14.5. Внутрішньобанківський аудит валютних операцій

Операції з іноземною валютою та валютними цінностями є важливим напрямом діяльності сучасного банку. Ці операції досить різноманітні і потребують певної класифікації. Насамперед валютні операції поділяють на торговельні та неторговельні, поточні й операції, що пов’язані з рухом капіталу, термінові операції, власні операції банку та операції, що здійснюються за дорученням клієнтів. Отже, існують різні типи валютних операцій, що має враховуватися у процесі управління банківським бізнесом.

Основними напрямами аудиту валютних операцій комерційного банку є:

• оцінювання діяльності банку на валютному ринку, його конкурентоспроможності;

• визначення рівня ефективності залучення та використання ресурсів в іноземній валюті;

• дотримання нормативів НБУ у сфері валютних операцій;

• дотримання правил купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України та міжнародних валютних ринках;

• дотримання правил відкриття та обслуговування поточних і депозитних рахунків фізичних осіб та суб’єктів підприємницької діяльності;

• дотримання порядку функціонування кореспондентських рахунків банків-резидентів і нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у валюті України;

• виконання функцій агента валютного контролю;

• дотримання правил здійснення валютно-обмінних операцій через каси та пункти обміну іноземної валюти;

• дотримання достовірності та встановленого порядку формування звітності про валютні операції;

• дотримання встановлених вимог щодо декларування валютних цінностей, які належать банку та перебувають за межами України;

• дотримання вимог валютного законодавства під час проведення власних валютних операцій банку.

Підрозділ банку, що виконує функції аудиту, має бути забезпечений законодавчими та нормативними документами у сфері валютного законодавства і здійснювати їх моніторинг. До таких документів належить:

1. Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

2. Правила використання готівкової іноземної валюти на території України (Постанова Правління НБУ від 26 березня 1998 р. № 119).

3. Про затвердження Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України (Постанова Правління НБУ від 12 грудня 2002 р. № 502).

4. Інструкція про порядок здійснення контролю йотримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями (Постанова Правління НБУ від 24 березня 1999 р. № 136).

5. Про введення обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів —юридичних осіб (Постанова Правління НБУ від 4 вересня 1998 р. № 349).

6. Інструкція про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті (Постанова Правління НБУ від 11грудня2003р. №492).

7. Положення про відкриття та функціонування кореспондентських рахунків банків-резидентів та нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у гривнях (Постанова Правління НБУ від 26 березня 1998 р. № 118).

8. Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України (Постанова Правління НБУ від 18 березня 1999 р. № 127).

9. Про внесення змін до Правил бухгалтерського обліку уповноваженими банками України обмінних операцій в іноземній валюті та банківських металах (Постанова Правління НБУ від 07 грудня 2000 р. № 471).

У разі відповідності банку установленим чинним законодавством вимогам йому надається ліцензія (або дозвіл) на право здійснення валютних операцій і він набуває статусу уповноваженого банку. Це, у свою чергу, покладає на банк обов’язок щодо виконання функції агента валютного контролю. Відповідні дозволи повинні мати філії банку, якщо вони уповноважені головним офісом та за погодженням з територіальними відділеннями Національного банку.

Упевнитись у відповідності обраної банком стратегії стосовно діяльності на валютному ринку та механізмів її реалізації необхідно на підставі таких документів, як стратегія банку, рішення профільних комітетів, рішення правління банку, бізнес-плани, бюджети тощо.

Для оцінки рівня операційного (технологічного) ризику слід проаналізувати якість та дотримання адміністративних процедур, що впроваджені у банку, а саме:

1. положення про банківські продукти, технологічні карти, правила здійснення валютних операцій;

2. розпорядчі документи керівника установи банку щодо повноважень, які надаються працівникам банку для проведення тих чи інших валютних операцій (види та суми операцій, право установлення курсів обміну валют, право на відкриття рахунків в іноземній валюті внутрішньобанківських та клієнтських, графіки документообігу);

3. положення про підрозділи, функціональні обов’язки працівників;

4. рівень кваліфікації персоналу;

5. облікова політика банку у частині операцій з іноземною валютою (облікові процедури, порядок формування та збереження документів);

6. перелік установлених лімітів на валютні операції (ліміти на банки-контрагенти, ліміти валютної готівки, ліміти відкритих валютних позицій, ліміти на одного дилера тощо);

7. організаційна структура банку.

