Стилі мовлення. Характеристика ділового стилю і вимоги до мови документів

Визначення стилю. Загальна характеристика жанрів і мовних засобів розмовного, публіцистичного, конфесійного, художнього, наукового та ділового стилів залежно від складності, мети мовця й характеру впливу на аудиторію. Визначення ділового стилю та вимоги до його мови: об’єктивність, логічна послідовність, переконливість, доказовість, уніфікація і стандартизація, ясність викладу і точність опису. Практичне значення знань про походження і специфіку стилів у сучасному суспільстві.

Як зазначено вище, мова - це ідеальна система, якою володіють усі представники певного мовного колективу і завдяки якій відбувається спіл­кування. Але на практиці можливі ситуації, коли люди, користуючись од­нією мовою, не розуміють одне одного і не вступають у спільний контакт. Справа в тому, що різні мовні засоби функціонують залежно від того, в якому середовищі і з якою метою відбувається спілкування, а неадекват­ність їх використання призводить до непорозуміння або комічного чи дра­матичного ефекту. Отже, природа стилів соціальна - правильне їх викори­стання стає невід’ємною ознакою сучасної людини, яка більшу частину свого життя проводить у діловому і професійному контекстах.

Стилі - це функціональні різновиди загальнонаціональної мови, які різняться типовими мовними засобами залежно від сфери людсь­кого спілкування.

У мовній практиці виділяють, як правило, п’ять стилів: розмовний (або розмовно-побутовий), публіцистичний, науковий, діловий (або офіцій­но-діловий) і художній (або художньої літератури). Щоправда, сьогодні все більшу вагу набуває і конфесійний стиль, який був усунутий разом із секуризацією релігійного життя з кінця 20-х до майже 80-х років минулого століття. Для останнього характерними рисами є вживання старос­лов’янізмів, застарілих слів, реалій потойбічного світу, використання ме­тафор, символів, порівнянь, алегорій, а також непрямого порядку слів у ре­ченні, повторів слів і синтаксичних конструкцій.

Зразок конфесійного стилю

1. Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог.

2. З Богом було воно споконвіку.

3. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього.

4. У ньому було життя, і життя було - світло людей.

5. І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява.

6. Був чоловік, посланий Богом, ім’я йому -Іоан.

7. Прийшов він свідком - свідчити світло, щоб усі з-за нього увірува­ли.

8. Не був він світло - був лише, щоб свідчити світло.

Євангеліє від Іоанна, 1, 1-8

Усі стилі, крім розмовного, функціонують здебільшого у сфері книж­ного (або писемного) мовлення. Проте сучасний стан розвитку культури дозволяє говорити про взаємопроникнення кожного із стилів у межах як усної, так і писемної форм мовлення. Так, у діловому, науковому і публі­цистичному стилях значну вагу набуває сьогодні усне мовлення: доповідь, мітингова промова, переговори, телефонна розмова, теледебати, телевізійні інформативні передачі тощо.

У такому разі результат впливу на аудиторію або особу залежить від того, чи правильно мовець визначив стиль спілкування у конкретній ситу­ації, яку мету у зв’язку з цим поставив і чи вміло використовував типові мовні засоби для досягнення цієї мети.

Розмовний стиль реалізує здебільшого комунікативну функцію мови і поділяється на підстилі: розмовно-побутовий, світський, ораторський і підстиль усної народної творчості. Перший є власне розмовним, решта об’єднує ознаки розмовного стилю з елементами ділового і наукового (світський підстиль), ділового, наукового і публіцистичного (ораторський підстиль) розмовно-побутового і художнього стилів (підстиль усної на­родної творчості).

Оскільки комунікація в розмовному стилі здійснюється шляхом без­посереднього діалогу, головною метою мовця є встановлення психоло­гічного контакту із співрозмовником (співрозмовниками), без якого адек­ватне спілкування залишається на рівні побажання. Виходячи з цього, мовні засоби, які б сприяли досягненню мети, мають бути максимально простими і зрозумілими.

