3. Основні напрямки державної і міждержавної політики в галузі охорони та водокористування ресурсами чорного моря

Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів, але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною, тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів, вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронної функції держави.

Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти: “Про охорону навколишнього природного середовища", "Про тваринний світ", "Про природнозаповідний фонд", "Про охорону атмосферного повітря", “Лісовий кодекс України”, “ Водний кодекс України”, ” Земельний кодекс України”, “Кодекс України про надра”.

Також першочергово плануется підготувати проекти законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими умовами природокористування; підготувати проекти нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме: Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями екологічного законодавства, Положення про екологічний контроль, Положення про екологічний аудит, Положення про екологічне ліцензування.

Для поліпшення економічних та екологічних умов водокористування в Україні доцільно:

• прискорити створення правової бази водокористування, в першу чергу, Програми розвитку водного господарства, законів "Про питну воду і безпечне водопостачання" та "Про безпеку гідроспоруд", регіональних і галузевих програм використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів;

• змінити нормативи та збільшити розміри збору за спеціальне водокористування та платежів за скид забруднюючих речовин у водні об'єкти;

• забезпечити фінансування будівництва групових, розвідних і локальних сільських водопроводів, водозабірних свердловин, каналізаційних систем і споруд у сільській місцевості (згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1992 р. №134 "Про водопостачання сільських населених пунктів України");

• припиняти дію права на спеціальне водокористування у випадку систематичної несплати зборів водокористувачами в необхідні строки (згідно з Водним кодексом України, ст. 55, пункт 8);

посилити контроль за обсягами водокористування, вчасною сплатою зборів за спеціальне водокористування та штрафів за забруднення водних об'єктів, а також розробити заходи, що дали б змогу ліквідувати заборгованість водокористувачів за спеціальне водокористування.

За підтримки Президента України з 1998 року проводиться щорічна акція "До чистих джерел", мета якої є збереження та відтворення джерел, колодязів, ручаїв, витоків річок та інших природних вод. В ході проведення акції для її учасників було розроблено різні методичні рекомендації з благоустрою прибережних захисних смуг та їх облісіння, екологічного вивчення малих річок, паспорти обладнання джерел та ін. Видано три брошури: "Екологічне вивчення малих річок", "Живи джерело" та "Посади дерево", в яких пропонуються корисні поради з благоустрою різноманітних типів джерел, організаційні основи підготовки та проведення еколого-краєзнавчих експедицій по річках, правильної висадки дерев у прибережних захисних смугах і догляд за ними та ін.

Проведено:

• роботи з благоустрою та паспортизації більше 50 джерел;

• числені експедиції та десанти (більше 90) , в яких крім вивчення водних об'єктів виявлялися факти порушень водного законодавства;

• конкурси та виставки плакатів, малюнків, фотографій, присвячених збереженню водних об'єктів;

• зйомка відеофильму "Кошмары Кальмиуса" та багато іншого.

У першу чергу потрібне здійснення заходів, які не потребують значних капітальних витрат, але можуть дати позитивний результат:

• підвищення культури виробництва;

• розробка та виконання технологічних норм водоспоживання та водовідведення на підприємствах;

• підтримання в належному технічному стані діючих водоохоронних споруд;

• розробка та прийняття дієвих заходів щодо недопущення аварійних ситуацій;

• виконання вимог водного законодавства щодо режиму використання прибережних захисних смуг та ін.

На другому етапі необхідно вирішити завдання:

• значного зниження антропогенного навантаження на водні об'єкти;

• досягнення екологічно безпечного використання водних об'єктів;

• організації найбільш раціональної й ефективної структури управління та економічного механізму охорони і використання водних ресурсів.

Український науковий центр екології моря (УкрНЦЕМ), створений у січні 1992 року на базі Одеського відділення Державного океанографічного інституту Держкомгідромету колишнього СРСР, і є базовою науковою установою Мінприроди України у галузі морського екологічного моніторингу, головним науковим закладом міністерства у галузі морських екологічних досліджень, зокрема, повномасштабних комплексних екологічних досліджень Чорного та Азовського морів.

