2.3. Організаційно-функціональна структура міжнародних організацій

Кожна організація визначає свої цілі, сферу компетенції, функції, організаційну структуру, механізм прийняття рішень та їх виконання.

Започаткування організації розпочинається з визначення цілей діяльності. Якщо цілі визначено чітко, їх досягнення реально обґрунтовано, то така організація буде функціонувати ефективно, а якщо вони не відповідають реальній ситуації, нечітко сформульовані, їх багато, то це буде гальмувати діяльність організації та вона стане нежиттєздатною.

Цілі міжнародних організацій бувають головними і підпорядкованими. Головна ціль визначає для чого, власне, її засновники згуртувалися (наприклад, мета МБРР - «сприяння реконструкції й розвитку території держав-членів шляхом заохочення капіталовкладень для виробничих цілей»). Підпорядковані цілі конкретизують головну мету, більш чітко визначають сферу діяльності. (МАР головна ціль - «сприяння економічному розвитку», а підпорядкована - «підвищення рівня життя в країнах, що розвиваються») Цілі МО та її принципи записуються в Статуті, який є установчим документом і всі члени МО в своїх діях повинні дотримуватися основних положень статуту.

Слід зазначити, що цілі окреслюють рамки і компетенції організацій. Компетенція організації – це об’єкт, сфера предметної діяльності, коло проблем якою вона буде займатися. До цього поняття входить комплекс повноважень, якими організація наділяється для виконання своїх функцій.

Коло проблем організацій поділяю їх на організації загальної компетенції, які займаються великою кількістю сфер міжнародної діяльності (економічною, політично, культурною і т.д.) та спеціальної компетенції, які мають вужчий діапазон і конкретніші рамки діяльності (СОТ, здійснює діяльність в сфері торгівлі).

Функції міжнародної організації – зовнішній прояв її діяльності щодо виконання свої завдань. Вони поділяються на головну, регулюючу, координуючу, контролюючу та оперативну.

Головна функція – полягає у відповідності інтересів учасників організації її цілям.

Регулювальна функція — встановлення для держав, міжнародних організацій або їхнього персоналу певних стандартів, норм, правил поведінки, методів і форм досягнення цілей.

Координуюча функція – полягає в узгодженні інтересів і дій учасників організації. Це особливо важливо для організацій універсального характеру, з широкими сферами діяльності, значною кількість членів і різноманітністю цілей.

Оперативна функція — виконання конкретної роботи організації відповідно до цілей і компетенції (це реалізація персоналом організації за допомогою засобів, якими вона володіє, прийнятих рішень виконавчого характеру). Різновидом оперативної функції є контрольна — спостереження і виявлення фактичного стану справ у сферах діяльності організації, зіставлення з еталонами, які відображені в установчих документах або актах органів самої організації (моніторинг). Стосовно країн—членів організації контрольна функція може здійснюватися двома способами: 1) збір та опрацювання інформації («м'який» міжнародний контроль); 2) інспекція на місці.

Організаційна структура утворюється для виконання тих або інших функцій. Кожний структурний підрозділ має чітко окреслену компетенцію свої діяльності. Організаційна структура відрізняється своєю ієрархічністю й субординацією, тобто визначаються вищі, виконавчі і допоміжні органи, а також контролюючі та адміністративні. Такий поділ здійснюється по функціональному принципу.

Вищі органи відають найважливішими сферами діяльності організації, приймають рішення з найважливіших питань, причому ці рішення остаточні. Вони визначають загальну політику організації, її принципи; бюджетні і фінансові питання; мають право внесення змін в статут; приймають рішення щодо вступу та виключення членів. Але вони не виконують оперативних функцій. До них входять представники всіх держав, тоді цей орган називається пленарним.

Виконавчі органи впроваджують у життя рішення і постанови, що приймаються вищими та деякими іншими органами. Вони здійснюють оперативні функції і (за окремими випадками) не займаються законотворчою діяльністю. Іноді в склад цих органів можуть входити представники не всіх держав і тоді це органи з обмеженим складом. Роль цих органів суттєва, оскільки пленарні (вищі) органи приймають рішення, що були вироблені і рекомендовані виконавчими органами.

Адміністративні органи також мають справу з виконанням поточних функцій. Але їх ранг поступається рангу виконавчих. вони займаються повсякденною організаційною роботою, яка спрямована на внутрішні справи організації. Найчастіше ці функції виконує секретаріат. До його сфери входить підготуванні документації до нараді конференцій, організація та проведення переговорів, технічна допомога, матеріально-технічне забезпечення організації.

Специфічним контролюючим органом є міжнародні суди, які не тільки розв’язують суперечки між членами організацій, а й слідкують за дотриманням норм и принципів поведінки, що записані в статуті.(Міжнародний суд ООН, Європейський суд). На відміну від інших органів, де рішення мають переважно рекомендаційний характер, постанови міжнародних судів обов’язкові до виконання.

Решта органів міжнародних організацій мають назву допоміжні. Кожний такий орган виконує одну чітко визначену функцію. Така назва досить умовна, оскільки часто функція,яку виконує допоміжний орган, має важливе значення. Але ці органи не займаються правотворчою діяльністю і підпорядковані вищому, а той виконавчому органам.( СОТ має Раду з торгівлі послугами, товарами).

Крім функціонального критерію, існує класифікація виходячи з характеру членства:

- міжурядові (складаються з осіб призначених урядами держав-членів);

- міжпарламентські органи (складаються з депутатів, які обираються населенням країн-членів у процесі виборів або призначаються національними парламентами);

- органи з осіб в особовій якості (складаються з фахівців високої кваліфікації, вчених, юристів, економістів і характерні здебільшого для неурядових організацій);

- органи з комітетів і груп (складаються з національних комітетів країн, груп, корпорацій, компаній, підприємницьких структур).