Так, у найдавнішому і найпоширенішому розмовно-побутовому підс­тилі, що пояснюється виконанням ним найголовнішої функції мови - ко­мунікативної, цій меті підпорядковані і вимова, і синтаксис, і лексичні за­соби.

Вимова дозволяє вживати фонетичні різновиди, які не завжди співпа­дають з літературними нормами, але не виходять за межі національної мо­ви. Інтонаційні барви (паузи, темп, ритм, наголос) охоплюють широкий ді­апазон і разом із позамовними засобами (жестами, мімікою) увиразнюють спілкування.

Синтаксис характеризується неповними реченнями, простими син­таксичними конструкціями з вільним порядком слів, активними зворотами, великою кількістю вставних слів і конструкцій. Психологічну напруже­ність діалогу підтримують питальні й окличні речення.

Лексика побутового спілкування, як правило, розмовно-побутова, за­гальновживана, без використання спеціальної термінології. Для неї харак­терне вживання професіоналізмів, емоційно забарвлених слів, діалектизмів і жаргонізмів.

Якщо побутова розмова переходить у межі світської або ділової бесі­ди (світський підстиль), то мовець вимушений стримувати свої почуття, а отже, обмежувати вживання емоційно забарвлених слів, уникати жестику­ляції. Проте доцільним стає використання урочистих слів, фразеологізмів, загальновживаної наукової і громадсько-політичної термінології, усклад­нених синтаксичних конструкцій, вишуканих і ввічливих звертань.

Ораторський підстиль найповніше функціонує у сфері політичного життя і використовується на мітингах, зборах, засіданнях, у дебатах, дис­кусіях, доповідях, лекціях тощо, збігаючись за своїми мовними ознаками з публіцистичним стилем. Він стає у нагоді тоді, коли треба вплинути на слухача, спонукати його мислити або діяти так, як того хоче оратор. Ось чому тут слід уникати шаблонних виразів, складних синтаксичних кон­струкцій, незрозумілої термінології і підсилювати можливості впливу вжи­ванням фразеологізмів і крилатих висловів, активною жестикуляцією та мімікою, риторичними запитаннями й імперативами.

Підстиль усної народної творчості відображає художнє й фразеоло­гічне багатство національної мови, тому тут повною мірою вживаються епітети, порівняння, метонімія, гіперболи, зменшувально-пестливі суфікси, різноманітні синтаксичні конструкції з використанням синтаксичного па­ралелізму, однорідних членів речення, повторів, апостр'офів (звертань до відсутніх осіб, тварин, рослин, явищ природи) тощо.

Зразок розмовного (розмовно-побутового) стилю

• Здорові! - промовив пан, наближаючись до них. Федір і Марина ні­чого не одказали на те вітання; у Федора тільки мишка забігала на спід­ній губі та од ляку перекосилися очі.

• Куди се вас бог несе? - питає Олексій Іванович.

• Пшениці жати, паночку! - обізвався Федір, низько вклонившись, і зразу засипав: - Винуваті, паночку, опізнилися... Жінка занедужала. Не знаємо, що з нею й сталося. Любісінька-милісінька була вчора, а вночі... твоя, господи, воля!.. Винуваті, паночку, запізнилися. Простіть на сей раз - і пожалуйте, і помилуйте... Не самохітно то, случай такий випав, не доводь його, господи, нікому! - одно плескав Федір, збираючись кинутись перед паном навколішки.

• Та годі тобі! - каже Олексій Іванович. - Не об тім тепер річ. Я сам до тебе з просьбою. Будь ласка, не одкажи... Бог послав мені сина, йди йо­го охрести.

• Паночку! - скрикнув Федір, повалившись Олексію Івановичу в ноги. - От бог свідок — жінка занедужала!..

А Марина, мов голодна чайка, на все поле заскиглила.

У Олексія Івановича блиснули очі.

• То що, що жінка недужа? - спитав він грізно. - То через те тобі не можна дитини охрестити? То ти хреста цураєшся?