УкрНЦЕМ у 1993 році залучено до виконання міжнародної програми Black Sea Environmental Programme (BSEP). Йому надано статусу Активного (міжнародного) центру моніторингу та оцінки забруднення Чорного моря. Цей статус УкрНЦЕМ був підтверджений також у рамках “Стратегічного плану дій для відтворення та захисту Чорного моря від забруднення” і міжнародної програми BSIMAP (Black Sea Environmental Integrated Monitoring and Assessment Programme”.

У Центрі функціонують п’ять наукових підрозділів: відділ наукових основ морського природокористування та екологічної експертизи; відділ наукових досліджень морського середовища та прибережної смуги; відділ наукового та системного інформаційного забезпечення; відділ геофізичного граничного шару; відділ аналітичного контролю та забезпечення робіт Міжнародного активного центру з моніторингу та оцінки забруднення Чорного моря, який включає лабораторії хімії, радіоекології та гідробіології.

УкрНЦЕМ має власну базу експедиційного флоту, яка включає науково;дослідні судна, мореплавську службу, причальний комплекс. Моніторингові спостереження у Чорному і Азовському морях проводяться на базі унікального науково;дослідного судна (НДС) “Владимир Паршин”. Центр має також науково;дослідне судно “Эрнст Кренкель”, яке вже здійснило понад 60 експедиційних рейсів, в тому числі дві морські експедиції в Антарктиду на станцію “Академік Вернадський” з широким комплексом наукових досліджень за “Державною Програмою досліджень України в Антарктиці”. На станції “Академік Вернадський” УкрНЦЭМ було організовано та виконано комплексні екологічні дослідження, які включали унікальні океанографічні й екологічні роботи. Постійно упродовж наступних років фахівці УкрНЦЕМ зимували на станції “Академік Вернадський”, виконуючи в рамках спільної з Українським Антарктичним центром Програми спостереження й збір матеріалів екологічних і океанографічних досліджень.

“Самое синее в мире Черное море мое…” – слова відомої пісні, що звучала у середині 20-го століття.

Чи зберігають вони свою сутність і який стан екосистеми Чорного моря у наші дні? Ці питання глибоко хвилюють не тільки вчених, екологів, міжнародні і громадські організації, але і всіх людей, що користуються цим природним дарунком і розуміють велику роль морів і океанів у житті людства, у глобальних проблемах зміни клімату нашої планети.

Дослідження, початі в останні десятиліття минулого століття і продовжені пізніше, показують, що в Чорному морі під сильним впливом різних видів практичної діяльності людини змінився не тільки колір, але й інші властивості морського середовища. Це море піддається найбільшому антропогенному пресу в Європі, чому сприяють наступні обставини:

велика площа водозбору – більш 2,3 млн. тис. км2, що приблизно в п’ять разів перевищує площу дзеркала моря;

специфіка гідрологічного режиму (обмежений водообмін із сусідніми морськими басейнами – не більш 0,1% від об’єму моря в рік; значне розшарування вод по щільності; уповільнений вертикальний обмін водних мас – сотні років);

наявність у північно-західній частині моря великої мілководної шельфової зони 964 тис. км2 (із загальної площею шельфу в 100 тис. км2);

відсутність на глибинах 100–200 м життєво важливого кисню; сірководнева зона займає 87% об’єму вод.

Чорноморський регіон стає усе більш важливим елементом економічної і геополітичної структури світового співтовариства. У 21-му столітті його роль буде зростати, зокрема, у контексті розвитку міжнародних транспортних коридорів, освоєння вуглеводніх ресурсів морського дна, більш ефективного використання рекреаційних ресурсів морського узбережжя. Очевидно, що Чорне море перебуває на порозі нового етапу інтенсифікації антропогенного навантаження на його екосистему.

