3. Принципи і методи фінансового планування

Методологія фінансового планування включає в себе організацію планування фінансів, що будується на визначених принципах.

Основні принципи фінансового планування наведені на рисунку 8.6.

Принцип повноти означає, що розроблені плани (бюджети) та показники повинні охоплювати всі сфери та види діяльності. Реалізується у зведеному плані (бюджеті). Окрім того, залежно від періоду, який охоплюється плануванням, виділяють:

• стратегічні (декілька років) плани;

• тактичні (квартал-рік) плани;

• оперативні (до 1-го місяця) плани.

Оперативні плани розробляються стосовно конкретних функцій; тактичні – у відповідності до поставлених задач; стратегічні – у відповідності до поставленої мети.

Принцип обґрунтованості полягає в необхідності орієнтації на існуючий фінансово-економічний стан, на соціально-економічні задачі й потреби ринку.

Принцип реальності ґрунтується на урахуванні всіх лімітів фінансових ресурсів, на основі раціональних норм і нормативів, на використанні прогресивних методів їх розробки.

Рис. 8.6. Принципи фінансового планування

Принцип інтегрованості зумовлюється необхідністю тісного взаємозв’язку між різними видами планів (бюджетів) із тим, щоб виконання планів нижчого рівня найбільшою мірою сприяло виконанню планів вищого рівня. Реалізація цього принципу забезпечується тим, що кожний наступний план розробляється, виходячи із завдань попереднього плану. Так, тактичні плани (бюджети) розробляються на базі стратегічних, оперативні – на базі тактичних і є їх продовженням і деталізацією. Даний принцип передбачає взаємозв’язок зведеного і функціональних планів.

Принцип гнучкості вимагає, щоб розроблена система планів мала можливість корегування при зміні фінансово-економічних умов у суспільстві. Необхідність реалізації цього принципу зумовлена постійними активними змінами зовнішнього середовища та потребою своєчасної адаптації планів до них. Особливо важлива така адаптація в умовах трансформації економіки. В Україні одним із найяскравіших проявів цього є нестабільність нормативно-законодавчої бази, наявність інфляції, розбудова податкової, бюджетної, фінансової системи. Для забезпечення реалізації принципу гнучкості необхідно використовувати систему змінного планування, створення резервів, перегляд планів з урахуванням змін зовнішнього середовища.

Принцип економічності полягає в тому, що витрати на планування (бюджетування) повинні раціонально співвідноситись з отриманими результатами. Виконання цього принципу важливе, якщо врахувати, що планування – це досить складний процес, який потребує додаткових витрат часу, ресурсів тощо. Реалізація цього принципу забезпечується розробкою раціональних форм планів, виключенням дублюючої та нерелевантної інформації, ефективної організації всього процесу.

Головним інструментом фінансового планування є кошторисне планування (бюджетування).

Кошторис (бюджет) –  це форма планового розрахунку, яка визначає докладну програму дій підприємства на майбутній період.

Основна мета складання кошторисів полягає:

• в узгодженні оперативних і перспективних планів;

• в координації дій різних підрозділів підприємства;

• в деталізації загальних цілей виробництва і доведенні їх до керівництва різноманітними центрами відповідальності;

• в управлінні і контролі за виробництвом;

• в стимулюванні ефективної роботи керівників і персоналу підприємства;

• у визначенні майбутніх параметрів господарської діяльності;

• у періодичному порівнянні поточних результатів діяльності з планом.

Останнім часом підприємства найчастіше застосовують систему бюджетного планування, яка впроваджується з метою економії фінансових ресурсів, скорочення невиробничих витрат, більшої гнучкості в управлінні і контролі за собівартістю продукції, а також для підвищення точності планових показників.

Впровадження принципів бюджетування має низку переваг:

1. щомісячне планування бюджетів структурних підрозділів дає змогу одержати більш точні показники розмірів і структури затрат, ніж фінансова звітність, і, відповідно, більш точне планове значення розміру прибутку;

2. в межах затвердження бюджетів на місяць структурним підрозділам буде надана більша самостійність у витрачанні економії по бюджету фонду оплати праці, що підвищить матеріальну зацікавленість працівників в успішному виконанні планових завдань;

3. бюджетне планування дозволить здійснити режим економії фінансових ресурсів підприємства.

