1.2. Сутність та функції сучасної сім’ї

Соціально-педагогічна робота з сім’єю є одним із напрямів сімейної соціальної політики як системи механізмів, за допомогою яких держава створює умови для забезпечення життєдіяльності сім’ї, її захисту, якщо вона цього потребує. Саме в такому контексті в соціально-педагогічній теорії досліджується проблема сімейного виховання, тобто творення особистості дитини в сім’ї.

Для нашого дослідження суттєвим є визначення сутності поняття “неблагополучна сім’я” та обґрунтування на основі структурно-функціонального аналізу її особливостей.

У благополучній сім’ї існує взаєморозуміння, взаємоповага між всіма її членами, спільність життєвої мети, позитивна моральна атмосфера, приблизно однакова оцінка різних життєвих ситуацій, спільність інтересів у багатьох сферах духовного життя, взаємопогодження стосовно взаємних справ і обов’язків, врахування взаємних інтересів, розуміння душевних переживань іншого, психологічна підтримка, трудова співдружність, задоволення почуття власної гідності, своєї значимості, взаємна довіра, людяність, доброта, чуйність, раціональне вирішення всіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання [1, c. 36].

Для  благополучної сім’ї характерними є такі ознаки: 

1) однакові особисті проблеми і поняття;

2) бажання прислухатися один до одного, допомагати один одному;

3) розподіл відповідальності згідно з віком, можливостями кожного;

4) кожна Людина відповідає за моральну поведінку;

5) час, проведений разом, Але не з метою обговорення проблем, які пов’язані з роботою чи школою;

6) наявність цінностей і переконань у сімейному житті;

7) повага до прав кожного на особисте життя, незалежні думки та дії;

8) розвиток традицій шляхом об’єднання різних поколінь і ведення записів про історію сім’ї;

9) бажання розмовляти між собою, особливо за їжею; 

10) схвалення розвитку дружніх  стосунків і  одержання вражень  поза сім’єю; 

11) протистояння  сімейним проблемам відкрито та всіма членами сім’ї;

12) пошук допомоги поза сім’єю, коли це необхідно [51].

Стосовно  поняття  “неблагополучна  сім’я”  існує  низка  трактувань  та використовуються різні терміни, зокрема: “неблагополучна сім’я”, “функціонально неспроможна сім’я”, “конфліктна сім’я”, “кризова сім’я”, “аморальна сім’я”, “асоціальна сім’я”, “сім’я, яка перебуває в складних життєвих обставинах” тощо. Найбільш типовими є такі визначення “неблагополучної сім’ї”: “неблагополучна сім’я” – це сім’я, яка в силу об’єктивних або суб’єктивних причин втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній складаються несприятливі умови для виховання дитини (О. Безпалько, Р. Вайнола, А. Капська, І.  Пінчук, С. Толстоухова) [1; 42]; такий соціальний осередок суспільства,  в якому система взаємозв’язків і взаємодій між членами побудована на аморальній і протиправній основі (Д. Сочивко) [47]; сім’я, яка не може  впоратися самостійно із завданнями сім’ї, вони накопичуються і сім’я стає на межі розпаду (І. Трубавіна) [10].

Водночас зауважимо, що на законодавчому рівні відсутнє визначення  терміна “неблагополучна сім’я”, що є негативним аспектом діяльності суб’єктів державного управління у цій сфері.

Існує низка чинників,  які обумовлюють сімейне неблагополуччя:  бідність; наркотична (алкогольна) залежність одного чи всіх членів сім’ї; безробіття;  проблеми інвалідності у батьків або дітей; розлучення; перебування одного із членів сім’ї в місцях позбавлення волі; втрата годувальника; смерть або хвороба одного із членів сім’ї; вимушена міграція (зокрема трудова) тощо [46].

Ж. Шимкине у своєму виступі на семінарі “Дитячого християнського фонду” (тепер – Фонд “Благополуччя дітей”) “Усвідомлене батьківство: досвід, проблеми, перспективи” виділила такі стресові чинники впливу на сім’ю:

1) горизонтальні (міжпоколінні); 

2) вертикальні, пов’язані з розвитком сім’ї (природні та неприродні).

Неблагополуччя сім’ї, на її думку, може бути викликане:

1) різними проблемами (прихід нового  члена в  сім’ю, втратою  члена сім’ї, його деморалізацією, зміною статусу сім’ї тощо);

2) різними джерелами проблем (події, які здійснюються поза сім’єю і не залежать від  неї; події, які відбуваються у сім’ї) [52].

Наслідками сімейного  неблагополуччя для  дітей стають  безпритульність, бездоглядність, жебрацтво; соціальне сирітство; насильство в сім’ї та жорстоке поводження з дітьми; правопорушення та злочинність; зниження рівня психічного, соціального та фізичного здоров’я дітей [46, c. 50].