Однак, вже на теперішній час воно знаходиться в передкризовому стані, а стан прибережних акваторій і більшої частини північнозахідного шельфу (ПЗШ) діагностується як критичний. Екологічні втрати супроводжуються економічними – унаслідок різкого зниження його природноресурсного потенціалу.

Як одна з екологічно “гарячих точок” на карті , Чорне море звернуло на себе увагу структур НАТО ще в 1993 році. Глобальний Екологічний Фонд профінансував Чорноморську Екологічну Програму Black Sea Environmental Programme (BSEP), що повинна була допомогти причорноморським країнам вирішити завдання, поставлені міжнародною Конвенцією по охороні Чорного моря від забруднення.

Рис. 3.1. Комплексна наукова оцінка екологічних проблем Чорного моря

У червні 1996 року був складений документ – Трансграничний Діагностичний аналіз (ТДА), що представляє комплексну наукову оцінку екологічних проблем Чорного моря, їхніх причин і тих кроків, які варто почати для виправлення положення. ТДА дозволив скласти Стратегічний План Дій (СПД) для відновлення й охорони Чорного моря. Цей План, підписаний 31 жовтня 1996 року шістьма чорноморськими країнами, став документом, у якому Уряди причорноморських країн разом із широкою міжнародною громадськістю прийняли Програму дій на відновлення й охорону Чорного моря.

Чотири головні екологічні проблеми Чорного моря, як вони визначені в СПД, відповідають чотирьом основним видам антропогенного забруднення навколишнього природного середовища:

біогенними речовинами, патогенними мікроорганізмами, токсичними речовинами і чужорідними організмами (“вселенцями”). Пріоритетність цих проблем обумовлена, насамперед, просторовими масштабами їхнього прояву, заподіяними ними негативними наслідками і витратами, а також масштабами необхідних заходів для їхнього усунення.

Протягом кількох десятків років УкрНЦЕМ здійснює моніторингові спостереження у Чорному і Азовському морях в рамках Національної програми і Програми BSEP. Морські експедиційні дослідження УкрНЦЕМ у період 1992-2005 рр. орієнтовані на вивчення головних екологічних проблем, а саме: евтрофікації вод і забруднення морського середовища токсичними забруднюючими речовинами (ЗР).

Евтрофікація. Відомо, що основним фактором евтрофікації водоймищ (наочно – “цвітіння води”) є надлишкове надходження в них біогенних речовин (сполук азоту, фосфору і кремнію) і органіки, головним джерелом яких є річковий стік.

Вплив річкового стоку на екологічні умови ПЗШ найбільш сильно виявляється в його західній частині. Високий рівень забруднення вод біогенними речовинами за даними моніторингових досліджень УкрНЦЕМ (1991 – 2005 рр.) зберігається в ряді прибережних акваторій ПЗШ, розташованих поблизу усть рік Дунаю, Дністра, Дніпро9Бузького лиману, Одеської затоки, промислових і курортних міст Криму, Керченської протоки.

Евтрофікація вод викликає ланцюг негативних екологічних наслідків, найбільш небезпечним з яких є виникнення дефіциту кисню (гіпоксії) у придонному шарі вод, що нерідко переростає в сірководневе зараження вод і замори. Із середини 70-х років гіпоксія в літньо-осінній період стала щорічним явищем у придонних водах ПЗШ. Несприятливий кисневий режим, як свідчать багаторічні спостереження, відзначається у всій 30–40-мильній прибережній зоні Дунай-Дніпровського межиріччя (рис. 3.2.).

Слід зазначити, що, незважаючи на деяке зниження рівня евтрофікації шельфових вод в останні роки, гіпоксія залишається постійно присутнім на ПЗШ негативним фактором, що впливає на стан донних біоценозів і на екосистему в цілому. Причому цей фактор демонструє нові аномалії. Так, у січні 2005 року під час експедиційного рейсу НДС “В. Паршин”, на значній акваторії в приустєвій зоні Дунаю було зафіксовано дуже низький вміст кисню, близький до гіпоксійного.

