Іі. Режисерський задум

Складові частини режисерського задуму:

- режисерська експлікація (розробка режисерського постановочного плану).

- надзавдання;

- наскрізна дія;

- сценарно-режисерський хід;

- образне рішення;

- атмосфера заходу;

- темпо-ритм заходу;

- розробка режисерських епізодів;

- художнє рішення заходу;

- музично-шумове рішення заходу.

Методичні рекомендації по виконанню завдань

Експлікація

Після написання сценарію, перед режисером стоїть дуже важливе творче питання, перетворення літературного твору на театралізований захід. Це можливо після певної роботи над сценарною драматургією.

Режисерська эксплікація – це основа постановочного плану вистави в письмовому або усному викладі режисера. Експлікація – важливий момент в роботі режисера естради і масових свят, оскільки вирішує багато проблем, з якими стикається режисер. Частіше за все сценарна драматургія не має діалогічної побудови, як в театральній п'єсі, також знайомство з творчими колективами найчастіше відбувається в останній період підготовки масового дійства, до того ж частіше за все в масових святах відсутні окремі виконавці, не рахуючи солістів і окремих читців, що ускладнює роботу постановника. Саме режисерська эксплікація дозволяє режисеру стисло висловити своє бачення майбутнього масового театралізованого дійства режисерсько-постановочній групі.

Основна суть режисерської эксплікації – « виклад перед художньою радою або режисерсько-постановочною групою, а також перед учасниками, основної концепції майбутньої постановки, її ідейно-тематичної спрямованості, а також можливого зіткнення різних точок зору між автором сценарію і режисером. Одним з розділів эксплікації є і те, що саме режисер цим твором хоче сказати глядачу, як буде втілюватися сценарій, в якій формі»[1, с.43]. В даному розділі постановочного плану висловлюються тільки загальні, але основні моменти майбутнього дійства. Це свого роду презентація майбутнього масового театралізованого заходу.

Все починається із задуму. Без нього немає рішення будь-якого

театралізованого заходу. З чого ж починається сам задум? Це розповідь режисера в образно-емоційній формі свого бачення майбутнього театралізованого дійства з використанням усіх засобів театральної виразності (світло, музика, шуми, оформлення і т.п.), з указанням характеру зміни місця дії, прийомів активізації глядача, використанням сценарно-режисерського ходу, який буде органічно та образно поєднувати всі епізоди сценарію і вести наскрізну дію до надзавдання. Це своєрідна творча робота режисера щодо розкриття теми сценарію. Письмово викладаються всі режисерські бачення, технологічні прийоми і образні рішення. Також потрібно розкрити певну атмосферу та прийоми її художньої трансформації, підкреслити залежність атмосфери і темпоритму. В задумі режисер також дає загальну характеристику основним дійовим особам та говорить про трактовку образів.

Необхідно пам'ятати, що задум визначається часом. Тому що час тече, змінюється, змінюємося і ми, наші думки, наша свідомість, і те, що було вчора неможливе, сьогодні вже звичне явище, норма життя і поведінки. Все це вирішується через певний конфлікт.

Отже «(...) режисер починається із задуму, а задум з того, навіщо і про що ставити»[11, с. 33]. Необхідно додати також і як це ставиться, як втілюється в сценічну форму.

Режисерський задум – це творчий процес, в результаті якого зобов'язано оформитися конкретне розуміння і осмислення дійсності, яке і дасть чітку ідеологічну, цивільну позицію, емоційне відчуття, а також пластично-просторове і тональне рішення театралізованого дійства, в єдиному стилістичному і жанровому ключі. Необхідно пам'ятати, що «народження окремих епізодів, сцен відбувається не в логічній послідовності драматургічного розвитку дії, а в результаті непередбачуваної гри фантазії, коли виникає то фінальна сцена, то пролог, то центральні епізоди»[2, с. 79].

Режисерський задум – це оформлене в уяві режисера конкретно-образне бачення драматургічного матеріалу, втіленого в сценічну форму; це сценічний образ вистави; задум – це прочитання твору з позицій сьогоднішнього дня, точка зору художника на дійсність, відображену в сценарії драматургом.

