3.2. Шляхи удосконалення державного регулювання конкурентоспроможності робочої сили

Конкурентоспроможність в сучасних ринкових умовах господарювання та відкритості глобалізованого світового простору є основною сукупною характеристикою товарів та послуг, що роблять ту чи іншу сферу діяльності успішною та прибутковою. Водночас без наявності на фірмі, в організації, державі в цілому високо компетентного трудового потенціалу усі спроби через потужні фінансові потоки, використання новітніх технологій, обладнання тощо створити конкурентоспроможний продукт практично неможливо, саме тому роботодавці висувають надзвичайно високі вимоги до якості робочої сили.

За результатами досліджень у минулому розділі ми визначили, що якість робочої сили Житомирської області знаходиться на досить низькому рівні, який не задовольняє роботодавців, що призводить до дисбалансу на ринку праці між попитом та пропозицією. Підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили є одним з головних факторів, який може значною мірою «погасити» негативні тенденції глобалізації в структурі зайнятості населення і зробити значно гнучкішим регіональний ринок праці. 

Проблеми якості робочої сили в Житомирській області, як і в цілому по Україні, повинні займати ключове місце як у поточних рішеннях, так і в програмах, розрахованих на довгострокову перспективу, на всіх рівнях владних структур. Впровадження новітніх технологій та розвиток наукоємких виробництв без наявності високоосвіченої і висококваліфікованої робочої сили, а також постійного всебічного поліпшення її якісних характеристик буде неможливе. Одним з головних пріоритетів державної соціально-економічної політики повинно бути підтримання на належному рівні якості робочої сили, а тим більше її постійний розвиток, що потребує значних витрат.

В останні роки робоча сила нашої країни втрачає ті складові, які забезпечують її високу якість. Системна криза вкрай негативно відбилася на всіх аспектах життєдіяльності суспільства, але чи не найбільш відчутної шкоди вона завдала робочій силі через певну обмеженість у підвищенні кваліфікації, незбалансованість у харчуванні та недостатнє медичне обслуговування.

Втрата навичок і практичного досвіду тривалий час незайнятими своєю справою працівниками (безробітними, зайнятими нерегламентованою і нелегальною діяльністю, а також зайнятими на роботах не за фахом) часто компенсується системою підвищення кваліфікації, підготовки та перепідготовки кадрів. Програми навчання нерідко застарілі, матеріально-технічна база училищ не завжди відповідає потребам підготовки висококваліфікованих робітників для сучасних технологій. Багато підприємств і організацій припинили або значно скоротили внутрішньовиробничу підготовку кадрів або через брак коштів, або через недооцінку перспектив мати висококваліфікований персонал.

Сучасна система освіти недостатньо адаптована до потреб ринку праці, як у кількісному, так і у якісному відношенні. Орієнтація професійної підготовки не на потреби ринку, а на престижні професії призводить до того, що найбільш освічена та активна частина молоді залишається безробітною. Одним із пріоритетних напрямів підвищення конкурентоспроможності робочої сили, на нашу думку, має бути профорієнтація, при чому ще в дошкільному віці. Це допоможе майбутньому працівнику ще змалечку розвивати здібності є необхідними для обраної професії, яка б відповідала здібностям та інтересам, як самої особистості так і потребам ринку. Це є чи не найголовнішою умовою високої якості робочої сили, адже якщо особистість самостійно обирає собі професію відповідно до здібностей та інтересів, вона може досягнути досить високих результатів, ставши висококваліфікованим та компетентним спеціалістом.

Важливою частиною загальної системи вибору професії є профдіагностика (установки вибору професії), крім неї існує ще профінформації і профконсультація. Профдіагностику все-таки можна назвати визначальною в цій системі.

Вже з раннього віку дитини необхідно проводити профдіагностику. Навчально-виховний процес в дитсадку передбачає ознайомлення з працею дорослих, а це в свою чергу, один із способів формування в дітей працьовитості та позитивного ставлення до праці.

Середовищу, в якому розвивається дитина, повинно приділятися велике значення. Формування вищих людських почуттів проходить в процесі засвоєння дитиною соціальних цінностей, соціальних норм, потреб, прийнятих в суспільстві. Дитина здобуває своєрідну систему еталонів: оцінює їх емоційно як привабливі або відштовхуючі, як добрі або злі, як прекрасні або потворні. Головне показати  дітям соціальний світ «внутрішньо» і допомогти дитині накопичити соціальний досвід, зрозуміти своє місце в цьому світі. Праця – це також соціальне явище, прояв турботи людей один про одного.

Діти мають усвідомити що для успішної діяльності слід мати конкретну мету, керуватися нею у своїх діях, добирати прийоми роботи, технічні засоби, матеріали, дотримуватись правил безпечного користування ними. А дорослим в свою чергу слід заохочувати дітей розвивати потребу в реалізації творчих здібностей дітей, бажання експериментувати.