Унаслідок евтрофікації відбувається зниження прозорості води і нестача сонячного світла для нормального фотосинтезу макрофітів. Цей процес особливо наочно проявився на прикладі Філофорного полю Зернова (ФПЗ) – скупчення червоної агароносної водорості роду філофора (Phyllophora), розташованого в центральній області північно-західного шельфу. Це унікальне природне явище – єдине місце у Світовому океані.

Рис. 3.2. Експедиційного рейсу НДС “В. Паршин”

Поле Зернова – це не тільки скупчення червоної агароносної водорості філофори (Phyllophora), це місце народження і розвитку багатьох видів гідробіонтів. У результаті процесу фотосинтезу фітопланктону та інших водних рослин ФПЗ постачається значна кількість кисню. Екологічний стан ФПЗ обумовлює і відображає, в значній мірі, екологічний стан всієї північно–західної частини Чорного моря. За останні два десятиріччя площа ФПЗ і біомаса філофори зменшилися більш ніж у 10 разів.

Процес деградації поля триває. Це підриває запаси філофори, погіршує умови її відтворення та негативно впливає на усі види гідробіонтів, що мешкають у цьому районі (серед них багато т.з. “червонокнижних” видів гідробіонтів, осетрових риб та інших видів промислових організмів).

Для сучасного стану ФПЗ (експериментальні дані рейсу НДС “В. Паршин”, січень 2005 р.) характерна однорідна структура макрофітів з обмеженою кількістю вікових класів. Можна припустити, що зараз відбувається омолодження популяції Phyllophora brodiaei (філофори Броді) після попереднього замору. Особливо слід зазначити розвиток водоростей Phyllophora brodiaei, Polysiphonia sanguinea і Polysiphonia elongata. Ці водорості були виявлені на глибинах від 20 до 28 м, де вони були приурочені до мідієвих черепашкових ґрунтів з домішкою детриту і незначним ступенем замулення. У південно-східному районі ФПЗ стан прикріпленої філофори Броді був гірший, ніж в інших районах (темного кольору, дрібна, деякі її таломи позеленілі), що свідчить про погані екологічні умови.

На більшій частині ФПЗ на поверхні ґрунту виявлено невелике скупчення дрібних мідій, розміром від 1 до 2 см. Хоча на багатьох досліджених станціях виявлені живі мідії, але скрізь у наявності порушення структури популяції. Перевага молоді свічить про попередні заморні явища.

Рис.3.3. Північно-західне частина Чорного моря

В останні роки УкрНЦЕМ виконав дослідження, які довели необхідність надання ФПЗ статусу заповідної зони. Це – єдиний реальний крок для збереження цього унікального явища природи, яке, безумовно, є національним надбанням України. Правовою основою для цього є Закон України “Про природно-заповідний фонд України” (1992).

“Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки” (2000 р.) передбачено надання ФПЗ статусу “національний природний парк”.

Проблеми збереження і відтворення біологічної розмаїтості ресурсів морів, у тому числі і ФПЗ) знайшли своє відображення й у Законі України “Про державну програму охорони і відтворення Азовського і Чорного морів” (2001 р.). Зараз УкрНЦЕМ готує необхідні матеріали для надання ФПЗ статусу заповідної зони, а також “Програму збереження, відтворення та подальшого раціонального використання біологічних ресурсів району Філофорного поля Зернова”.

