Обрізування винограду

Обрізування – хірургічний захід у технологічному процесі вирощування винограду, який застосовують щороку й який полягає у видаленні та вкорочуванні однорічних пагонів, а також, за потреби, багаторічних частин куща, для утримання винограду в виділеному для нього просторі, та для отримання високоякісних урожаїв.

Завдання обрізування. Завдання й методи обрізування винограду змінюються залежно від періоду онтогенезу.

В ювенільному періоді основне завдання обрізування – сформувати міцний кістяк куща винограду. В цей період ріст домінує над плодоношенням. Для формування міцних і товстих лоз залишають невелику кількість бруньок, необхідних для створення міцних багаторічних частин куща (штамбу, рукавів, ріжків для плодових ланок). Важливо раціонально розмістити багаторічну лозу в просторі, а однорічні лози повинні бути так зорієнтовані, щоб асиміляційна поверхня листя могла максимально використати сонячну енергію для фотосинтетичної діяльності. Результатом правильного формування й обрізування є високопродуктивні насадження.

Цей процес триває протягом 3-5 років й більше, залежно від типу формування. На цьому етапі, застосовуючи певні способи й методи формування винограду, важливо пришвидшити вступ винограду в період плодоношення.

У продуктивний період (етап зрілості) у винограду гармонійно поєднуються ріст і плодоношення. Завданням обрізування на цьому етапі є збереження форми куща й підтримування крони в межах виділеного для винограду простору і площі живлення. В цей час варто вміло управляти полярністю винограду, залишаючи таку кількість вічок, а потім пагонів на рослині, щоб у відповідних умовах зовнішнього середовища отримати високі врожаї належної якості.

Продуктивний період плантації може тривати 25-50 років, залежно від біології сорту, системи ведення, умов середовища й технології вирощування. Але вік виноградної рослини цим не обмежується. В Європі вік реліктових виноградників налічує понад 150 років.

Період старіння. Щоб продовжити життя рослини, застосовують омолодження винограду. Обрізування на омолодження розпочинають зі старінням і надмірним подовженням багаторічних частин винограду. Омолоджують рукави, а за старіння всієї рослини, особливо у разі пошкодження штамбів унаслідок вікових змін, застосовують повне омолодження.

Обрізуванням можна змінювати тривалість етапів онтогенезу, впливаючи на біологічні й фізіологічні процеси, а також регулюючи кореляційні зв’язки між окремими частинами рослини (кореневою та надземною частинами, вегетативними та генеративними органами, ростом і плодоношенням) створювати оптимальні умови для використання рослиною світла, тепла, вологи, поживних елементів. Результатом умілого обрізування є довговічність, висока продуктивність насаджень та якість урожаю.

Теоретичні основи обрізування

Спочатку обрізували виноград за емпірично встановленими правилами. Більше навантажували могутні кущі, на більшу кількість бруньок обрізували товстіші пагони. Теоретичні основи обрізування винограду розроблялися значно пізніше протягом декількох поколінь із початку ХІХ століття. Враховуючи силу росту пагонів і взаємозв’язок росту й плодоношення, низка вчених (Ж. Гюйо, В. Виала, Л. Раваз, Г. Фоекс, И. Мюллер Тургау, а пізніше вітчизняні вчені А.А. Потебня, Н.Є. Цабель, В.Я. Скобишевський) запропонували нові правила обрізування: створювали нові форми куща, був запропонований спосіб обрізування на плодову ланку.

Однак глибокі теоретичні розробки, які давали змогу регулювати ріст і плодоношення винограду, враховуючи біологічні закономірності в розвитку сортів для розмаїтих умов і зон вирощування винограду, були встановлені лише в 30-х роках ХХ століття. В цьому напрямі плідно працювали Г.І. Гоголь-Яновський, А.С. Мержаниан, С.А. Мельник, А.М. Негруль, Н.М. Коваль, А.Д. Уінклер, Н. Шаулис, Х. Тодоров, З. Занков та ін. учені. Велику роботу на встановлення правил для механізованого обрізування винограду було зроблено й проробляють надалі в усіх наукових і навчальних центрах країни.

