Тема 11. Адміністративна, дисциплінарна

І МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

11.1 Адміністративна відповідальність за порушення ПДР

Особа несе адміністративну відповідальність за скоєні адміністративні проступки – дії, пов’язані з порушенням державного або громадського порядку посяганням на власність, права та свободу громадян, установленого порядку управління за які законом передбачена адміністративна відповідальність.

Основним джерелом правоохоронних норм є Кодекс України про адміністративні правопорушення, додатковими – міжгалузеві законодавчі акти. Адміністративна відповідальність, передбачена Кодексом, настає при порушеннях ПДР, якщо дії винуватця не становлять великої небезпеки і не тягнуть за собою тяжких наслідків для потерпілих при ДТП або значної матеріальної шкоди.

Залежно від характеру і тяжкості скоєного правопорушення адміністративне стягнення може мати такі форми:

– попередження;

– штраф;

– оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;

– позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання – на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом);

– виправні роботи;

– адміністративний арешт.

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше, як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – два місяці з дня його виявлення.

Перелік адміністративних правопорушень на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв’язку наводиться у десятій главі Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зокрема це:

– випуск в експлуатацію транспортних та інших рухомих засобів з перевищенням у викидах норм вмісту забруднюючих речовин (стаття 80);

– експлуатація транспортних засобів з перевищенням норм вмісту шкідливих речовин у вихлопних газах (стаття 81);

– порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів, правил

користування ременями безпеки або мотошоломами (стаття 121);

– експлуатація водіями транспортних засобів, ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах (стаття 121-1);

– порушення правил перевезення пасажирів при наданні послуг з перевезення пасажирів (стаття 121-2);

– перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху (стаття 122);

– невиконання водіями вимог про зупинку (стаття 122²);

– залишення місця дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) (стаття 122-4);

– порушення порядку установки і використання спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв (стаття 122-5);

– порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів (стаття 123);

– порушення правил, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна (стаття 124);

– ненадання транспортних засобів працівникам міліції й медичним працівникам, а також ненадання військових транспортних засобів посадовим особам військової інспекції безпеки дорожнього руху (стаття 124-1);

– інші порушення правил дорожнього руху (стаття 125);

– керування транспортними засобами особами, які не мають відповідних документів або не пред’явили їх для перевірки (стаття 126);

– порушення правил дорожнього руху пішоходами, велосипедистами, особами, які керують гужовим транспортом і погоничами тварин (стаття 127);

– порушення порядку перевірки технічного стану транспортного засобу (стаття 127-1);

– випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам або без необхідних документів, передбачених законодавством (стаття 128);

– порушення або невиконання правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху (стаття 128-1);

– допуск до керування транспортними засобами або суднами водіїв чи судноводіїв, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, або осіб, які не мають права керування транспортними засобами (стаття 129);

– керування транспортними засобами або суднами особами, які знаходяться у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом медичних препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції (стаття 130);

– порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів та правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами (стаття132-1)

– порушення правил перевезення небезпечних речовин і предметів на транспорті (стаття 133);

– порушення правил надання послуг та вимог безпеки при наданні послуг з перевезення пасажирів чи вантажів автомобільним транспортом (стаття 133-1);

– порушення умов і правил здійснення міжнародних автомобільних перевезень пасажирів і вантажів (стаття 133-2);

– пошкодження автомобільних доріг, вулиць, дорожніх споруд, залізничних переїздів і технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для руху та невжиття необхідних заходів щодо їх усунення (стаття 139);

– порушення правил, норм і стандартів при утриманні автомобільних доріг і вулиць, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на автомобільних дорогах і вулицях місць провадження робіт (стаття 140).

У Статті 213 Кодексу визначені органи (службові особи), які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Зокрема, такі справи розглядаються:

1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних міських, районних у містах, селищних, сільських Рад народних депутатів;

2) виконавчими комітетами селищних, сільських Рад народних депутатів;

3) пункт виключено;

4) районними (міськими) судами (суддями);

5) органами внутрішніх справ (окрема стаття 222, частина 2а з переліком статей), органами державних інспекцій та іншими органами (наприклад, митними) чи службовими особами, уповноваженими на те цим Кодексом.

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем вчинення проступку, а коли правопорушення вчинене водієм, то воно може розглядатися також за місцем обліку транспортного засобу або за місцем проживання порушника. Розгляд справи проводиться у присутності особи, яка притягається до відповідальності в 15-денний строк з дня отримання службовою особою протоколу чи інших матеріалів.