На підставі вивчення зазначених вище документів та процедур, їх аналізу, перевірки дотримання установлених правил, графіків, розпоряджень необхідно оцінити рівень операційного та технологічного ризику банку. Так, наприклад, наявність конкретних осіб, які мають повноваження здійснювати ті чи інші валютні операції, визначення обсягу цих операцій та процедури контролю мінімізують можливість несанкціонованого здійснення операції або перевищення повноважень. Одночасно наявність належно оформлених посадових інструкцій, які визначають функції конкретного працівника, забез­печить його відповідальність. Установлення графіків документообігу, регламентів обробки документів допоможе уникнути скарг клієнтів стосовно обслуговування та непорозумінь між працівниками.

Оцінювання організаційної структури банку — це аналіз структури банку з погляду її функціональності та відповідності обсягу і характеру операційного процесу.

Важливим етапом аудиту валютних операцій банку є оцінювання ресурсної бази в іноземній валюті та ефективності їх використання, що здійснюється на підставі балансових звітів, статистичної інформації, звітів про залучені та розміщені кошти в іноземній валюті, аналізу вартості залучених ресурсів та розміщених ресурсів, дохідність від операцій в іноземній валюті, порівняння їх з показниками минулих періодів.

Після того, як одержано інформацію стосовно основних показників діяльності банку на валютному ринку, визначено її пріоритетні напрями, основні експортно-імпортні тенденції клієнтів та організацію обліково-операційного процесу, доцільно перейти до наступного етапу — аналізу порядку виконання валютних операцій.

Для здійснення розрахунків в іноземній валюті банки відкривають кореспондентські рахунки як у банках-резидентах, так і в банках-нерезидентах. Першочергово аудитору слід перевірити документи, що супроводжують відкриття кореспондентських рахунків та їх обслуговування. Одним із основних документів є угода про відкриття кореспондентського рахунка, в якій в обов’язковому порядку мають бути відображені такі питання: предмет угоди, порядок ведення рахунка, обов’язки сторін, відповідальність сторін, розв’язання спорів, чинність угоди, особливі умови, реквізити сторін, тарифи.

Позитивним моментом є наявність укладених додаткових угод (або визначення цих питань в основній угоді) щодо обслуговування за акредитивною формою розрахунків, прискорення розшуку платежів, проведення міжбанківських операцій, про неторговельні операції тощо.

Найважливішим питанням перевірки кореспондентських рахунків є дотримання режиму їх використання. Для цього слід визначити перелік операцій зарахування та списання коштів на кореспондентські рахунки у такому розрізі:

• банків-резидентів в іноземній валюті;

• банків-нерезидентів в іноземній валюті;

• банків-нерезидентів у гривнях.

З метою визначення оптимальності та ефективності кореспондентської мережі слід проаналізувати кореспондентські рахунки, їх кількість, обсяги операцій тощо. Рішення щодо кількості кореспондентських рахунків, вибору країни, валюти рахунка та умов платежів повинні прийматися з урахуванням експортно-імпортних тенденцій клієнтів банку та забезпечення власних потреб банку у розрахунках за валютними операціями. Якщо за деякими з них числяться кошти та не здійснюються операції, то це можна розцінювати як відволікання коштів або навіть приховане кредитування.

Особливої уваги потребують кореспондентські рахунки, за якими не проводяться операції і на них немає залишків або вони незначні. Така ситуація означає додаткові витрати банку на розрахунково-касове обслуговування.

Для аналізу операцій за кореспондентськими рахунками та їх обсягів слід використовувати форми статистичної звітності або дані бухгалтерського обліку (виписки за балансовими рахунками 1500 і 1600) у розрізі банків.

Наступним етапом аудиторської перевірки доцільно виділити операції відкриття та обслуговування поточних і депозитних рахунків (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті за такими категоріями клієнтів:

1. Відкриття та обслуговування поточних і депозитних рахунків нерезидентів у національній валюті.

2. Відкриття та обслуговування поточних і депозитних рахунків фізичних осіб-резидентів в іноземній валюті.

3. Відкриття та обслуговування поточних і депозитних рахунків фізичних осіб-нерезидентів в іноземній валюті.

4. Відкриття та обслуговування рахунків в іноземній валюті постійним представництвам юридичних осіб-нерезидентів.