У дикої ліани в природних умовах існує велика кількість провізорних органів – вічок, із кількома бруньками, й меристематичних утворень, з яких формуються пагони з листками. Ця властивість спричиняє високу ступінь пристосування ліани до розмаїтих умов і здатність виживати в екстремальних ситуаціях. У винограду основна частина поживних пластичних речовин накопичується у кореневій системі. За втрати рослиною частини органів надземної системи, або частини кореневої системи, виноград, завдяки таким запасам, здатен до швидкої регенерації.

У винограду в еволюційному процесі виробилася здатність утворювати більше бруньок і меристематичних зачатків, а ніж може прогодувати рослина. За великої ж кількості провізорних органів розвиваються перед усім ті, які перебувають у кращих умовах освітлення, тепла, забезпечення поживними речовинами, тощо. Залежно від ресурсів ліани й умов зовнішнього середовища, не всі бруньки розвинуться в пагони певної довжини, й не всі утворять генеративні органи. Наприклад у винограду виявляється здатність до "саморегуляції" росту та плодоношення.

У культурі винограду слід управляти процесами росту та плодоношення, хоча принцип "саморегуляції" теж можливий, але виявляється в меншій ступені.

К.В. Смирнов наводить приклад "саморегуляції" виноградом росту і плодоношення за різного навантаження куща вічками обрізуванням, що відтворює значення цього заходу.

Вибрали три куща винограду одного віку й сили росту. За попереднім оцінюванням їх потенціалу, всі вони здатні утворити по 40 повноцінних плодоносних пагонів. На першому кущі після обрізування залишили 20 вічок, на другому – 40, а на третьому – 60. У першому випадку, через запас провізорних органів, утворилося 40 пагонів, але тільки 20 із них були плодоносними, решта – безплідними. Урожай із куща виявився низьким, але якість урожаю була високою. На кущі сформувалися великі, добре виповнені грона.

На другому кущі, де залишили 40 вічок, розвинулося 40 плодоносних пагонів, оскільки вони сформувалися з центральних бруньок вічка, в яких передусім закладаються й розвиваються генеративні органи. Урожай був високий і належної якості.

У третьому випадку, через нестачу поживних речовин, не всі пагони розвинулися навіть із центральних бруньок вічка. Надто розрослася вегетативна маса куща, пагони були коротшими й тонкими, чимало з них – безплідними. Отримали високий урожай, але низької якості. Грона були малими, ягоди дрібними, з низьким умістом цукру.

Залишений без обрізування культурний кущ винограду формується в деревоподібну ліану з хаотичним розміщенням пагонів різної довжини й товщини, низьким урожаєм поганої якості. За П.Т. Болгарєвим, здичавілий, без обрізування, культурний виноград до 86% накопичених органічних поживних речовин витрачає на побудову вегетативних органів, і менше ніж 14% – генеративних. Виноград у культурі, зі щорічним обрізуванням, на формування врожаю витрачає від 20 до 50% накопичених органічних речовин.

Кожне обрізування порушує кореляційні зв’язки між надземною частиною рослини та кореневою системою й викликає відповідну реакцію винограду у вигляді зміни сили росту та плодоношення. Потреба в надмірному обрізуванні винограду в культурі викликана спричинена:

• по-перше, необхідно створити кущ бажаної форми для зручного догляду й механізації всіх процесів, а пізніше утримувати в межах оптимальних площ живлення;

• по-друге, потрібно формувати однакові за силою росту й розвитком пагони, для отримання високого та якісного врожаю.

За грамотного обрізування плодоносні пагони виростають на 100-180 см. Без обрізування ж окремі пагони, особливо віддалені від основи куща, через надмірне проявлення вертикальної полярності, сягають понад 3-5 м. Інші є дуже короткими та, часто, безплідними. Всі разом утворюють велику вегетативну масу за рахунок генеративних органів.