Робота режисера над втіленням задуму починається з чітких і конкретних завдань колективу виконавців: художнику, композитору, балетмейстеру, виконавцям, всім, хто безпосередньо допомагатиме режисеру втілювати його задум.

Їх необхідно познайомити з режисерським задумом, баченням майбутньої вистави, розказати про цивільну, ідеологічну спрямованість задуму, про емоційне відчуття, про бачення окремих картин і лише після цього поставити перед ними конкретні задачі.

Задача режисера в період підготовки вистави – заразити колег своїм баченням, зробити свій задум загальною справою.

Роботу над втіленням задуму для кращого його викладу слід розподілити таким чином:

а) робота з художником;

б) робота з композитором (музоформлювачем);

в) робота з балетмейстером;

в) робота з художником по світлу (освітлювачем);

г) робота з виконавцями.

Робота з художником починається з пояснення режисерського задуму (характер окремих сцен і епізодів майбутньої постановки). Розказуючи задум, режисер звертає увагу на вузлові моменти постановки, зворотні події, виділяє головне і другорядне. Часто вказує на бажане розміщення дійових осіб і угрупувань. Художник зобов'язаний перевести всю цю розповідь на мову креслення і ескіза, фактично фіксуючи накреслений розповіддю режисера малюнок мізансцен.

Виходячи зі сказаного, режисер повинен:

• визначити конкретні завдання, що стоять перед художником;

• розказати про міру умовності оформлення, про його видовищну сторону;

• визначити опорні планувальні крапки;

• кількість планів, які повинні бути використані в епізодах;

• кількість виходів (всі «виходи» діляться на три групи: справа, зліва, по центру);

• предмети обстановки і реквізит, необхідні для вирішення теми.

Робота з композитором (музоформлювачем). Музика з давніх пір входить в виставу як невід'ємний органічний елемент, незалежно від того, виступає вона фоном або основним компонентом у виставі. Музика входить до постановки, щоб збагатити, посилити її, допомогти виконавцям в розкритті художніх образів.

Працюючи з композитором, необхідно визначити завдання, які будуть вирішуватись музикою і шумами. Необхідно пам'ятати, що музика – один з самих сильних засобів сценічної дії. Створюючи музичне оформлення, потрібно добиватися, щоб впродовж всієї вистави відчувалася єдина музично-театральна форма, тобто, щоб панував який-небудь один певний принцип використовування музики. Бо з'єднання в одній виставі творів декількох композиторів тематично може бути і виправдано, але часто дає музично стильовий різнобій, який заважає цілісності сприйняття.

Слід уникати великої кількості музичних номерів і давати їх тільки там, де вони і сюжетно і емоційно необхідні.

Музика у виставі не може бути пасивною, ілюстративною, вона повинна бути обов'язково дієвої, мати активну участь у всіх подіях постановки.

Робота з балетмейстером. Режисер після викладу свого задуму балетмейстеру , повинен поставити перед ним ряд конкретних творчих завдань, що хореографічно повинні бути вирішені у театралізованому заході відповідно до його жанрової структури та характеру музичних номерів і дійових осіб. Робота з балетмейстером має кілька етапів. Перший етап – добір колективів, який він проводить разом з режисером. Тут іде детальне знайомство з колективами та відбір кращих танцювальних номерів. Другий етап – робота окремо з кожним танцювальним колективом. На цьому етапі починається самостійна творчість балетмейстера. Тут потрібно звернути особисту увагу на монтажне з`єднання того чи іншого номеру. Третій етап – створення балетмейстером у логічній послідовності загальної пластичної композиції у рамках режисерського задуму. Четвертий етап – зведені репетиції всіх танцювальних колективів. Завдання балетмейстера – знайти найяскравіше та лаконічне вирішення того чи іншого танцювального номеру (композиції).

В постановочному плані студент повинен обґрунтувати доцільність введення хореографії в театралізований захід , її вплив на емоційний тон дійства та досягнення надзавдання постановки.

Робота з художником по світлу (освітлювачем). Тут необхідно визначити опорні світлові крапки (майданчики), розказати про емоційну спрямованість того або іншого епізоду, скласти з освітлювачем світлову палітру майбутньої вистави.

