5.Архітектура готичного стилю та його особливості?

 ГОТИЧНИЙ СТИЛЬ До середини 12 ст. у Франції зароджується новий стиль - готичний, який потім поширився по всій Європі; Італія потрапила в орбіту готичного стилю в 30-ті роки 14 ст., інші країни - з 15 ст. Термін «готика» виник від назви германського племені готів і не має відношення до суті позначуваного ним явища. В епоху Відродження всеСередньовіччя було оголошено варварським, а архітектура стрілчастої арки стала для критиків символом варварства.  В епоху панування готичного стилю, і особливо в ранній його період, церква залишалася провідною силою в суспільстві. Тому саме в церковній архітектурі час висловило себе найбільш яскраво. Готичний собор високо здіймається над дахами міста, будучи його архітектурним і духовним центром. У цю епоху на арені історії з'явилася нова сила, здатна оскаржити першість церковної влади. Феодалізм слабшав, королівська влада поступово міцніла, і міста росли і процвітали, отримуючи привілеї від королів і герцогів в обмін на обіцяну підтримку в боротьбі з іншими правителями і знаттю.  2.1. Французька готика  Готична конструктивна система сформувалася на основі архітектурних експериментів норманських майстрів у рамках романського стилю і досвіду їх сусідів з Іль-де-Франс. Якщо склепіння бічних нефів церкви Сент Етьєн в Кані підвищити і полегшити, то з допомогою такої більш витонченою і гнучкої конструкції можна перекрити будівлю будь-якої форми.  Застосування нервюрних склепінь передбачало запозичення пучкових опор, характерних для романської архітектури, але без властивої їм масивності. У паризькому соборі Нотр-Дам пучкові опори замінені круглими колонами. Але вже в церкві абатства Сен-Дені під Парижем до головної опори приставлені чотири тонкі колоннкі: та з них, що знаходиться в центральному нефі, продовжує лінію поперечної нервюри зводу до самої підлоги. Загальний напрямок розвитку готичної архітектури можна охарактеризувати як все більше полегшення конструкції і все бульшая спрямованість її вгору. [[11]]  Щоб ставали все більш тонкими стіни могли нести тягар великих склепінь, була створена система контрфорсів і аркбутанов. Крім передачі горизонтального розпору зводу ці висячі арки, або аркбутани, могли протистояти тиску вітру на високу покрівлю, зведену над склепінням.  Нервюрний хрестовий звід, опори, аркбутани і контрфорси дозволили перетворити готичний собор в каркас з каменю, а майже всю поверхню зовнішніх стін - у вікно. Тонкі свинцеві перемички поділяли шматочки кольорового скла, з яких були складені поміщені у віконні рами панно - вітражі.  Вже в церкві Сент Етьєн в Кані в оформленні її західного фасаду було відображено поділ інтер'єру на головний і бічні нефи, а також по вертикалі - на аркаду, галереї та клересторію. Архітектори готичної епохи сприйняли цю композиційну схему.  На плані готичного собору видно павутина ліній, які позначають положення арок і нервюр, що з'єднують опори і перекинутих від них до контрфорсам. У Шартрського соборі простору головного і бічних нефів, обхідний галереї та капел плавно перетікають одне в інше. Лише тонка мембрана вікон відокремлює інтер'єр від зовнішнього світу. Завдяки контрфорсам, висячим аркам, пінаклями та гострим вертикалях шпилів собор як би злітає вгору. В інтер'єрі церкви вертикалі тонких колоннок змушують людину, ковзає по ним поглядом, піднімати очі все вище. [[12]]  Формування готики припало на другу половину 12 ст. У той час головний неф часто перекривали шестичастинним нервюрнимі склепіннями, а між нижнім ярусом аркад і верхнім ярусом клересторіі знаходилося ще два яруси - галереї і трифории (згодом, в епоху високої готики, буде прийнята трехчастная схема). [[13]] До першої половини 13 в. композиційну схему готичної церкви можна вважати сформувалася. 

