3. Внутрішній адміністративний контроль: сутність, переваги та недоліки, види.

Внутрішній адміністративний контроль - це вид контролю, що здійснюється у порядку підлеглості в межах адміністративної ієрархії. Тут вищий орган (його спеціалізовані структури та посадові особи) перевіряє виконання покладених завдань ти функцій нижчим адміністративним органом. Таким чином внутрішній адміністративний контроль істотно відрізняється під зовнішнього, який провадять незалежні від адміністрації структури, і характеризується при цьому певними недоліками ти перевагами.

До недоліків внутрішнього адміністративного контролю традиційно відносять його "відомчість". Іншими словами, контроль к межах однієї системи адміністративних органів або вужче одного відомства не завжди здійснюється об'єктивно. Це пояснюється як взаємозв'язками (взаємозалежністю) посадових осіб між собою, що може переростати у корупційні явища, а також небажання контролюючих осіб "виносити сміття із хати", тобто оприлюднювати інформацію про порушення у межах одного відомства (системи). Це особливо характерно для країн, що перебувають на початкових етапах запровадження демократичних основ публічної адміністрації. З іншого боку, цей фактор не варто переоцінювати, особливо у розвинутих правових державах.

Серед переваг внутрішнього адміністративного контролю варто відзначити:

• професіоналізм його здійснення - у більшості випадків контрольна діяльність є основною функцією певних служб або посадових осіб, що збільшує фаховість проведення перевірок;

• більша оперативність, на відміну, зокрема, від судового контролю, розгляд справ при якому часто займає надто багато часу;

• ширший обсяг контролю — він здійснюється не лишена предмет законності діяльності адміністрації, але й доцільності, що не завжди можуть робити суди, які визначають правомірність діяльності адміністративних органів.

Внутрішній адміністративний контроль можна класифікувати на два основні види:

1) контроль, що здійснюється з ініціативи органів публічної адміністрації;

2) контроль, що здійснюється з ініціативи приватних осіб.

Першу групу, своєю чергою, можна поділити на:

• ієрархічний контроль — забезпечується органами та посадовими особами щодо підпорядкованих адміністративних структур та їх службовців. Також ієрархічний контроль поділяють на службовий (постійний оперативний контроль керівників органів та структурних підрозділів за своїми підлеглими) та відомчий (періодичний контроль в межах ієрархії певної центральної адміністративної структури вищих органів або уповноважених ними підрозділів над нижчими);

• надвідомчий контроль — здійснюється уповноваженими органами та посадовими особами щодо структур та осіб, які підпорядковані іншим адміністративними органам, проте у певній сфері підлягають контролю з боку спеціально уповноважених органів. До надвідомчого контролю відносять контроль з боку глав держав. Як, приклад, наводять право Президента Фінляндії в будь-який час вимагати звіту від керівників відомств.

Лише в деяких країнах існує окремий корпус (служба), яка здійснює контроль за діяльністю усіх службовців публічної адміністрації. В більшості ж європейських держав переважає внутрішньовідомчий контроль. У Франції його здійснюють групи генеральних інспекторів у різних секторах публічної адміністрації — освіти, фінансів, поліції. На місцях контроль за діяльністю місцевих адміністративних органів здійснюють префекти як представники держави загалом. У Польщі контроль за актами органів місцевого самоврядування усіх рівнів також здійснюють представники держави у регіонах — воєводи, які забезпечені доволі чисельним штатом юристів для забезпечення контрольної функції.

2) До контролю, що здійснюється з ініціативи приватних осіб, відноситься:

— Контроль, що здійснюється внаслідок адміністративного оскарження.

У законодавстві багатьох зарубіжних країн розрізняють два підвиди скарг, що може бути подано в адміністративному порядку: до органу, що прийняв первинне рішення (вчинив дію або допустив бездіяльність) або до ієрархічно вищого органу.

— Контроль, що здійснюється під час проведення різного роду примирних процедур.

Наприклад, в Японії на центральному рівні існує незалежний контрольний орган — Агенція з адміністративного менеджменту, яка в контексті адміністративних перевірок розглядає заяви «про незгоду», подані приватними особами щодо дій адміністративних органів і виступає в ролі посередника. На місцевому рівні також існують чисельні системи конфліктного посередництва, під час яких здійснюється контроль за діяльністю адміністрації. У Франції існує схожий інститут адміністративного арбітражу, сутність якого зводиться до того, що спір між приватними особами та органами публічної адміністрації передається третій особі (незалежному одноособовому чи колегіальному органу), який після розгляду справи пропонує рішення, яке може влаштувати обидві сторони. Таке рішення в окремих процедурах носить обов'язковий характер для учасників спору, а в інших — рекомендаційний, що зумовлює звернення незадоволеної сторони до інших видів контролю, передусім, судового.

Особливістю публічної адміністрації Великої Британії є наявність цілковито інших утворень, однією із основних функцій яких є здійснення контролю за органами публічної адміністрації.

По-перше, це так звані міністерські розслідування (інспекції). Контроль тут здійснюється непрямим чином при проведенні розслідування певної спірної ситуації інспектором, якого призначає міністр або керівник агенції. При цьому позиція інспектора має рекомендаційний характер для керівника відомства, що приймає остаточне рішення по справі. Інспекції дуже поширені при вирішенні будівельних, транспортних та земельних питань.

По-друге, це — адміністративні трибунали. Вони здійснюють контроль, розглядаючи скарги громадян або юридичних осіб на дії адміністрації. Фактично трибунали є квазісудовими органами, що забезпечують реалізацію тих чи інших прав громадян у їх правовідносинах з адміністрацією і визнають законність претензії на певне право, наприклад, на користування соціальною допомогою. Наявність адміністративних трибуналів у Великій Британії та державах, що орієнтуються на її право зумовлена відсутністю спеціалізованих адміністративних судів у цих країнах. Тут цілком обґрунтовано вважають, що чи мала частка адміністративних спорів може бути ефективніше вирішена в межах самої публічної адміністрації, без звернення до тривалого та не дешевого судового процесу.

Наприкінці зазначимо, що серед внутрішнього адміністративного контролю особливе місце займає фінансовий контроль. У всіх державах він розцінюється як найбільше обмеження, якого зазнає адміністрація. Основним його призначенням є перевірка правильності використання видаткової частини державного бюджету адміністративними органами.