Робота з виконавцями. Їх можна розділити на дві умовні категорії: це реально існуючий герой і «придуманий» сценаристом персонаж. В роботі з реальним героєм необхідно визначити його місце в виставі, розказати про ті задачі, які стоять перед ним. В роботі з «придуманим» героєм необхідно поступати також, як і в роботі з діючими особами в п'єсі, тобто зробити з ним дієвий аналіз сценарію.

Надзавдання

Це ідейна, цивільна позиція, мета вистави. Режисер повинен записати, чому сьогодні він хоче поставити саме даний драматургічний матеріал, ради чого він буде це робити, які думки, емоції хоче викликати у глядача? Іноді надзавдання може співпадати з ідейною спрямованістю матеріалу, може і відрізнятися від неї. Треба також пам'ятати, якому глядачу адресується театралізоване дійство (його вікова категорія, соціальне положення).

Наскрізна дія

Тут необхідно визначити основну лінію боротьби. Наскрізна дія – це центральна лінія поведінки героя (групи) в сценарній драматургії, лінія їх драматургічного розвитку, що визначається ідеєю і задумом сценариста. Це шлях образу до певної мети, прагнення, яке проходить через весь сценарій.

Сценарно-режисерський хід

Студент повинен знати, що сценарно-режисерський хід має бути вигаданим чи знайденим на етапі розробки задуму, коли у автора сформульована проблема, з`явилася чітка концепція, визначені конкретні сценічні завдання» [9, с. 68].

Види сценарно-режисерських ходів:

- ведучі (хід, який зустрічається частіше всього ), які в сценарії є певними дійовими особами;

- символічні предмети (прапори, книги і т.п.);

- традиції (вечорниці і т.п.);

- музика (фонограма), яка може звучати як лейтмотив;

-запитально-відповідальний хід (на початку театралізованого заходу ставиться запитання, а все що відбувається на сцені в подальшому є

видовищною відповіддю на питання) і т.п.

Образне рішення

Образне рішення вистави – це емоційне відчуття, розуміння його дієвого пластично-просторового і тонального рішення. «Художній образ– це ідея, цілеспрямована думка, втілена в конкретну чуттєву форму. Це надає ідеї переконливості, відчутної предметності та емоційної яскравості»[13, с. 55].

Вивчення дійсності, життєвого процесу – це єдиний шлях і вірна основа правильного образного пізнання, а значить і мислення. Режисеру необхідно бути ближче до подій, що відбуваються, до дійсності, до життя. Вивчати дійсність, уміти зберегти події, розкрити соціальний зміст своїх життєвих враженнь, надати їм художньо-емоційну форму, зуміти розкрити філософське значення події, розкрити соціальний зміст сценарної драматургії – в цьому значення роботи режисера. Він повинен пам'ятати, що найсерйозніший аналіз змісту сценарію обов'язковий. І лише після скрупульозного аналізу змісту драматургічного твору, чіткого ідейно-тематичного визначення можна знайти відповідне образне рішення.

Атмосфера заходу

Часто студенти говорять, що атмосфера вистави створюється світлом, звуком і музикою. У принципі це вірно, бо світло, і музика, і звуки проявляють атмосферу, роблять її відчутною, чутною для глядача. Але визначення це неповне. Атмосфера – не зовнішній компонент постановки, не її забарвлення, а як земна атмосфера, як повітря, вона повинна пронизувати і наповнювати всю її структуру. Атмосфера – це звукове і зриме оточення, в якому і розвертається подія. Вона емоційно впливає на глядача, дає можливість болем глибоко і точно сприйняти ситуацію.

При роботі над задумом режисер повинен визначити основні засоби, якими він створюватиме сценічну атмосферу, що це дасть для вистави і як це вплине на глядача.

Режисеру слід пям'ятати, «що атмосфера – це :

а) емоційне забарвлення кожної дії, сцени, епізоду, всієї вистави;

б) постійний зв'язок з наскрізною дією, з місцем і часом проведення дії;

в) вона залежить від запропонованих обставин, подій, від надзавдання,

від конфлікту, від темпоритму;

г) сприяє створенню цілісності дійства (…)»[10, с. 35-36].

