2. Вираження емоцій та почуттів. Форми переживання емоцій та почуттів

Переживання емоційних станів — радості, любові, дружби,симпатії, прихильності або болю, суму, страху, ненависті, презир-ства, огиди тощо — завжди супроводжуються відповіднимизовнішніми або внутрішніми вираженнями. Емоції з гіпоталаму-са поширюються на всі ефекторні органи. Достатньо виникнутиемоційному збудженню, як у його вираження негайно вклю-чається весь організм. Зовнішні вираження емоцій та почуттіввиявляються в рухах, позах, у руховій та вокальній міміці, інто-націях мовлення, рухах очей тощо. Внутрішня, або вісцеральна,вираженість переживань яскраво виявляється у прискореномусерцебитті, диханні, підвищеному кров'яному тиску, змінахв ендокринних залозах, органах травлення та виділення. Ця вира-женість буває астенічною або стенічною, тобто виявляєтьсяв пригніченні або збудженні.

Зовнішнє, або експресивне, вираження емоцій і почуттівпомітне навіть у немовлят. Але воно ще мало диференційоване. Здосвідом, особливо із засвоєнням дитиною мовлення, експресив-не вираження емоцій і почуттів набирає різних відтінків. Багатст-во їх настільки велике, що в мові існує близько 5000-6000 слів,якими переважно передаються ті чи інші переживання. З розвит-ком мовлення дитина поступово оволодіває експресивними ви-раженнями, певною мірою стримує їх, але це не означає, що цимсамим гальмується емоція. П. Анохін вважає, що в цьому разіпригнічуються лише деякі периферійні компоненти умоцій — рухи, міміка, сама ж емоція, якщо вона виникла, неминуче поши-рюється на інші, в основному на вісцеральні, компоненти. Протеформування витриманості у дітей позитивно позначається наїхній життєдіяльності та стосунках у колективі.

З оволодінням експресивними способами вираження емоцій іпочуттів формується здатність сприймати й розуміти різні формита відтінки вираження переживань, уміння їх розпізнавати. Вод-ночас розвивається вміння користуватися ними з метою впливатина інших. Ця здатність потрібна артисту, а особливо педагогу,який, розпізнавши завдяки спостережливості внутрішні стани тапереживання учня, може керувати ними, впливати на них з вихов-ною метою власними експресивно виявленими почуттями.

Залежно від обставин і стану організму, його підготовленостідо переживань емоції та почуття можуть виражатися по-різному.Почуття страху, наприклад, може спричинити або астенічну ре-акцію — скутість, шок, або ж стенічну. Горе може викликатиапатію, бездіяльність, розгубленість або відповідні енергійні дії.

Форми та інтенсивність виявлення емоцій і почуттів значноюмірою залежать від вихованості, рівня культури особистості, тра-дицій і звичаїв. Це особливо позначається на вираженості їхзовнішніми засобами — мімічними та пантомімічними рухами,жестами. Внутрішнє ж їх вираження (серцебиття, дихання, діяендокринної системи) відбувається відносно незалежно відсоціальних чинників.

Зовнішнє вираження емоцій.

Як уже зазначалося, емоція, безперечно, не обмежується переживаннями, і ми лише умовно розчленовуємо її як цілісне психічне явище, аналізуючи окремо переживання та органічні прояви. Периферичні зміни, що охоплюють організм людини в емоціях, мають і зовнішнє вираження у характерних рухах; зокрема міміці (виразних рухах обличчя), пантоміміці (виразних рухах всього тіла), а також у голосових реакціях (інтонації та тембрі голосу). Емоційні переживання виражаються не лише в сильних рухах, а й у мікрорухах (тремор рук, реакції зіниць). Леонардо да Вінчі вважав, що певна міміка є вираженням не лише переживання горя чи радості, а й різних відтінків цих переживань: брови й вуста по-різному змінюються за різних причин плачу. Це помітно під час плачу-капризу та горісного плачу.