Думки не думки, а якісь розбуджені уривки думок носяться у Федоро- вій голові... “Дитини охрестити... Хреста цураєшся... Якої дитини? Яко­го хреста? Ох, похрестить оце він нас - довіку будемо знати!"

• То ти не хоч, питаю? - ще грізніше скрикнув Олексій Іванович.

• Де вже його, пане, не хотіти? Ваша воля - ваша й сила! - покірно одказав Федір, підводячись з землі.

• Я тебе не силую, чоловіче! Я прошу тебе! - каже ласкаво Олексій Іванович.

А в Федора від тієї ласкавої мови серце замирає.

• Паночку, - зітхнувши важко, вимовив він, - хай уже я один в одвіті буду... Он дочка в мене... Пустіть її, лебедику!

• Дочка? І гаразд, що дочка! Хіба дочці не можна з батьком кумува­ти? - питає пан.

• Вона молода, паночку, дурна!.. Як батько накаже, то як його не по­слухати? Простіть на сей раз...

Панас Мирний.

Публіцистичний стиль реалізує перш за все інформативну й волюн- тативну функції мови. Сфера його використання - насамперед засоби ма­сової інформації. Цей стиль існує для спілкування з публікою, а отже, ме­тою, яку ставить перед собою автор публіцистичної статті чи промови, є не стільки інформування громадськості з приводу тієї чи іншої проблеми, а передусім формування громадської думки, спонукання до активної дії й прийняття рішень. Мета зумовлює відповідний підбір мовних засобів, фактів, інформації, які б примусили читача, слухача або глядача діяти так, а не інакше.

Оскільки співрозмовник у межах публіцистичного стилю визначений абстрактно, вимова на відміну від розмовного стилю має бути максималь­но нормативною. Інтонаційні засоби надають тексту урочистого, гуморис­тичного, сатиричного, іронічного або нейтрального звучання.

Синтаксис характеризується постановкою риторичних питань, гасел, закликів або імперативів з окличною інтонацією (Ти записався добровольцем? Перемога або смерть!), а також наявністю різних типів складних речень, вставних і вставлених конструкцій, звертань, однорідних членів, інверсій, цитувань, на авторитет яких можна спиратися.

Для лексики характерна емоційність, фразеологічна й метафорична насиченість, наявність великої кількості абстрактних слів, загальновживаної наукової і громадсько-політичної термінології, мовних кліше типу бесіда пройшла в теплій і дружній обстановці, які легко “вживлюються” у свідомість громадян.

Публіцистичний стиль існує в різних формах, поділяючись на підсти­лі.

З інформативним підстилем пов’язані жанри випуску новин, інтерв’ю, репортажу. Дієва впливовість реалізується тут у суб’єктивному доборі інформації та способах її мовної подачі.

Аналітичний підстиль відрізняється від інформативного тим, що в ньому обов’язково присутні елементи прогнозного аналізу і суб’єктивного передбачення наступних подій або явищ. Як правило, він реалізується в аналітичній статті або аналітичній передачі.

Урочисто-декларативний підстиль реалізується у привітаннях і по­бажаннях з приводу ювілеїв, днів народження, важливих подій у житті окремих осіб і колективів. Він насичений загальною піднесеністю і пози­тивними емоціями, які підкреслюються конструкціями від щирого серця, вітаємо з ювілеєм, бажаємо успіхів тощо.

Агітаційний підстиль характеризується насиченістю спонукальних речень, наказових конструкцій і використовується в оголошеннях і рекла­мах. У цьому випадку він наближається до ділового стилю.

Художньо-публіцистичний підстиль функціонує в жанрах нарису, фейлетону і, таким чином, використовує образність і зображально- виражальні засоби художнього стилю.

Заключна частина

Підведення підсумків

Відповіді на запитання

Завдання на самостійну підготовку

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

(посада, науковий ступінь, вчене звання, підпис, ініціали, прізвище)