зв'язків даного явища, його істотних характеристик, його походження та розвитку і т. п. • методологічна функція - на базі теорії формулюються різноманітні методи, способи й прийоми дослідницької діяльності.. • прогностична - функція передбачення. На підставі теоретичних уявлень про "наявний" стан відомих явищ робляться висновки про існування невідомих раніше фактів, об'єктів або їхніх властивостей, зв'язків між явищами й т. д. Передбачення про майбутній стан явищ (на відміну від тих, які існують, але поки не виявлені) називають науковим передбаченням. • практична функція. Кінцеве призначення будь-якої теорії - бути втіленою в практику, бути "керівництвом до дій" по зміні реальної дійсності. Тому цілком справедливе твердження про те, що немає нічого практичнішого, ніж гарна теорія". Із зазначених особливостей і функцій зрозуміло, що саме наукова теорія займає центральне місце в системі знання як окремої людини, так і суспільства в цілому.