У самій Франції на продовженні 14 ст. було створено трохи архітектурних творів перш за все через Столітньої війни з Англією, яка велася на французькій території. У 15 ст. готичний стиль переживає у Франції свій пізній етап, який отримав назву «полум'яніючої готики»: склепіння стають дуже складними, у мереживі кам'яних форм виникає мотив, що нагадує язичок полум'я, цей малюнок переходить з віконних прорізів на портали і навіть панелі стін. Церква Сен Маклу в Руані демонструє найвищий художній рівень та технічну віртуозність. Мабуть, що працювали там майстри опинилися під впливом характерного для Англії декоративного напрямку. На користь цього говорить той факт, що твори в стилі полум'яніючої готики частіше зустрічаються в Нормандії, яка в епоху Столітньої війни входила до складу англійського королівства.  2.2. Англійська готика  Сформувавшись у Франції, готика прийшла в інші країни. В Англії головний неф собору Еже, ніж у Франції, і нерідко довше, два трансепта, один посередині та іншої ближче до східної частини церкви утворюють в плані форму «архієпископського хреста»; напівкруглої апсиди з напівкруговим обходом хору і радіально розходяться від нього вінцем капел англійці зволіли прямокутне завершення східного закінчення храму. Якщо в Ам'єні склепіння досягають 42 м, а в Бове 48 м, то більшість англійських склепінь - не вище 24 м. [14] Потовщені, як в романських будівлях, стіни, композиція з підкресленими горизонтальними членениями, теж характерна для романської архітектури, зберігалися в Англії довгий час після їх зникнення у Франції.  Багато англійських собори були монастирськими, але навіть ті, що не входили до складу монастирів, зберігали в своїй зовнішності риси монастирської архітектури, наприклад примикає до собору замкнутий двір, або клуатр. Часто головний вхід до собору влаштовувався з боку одного з бічних нефів, а не з західної сторони. У зв'язку з відносно невеликою висотою склепінь, височіли над порівняно вузькими нефами, і досить великою товщиною стін не виникало необхідності у використанні контрфорсів і аркбутанов.  У розвитку англійської готики можна умовно виділити три періоди. На останні десятиліття 13 ст. і саме початок 14 ст. припадає період ранньої готики. Цей стиль ближче до французького, тоді звичайно застосовували прості четирехчастний склепіння; виняток становить собор в Кентербері, де вони шестичастинним. Пучкові опори повторюють французькі зразки, трохи пізніше на заході Англії з'являються опори складної форми. Декоративних елементів небагато. Вузьким вікнам додані стрілчасті завершення. Більш розроблена система декорації з'являється у Вестмінстерському абатстві в самому кінці періоду. Вестмінстерське абатство - «саме французьку» з англійських будинків, найвище, побудоване із застосуванням системи контрфорсів, що не дивно, тому що його головним замовником був король Генріх III, відомий франкофіл. [[15]]  У 14 ст. зароджується т.зв. прикрашена готика. Як випливає з її назви, декоративність приходить на зміну строгості ранньої англійської готики. Склепіння собору в Ексетері мають додаткові ребра, і здається, ніби над капітелями виростає величезний квітка. Стовпи оточені пучком колоннок по всьому периметру. Сама дивовижна метаморфоза відбувається з вікнами, ширина яких збільшується настільки, що стає необхідним наявність декоративних скульптурних елементів між панелями вітража. Спочатку завершення вікон суцільно заповнюються колами і дугами, потім цей малюнок змінюється кучерявими кривими, що утворюють складний орнамент.  