Оао “Тяжпромарматура” (Росія)
Переваги зазначених кранів такі:
висока надійність в експлуатації;
швидке перекриття трубопроводу;
низький гідравлічний опір;
відсутність "застійних" зон у корпусі;
можливість установлювання у будь-якому положенні;
ущільнення затвора виконано із елестомірного матеріалу, що характеризується високими зносо- та ерозієстійкістю;
малі габарити і маса;
можливість заміни ущільнювальних елементів;
тривалий термін експлуатації.
Крани серії МА39015 виготовляються до номінального діаметра DN 200 включно. Діаметри проходів кранів звужені на 25 %.
Інформація наведена за даними заводу-виробника.
Клапани запірні (вентилі) - запірна трубопровідна арматура з поступальним переміщенням затвора в напрямку, що збігається з напрямком потоку середовища, що транспортується. Переміщення затвора здійснюється за рахунок вгвинчування шпинделя у ходову гайку. В основному вентилі призначені тільки для перекривання потоків, але у багатьох випадках на відміну від засувів і кранів на їх технічній основі досить просто можуть бути створені дроселювальні пристрої з будь-якою витратною характеристикою.
Порівняно з іншими видами запірної арматури вентилі мають такі переваги: можливість роботи при високих перепадах тисків на золотнику і при високих робочих тисках; простота конструкції, обслуговування і ремонту в умовах експлуатації; менший хід золотника (порівняно із засувами), необхідний для повного перекриття проходу (зазвичай 0,25·Dy); відносно невеликі габаритні розміри і маса; герметичність перекриття проходу; можливість використання як регулювального органу та установлювання на трубопроводі у будь-якому положенні (вертикальному чи горизонтальному); безпека щодо виникнення гідравлічного удару. Для перекриття потоку у трубопроводах із невеликим умовним проходом і високими перепадами тисків вентилі є єдиним видом запірної арматури. Крім того, вони мають перевагу перед засувами, оскільки у них ущільнення золотника легко може бути виконане з гуми або пластмаси. При цьому зусилля, необхідне для герметизації, значно знижується, а корозійна стійкість ущільнення підвищується. До недоліків, загальних для вентилів усіх конструкцій, відносять високий гідравлічний опір; неможливість їх застосування на потоках дуже забруднених середовищ; значна довжина (у порівнянні зі засувами і дисковими затворами); проходження середовища тільки в одному напрямку, визначеному конструкцією вентиля; значні порівняно з іншими видами арматури маса, габаритні розміри і, отже, вартість. Однак для керування потоками з високими робочими тисками, а також із низькими чи високими температурами робочого середовища практично тільки вентилі є єдиним економічно доцільним видом запірної арматури.
Класифікація конструкцій вентилів може бути проведена за декількома ознаками. За конструкцією розрізняють прохідні, кутові, прямоточні і змішувальні вентилі. Істотно важливою є класифікація вентилів за призначенням: запірні, запірно-регулювальні та спеціальні. У свою чергу регулювальні вентилі можуть бути класифіковані за конструкцією дросельних пристроїв на вентилі з профільованими золотниками і голчасті. За конструкцією затворів (золотників) розрізняють вентилі тарілчасті та діафрагмові, а за способом ущільнення шпинделя - сальникові і сильфонні. Характеристики вентилів, які застосовуються у діючих системах газопостачання, наведені в таблиці 9.21.
На рисунку 9.11 зображений фланцевий вентиль 15кч16п. Основа плунжера вентиля має ущільнювальне кільце (з металу, гуми або фторопласта). При обертанні маховика проти годинникової стрілки шпиндель із плунжером піднімається і відкриває затвор для проходу середовища. Вентилі повинні встановлюватися на трубопроводі так, щоб потік газу був спрямований під тарілку клапана (плунжера). При подачі газу у зворотному напрямку збільшується гідравлічний опір і для великих типорозмірів відкриття вентиля ускладнюється внаслідок тиску на клапан.
На імпульсних лініях систем газопостачання застосовують вентилі 15с9бк чи 15с54бк (рисунок 1.12) із зовнішньою з’єднувальною різьбою на обох штуцерах, що дає змогу монтувати їх за допомогою накидних гайок.
1 - маховик; 2 - різьбова стійка; Рисунок 1.12- Вентиль 15с54бк
3 - шпиндель; 4 – відкидні болти; (ОБ 22.044)
5 — сальник; 6 — плунжер; 7- корпус.
Рисунок 1.11-Вентиль 15кч16п
Гідравлічні затвори (гідрозатвори, рисунок 1.13, таблиця 1.24) застосовують тільки на підземних газопроводах низького тиску. На сьогодні використовуються тільки сталеві гідрозатвори. Їх з'єднують із газопроводом зварюванням. Висота запірного стовпа води в гідрозатворі повинна перевищувати максимальний робочий тиск у газопроводі не менш, ніж на 200 мм. Оскільки в газових мережах низького тиску тиск не може перевищувати 5000 Па, то висоту штуцерів у гідрозатворах приймають з розрахунку робочої різниці рівнів води 700 мм. Верхній рівень води у гідрозатворі повинний бути нижчий від рівня промерзання ґрунту. Якщо гідрозатвор установлений у нижній точці газопроводу, то він може бути використаний одночасно і як конденсатозбірник.
Гідрозатвори зазвичай установлюють на відгалуженнях до об'єктів або на вводах до будинків.
Для відключення подачі газу (закриття затвора) необхідно відкрити кришку 5 ковера, викрутити пробку 4 із трубки 2 і залити через неї у корпус гідрозатвора необхідну кількість води (узимку - незамерзаючої рідини). При пуску газу воду з гідрозатвора відкачують ручним чи електричним насосом. Складність і тривалість робіт із заливання і відкачування рідини - основний недолік гідрозатворів; позитивні якості їх –це абсолютна надійність відключення подачі газу і неможливість витоків газу.
Таблиця 1.24 –Основні розміри і маса гідрозатворів
|
Dу, мм |
L, мм |
Н, мм |
h,мм |
Маса, кг |
|
50 |
590 |
1895 |
840 |
84/88 |
|
65 |
640 |
1895 |
870 |
85/89 |
|
80 |
680 |
1945 |
890 |
89/93 |
|
100 |
740 |
1995 |
923 |
95/99 |
|
150 |
890 |
2095 |
990 |
111/115 |
Примітки. 1. Розмір H і маса наведені для глибини закладення газопроводу 1,2 м. 2. Маса гідрозатворів дана без маси ковера; у чисельнику — із трубкою, у знаменнику – із продувним пристроєм.
Гідрозатвори можна використовувати одночасно як пункт для вимірювання різниці потенціалів між землею і трубопроводом. Для цього до труби гідрозатвора приварюють смужку 3, а в утрамбований ґрунт до установки подушки 6 ковера забивають електрод заземлення 7. У цьому випадку установлюється великий ковер. Гідравлічний затвор виготовляється індивідуально будівельно-монтажними організаціями на умовний тиск до 5 кПа на умовний діаметр 50, 65, 80, 100 та 150 мм.
На рисунку 1.13, б зображений гідрозатвор із додатковим кожухом 8, до якого у верхній частині приварений відвід із різьбою на кінці для накручення муфти з пробкою. Це дозволяє використовувати гідрозатвор як пристрій для продування газопроводу.
Рисунок 1.13- Гідравлічний затвор баз пристрою (а)