Особливості ранньої профорієнтації в дошкільному віці – є однією із важливих і актуальних тем сьогодення. Підготовка до вибору професії важлива тому, що вона є невід’ємною частиною всебічного розвитку особистості, тобто з усією системою навчально-виховного процесу.

За висновками вчених-психологів у початковій школі потрібно проводити діагностику спектру професійно забарвлених фантазій дитини, діагностику зародження інтересів до професій, діагностика мотиваційної сфери за допомогою малюнкових методик, анкетування. На основі отриманих результатів проводити роботу з батьками з метою забезпечення різнобічного розвитку дитини, стимулювання ранньої спеціалізації освіти.

Ми вважаю, що для цього необхідно ще в початкових класах проводити спеціальні тести, ігри, в ході яких викладач міг би виявити нахили дитини і вже на основі цього зіставляти відповідну програму навчання. Наразі в школах практикується розподіл школярів за схильностями до гуманітарних або точних наук, але цього недостатньо, розподіл повинен бути більш деталізований. Звичайно в межах однієї школи неможливо забезпечити всього різноманіття професій, тому потрібно, щоб кожна школа спеціалізувалася на конкретному напрямі. Тобто вже починаючи з середніх класів учні вивчали переважно ті предмети, які відповідали його майбутній професії, а вже з вищих – безпосередньо по своїй спеціальності.

Цікавим є те, що наприклад у Великобританії профорієнтаційна робота проводиться не тільки у школах, а й у вищих навчальних закладах та коледжах. В учбовий процес були введені перехідні програми з комбінованими варіантами профорієнтаційних заходів і професійної підготовки. Школярам надавалась можливість спробувати свої сили в декількох професія, також в учбову програму було включено курси по розвитку особистісних якостей учнів, розширенню світогляду щодо ринку праці, розвитку навиків до праці з конкретних професій тобто освіта і трудова діяльність не розмежовується, що дає можливість розглядати досить широко професійну орієнтацію і прийняти рішення щодо вибору майбутньої професії свідомо. Все це є доцільним і для нашої області. Також досить велику увагу слід приділяти надбанню практичного досвіду, на основі імітаційного моделювання різних трудових ситуацій: планування робочого дня, вироблення особистого стилю трудової діяльності, поведінка в ситуації втрати роботи. В англійських школах також створюються міні підприємства. Учні приймають активну участь в цій роботі: визначають вид продукції чи послуг підприємства: проводять маркетинг, здійснюють реалізацію, що допомагає школярам розвинути свої інтереси та нахили, набути підприємницьких навиків малому бізнесі, навчитися покладатися на себе, проявляти ініціативність і відповідальність. Звичайно розподіляти майбутніх працівників слід не тільки за нахилами, але й інтелектуальними здібностями, психофізіологічними-особливостями, що допоможе здійснити розподіл за професійними групами. Звичайно при створенні таких шкіл необхідно враховувати також потреби ринку, тобто держава повинна здійснювати постійний моніторинг та прогнозування ринку праці і у відповідності до цього готувати молодих спеціалістів.

Однак профорієнтаційна робота повинна проводитися не тільки для молоді,а й для працівників, які вже мають спеціальність, так як у період структурних перетворень в економіці, відбуваються постійні зміни в потребі працівників тієї чи іншої професії, що потребує постійного підвищення кваліфікації або ж перепідготовки. Держава в свою чергу повинна постійно відслідковувати тенденції, які відбуваються на ринку праці області та інформувати населення, а також активно сприяти підготовці, перепідготовці та підвищення кваліфікації робочої сили. У минулому розділі ми розглядали показники працевлаштування громадян за допомогою даного методу. Так, у 2010 році цей показник зменшився на 40% в порівнянні з 2008 роком, що є досить негативною тенденцією. Проблема полягає в тому, що як вже згадувалося раніше, навчання та підвищення кваліфікації частіше за все проходи по застарілій програмі, а матеріально-технічна база училищ не завжди відповідає потребам підготовки висококваліфікованих робітників для сучасних технологій. Тому центрам зайнятості необхідно активно співпрацювати з підприємствами, особливо з тими, які застосовують новітні технології. Так як держава не має права примушувати підприємства навчати працівників, вона могла б надавати певні дотації таким підприємствам, це б стимулювало інтерес до співпраці як роботодавців, так і безробітних. Крім того це чуттєво б вплинуло на якість робочої сили, тим самим підвищуючи її конкурентоспроможність.

Також надзвичайно дієвим заходом підвищення конкурентоспроможності персоналу є галузеві вищі навчальні заклади, які прикріплені до підприємств, так як наразі досить гостро стоїть проблема відсутності практичних вмінь у студентів. Такі заклади могли б готувати спеціалістів у потрібній кількості та якості, яка б відповідала потребам роботодавців. Тобто процес навчання був би прикріплений безпосередньо до виробництва, таким чином студенти здобували б не тільки теоретичні, а й практичні знання, було б ознайомлені з технічними та технологічними особливостями підприємства, що спрощувало б процес адаптації майбутніх працівників. Самі ж роботодавці могли б брати участь у навчанні та контролювати даний процес.