Під час обрізування залишають лише ті вічка, які краще сформувалися у вигідних для розвитку пагонів місцях, та які розвинули генеративні органи. Залишені після обрізування вічка, через перерозподіл накопичених органічних речовин отримують їх більше та розвивають сильні продуктивні пагони.

Ще в 30-х роках минулого століття А.М. Негруль теоретично довів, що існує тісний кореляційний зв’язок між довжиною пагонів і їх кількістю на кущі. Він упровадив термін коефіцієнт пригнічення, який показує ступінь зниження довжини пагона за збільшення удвічі їх кількості на кущі. А.М. Негруль теоретично розрахував, що середня довжина пагона в такому разі зменшиться не вдвічі, як би можна було передбачати, а в 1,25 – у молодих, 1,3 – у середніх за віком і в 1,35 – у старих кущів. Згодом, практичними дослідженнями молодих аспірантів ТСГА були доведені теоретичні розрахунки вченого.

А.М. Негруль для визначення сили (могутності) куща винограду запропонував формулу, яка відтворює взаємозалежність сили куща від довжини й кількості пагонів, залишених на ньому після обрізування.

де V – сила (могутність) куща, виражена в довжині одного умовного пагона, см; V1 – середня довжина одного пагона, см; K – коефіцієнт пригнічення; N – число пагонів на кущі, шт; 0,301 – константа lg 2

У цій формулі  lg числа N – показник степеня, до якого треба піднести 10, щоб отримати N (lg N = log10 = N). Щоб зробити відповідні розрахунки, треба скористатися логарифмічними таблицями.

За допомогою цієї формули добре виявляється потенційна здатність кущів до росту та плодоношення, оскільки існує висока кореляція між силою куща й розміром врожаю (r = + 0,81-0,95).

Доведено також, що сумарна довжина всіх розвинених на кущі пагонів із збільшенням їх кількості зростає.

Багато вчених під могутністю куща розуміють потенційну здатність його до росту і плодоношення. Вона залежить і від розвитку кореневої й надземної системи, наявної кількості накопичених поживних органічних речовин, стану живих тканин і продуктивності рослин.

Загальні закономірності зміни ростових процесів від кількості залишених після обрізування вічок (а після обламування – пагонів) виражені певними взаємозв’язками.

Як бачимо з графіка (рис. 65), зі збільшенням кількості вічок сумарна довжина пагонів зростає, середня довжина пагона зменшується, а сила (могутність) куща, що виражається умовною довжиною пагона в см, описується синусоїдною кривою і в апогеї має певну кількість вічок (40-45 шт) за якої вона найбільша.

Вивчено і встановлено складні взаємозв’язки між розвитком різних органів і процесами росту та фотосинтезу в винограду, накопиченням сухих речовин, біохімічним складом соку, масою генеративних органів, урожайністю тощо, залежно від навантаження куща вічками (пагонами) (рис. 66).

Рис. 65. Залежність від числа вічок (пагонів) – Х показників – Y:

1 – сумарна довжина пагонів на кущі; 2 – середня довжина одного пагона; 3 – сила куща

Як бачимо з графіка, за збільшення кількості вічок (пагонів) усі показники зростають, сягають певного оптимуму, а далі зі збільшенням навантаження куща вічками (пагонами) – починають спадати. Причому якість грон і ягід спадає швидше, ніж урожайність.

Ці закономірності загальні для багатьох регіонів і сортів, але є певні нюанси, які залежать від ґрунтово-кліматичних умов, сорту, технологій вирощування, режиму живлення та вологозабезпечення, систем ведення та формування.