В економічній літературі достатньо чітко розрізняють поняття “план” і “бюджет”. План – більш широке поняття, яке включає в себе впорядковану систему дій, спрямованих на досягнення деяких цілей.

Бюджет –  більш вузьке поняття, яке означає кількісне представлення плану дій, причому, як правило, поняття “бюджет” традиційно трактується як “кошторис”. Напрями бюджетування на підприємстві представлені на рис. 8.7.

Рис. 8.7. Напрями бюджетування на підприємстві

Організаційні передумови впровадження бюджетування представлені на рис. 8.8.

Рис. 8.8. Організаційні передумови впровадження бюджетування

При розробці фінансового плану підприємства складаються наступні кошториси (бюджети):

• кошторис продажу;

• кошторис виробництва;

• кошторис прямих матеріальних витрат;

• кошторис витрат на оплату праці;

• кошторис непрямих загальновиробничих витрат;

• кошторис собівартості проданої продукції;

• кошторис поточних періодичних загальногосподарських витрат;

• кошторис прибутків та збитків;

• кошторис капітальних витрат;

• кошторис руху грошових коштів;

• кошторис статей активу і пасиву і т.д.

Крім того, кошториси поділяються на два види: кошториси основної діяльності підприємства і кошториси неосновних видів діяльності.

Розглянемо приклади складання окремих кошторисів.

Кошторис (бюджет) продаж – це перший і найважливіший крок в складанні фінансового плану. Він складається з врахуванням рівня попиту на продукцію підприємства, географії збуту, категорії покупців, сезонних факторів. Він включає в себе дані про очікуваний грошовий потік від продажу, які в подальшому увійдуть до доходної частини бюджету потоку грошових коштів. Слід пам’ятати, що навіть незначне відхилення запланованого обсягу продажу від фактичного може призвести до серйозних відхилень бюджетних показників від фактичних.

Кошторис (бюджет) виробництва – це план випуску продукції в натуральному виразі. Його складають, виходячи з бюджету продажу з врахуванням виробничих потужностей, збільшення і зменшення запасів, а також величини зовнішніх закупок. Необхідний обсяг випуску продукції визначається як прогнозований запас готової продукції на кінець періоду плюс обсяг продажу за цей період і мінус запас готової продукції на початок періоду.

Бюджет прямих затрат на матеріали складають на підставі виробничого бюджету і бюджету продаж. Він показує, скільки сировини і матеріалів необхідно для виробництва і скільки повинно бути закуплено. Формула для обчислення обсягу закупок є наступною:

Бюджет прямих затрат на матеріали, як правило, складається з врахуванням строків і порядку погашення кредиторської заборгованості за товари.

Бюджет загальновиробничих витрат відображає обсяг всіх витрат, пов’язаних з виробництвом продукції, за виключенням прямих затрат на матеріали і прямих затрат на оплату праці. Зазвичай він включає в себе ряд стандартних статей затрат: амортизацію і оренду виробничого обладнання, додаткові виплати працівникам, оплату невиробничого часу тощо.

Кошторисне планування містить два етапи:

1. планування – визначення майбутніх цілей;

2. моніторинг (супроводження) –  аналіз оперативної господарської діяльності, тобто того, як протягом планового періоду здійснюється виконання запланованих рішень.

Кошториси складаються в цілому на рік з щоквартальною (чи щомісячною) розбивкою.

Розрізняють два підходи до розрахунку кошторисів:

1. Розробка кошторису з “нуля”. Застосовується у випадку, якщо проектується нове підприємство чи підприємство змінює профіль роботи.

2. Планування від досягнутого. Застосовується у випадку, якщо профіль роботи підприємства не змінюється.

При складанні кошторисів використовуються різноманітні методи:

• нормативний;

• розрахунково-аналітичний;

• балансовий;

• оптимізації;

• моделювання.

Сутністю нормативного методу складання кошторису є розрахунок обсягу затрат і потреби в ресурсах шляхом множення норми витрат ресурсів на запланований обсяг економічного показника (реалізація, випуск продукції).

