2.1 Цивільно-правова політика Цезаря

Під час правління Юлія Цезаря можуть бути відмічені дві тенденції. З одного боку, небувалий до цих пір масштаб розповсюдження цивільних прав (римського і латинського права) поза Італією. Цивільні права надавалися цілим общинам і навіть окремим провінціям. Цей процес почався з Галії і Іспанії. У 49 році був прийнятий закон Цезаря, який включав жителів Цизальпінськой Галії в число римських громадян, і в тому ж самому році пройшов закон, відповідно до якого надавалися права муниципію Гадесу. Поза сумнівом, що розповсюдження цивільних прав в таких широких масштабах сприяло розвитку муніципальних міських форм в провінціях. Тому деякі дослідники вважають, що «одноманітність муніципального пристрою, що встановлюється відповідним законом Цезаря, може бути поширена не тільки на Італію, але і на провінційні общини і міста» [24, с.256].

З іншого боку, в цивільно-правовій політиці Цезаря вельми помітно відчувається і якась «охоронна» тенденція, тобто певне гальмування процесу розповсюдження цивільних прав. Це наслідок традиційного шляху дарування права, дарування «вибіркового», як нагорода. Цезар поступав по відношенню до провінцій абсолютно так само, як взагалі поступали римляни впродовж трьохсот років по відношенню до італійських общин і міст. Він жодним чином не хотів знецінити привілею римського громадянства, римського народу, не намагався зовсім витіснити старих громадян, щоб замінити їх новими, які стали такими по його милості.

Разом з тим в цивільно-правовій політиці Цезаря наявна і інша, об'єктивна сторона. З цієї точки зору заходи Цезаря, пов'язані з розповсюдженням цивільних прав поза Італією незалежно від їх насущного-злободенного характеру і від волі їх ініціатора, мали велике принципове значення для зміцнення римської держави і складання її нової адміністративно-політичної структури. І хоча в провінціях ще зберігається відмінність правового статусу колоній і муниціпієв, проте цим містам римського (або латинського) права все більшою мірою стає властива одна загальна межа, одна принципово важлива особливість. Вони перетворюються саме на провінційні — в прямому і переносному значенні цього слова — міста, втрачаючи з часом своєрідні ознаки самостійних полісів.

Союзницька війна привела до розповсюдження права римського громадянства на території Італії до річки По (нині Пад). Залишалося лише дарувати це право жителям Транспаданськой Італії, встановити єдину систему місцевої адміністрації і створити представницькі інститути. Внаслідок чого інтереси всіх громадян Італії будуть представлені в уряді Риму хоч би декількома голосами. До остаточного розуміння важливості цього кроку Цезар так і не дійшов, як і інші державні діячі античності. Але першою мірою по встановленню контролю над Італією було надано цивільних прав жителям Транспаданії, чиї вимоги Цезар послідовно захищав.

У 45 році до н.е. він провів в життя Lex Iulia Municipalis (закон Юлія про муниципії), законодавчий акт, деякі важливі фрагменти якого написані на двох бронзових табличках, знайдених в Гераклєє, поряд з Тарентом. Цей закон стосується і органів охорони правопорядку і санітарної обстановки Риму. Виходячи з цього, Моммзен доводив невірність твердження про те, що Цезар мав намір зменшити статус Риму до муніципального міста. Маловірогідно, що справа йшла саме так, Цезар не провів ніяких змін, що далеко йшли, в управлінні столицею. Вони були зроблені пізніше Августом. Але присутність згаданих статей в Lex Iulia Municipalis можна розглядати як внесення поправок до законопроекту. У законі обмовляється пристрій місцевих сенатів, їх члени повинні були бути не молодше за тридцять років і нести військову службу. Сенаторами не мали права обиратися люди, засуджені до покарання за різні злочини неплатоспроможні або ті, які дискредитували себе аморальною поведінкою. Закон зобов'язував місцеві магістрати проводити перепис населення в той же час, що і в Римі, і протягом шістдесяти днів посилати дані переписи в столицю [Див. 15, с.63-65].

Існуючі витяги із закону мало говорять про децентралізацію функцій уряду, але з Lex Rubria (закону Рубрія), який був написаний для транспаданських районів, чиїм жителям Цезар дав право римського громадянства, можна прийти до висновку, що за муніципальними магістратами зберігалося право діяти самостійно у багатьох випадках. Проте Цезар був незадоволений єдиною системою місцевих органів влади, що оформилася в Італії. Він був першим, хто провів широкомасштабну колонізацію земель, що тягнулися за морем.