Зазначимо, що сукупні виховні можливості сім’ї зумовлені різними  чинниками, зокрема: готовністю батьків до виховання дитини, рівнем загальної та педагогічної культури, можливостями їх реалізації (зокрема матеріальні і побутові умови, структура і тип сім’ї, наявність вільного часу, форма його проведення, сімейна субкультура тощо), типом взаємостосунків і ступенем взаємоузгодженості батьків у питаннях виховання, їхніми індивідуальними особливостями –  темпераметром, моральними якостями, комунікативними здібностями, станом здоров’я, віком, а отже, й загальним та власним досвідом виховання дітей [10, c. 45].

До основних функцій сім’ї відносяться: господарсько-економічна, репродуктивна, комунікативна, виховна, рекреативна, психотерапевтична. Всі вони більшою чи меншою мірою спрямовані на взаємодію та взаємозв’язок усіх членів сім’ї і безумовно, насамперед, на виховання дитини.

У процесі дослідження ми з’ясували, що сім’я як мала група має певні особливості [3, c. 162]:

• жорсткі нормативні установки сімейних стосунків, що зумовлюються існуванням у кожній культурі чітко окреслених уявлень про те, коли найдоцільніше створювати сім’ю, якими мають бути стосунки між подружжям, батьками і дітьми, як розподіляються обов’язки між членами сім’ї, які заохочення і санкції потрібно застосовувати до членів сім’ї в різних ситуаціях тощо; крім того сім’я безпосередньо залежить від суспільних інститутів, що регулюють порядок взяття і розірвання шлюбу, особливих прав і привілеїв, застосування певних санкцій (наприклад, позбавлення батьківських прав) тощо;

• чітко окреслену гетерогенність складу сім’ї за статтю, віком, що зумовлює різні потреби, ціннісні орієнтації членів сім’ї тощо;

• закритий характер сімейної групи, що зумовлюється певною мірою конфіденційністю стосунків, обмеженою можливістю і чіткою регламентацією порядку входження в сім’ю нових членів і виходу з неї, мало того, іноді неможливістю виходу із сім’ї (наприклад, неможливо припинити об’єктивно існуючу спорідненість);

• чітко визначену полі функціональність сім’ї, що часто пов’язано з великою кількістю сімейних ролей, численними аспектами сімейного життя, які мають суперечливий характер;

• “історичність”, тобто на життєдіяльність сім’ї впливають не тільки якісні етапи її розвитку (залицяння, народження дітей та ін.), а й безпосередній досвід сімейного життя дорослих членів сім’ї в їхніх батьківських сім’ях, коли вони були самі дітьми;

• чітко окреслену емоційність сімейних стосунків, які мають абсолютний характер, що зумовлює велику суб’єктивну важливість багатьох, навіть незначних аспектів життєдіяльності сім’ї і робить (з урахуванням впливу певних культурних стереотипів) успіх чи невдачу в сім’ї винятково значущими для людини, впливаючи на її світовідчуття, психічний і соматичний стан здоров’я.

Загалом сукупність суб’єктивних психологічних факторів стабільності шлюбу і сім’ї можна об’єднати в поняття “психологічне здоров’я”. Під психологічним здоров’ям сім’ї розуміється інтегральний показник динаміки життєво важливих для сім’ї функцій, що виражає якісний аспект соціально-психологічних процесів, які відбуваються в ній [18, c. 120-123].

Психологічно здорова сім’я (така, що успішно функціонує) створює умови для реалізації потенціалу кожного її члена, оптимальну модель для оволодіння соціальними навичками, що може бути перенесена в зовнішнє середовище. Межі між підсистемами в такій сім’ї досить прозорі для забезпечення спілкування між підсистемами і із зовнішнім середовищем і досить недоторкані для підтримки їх автономності; сім’я з повагою ставиться до правил, що визначають відносини між під системами і внутрішні процеси в кожній з них.

Кожна сім’я відрізняється одна від одної за такими основними параметрами:

1. соціально-культурний – освітній рівень подружжя, їх участь у житті суспільства;

2. соціально-економічний – майнові характеристики сім’ї, зайнятість пожружжя у сфері суспільного виробництва;

3. техніко-гігієнічний – умови проживання, обладнання житла, особливості способу життя;

4. демографічний – кількість членів сім’ї.

Як свідчить досвід соціально-педагогічної роботи, в різні періоди сім’ї

змінюється ієрархія сімейних функцій. Так, наприклад, для молодої сім’ї найбільш важливою є репродуктивно-біологічна функція, тоді як для старшої - важливішою є комунікативна та емоційна.

Оскільки за своєю сутністю названі вище функції є системою сімейних відносин і сукупністю відповідних параметрів, то виникнення в цій системі дисфункцій, тобто розбіжностей в їх взаємодії, приводить систему до руйнування її цілісності. Ігнорування, а інколи й повна відмова сім’ї з тих або інших причин від виконання будь-якої функції дестабілізує сімейне життя, виникає загроза її розпаду.