Нормативний метод планування є найпростішим методом. Маючи норму (норматив) і об’ємний показник, можна легко розрахувати плановий показник (рис. 8.9).

Рис. 8.9. Схема нормативного методу фінансового планування

Приклад 8.1

Норма витрат матеріалу на виробництво одиниці продукції складає 0,7 кг. Об’ємний показник (план випуску продукції) дорівнює 10000 од. щоквартально. Планова величина витрачання матеріалу за квартал складатиме 7000 кг (0,7 кг × 10000 од).

Сутність розрахунково-аналітичного методу полягає в тому, що розраховується обсяг витрат і потреба в ресурсах шляхом множення середніх витрат на індекс їх зміни у запланованому періоді.

В основі цього методу лежить використання експертної оцінки (рис. 8.10).

Рис. 8.10. Схема розрахунково-аналітичного методу фінансового планування

Експертна оцінка є результатом проведення експертизи, обробки і використання цього результату при обгрунтуванні значення імовірності. Прийняття експертної оцінки – це комплекс логічних і математично-статистичних методів і процедур, пов’язаних з діяльністю експерта по переробці інформації, необхідної для аналізу і прийняття рішень.

Приклад 8.2

Фактичні залишки нереалізованої продукції на кінець кварталів передпланового періоду в днях обігу складали 10, 8, 11, 16 днів. Експертна оцінка динаміки зміни запасів свідчить, що є тенденція до збільшення норми запасу. Тому за базовий показник приймаємо 16 днів. Експертна оцінка перспектив розвитку господарського процесу в плановому кварталі показує, що попит на цю продукцію зростає. Це призводить до прискорення обігу. Тому вирішуємо знизити норму запасу на 1 день (15).

Одноденний обсяг обігу по даній продукції – 3 тис. грн.;

Норматив запасів продукції – 45 тис. грн. (15 × 3 тис. грн.).

Сутністю балансового методу є узгодження обсягу витрат і джерел розширення ресурсів (доходів).

Балансовий метод застосовується передусім при плануванні розподілу прибутку та інших фінансових ресурсів, плануванні потреби в надходженні коштів до фонду накопичення, фонду споживання тощо.

Наприклад, балансова ув’язка по фінансових фондах має вигляд:

, (8.1)

де З_п– залишок коштів на початок планового періоду, грн.;

Н – надходження коштів до фонду, грн.;

В – витрачання коштів з фонду, грн.;

З_к– залишок коштів на кінець планового періоду, грн.

Приклад 8.3

Залишок фонду накопичення на плановий період – 20 тис. грн. Протягом року за рахунок коштів фонду планується придбати обладнання на суму 100 тис. грн. Передбачається, що залишок фонду накопичення на кінець року складе 10 тис. грн. Тоді план надходження коштів до фонду накопичення буде: , тобтотис. грн.

Сутністю методу оптимізації при складанні кошторису є багатоваріантність. З декількох кошторисів обирається найкращий з точки зору мінімальних затрат чи максимального одержаного ефекту (результату).

Схема методу оптимізації наведена на рис. 8.11.

Рис. 8.11. Схема методу оптимізації

Приклад 8.4

Існує 2 варіанти вкладення капіталу. За І варіантом при капіталовкладеннях 100 тис. грн. річний прибуток складатиме 50 тис. грн., за ІІ варіантом при капіталовкладеннях 200 тис. грн. річний прибуток – 60 тис. грн.

В розрахунках використовується критерій максимуму приведеного прибутку

, (8.2)

де: П – прибуток, грн.;

К – капіталовкладення, грн.;

Е_н–  нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень (Е_н= 0,15).

Приведений прибуток складе:

І варіант: 50 тис. грн. – 0,15 х 100 тис. грн. = 35 тис. грн.

ІІ варіант: 60 тис. грн. – 0,15 х 200 тис. грн. = 30 тис. грн.

Таким чином, перший варіант вкладення капіталу є більш прибутковим.

Сутністю методу моделювання є аналіз функціональних зв’язків між різними елементами процесу виробництва. Наприклад, моделюється залежність прибутку від рівня витрат і обсягу реалізації продукції (виручки).