17. Особливості середньовічної філософії.

Філосо́фія Середньові́ччя — європейська філософія у 5—15 столітті.

Середньовічна філософія мала інші завдання і цілі, ніж антична, вона невіддільна в епоху патристики від історії християнської догматики, а схоластичний період являє собою спробу примирення католицької догми з філософією. Схоластика починається з Йоана Скотта Еріугени (9 століття) і найбільш повно представлена Фомою Аквінським (13 століття). З Йоана Ерігени переривається зв'язок західної думки зі Сходом, з Фомою Аквінським знову з'являється знайомство з усіма творами Аристотеля.

Головний філософський інтерес середніх віків — арабська філософія (Аверроес, Маймонід, аль-Кінді, аль-Фарабі, Ібн Сіна) залишається в колі понять грецької перипатетики. Основними питаннями, які хвилювали середньовічних філософів, були питання доказу існування Бога, розмежування теології та філософії. Важливий диспут про універсалії — співвідношення загального і одиничного, суперечка реалістів, які стверджували існування загальних понять поза людським розумом і до одиничних речей, з номіналістами, що визнавали реальне існування лише одиничних речей. Концептуалісти (Абеляр, Іоанн Солсберійський) в спорі про універсалії вважали, що загальні поняття не існують незалежно від окремих речей, визнавали існування в розумі загальних понять, як особливої форми пізнання дійсності.

Головний недолік середньовічної філософії — відсутність природознавства[1] і виняткове панування абстрактних, переважно теологічних інтересів.

17. Проблема універсалій в середньовічній філософії: номіналізм та реалізм.

Поряд з доказом буття Бога, іншою найважливішою проблемою є проблема універсалій (загальних понять); обумовлена осмисленням християнського віровчення догмату про трійцю. Найважливішою рисою середньовічної філософії є боротьба номіналізму та реалізму. Номіналізм фундаментальний напрямок гносеологічної думки, що заперечує онтологічний зміст загальних понять (з’являється в античності (Антисфен, стоїки)). Прибічники номіналізму (Росцелін, Абеляр, Уільям Оккам та ін.) вважають, що існують одиничні, конкретні речі, а поняття “загальне” існує тільки у людській свідомості.

Росцелін Іоанн (1050-1123) представник крайнього номіналізму, оголосив універсалії лише “звуками голосу”, тим самим заперечуючи об’єктивність загального не тільки у бутті, але й у розумі пізнаючого суб’єкта. Стосовно догмату трійці, він прийшов до висновку, що нема єдиної божественної субстанції, що об’єднує існування одночасно трьох божественних облич, а є тільки три різні боги. “Тритеїзм” Росцеліна, що підривав підвалини християнської теології, засуджений церквою.

Учень Росцеліна Абеляр П’єр (1079-1142) заклав підвалини помірного номіналізму (загальне існує в розумі), який внаслідок стали іменувати – концептуалізм (отримав своє завершення у філософії Нового часу).

Прибічники реалізму вважають, що справжньою реальністю володіють універсалії (загальне), а не одиничні речі чуттєвого світу. В реалізмі виділяють два види: крайній реалізм (Ансельм Кентерберійський), що вважає універсалії існуючими незалежно від речей, і помірний, що вважає, що універсалії реальні та існують в одиничних речах. Реалізм, у крайньому своєму виразі, через пантеїстичні тенденції увійшов у конфлікт з церквою, тому у середні віки панував помірний реалізм. Проблема універсалій історично сходить до вчення Платона про ідеї, які, перебуваючи поза конкретних речей, складають особливий ідеальний світ; а також до вчення Аристотеля, згідно якому загальне існує у нерозривному зв’язку з одиничним, являючись його формою.

Ф.Аквинський, спираючись на Аристотеля, стоїть на позиціях помірного реалізму. Він виділяє три способи існування універсалій:

1) до речей (ante rem) у розумі Бога;

2) у речах (in rem) як їх сутнісні смисли;

3) після речей (post rem) як поняття про них у розумі пізнаючого суб’єкта.