Про прийняття рішення, винесену постанову і її зміст оголошується винній особі; роз’яснюється право на оскарження і протягом трьох днів копія вручається під розписку або надсилається особі, щодо якої вона винесена. Право на оскарження встановлено 10 днів з дня винесення постанови.

Заяви і скарги розглядаються у строк до одного місяця з дня надходження, а ті, які не вимагають додаткового вивчення або перевірки, – невідкладно, але не пізніше 15 днів.

Постанови набирають чинності одразу після їх винесення. На період розгляду скарги або подання прокурора дія постанови призупиняється.

11.2 Дисциплінарна відповідальність

Дисциплінарна відповідальність передбачена за дисциплінарний проступок. Дисциплінарні проступки – це дії, які спричиняють порушення встановленого порядку діяльності підприємства, організації, установи.

До дисциплінарної відповідальності можуть бути притягнуті водії, інші працівники АТП за:

– порушення трудової дисципліни;

– невиконання обов’язків покладених на них трудовим договором;

– недотримання ПДР і правил експлуатації рухомого складу автотранспорту.

Невиконання або неналежне виконання з вини водія покладених на нього обов’язків є порушенням трудової дисципліни, за що передбачені, згідно з законодавством, такі дисциплінарні стягнення:

– попередження;

– догана;

– сувора догана;

– переведення на менш оплачувану роботу на строк до трьох місяців;

– пониження у посаді на такий же термін;

– звільнення.

Дисциплінарні стягнення накладають адміністрація підприємства, організації, установи, а також інші посадові особи, перелік яких встановлено законодавством. Право на накладання стягнення має силу протягом одного місяця з дня виявлення проступка, не рахуючи часу хвороби чи перебування робітника у відпустці, але не пізніше шести місяців з дня його скоєння.

При застосуванні стягнень необхідно враховувати ступінь важкості проступка, заподіяну шкоду, обставини за яких він скоєний, попередня робота. Перед накладанням стягнення у порушника необхідно взяти пояснення.

Стягнення діє протягом року після чого автоматично ліквідовується (без окремого наказу). Стягнення може бути зняте і достроково, якщо працівник проявив себе добросовісним. Протягом терміну дії стягнення заходи заохочення до робітника не застосовуються.

11.3 Матеріальна відповідальність

Під матеріальною відповідальністю розуміють обов’язок водія, іншого працівника відшкодовувати у встановленому порядку і розмірі прямі дійсні втрати (збитки), спричинені за його вини АТП, з яким він перебуває у трудових відносинах. Матеріальна відповідальність настає тільки при протиправності його дій або бездіяльності, коли він не виконує або неправильно виконує свої трудові обов’язки, встановлені законами, трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, безпеки руху і експлуатації транспортних засобів, наказами і розпорядженнями адміністрації. Водій поступає протиправно, якщо здійснює заборонені дії (порушує ПДР), або не діє, коли необхідно було певним чином діяти (наприклад, заснув за кермом під час руху).

Очевидно, що водій несе матеріальну відповідальність у тих випадках, коли збитки вчинені при виконанні отриманого завдання: експедиціюванні вантажу (пасажирів), виконанні ремонтних робіт і робіт щодо обслуговування автомобіля тощо.

До матеріальних збитків відноситься:

– знищення або пошкодження транспортного засобу, вантажу або іншого майна;

– втрата інструменту;

– перевитрати пального;

– втрата талонів на паливо-мастильні матеріали чи квитки для пасажирів;

– виплати підприємством сум для відшкодування шкоди третім особам і т.д.

Чинним законодавством передбачена обмежена і повна матеріальна відповідальність. Основним видом матеріальної відповідальності водія є відповідальність обмежена розміром дійсних втрат, але не більше середньомісячної заробітної плати. Але такий вид матеріальної відповідальності застосовується лише у випадках необережної вини.

Під повною матеріальною відповідальністю розуміють відшкодування спричинених втрат у повному їх розмірі без будь-яких обмежень границями заробітної плати.

Водій несе повну матеріальну відповідальність за збереження довірених йому цінностей чи вантажів, які він перевозить на основі відповідного письмового договору між ним і АТП, разових дорученнях чи інших документах. У таких випадках водії суміщають свої обов’язки з обов’язками експедитора, прийомщика замовлень і т.д. Водій несе також повну матеріальну відповідальність за втрати, спричинені ним в результаті кримінального злочину, стані алкогольного сп’яніння, навмисним знищенням або псуванням виданого йому майна.

Відшкодування втрат в розмірі, який не перевищує середньомісячної заробітної плати, проводиться за розпорядженням адміністрації АТП шляхом утримання із зарплати водія. В інших випадках відшкодування проводиться шляхом подачі адміністрацією позову в районний (міський) народний суд.