Для перевірки правомірності відкриття та обслуговування поточних і депозитних рахунків клієнтів банку необхідно перевірити комплект документів (юридичну справу клієнта), що були підставою для відкриття рахунка, та всі наступні документи, які свідчать про зміни у статусі клієнта та порядку розрахунків. Слід врахувати, що фізичні особи-нерезиденти можуть відкривати рахунки в національній та іноземній валюті на території України за умови надання нотаріально засвідченої копії легалізованого дозволу центрального банку іноземної держави, громадянином якої є фізична особа, якщо це передбачено угодами, укладеними між Національним банком України та центральними банками іноземних держав.

У разі відкриття рахунків фізичним особам-нерезидентам, які тимчасово прибули в Україну з метою навчання, стажування, лікування, оздоровлення, у відрядження або в приватних справах, договори між банком та цими особами укладаються виключно на термін їх перебування в Україні. Після закінчення терміну перебування в Україні фізичної особи-нерезидента банк закриває рахунок у порядку, передбаченому умовами договору.

Найбільший обсяг операцій за рахунками фізичних осіб становлять перекази, що здійснюються на території України та поза її межами. Порядок їх здійснення залежить від резидентності, суми, мети.

Переказування коштів в іноземній валюті за межі України з рахунків фізичних осіб здійснюється з урахуванням його мети (лікування, допомога родичам, навчання тощо) та на підставі документів, що підтверджують реквізити переказу.

Операції фізичних осіб за переказами іноземної валюти повин­ні реєструватись у журналах обліку переказів іноземної валюти у день їх здійснення. Усі сторінки журналів мають бути пронумеровані, прошнуровані та засвідчені підписами уповноважених осіб.

Наступним етапом перевірки операцій клієнтів є вивчення платіжних документів, особових рахунків, експортно-імпортних контрактів та виписок за ними, які надають інформацію про призначення платежів та відповідність їх установленому режиму використання.

Питання, яким слід приділити особливу увагу під час аудиту обслуговування поточних рахунків в іноземній валюті суб’єктів підприємницької діяльності, такі:

1. Відповідність пакета документів на відкриття та обслуговування рахунка установленому порядку. Своєчасність внесення змін до документів стосовно змін у статусі суб’єкта, повноваженнях керівників тощо.

2. Своєчасність повідомлення про взяття рахунка на облік податковим органом. Датою початку видаткових операцій за рахунком є дата реєстрації отримання банком зазначеного повідомлення.

3. Дотримання установлених вимог до документів, на підставі яких здійснюються розрахунки.

4. Правомірність розрахунків в іноземній валюті та дотримання установлених термінів розрахунків, використання валютних коштів, що надійшли на поточний (розподільний) рахунок і дотримання порядку їх обов’язкового продажу.

5. Правомірність використання готівкової валюти з поточних рахунків.

До операцій, що підлягають аудиторській перевірці, належать такі валютно-обмінні операції:

• купівля у фізичних осіб-резидентів і нерезидентів готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;

• продаж фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти за готівкову гривню;

• купівля-продаж дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівля-продаж дорожніх чеків за готівкові гривні;

• конвертація (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави;

• прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.

Здійснення зазначених вище операцій дозволяється лише у разі наявності банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ на здійснення неторговельних операцій з валютними цінностями.

Аудитору слід звернути увагу на:

• дату, з якої розпочато проведення операцій у пункті обміну валюти, тобто не раніше його реєстрації в територіальному управлінні НБУ та реєстрації реєстру розрахункових операцій у податковому органі згідно з наказом по банку;

• оформлення наказу, його зміст, наявність необхідних реквізитів;

• порядок оформлення документів у разі змін значення курсів купівлі та продажу іноземних валют у касі протягом робочого дня;

• нарахування комісійної винагороди, що сплачується під час здійснення операцій з купівлі-продажу дорожніх чеків, конвертації готівкової іноземної валюти, прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків установлюються згідно з тарифами банку;

• правомірність здійснення валютно-обмінних операцій касами банків, обмінними пунктами та обмінними пунктами агентів;

• повноту документів, які повинен мати на робочому місці касир.