Темпо-ритм заходу

Темп – це швидкість руху в театралізованих заходах, це швидкість розвитку сценічної дії, боротьби, конфлікту; ритм – це співвідношення тривалості періодів активного, інтенсивного розвитку конфлікту з періодами його спаду.

Темп і ритм (за К.С.Станіславским) перебуває в нерозривному зв'язку. Темп і ритм допоможе визначити розвиток боротьби, конфлікту, наскрізної дії і жанру.

Темпоритм сприяє реалізації авторського задуму. Головна проблема режисури естради і масових свят – знаходження вірного ритму дії. Кожний епізод повинен будуватися на власній ритміці, необхідно, щоб вона логічно влилася в загальний ритм дійства. «Характеристиками темпоритмічного малюнку будь-якої театралізованої вистави, є тривалість кожного епізоду і вистави; ритмічність і аритмічність тимчасових відрізків, наступних один за одним епізодів; контрастність епізодів за режисерським рішенням і вибору виразних засобів; темп як кількість дій в одиницю часу»[16,с. 134-135].

Режисеру необхідно визначити загальний темпо-ритм заходу і окремих його епізодів, мотивуючи мету його змін.

Розробка режисерських епізодів

У даному розділі режисер дає розбір всіх основних режисерських епізодів і їх динамічно-пластичне рішення.

Основні моменти розробки, які студент повинен виконати:

• назва режисерського епізоду;

• задачі дійових осіб;

• події у епізодах;

• атмосфера епізоду;

• темпоритм епізоду;

• схема щодо мізансценування.

Режисерський епізод в даному випадку виконує роль самостійного мікросценарію. Відповідно, визначення самої назви епізоду повинне розкривати ідейно-тематичну спрямованість театралізованого заходу.

Розписуючи основні вузлові мізансцени (записуючи графічно), слід враховувати основне образне навантаження кожної з них, особливо, якщо це торкається масових сцен.

Відносно до задуму, необхідно дати режисерське трактування дійових осіб і відповідно визначити завдання для виконавців персонажів, враховуючи їх мету і завдання. Слід нагадати, що «надзавдання образу – це кінцева мета, до якої направлені всі вчинки дійової особи. Наскрізна дія образу – це безперервна лінія дії ролі, внутрішнє прагнення, яке проходить крізь всі вчинки персонажа, і об'єднує їх і спрямовує до надзавдання. Зерно образу – це конкретно-образне узагальнення істотних особливостей характеру дійової особи (по В.І.Немировичу-Данченко)»[8, с.26].

Художнє рішення заходу

У даному розділі режисер описує сценічний простір («прив'язка» місця дії), на якому проходитиме театралізоване дійство. А також всі технічні засоби, за допомогою яких розв'язуються всі технічні просторові завдання театралізованого заходу. Слід враховувати специфіку декораційного оформлення масового свята і театралізованої вистави. Масове свято, як правило, не передбачає локального сценічного майданчика, тоді як театралізована вистава завжди вписується в органічний сценічний майданчик. Звідси і слідує відмітна специфіка і вимоги до оформлення сценічного простору.

Музично-шумове рішення заходу

Наступний момент роботи потребує від студента виклад музичного оформлення, тих музичних творів, які використовуватимуться при постановці даного дійства, а також про принципи виконання цих творів (фонограма, виконавці, творчі колективи), оскільки саме за допомогою музики, режисер створює звуковий (тональний) образ. Сюди відносяться ігрові шуми – ті, які супроводжують дії персонажів на майданчику. Вони створюються, як самими виконавцями, так і за допомогою фонограми; сценічні шуми – ті, виникнення яких не пов'язано безпосередньо з діями виконавців, проте герої реагують на них. Часто сценічні шуми являються логічною причиною наступних вчинків персонажів сценарію (плач дитини, грім і т.д.); фонові шуми – такі, які головним чином створюють необхідну сценічну атмосферу. Персонажі ніби не помічають їх.

Основні драматургічні функції музики в театралізованій виставі: зовнішньо-образотворча; музика як спосіб характеристики; музика як засіб розкриття внутрішньої дії; музика як засіб виразу надзавдання вистави, прокладно-з`єднувальна.