У 15 ст. на зміну «прикрашеної готики» приходить «перпендикулярна готика». Ця назва пов'язана з переважанням вертикальних ліній в малюнку декоративних елементів. У соборі Глостера ребра розбігаються від капітелей, створюючи подобу розкритого віяла, - такий звід і називають віялових. Перпендикулярна готика проіснувала до початку 16 ст. [[16]] http://www.krugosvet.ru/articles/71/1007162/1007162a1.htm  2.3. Готична архітектура в інших країнах  До Німеччини готика теж прийшла з Франції. Деякі собори, наприклад Кельнський, дуже нагадують французькі. У пізній період німецькі майстри споруджували над соборами ажурні кам'яні шпилі. У Німеччині в цю епоху будували церкви з зальним внутрішнім простором, у яких бічні нефи рівні по висоті головного. У Німеччині розквіт готики відноситься до середини 13 ст. (Західний хор собору в Наумбургі). Тут рано з'явилися зальні церкви (Елизабеткірхе в Марбурзі, 1235 - 83); на південно-заході склався тип 1-баштового собору (у Фрайбурзі-ін-Брайсгау, Ульмі); будувалися цегляні церкви (монастир у Коріне, 1275-1334; Марієнкірхе в Любеку), у яких простота планів, обсягів і конструкцій поєднувалася з візерунковою кладкою, застосуванням глазурованої і фігурної цегли. Різноманітні по типах, композиції і декору кам'яні, цегляні і фахверкові світські будівлі (міські ворота, ратуші, цехові і складські будинки, танцювальні зали). Скульптуру соборів (у Бамберзі, Магдебурзі, Наумбурге) відрізняють конкретність і монументальність образів, могутня ппастична експресія. Пізня німецька готика (кінець 14-початок 16 ст.) Дала блискучі зразки зальних церков (Анненкірхе в Аннаберг-Буххольц, 1499 - 1525) і палацових залів (Альбрехтсбург в Майсене) зі складними візерунками зводів. Досягли розквіту вівтарна скульптура і живопис. Готика одержала поширення також в Австрії (готична частина собору св. Стефана у Відні) і Швейцарії (собор у Берні).  В Іспанії міські собори (Леон, 1205-88; Севілья, 1402-1506) великі за розмірами, мають пишно прикрашені фасади і невеликі вікна; інтер'єр поділений надвоє завівтарним чином (ретабло) зі скульптурою і живописом. Вплив мавританського мистецтва позначилося особливо сильно в готиці Каталонії і півдня країни. У Каталонії позднеготічеськие однонефні зали перекривалися склепіннями великого прольоту, що спираються на укріплені контрфорсами стіни [[17]] (собор у Жероні, 1325-1607, ширина нефа 24 м). Великі склепінні зали створювалися і в світських будинках (біржа в Пальмі на Мальорці, 1426-51). У 16 ст. готичні конструкції були перенесені в іспанській колонії в Америці. В Іспанії з її сліпучим сонцем зменшували поверхню, що призначалася для скління, і кілька збільшували товщину стін, щоб зробити внутрішній простір прохолодним і тінистих. В Іспанії в готичному стилі створювали також вівтарні перешкоди, або «коро», що відокремлювали хор від основного простору церкви.  В Італії готики майже не було. Тут завжди панував дух класики, який вимагав зменшити кривизну стрілчастих арок і розбити йдуть вгору, до склепіння, опори на частини, пропорційні людської постаті. Кафедральний собор у Сієні зберіг перший в Італії чудовий готичний фасад; деякі з церков, заснованих ченцями Цистерцианського ордена, в тому числі в Сан Гальяно поблизу Сієни, явно йдуть бургундському варіанті готичного стилю. Собор Санта Марія дель Фьоре у Флоренції має розкішний головний фасад з стрілчастими арками, «трояндою», готичними статуями, а також типовою для Тоскани поліхромної мармурової інкрустацією. Міланський собор з лісом пинакли, контрфорсів і аркбутанов і кам'яним мереживом вікон є «найбільш готичним» з італійських храмів.  