Рис. 66. Кореляції між кількістю вічок (пагонів) – X та іншими показниками – Y:

1 – могутність кореневої системи; 2 – асиміляційна поверхня; 3 – сумарна довжина пагонів; 4 – сила куща; 5 – розмір урожаю; 6 – маса грона; 7 – уміст цукру в ягодах

Навантаження куща гронами – добрий корегуючий фактор, оскільки відтік пластичних речовин до них стимулює фотосинтез у листі плодоносних пагонів. Кущ із малим навантаженням – малопродуктивний. Для конкретних умов слід виявити оптимальні навантаження вічками, пагонами та гронами, що збалансує ростові й генеративні процеси рослини, а отже, дасть змогу отримати високі врожаї доброї якості цього й наступними роками.

Методи визначення оптимального навантаження куща. Розроблено декілька методів визначення оптимального навантаження куща вічками, пагонами, плодовими ланками і виведено низку формул.

Метод Л. Раваза. Французький учений запропонував "ваговий" метод розрахунків за формулою:

Y = F/V ,

де оптимальне навантаження (Y) відповідає відношенню маси врожаю (F, кг) до маси пагонів (V, кг), як 4-6.

Якщо цей показник більший ніж 6, то кущ перевантажений урожаєм, тоді навантаження зменшують, якщо менший за 4 – недовантажений, навантаження збільшують.

Метод Н. Шауліса (США). Цим способом навантаження куща визначають за масою пагонів. На 450 г маси пагонів залишають 30 вічок, на кожних наступних 450 г – додатково дають ще 10 вічок. Метод отримав назву пропорційне обрізування, але вважають, що теоретичні аспекти цього методу не зовсім обґрунтовані й складні, оскільки попередньо слід визначити масу пагонів.

Метод А.С. Мержаніана. Застосовувати цю формулу можна для розрахунків кількості пагонів, необхідних для отримання запланованого врожаю, лише знаючи показники плодоносності сорту:

G = Q/N∙K∙P[1-0,01(A+B)] ,

де G – число вічок на кущ, шт; Q – урожай, кг/га; N – число кущів на 1 га, шт.; P – середня маса грона, кг; A – кількість вічок, що загинули, %; B – кількість недорозвинених вічок, %.

Метод нормованого навантаження – "Магарач-СN", метод запропонований А.І. Цейко. Згідно з ним, навантаження визначають за кількістю розвинених плодоносних пагонів, за формулою:

m = C ∙ N ,

де m – навантаження куща вічками; С – кратний помножувач, який дорівнює 1,5; 2; 3; 4; …; N – число повноцінних пагонів (завдовжки 80 см, діаметром > 5-6 мм).

Кратний помножувач визначають за формулою:

C = H – Ψ/ n[1 – (А+В)] ,

де H – кратний коефіцієнт навантаження, який дорівнює відношенню числа всіх пагонів до числа повноцінних, складає соті частки процента; Ψ – кількість безплідних пагонів; n – число плодоносних пагонів; A – кількість вічок, що загинули; B – кількість недорозвинених вічок.

Біологічний метод. Розроблений І.В. Михайлюком і поширений в Молдові. Розрахунки здійснюють за формулою:

K = N:{p + [(n – p):p]} ,

де K – оптимальне навантаження стрілками, шт; N – кількість нормально розвинених пагонів на кущі; n – кількість нормально розвинених пагонів, які сформувалися на одній минулорічній стрілці; p – коефіцієнт оптимального навантаження (табл. 1).

Якщо n = p, то навантаження минулого року було оптимальним і його слід зберегти цього року; якщо n < p – перевантаження; n > p – недовантаження куща, і цього року його слід відкорегувати за формулою. Коли загинуло понад 30% вічок, уносять поправку на додаткове навантаження:

D = K∙A/100-A ,

де D – додаткове навантаження вічками; K – оптимальне навантаження стрілками; A – кількість вічок, що загинули, %, мінус 30%.

Однак цей метод біологічно недостатньо обґрунтований, оскільки під час розрахунків користуються емпірично встановленими значеннями – коефіцієнтами навантаження – p (табл. 1).

Таблиця 1.