Операції з конвертації готівкової іноземної валюти. Операції з конвертації готівкової іноземної валюти здійснюються банками та їх пунктами обміну валюти лише з тими валютами, що належать до 1-ї групи Класифікатора іноземних валют. Під час їх здійснення використовується крос-курс, визначений згідно з офіційним курсом гривні до відповідних іноземних валют, що встановлений НБУ на день проведення операції.

Здійснені операції повинні бути відображені касою банку та пунктом обміну валюти в реєстрі конвертації іноземної валюти. Комісійну винагороду в іноземній валюті сплачує клієнт у тій валюті, що конвертується.

Аудит валютної позиції банку. Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті, пов’язана з валютними ризиками (одним з елементів ринкового ризику), які виникають у зв’язку з використанням різних валют під час проведення банківських операцій.

Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов’язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті. У разі їх рівності позиція вважається закритою, за нерівності — відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов’язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов’язань.

Ураховуючи, що співвідношення вимог та зобов’язань банку в іноземній валюті впливає на валютну позицію банку, необхідно здійснити аналіз валютної позиції банку та операцій, які на неї впливають. При цьому важливо проаналізувати:

1) співвідношення розміру валютної позиції і капіталу банку;

2) структуру валютної позиції у розрізі валют;

3) структуру валютної позиції у розрізі операцій;

4) динаміку змін у структурі валютної позиції за звітний період.

Стан валютної позиції банку залежно від коливань курсу іноземної валюти може привести як до негативних курсових різниць, що, відповідно, є збитками банку, так і до позитивних курсових різниць, які формують додаткові доходи.

Слід проаналізувати, які заходи вживаються банком для управління валютною позицією. Одним із інструментів такого управління є установлення лімітів:

• на загальну відкриту валютну позицію;

• на коротку відкриту валютну позицію;

• на довгу відкриту валютну позицію;

• на позиції за окремими валютами;

• на одного дилера;

• на філії тощо.

Аудит бухгалтерського обліку операцій з іноземною валютою.

Для аудиту бухгалтерського обліку валютних операцій використовують:

• облікову політику банку, яка визначає правила обліку валют­них операцій;

• бухгалтерські баланси, виписки з аналітичних рахунків;

• первинні та меморіальні документи.

При відображенні в обліку валютних операцій використовується принцип мультивалютності, який забезпечується використанням технічних рахунків. Необхідно визначити, чи дотримується банк установленого обліковою політикою порядку ведення аналітичного обліку технічних рахунків та переоцінки валютних статей, у тому числі і позабалансових. Наприкінці кожного операційного дня суми в гривневому еквіваленті на технічних рахун­ках 3800 та 3801 повинні бути однаковими.

При цьому слід враховувати, що всі статті балансу, за якими відображаються операції в іноземній валюті та валютні цінності, поділяються на монетарні й немонетарні. Монетарні статті — це статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов’язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (чи визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів. Немонетарні статті — це статті інші, ніж монетарні статті балансу.

Від монетарності статті залежить порядок використання курсу іноземної валюти. Так, монетарні статті балансу переоцінюються за кожної зміни офіційного курсу НБУ, немонетарні відображаються у балансі на дату розрахунку. Виходячи з цього необхідно перевірити, як відображаються у бухгалтерському обліку розрахунки в іноземній валюті за відрядження, представницькі видатки, за придбання основних фондів та матеріальних цінностей.

Серед валютних операцій, безумовно, є такі, які відображаються на позабалансових рахунках, а саме: вимоги та зобов’я­зання банку, які можуть виникнути в майбутні періоди та за якими банк зазнає ризику (угоди з купівлі або продажу валюти, за якими дата укладання угоди та дата розрахунку не збігаються). Аудитору необхідно впевнитись, що всі угоди, за якими в банку виникають вимоги або зобов’язання, відображаються у балансі за датою операції. Операції, за якими дата операції не збігається з датою розрахунку, впливають на розмір позабалансової валютної позиції, тому для обліку таких операцій використовується техніч­ний рахунок 9920 «Позабалансова позиція банку за іноземною валютою та банківськими металами». Для визначення достовірності відображення у бухгалтерському обліку позабалансових розрахунків в іноземній валюті необхідно порівняти дату укладення угоди банку з датою розрахунків за нею. У разі неправильного відображення зазначених операцій у бухгалтерському обліку виникає загроза недостовірного обчислення розміру валютної позиції і, як наслідок, перекручення бухгалтерської звітності та неналежна оцінка валютного ризику.