Саме тому за якістю сімейних взаємин усі сім’ї поділяють на благополучні та неблагополучні сім’ї.

Ми пропонуємо, враховуючи діяльність державних інституцій у сфері  державної політики щодо дітей, типологізувати сім’ї з дітьми за станом соціалізації та виховання дітей в сім’ї. За таким критерієм сім’ї з дітьми, на нашу думку, поділяються на такі типи:

1) благополучно спроможні сім’ї (сім’ї, в яких забезпечується  благополуччя дитини, успішна соціалізація та належний рівень виховання; у сім’ї панує взаєморозуміння, повага до особистості дитини; наявні необхідні умови для становлення та розвитку дитини); 

2) соціально-економічно неспроможні сім’ї (сім’ї, в яких соціально- економічні умови не дозволяють забезпечити дитині успішну соціалізацію та виховання, зокрема: малозабезпечені сім’ї; сім’ї в яких батьки (один з батьків) є безробітними; сім’ї в яких відсутнє житло або житлові умови є незадовільними тощо); 

3) психолого-педагогічно неспроможні сім’ї (сім’ї, в яких домінує несприятливий психологічний мікроклімат для соціалізації та виховання дітей; низький виховний  потенціал батьків тощо);

4) функціонально неспроможні сім’ї (сім’ї, в яких порушена  функціональна спроможність членів сім’ї внаслідок стану здоров’я; це: сім’ї, в яких один із батьків (батьки)  або дитина  є інвалідом;  невиліковно хворим;  психічно хворим  тощо);

5) дистанційно неспроможні сім’ї (сім’ї, в яких батьки не беруть безпосередньої участі у соціалізації та вихованні дітей, так звані “дистантні сім’ї” (“дистантна сім’я” – це сім’я, члени якої, перебувають з різних причин на відстані [42]); це: сім’ї трудових мігрантів-заробітчан; неповні сім’ї, в яких батьки розлучені; сім’ї, в яких батьки у зв’язку із трудовою зайнятістю залишають дітей на виховання  родичам (найчастіше  бабі з  дідом));

6) структурно неспроможні сім’ї (сім’ї, в яких порушена структура сім’ї; це: неповні сім’ї (матері-одиночки; батьки, які одні виховують дітей (мати (батько) позбавлена (ий) батьківських прав; визнана (ий) судом недієздатною (им); безвісті відсутньою (ім) тощо); вдова (вдівець); батьки розлучені); реструктуровані сім’ї (“реструктурована сім’я” – термін, прийнятий в англомовній науковій літературі для визначення сімей, в яких один із батьків є рідним, а другий – нерідним [10, c. 71]));

7) девіантно неспроможні сім’ї (сім’ї, які є девіантними; це: деліквентні сім’ї (в сім’ях наявні бійки, погрози, гострі конфлікти, насильство різних видів, один з членів сім’ї є засудженим, звільнився з місць позбавлення волі тощо); адиктивні сім’ї (сім’ї, в яких зловживають алкогольними, наркотичними чи токсичними речовинами, існує ігрова залежність тощо));

8) віктимно неспроможні сім’ї (сім’ї, члени якої (один із членів сім’ї) стали “жертвами несприятливих умов соціалізації”; це: сім’ї в яких була чи є проблема насильства та жорстокого ставлення, експлуатації дітей, дитячої бездоглядності та безпритульності, проституції, спроби суїциду (або ж вчинення суїциду одним із членів сім’ї), що має негативний вплив на виховання дітей тощо).

Такі типи сімей на нашу думку, функціонують на трьох рівнях:

1. Благополучний рівень – благополучно-спроможні сім’ї.

2. Проблемний рівень – соціально-економічно неспроможні сім’ї; психолого-педагогічно неспроможні  сім’ї; функціонально  неспроможні сім’ї;  дистанційно неспроможні сім’ї; структурно неспроможні сім’ї.

3. Критичний рівень – девіантно неспроможні сім’ї; віктимно неспроможні сім’ї [27].

Вважаємо, що запропонована типологія окреслює ті проблеми, які існують  в суспільстві й спричиняють неблагополуччя сім’ї та дає можливість визначити такі пріоритетні напрямки діяльності органів державної влади у сфері державної політики щодо дітей з питань функціонування сімей з дітьми:

1. Підвищення соціально-економічного забезпечення сімей з дітьми.

2. Реалізація заходів щодо зростання виховного потенціалу сімей,  загального  рівня культури батьків, педагогічної освіченості, покращення психологічного клімату сімей з дітьми.

3. Посилення відповідальності батьків за виховання дітей, впровадження ідеології відповідального батьківства.

4. Профілактика раннього соціального сирітства, недопущення в сім’ях  насильства, жорстокого поводження щодо дітей та їх експлуатації.

5. Запобігання девіантним проявам у сім’ях із дітьми, дитячій  бездоглядності та безпритульності.