У східних областях Європи готичним спорудам нерідко властиві фортечні риси, лаконізм і навіть суворість форм. В Угорщині готична архітектура прийшла в кінці 13-15 ст. були побудовані - церква св. Михайла в Шопроні, замок у Вишеграді. Розквіт чеської готики припадає на 14 ст., Коли було розпочато собор св. Віта і Староміська ратуша в Празі, зальний храм св. Барбари в Кутна-Горі (1388-1547), побудовані Карлів міст у Празі (1357 - 1378), королівський замок Карлштейн (1348-1357) і зальні церкви південній Чехії. Готика поширилася в Словаччині (собор у Кошице, 1382-1499), Словенії (церква в Птуе, 1260), Трансільванії (Чорна церква в Брашові, близько 1385 - близько 1476). У Польщі розвиток готики почалося в 13-14 ст. Війни з Тевтонським орденом стимулювали розвиток фортечної архітектури, а підйом міст зумовив розквіт світського зодчества (ратуші в Гданську, 1378-1492, і Торуні, 13-14 ст.). Церкви будувалися в основному з цегли (костьол Діви Марії в Кракові, близько 1360-1548; зальний костел Діви Марії в Гданську, 1343-1502) і нерідко прикрашалися фресками. У Латвії готична архітектура поширюється 13-14 ст. Побудовано - Домська церква в Ризі, 1211 - близько 1300; замок у Цесисе, 13-16 ст. У південній Естонії в 14 ст. будувалися цегельні готичні церкви (церква Яані в Тарту, до 1323). Готичний вигляд Талліна складається в 14-15 ст., Коли були побудовані стіни і багато башти, склалися укріплений центр - Вишгород (Тоомпеа) і бюргерська частина міста з ратушею (до 1341-1628) і церквою Олевісте (хор - близько 1400). До 14-15 ст. відносяться і ранні готичні пам'ятники Литви (Тракайський замок на острові); в 15-16 ст. багатий цегельний декор одержують церква Онос у Вільнюсі (закінчена в 1580) і будинок Перкуно в Каунасі.  2.4. Світські споруди епохи готики  Міста, що ставали все більш багатими і впливовими, потребували оборонних стінах. У Каркассоне стіни з вежами, поставленими через однакові інтервали, слідуютьрельєфу місцевості. Зубці, що вінчають стіни, служили прикриттям для стрільців і арбалетників. У такій системі укріплень особливості ландшафту були враховані при організації оборони, але ніхто не прагнув додати стінам мальовничість. Там, де земля була рівною, як у замку Ег Морт в Провансі, план укріплень представляє собою квадрат, вежі симетричні, і тільки головна цитадель, донжон, розташована в кутку, нічим не врівноважена в загальній композиції. [[18]]  У містах, під захистом потужних стін, споруджувалися будинки ремісничих корпорацій - цехів. Грандіозність Палати сукнарів в бельгійському Іпрі свідчить про багатство цього ремісничого цеху. Архітектурні елементи і форми споруди характерні для 13 ст. Будівля Палати гільдії м'ясників у Гільдесгейме побудовано так, що кожен з його поверхів трохи виступає над попереднім.  У Венеції сформувався власний варіант готичного стилю, що знайшов вираз в архітектурі Палацу дожів. Стіни верхніх поверхів, вкриті ромбовидним орнаментом з золотистого і рожевого цегли, покояться на двох рядах арок. [[19]]  Поза міських стін будували замки й маєтки. Замок Бодіем в Англії має тонкі стіни і симетричні башти; для захисту від нападів він оточений ровом. Покої замку влаштовані навколо внутрішнього двору. На цю сторону виходять великі вікна. За кожним з приміщень були закріплені спеціальні функції. Великий зал, розташований з протилежного боку від головного входу, як і раніше залишався центром будинку, тут обідали й приймали гостей, до залу примикали кухня і комори, спальня господаря замку і будуар його дружини. Поряд з особистими покоями була влаштована каплиця. Навпаки, через двір розміщувалися кімнати слуг, склади і стайні, оскільки замок мав власне господарство.  Резиденції знаті поступово втрачали вигляд замків. Після затвердження на англійському троні династії Тюдорів в 1485 на зміну феодальної роздробленості прийшлодержавну єдність. Комтон Уайнйетс, побудований ок. 1525, вже не потребував укріпленнях, хоча був, мабуть, оточений ровом і стіною з зубцями, які грали суто декоративну роль. Будівля повністю пристосоване до умов мирного життя: великі вікна виходять не тільки у внутрішній двір, але і прорізають зовнішні стіни. Вікна мають скління, так що всередині достатньо світла. У кожному житловому приміщенні - камін.