Коефіцієнти оптимального навантаження для різних сортів винограду

Середнє число нормальних пагонів на стрілку	Коефіцієнт навантаження (p)
	для сортів із дрібними гронами	для сортів із великими гронами
1,5	1,75	2,0
2,0	2,0	2,3
3,0	2,5	2,5
4,0	3,0	3,0

Існує ще низка математичних формул розрахунків навантаження куща, і розробки в цьому напрямі продовжуються. Необхідно розуміти, що застосовувати слід ті формули розрахунків оптимальних навантажень, для яких регіонів їх розробляли. Крім цього, навантаження кущів розраховують диференційовано для кожної ділянки, сорту, з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов і технології вирощування.

Правила обрізування. Отже, за обрізування винограду слід визначитися з певними оптимальними значеннями навантаження куща, оскільки тільки за оптимального навантаження можна отримати високий урожай належної якості.

Недостатнє навантаження куща призводить до:

• наростання великої вегетативної маси;

• поганого визріванню пагонів і ягід;

• домінування ростових процесів над генеративними.

Перевантаження куща урожаєм призводить до:

• зменшення діаметру лоз та їх продуктивності;

• зменшення маси ягід і грон;

• зниження вмісту цукру в ягодах;

• не забезпечується пластичними речовинами приріст пагонів та ягід.

Виведено певні правила, які слід ураховувати під час обрізуванні куща.

1. Навантаження куща розраховують для кожної кліматичної зони, залежно від сорту й технології вирощування.

2. Для сильнорослих сортів, а також на багатих й належно забезпечених вологою ґрунтах навантаження куща збільшують.

3. На бідних на поживні елементи та слабозабезпечених ґрунтах навантаження куща зменшують.

4. Кожен кущ потребує диференційованого обрізування, залежно від розвитку.

5. Чим сильніший за розвитком кущ, тим більше його навантажують.

6. Слабкий розвиток пагонів вказує на перевантаження куща, і наступного року його слід зменшити; за надмірного розвитку вегетативної маси – збільшити.

7. Кущ вважають оптимально навантаженим, якщо на ньому не утворюються пагони зі сплячих вічок (порослеві, жировики) та пасинкові, трійники, двійники, тобто слабодиференційовані пагони без урожаю, а також, якщо плодоносні пагони мають довжину, більшу за 100 см, й діаметр – 6-7 мм (для кожного сорту свої критерії).

8. Для отримання врожаю високих кондицій навантаження куща зменшують порівняно з оптимальним.

9. За обрізування передусім залишають ті пагони, що підтримують прийняту форму куща.

10. Обрізування розпочинають із сортів, котрі мають короткий вегетаційний період, і закінчують сортами, які пізно завершують вегетацію.

Регулювання росту і плодоношення довжиною обрізування плодових пагонів. Слід ураховувати не тільки навантаження куща вічками чи пагонами, а й довжину обрізування плодових пагонів. Вічка у сортів західноєвропейської групи (convar ocidentalis) найбільш плодоносні починаючи з 3-4 по 10-12 вузол, у східної групи (convar orientalis) – з 10 по 20, а у тепличних сортів суцвіття формуються вже в 1-2 вічку.

На закладання й формування ембріональних генеративних органів впливають кліматичні умови попереднього й нинішнього року, запаси вологи, технології вирощування тощо. Тому зона максимальної плодоносності вічок на пагоні може змінюватися. Для цього перед обрізуванням у лабораторних умовах визначають ембріональний потенціал лоз винограду.

Добрим критерієм для визначення довжини обрізування слугує діаметр пагону – чим він більший, тим більша довжина обрізування, але слід ураховувати особливості закладання ембріональних органів за довжиною пагона у конкретного сорту.

Строки обрізування. Обрізувати виноград варто в період спокою, до сокоруху. Оскільки під час сокоруху, через свіжі рани, відбувається активне витікання води. Тому в неукривній зоні (Крим, причорноморська зона Одещини) виноград обрізають після листопаду, а також узимку за температури не нижче ніж -5°С. В укривній зоні обрізують виноград двічі: вперше раз перед укриванням винограду на зиму (видаляють стрілки, що відплодоносили, але якщо не сформувалися пагони на сучках заміщення, частину плодових стрілок залишають). Удруге – після відкривання кущів і підв’язування їх до опори, остаточно формуючи кущ.