Забруднення токсичними речовинами. Поряд з евтрофікацією актуальною є проблема хімічного і, у першу чергу, нафтового забруднення Чорного моря. Цей процес пов’язаний з надходженням у морське середовище великої групи токсичних, небезпечних хімічних речовин. Реальний збиток Чорному морю від хімічних забруднюючих речовин поступається збитку від антропогенної евтрофікації і від мікробіологічного забруднення, однак він аж ніяк не безпечний. На Чорному морі потужності по перевантаженню нафти “приймаючих” портів оцінюються в даний час до 50 млн. т/рік, з яких 40 млн. т припадає на порти України. Потужності ж “випускаючих” портів оцінюються величиною 150 млн.т. Світова практика показує, що в морське середовище надходить близько 0,23% перевезеної нафти, отже, у перспективі можна чекати надходження в Чорне море до 350 тис. т нафтопродуктів. Для порівняння зазначимо, що в даний час у Чорне море щорічно надходить близько 110 тис. т нафтопродуктів.

Особливе положення в ПЗШ займає Одеський регіон, значну частину якого займає міська агломерація – найбільша на Чорному морі (три великих порти України – Одеса, Іллічівськ, Южний). Тут сходяться транспортні шляхи, ведеться будівництво потужного нафтотерміналу, розрахованого на перевнтаження 40 млн.т нафтопродуктів у рік. Одеська затока характеризується постійно високим рівнем забруднення. У 1991 році її води оцінювалися, як “надзвичайно брудні”, у 1992–1995 р. – як “дуже брудні”, у наступні роки – як “брудні”. Крім Одеської затоки, до найбільш забруднених районів чорноморських територіальних вод України відносяться севастопольські бухти, придунайське узмор’я.

Спектр виявлених у морському середовищі токсичних ЗР дуже широкий і включає велику частину речовин, контроль за вмістом яких у Чорному морі передбачений Бухарестською Конвенцією (нафтопродукти, хлоровані вуглеводні, важкі метали, радіонукліди).

Крім перелічених основних ЗР у екосистемі ПЗШ виявлений широкий спектр індивідуальних високотоксічних нафтових і хлорованих вуглеводнів, таких як: 3,4 – бензапірен, фенантрен, пірен, хризен, коронен, флуорантен, аценафтен, індивідуальних ПХБ і інші стійкі органічні ЗР. Загальний (сумарний) рівень забрудненості основних районів Чорного моря токсичними речовинами збільшується в напрямку: Каркінітська затока; Філофорне поле Зернова; Керченська протока; узбережжя Криму; придністровський; придунайський; Одеська затока і Дніпро-Бузький лиман.

Високий вміст ароматичних вуглеводнів у морському середовищі, практично, на всіх станціях у імпактних районах ПЗШ, вказує на хронічний характер нафтового забруднення. Разом з тим, на Чорному морі нафтове забруднення поки ще не досягло масштабів екологічних катастроф, але імовірність значних аварій постійно збільшується.

У морському середовищі Чорного моря постійно присутні токсичні метали: ртуть, свинець, кадмій, миш’як, мідь, цинк, хром та інші. В Одеській затоці і в придунайському районі виявлені максимальні концентрації для всього спектру токсичних металів. Значні концентрації кадмію і ртуті виявлені також у районі Кримського узбережжя, Керченської протоки.

У чорноморській екосистемі присутні радіонукліди штучного походження, такі як стронцій-90 і цезій-137, концентрації яких в період Чорнобильської аварії достягали небезпечного рівня забруднення.

Рис.3.4. Рівень забруднення чорноморської екосистеми радіонуклідами.

Однак у подальшій період рівень забруднення, як показали результати моніторингових досліджень УкрНЦЕМ, знизився.

Встановлено, що починаючи з 1996 року, рівень радіаційної забрудненості морського середовища Чорного моря виявляє тенденцію до зниження. Значення концентрації цезію-137 наприкінці минулого століття у водах ПЗШ майже повернулися до значень доаварійного періоду (~15.Бк/м3).

На відміну від забруднення токсичними речовинами, евтрофікація найбільш сильно впливає на екосистему Чорного моря і має більш глобальний характер. Вона нанесла непоправну екологічну й економічну втрату морському середовищу. Згідно закону американського вченого Б. Коммонера, при взаєминах із природой “ніщо не дається дарма”. І на майбутнє слід добре це пам’ятати.