Найвиразніше переживання виявляються в очах (існує до 85 відтінків — живі, ніжні, холодні) і в голосі (у випадку печалі він глухий, страху — покірний). "Кажи, щоб я міг тебе бачити", — прорікав Сократ.

У своєму повсякденному житті ми постійно використовуємо зовнішні виразні рухи для орієнтування в емоційному стані, настроях тих, хто нас оточує. Яке ж співвідношення існує між емоцією і виразними рухами? Вундт розглядав виразні рухи як фізичний корелят емоцій. Це відповідає теорії психофізичного паралелізму. Виразні рухи супроводжують переживання, реальний зв'язок у них існує лише з внутрішніми органічними процесами. Вони виражають фізіологічну реакцію, яка супроводжує замкнений світ внутрішніх переживань.

Дарвін і Сеченов на основі спостережень і теоретичних узагальнень довели, що риси обличчя, і особливо міміка та інші виразні рухи, відображають стан нервової системи і залежать від емоцій. Дарвін підійшов до пояснення виразних рухів з біологічної точки зору: виразні рухи є рудиментарними проявами раніше доцільних дій. Оскільки дія — це не лише зовнішній вираз поведінки, як вважали біхевіористи, а в ній розкривається і внутрішній зміст особистості, остільки виразні рухи не супроводжують емоції, а виступають зовнішньою формою їх існування.

Пояснення виразних рухів можна дати на основі психофізичної єдності, а не паралелізму. Виразні рухи — це складова емоційного прояву, їх компонент, це — неминуче продовження самих емоцій. Діти не відділяють почуття від його виразу. Суб'єктність і суб'єктивність емоцій (не існує об'єктивних корелятів любові чи ненависті, і кожен кохає й ненавидить по-своєму) не заперечують єдності емоцій і виразних рухів. Чистої суб'єктивності не існує. Вона виявляє себе в тих чи інших формах об'єктивації (для емоцій — в жестах, рухах, мигах, міміці, органічних відчуттях). Об'єктивація емоційних переживань передусім виявляється в чуттєво-предметній діяльності, в реальних формах спілкування й у самій свідомості людини. Людина свої емоції відчуває. Об'єктивація також передбачає можливість пізнання емоцій іншими людьми. Спостерігаючи виразні рухи, ми розкриваємо ставлення суб'єкта до оточення, його емоційні переживання, його духовний світ.

Виразні рухи мають індивідуальний характер. Ми сприймаємо особистісний фон, висловлений через емоції, ми проникаємо далі, за межі зовнішнього вираження: від загального, що є в багатьох суб'єктивних станах, до однакового, що є у представників одного виду, й до індивідуального. При цьому ми розпредмечуємо емоційний світ іншої людини і не лише входимо в цей світ, а через свої виразні рухи розкриваємо свій світ емоційних переживань.

Емоціям властива сигнальна функція. Вони можуть виступати у ролі як внутрішнього сигналу (цю роль виконують їхні оцінювальна та спонукальна функції), так і зовнішнього (виразна функція). Зовнішній вираз емоцій — це переклад, переведення переживань у відповідні рухи.

Виразні рухи Й виразні дії збігаються: на радощах ми не розмахуємо люто кулаками й у гніві не даруємо ніжний поцілунок. Емоції сигналізують нам про ймовірні дії, визначаючи їхню спрямованість. Порушення збігу виразних рухів і дій спостерігаються у випадку психічних захворювань, коли виразні рухи не відповідають змістові переживань і діям. У психічно хворих під час переживання горя і болю на вустах застигає посмішка. Але виразні рухи можуть мати і довільний характер. Людина за допомогою певних виразних рухів намагається приховати свої емоційні переживання. Ми формуємо своє переживання, формуючи виразні рухи. У виразній функції, як ні в чому іншому, виявляється специфічність емоцій. Але не через фізіологію і не через розуміння емоцій як суб'єктивного стану і навіть не через ставлення суб'єкта до якихось явищ. Це — цілісність суб'єктивних та об'єктивних, тобто відображальних моментів, що дані нам у нашому переживанні у вигляді єдиного процесу.