У кліматичних зонах, де взимку температура спадає до критичних позначок і частина вічок може підмерзати, виноград остаточно обрізають тільки після розпускання бруньок. Тільки так можна оптимально навантажити кущ і не вирізати суцвіття, які ще збереглися. Для таких регіонів добирають відповідні форми кущів і сорти.

Узагалі не слід хвилюватися через "плач винограду". Досліджено, що на початку сокоруху рослина змочує, наповнює водою лози, що частково втратили вологу протягом зимівлі. Тому на початку сокоруху з ран витікає практично дистильована вода з незначним умістом мінеральних і органічних речовин. Коли ж активізується пересування запасних органічних речовин із деревини й кореневої системи, активно набрякають і розвиваються бруньки, судини винограду закупорюються і "плач винограду" припиняється.

Техніка обрізування. Під час обрізування дотримуються відповідних правил техніки обрізування:

• інструмент для обрізування повинен бути гострим і чистим;

• широка частина секатора (лезо) має торкатися зони пагона, який залишається, а вузька (упор) – тієї, яка видаляється;

• багаторічні частини куща видаляють садовою пилкою з подальшим зачищенням ран ножем чи секатором.

• однорічні пагони укорочують на 2-3 см вище вічка, косо з нахилом у протилежний бік від нього;

• у зонах поширення інфекцій, які можуть проникати через рану, зріз роблять вище вічка через наступний вузол із вусиком, оскільки там добре розвинена діафрагма, яка не пропустить патогени;

• багаторічні пагони видаляють без пеньків, за умови рівних і гладких ран;

• за повного видалення однорічних пагонів, які ростуть на рукавах куща, зріз слід робити якнайближче до їхньої основи;

• щоб не допустити швидкого подовження рукавів, сучок заміщення повинен розміщуватися нижче за плодову стрілку;

• сучки заміщення повинні розміщуватися з одного боку рукава, для того, щоб другий бік залишився без ушкоджень;

• не допускається утворення ран із протилежних боків рукава, оскільки це може призвести до перетяжок, ускладнення пересування соків і повної втрати рукава або його частини;

• для заміни рукава, який вирізають, на голові куща вибирають удало розміщений, добре розвинений пагін і вкорочують його на потрібну довжину.

Дотримання техніки обрізування гарантує швидке заростання ран і довговічність рослини.

Омолодження куща винограду. Вік багаторічних розгалужень куща через різні причини закінчується раніше за природну смерть рослини. Під час старіння багаторічних утворень різко спадає продуктивність рослини. Практикою встановлено, що постійні рукави у віялових формувань найпродуктивніші на четвертому-шостому році життя. Пізніше їх слід замінити на нові. Омолоджують не тільки рукави. За потреби омолоджують усю рослину разом із штамбом (рис. 67).

Рис. 67. Омолодження винограду: 1 – усієї рослини зі штамбом; 2 – рукава

Омолодження буває повним, або частковим. Під час омолодження дотримуються таких принципів:

1. Повністю омолоджують кущ винограду за загибелі надземної частини.

2. Для заміни штамбу використовують пагони, що розвинулися з бруньок підземного стебла. За щепленої культури винограду слід переконатися, що молода поросль винограду з підземного штамбу належить прищепі, а не підщепі.

3. Для заміни рукавів використовують сильні пагони, сформовані на старій деревині і вдало розміщені.

4. Рукави омолоджують поступово, формуючи нові розгалуження з пагонів розміщених нижче.

5. Омолодження розпочинають тоді, коли слабшає ріст пагонів на кінцях багаторічних розгалужень і розпочинається активний ріст порослі біля основи штамбу.