Практика повинна бути наскрізною, тобто теоретичний курс поєднуватися з навчанням на виробництві. Всі курсові роботи повинні бути з прив’язкою до підприємства, яке зобов’язувалося б надавати всі необхідні документи та інформацію, керівник призначений самим підприємством допомагати студенту розібратися у всіх питаннях та разом з ним виявляти проблеми та розробляти практичні рекомендації щодо їх вирішення. Для цього по закінченню студентом першого курсу обов’язково повинні укладатися договори між вищим навчальним закладом та підприємством на весь період навчання. Тобто вищі навчальні заклади оплачували б практику підприємству. Таким чином це мотивувало б підприємства до співпраці з навчальними закладами, що дало б можливість, по-перше, отримати студенту дійсно якісну освіту; по-друге, якщо студент себе гарно проявить можливість отримати робоче місце на даному підприємстві і по-третє на самому підприємстві здійснювалися б дослідження, воно могло б користуватися заходами розробленими керівником разом зі студентом щодо усунення виявлених проблем.

У нашій області існує галузевий вищий навчальний заклад – Житомирський державний агроекологічний університет, який готує спеціалістів переважно по сільському господарству, в основному це агрономи, ветеринари, зоотехніки, тоді ж як відсутня спеціальність фермера, яка в нашій області є необхідною та перспективною, так як фермер це спеціаліст широкого профілю зокрема і в галузі тваринництва. Дана галузь займає близько 43 % випуску продукції сільського господарства, тому нам потрібні висококваліфіковані спеціалісти, які могли б створити ефективні підприємства.

Також значну увагу слід приділити якості навчання у вузах, так як у нас існує проблема не тільки відсутності практичних навиків, а й досить низьких теоретичних знань. Це обумовлено багатьма причинами, такими як застарілість матеріально-технічної бази, відсутності зацікавленості у студентів в удосконаленні свої знань та вмінь, низька якість надання освітніх послуг, переважно це стосується приватних навчальних закладів. Як показую практика, державні навчальні заклади надають більш кваліфіковані освітні послуги, що обумовлює необхідність створення таких закладів. Крім того, держава повинна здійснювати моніторинг процесу навчання і якості освіти. Також слід зазначити, що підготовка фахівців у вищих навчальних закладах не відповідає потребам ринку. Стандарти освіти застарілі за їхнім змістом, вони наповнені вимогами та нормативними дисциплінами, перенесеними з планово-командної системи управління, що не може бути ефективно використано у ринковій економіці. Фахівці підготовлені за такими стандартами не можуть бути конкурентоспроможними на ринку праці. Саме тому держава повинна переглянути стандарти освіти і згодити їх з потребами ринку, враховуючи міжнародні стандарти та тенденції науково-технічного розвитку.

Увагу слід приділяти також громадянам, які вже зайняті трудовою діяльністю, так як постійне підвищення кваліфікації допоможе запобігти вивільненню працівників, а отже і уникнути загострення проблем на ринку праці. Держава повинна зацікавити підприємства у підвищенні якості робочої сили своїх працівників, створивши комплекс заходів та надаючи, зокрема, податкові пільги. Деякі вітчизняні науковці пропонують впровадити правові норми, які б забезпечували навчання кадрів на виробництві. Це змусило б роботодавців більш відповідально ставитися до працівників та мало б досить значний позитивний ефект, це засвідчує і досвід зарубіжних країн.

Довготривалий негативний вплив на відтворення та якість робочої сили мають низькі середньодушові доходи більшості населення. Аналізуючи соціально-економічні показники Житомирської області ми побачили, що існує досить значна диференціація в доходах між деякими районами. Основою грошового доходу, як відомо, має бути заробітна плата як ціна робочої сили, яка в нашій області є досить низькою, а іноді навіть нижчою від прожиткового мінімуму. Промисловість, будівництво і особливо сільське господарство - майже вся реальна економіка та її фундамент – наука поступаються у заробітній платі галузям, які по суті є інфраструктурою реальної економіки.

Низька заробітна плата і сумнівна її диференціація – один із суттєвих чинників, який негативно впливає на якість робочої сили, знижуючи працездатність,яка залежить не тільки від об’єктивних характеристик осіб, таких як вік, стать, фізичні і фізіологічні дані, а й від суб’єктивних чинників: раціонального харчування залежно від професії (спеціальності), умов праці, достатнього медичного обслуговування. Крім того, низька заробітна плата демотивує до трудової діяльності та підвищення своєї кваліфікації, а іноді унеможливлює розвиток людини як особистості через брак коштів. Змінити таке становище можливо, посиливши регулюючу роль держави в цих процесах через законотворчу діяльність і суворе дотримання законів суб’єктами господарської діяльності.

Отже, можна зробити висновок, що існує досить багато об’єктивних процесів і явищ, які негативно впливають на якість та конкурентоспроможність робочої сили і потребують впливу держави.