Будучи консулом, в 59 році до н.е. Цезар заснував колонії ветеранів в Кампанье, провівши Lex Iulia Agraria (аграрний закон Юлія), і навіть встановив правила для підстави подібних поселень. Ставши диктатором, він створював численні колонії, як в східних, так і західних провінціях, зокрема в Корінфі і Карфагені. Місця підстав колоній Цезаря вибиралися виходячи з розташування торгових шляхів. Багато жителів колоній були воїнами, що воювали під керівництвом Цезаря. Велику частину також складав міський пролетаріат. Засновувавши колонії, Цезар поширював римську цивілізацію і на них. За часів республіки вона існувала лише у межах Апеннінського півострова.

Недолік часу заважав Цезареві провести в життя і інші проекти, такі, як викопати канал через Істмійській (Корінф) перешийок. Метою цього задуму було налагодити торгівлю і зв'язок між всіма римськими домініонами. Сучасники Цезаря говорили, що перед смертю диктатор замислив відновити імперію в її природних межах і збирався почати війну з Парфянським царством. У разі перемоги римська армія дійшла б до Евфрата.

З інших діянь Цезаря слід виділити рішення зробити так, щоб імперія управлялася в справжньому сенсі цього слова і не експлуатувалася більше правителями. Диктатор здійснював строгий контроль над своїми намісниками, легатами, які зважаючи на військове підпорядкування були відповідальні перед ним за управління їх провінцій.

В період своєї диктатури Цезар здійснив багато перетворень. По словах Светонія, Цезар, складаючи звіти сенату, першим став надавати їм вигляду книги із сторінками, тоді як раніше консули і воєначальники писали їх на свитках від верха до низу. [Див. 29, с.56].

Римський архітектор Вітрувій в своєму відомому трактаті «Про архітектуру» повідомляє, що під час бойових дій в Альпах Цезар відкрив для римлян модрину, з якої галли будували свої фортеці [Див. 6, с.74].

Під час другого походу до Німеччини (54 р.) Цезарем були відкриті такі дивовижні для римлян види тварин, як більшерогий олень («бик з видом оленя»), лосі і зубри.

В світі немає жодного великого міста, яке не стикалося б з транспортною проблемою. Проте всупереч широко поширеній думці виникла вона зовсім не з початком масового виробництва автомобілів. Наприклад, проблеми вуличних пробок і місць для стоянки гостро давали себе знати ще у Стародавньому Римі. І першим, хто узявся за їх рішення, був Юлій Цезарь.

Мало хто знає, що саме Юлій Цезарь ввів в дію давньоримські правила дорожнього руху. При всій своїй недосконалості вони вже тоді включали ряд положень, які використовуються і зараз, щоб приборкати транспортну повінь, що затопляє сучасні міста. Так, для запобігання заторам були введені вулиці з одностороннім рухом. Крім того, проїзд приватних колісниць, возів і екіпажів по Риму був заборонений зі сходу сонця до кінця «робочого дня», що приблизно відповідало двом годинникам до його заходу. Ще строгіші обмеження діяли відносно іногородніх власників транспортних засобів будь-якого вигляду, які «були зобов'язані залишати їх за межею міста і могли пересуватися по вулицях тільки пішки або на «таксі», тобто в найманих паланкінах» [26, с.240].

Природно, що контроль за дотриманням цих правил зажадав і створення спеціальної служби, куди набиралися в основному вільновідпущеники, що раніше виконували функції пожежників. Головне завдання давньоримських регулювальників полягало в тому, щоб не допускати небажаних інцидентів між «водіями» колісниць і возів, які часто були схильні вирішувати питання про переважне право проїзду за допомогою кулаків.

З іншого боку, оскільки світлофори в Стародавньому Римі ще не були винайдені, а нечисленні «інспектора ДАІ» із зростанням транспортних потоків опинилися не в силах забезпечити повсюдний порядок, знатні вельможі і багаті негоціанти знайшли власний спосіб вирішення проблеми нерегульованих перехресть: вони висилали попереду себе скороходів, які на перехрестях перекривали рух, забезпечуючи безперешкодний проїзд колісниць господарів.

Але найдовговічнішим нововведенням Цезаря стала реформа календаря, яка була проведена в 46 році: диктатор замінив римський місячний календар, який відставав від реального ходу сонця, сонячним календарем з 365 днями, який використовувався аж до реформи Папи Римського Григорія XIII в 1582 році. Обчислення для нового календаря провів александрійський астроном Сосиген, який і був головним його творцем. «З цього року, такого впорядкованого Юлієм Цезарем, подальші на нашій пам'яті називаються юліанськими, відкриваючись четвертим консульством Цезаря», — писав учений III в. н. э. Цензорін в своєму трактаті «Про день народження» [36, с.72].

Рік замість 10 складався тепер з 12 місяців, причому місяць квинтилий, в якому народився диктатор, був названий Юлієм.