Семчик Зем право

Розділ 4. Земельні правовідносини

Зміст земельних правовідносин, обсяг прав та обов'язків їх учасників залежить від цільового призначення земель. Якщо власники земель сільськогосподарського призначення зобов'язані виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, то землекористувачі земель автомобільного транспорту зобов'язані використовувати такі землі для створення автомагістралі для перевезення вантажів і пасажирів, а на землях лісогосподарського призначення земельні правовідносини спрямовані на вирощування, догляд і збереження лісового фонду, на створення лісогосподарських підприємств, для раціонального використання лісових ресурсів.

Вінших розділах ЗК України визначаються права власності та постійного

ітимчасового користування земельними ділянками, набуття і реалізації права на земельну ділянку, гарантії, захист прав на землю, порядок використання та охорони земель. У самостійному розділі врегульовані відносини щодо управління в галузі використання охорони земель. Спеціальний розділ присвячений земельним правовідносинам, якими визначається юридична відповідальність за порушення земельного законодавства.

4.Суб'єкти земельних правовідносин

ЦК України (ст. 2) встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, від імені якої виступають органи державної влади, Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, іноземні держави та інші суб'єкти цивільного права.

Згідно зі ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб або майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Фізичними особами, що є суб'єктами правовідносин, є громадяни України, іноземних держав та особи без громадянства.

Визначення суб'єктів цивільних відносин у цивільному праві стосується і суб'єктів земельного права, оскільки цивільне законодавство певною мірою регулює і земельні відносини (глави 33 та 34 ЦК України). Крім цього враховується, що юридична особа як учасник правовідносин почала застосовуватися у приватному праві і використовується у правових системах майже всіх країн світу.

ЗК України (ст. 2) встановлено, що суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади (до яких належать органи законодавчої влади та органи виконавчої влади. Визначення терміна «суб'єкти права» у цивільному і земельному законодавстві варто розпочати з визначення цього терміна у Конституції України 1996 р. У статті 13 Конституції України проголошено, що земля та інші природні ресурси є об'єктами права власності Українського

91

Загальна частина

народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Закріплено, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. У статті 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під охороною держави. Право власності не землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Конституцією України (ст. 142) встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

На підставі узагальнення перелічених вище дефініцій можна виявити такі суб'єкти земельних правовідносин: Український народ, державу, Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, обласні та районні ради, місцеві ради та органи місцевого самоврядування, а також вищі, центральні та місцеві органи виконавчої влади, громадяни, юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права. При цьому суб'єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи приватного права — на землі приватного права;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування — на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади

— на землі державної власності.

Юридичні особи публічного права, зокрема підприємства, установи та організації, що засновані на державній або комунальній власності, можуть бути суб'єктами земельних правовідносин із правом постійного чи тимчасового користування земельними ділянками державної або комунальної власності (ст. 92 ЗК України). Обсяг прав і повноважень органів державної влади щодо здійснення прав власника від імені Українського народу визначається для Верховної Ради України ст. 85 Конституції України, для Кабінету Міністрів України — ст. 116 Конституції України.

Обсяг прав і повноважень органів місцевого самоврядування з цих питань визначається статями 142, 143 Конституції України.

Так, до повноважень Верховної Ради України згідно зі ст. 6 ЗК України належить: прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин; визначення засад державної політики у галузі використання та охорони земель; затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель. При цьому Верховна Рада України може бути суб'єктом

92

Розділ 4. Земельні правовідносини

конкретних земельних правовідносин. Так, згідно зі статтями 16 та 150 ЗК України до її повноважень належить погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) особливо цінних земель у кожному конкретному випадку.

До повноважень Кабінету Міністрів України у галузі земельних відносин відповідно до ст. 13 ЗК України належить: реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель; координація проведення земельної реформи; розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель. Крім цього Кабінет Міністрів України може бути суб'єктом конкретних земельних відносин, оскільки до його повноважень належить розпорядження землями державної власності у визначених межах; викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному статтями 146,151 ЗК України.

Конституцією України (ст. 142) встановлено, що земля та інші природні ресурси є власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а майнові об'єкти спільної власності, а отже і земля, перебувають в управлінні районних і обласних рад. Оскільки територіальні громади сіл, селищ, міст є суб'єктами права власності на комунальні землі, цілком природно, що згідно зі ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на їх території, належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. При здійсненні усіх цих правомочностей власника комунальних земель органи місцевого самоврядування сіл, селищ і міст безпосередньо виступають суб'єктами земельних правовідносин.

ЗК України 2001 р. встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок державної і комунальної власності у власність громадян може провадитися у разі їх приватизації (ст. 116 ЗК). Суб'єктами права приватизації державної власності згідно зі ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 19 лютого 1997 р. є Фонд державного майна України, його територіальні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні1. Приватизацію земель комунальної власності здійснюють власники земель комунальної власності, тобто органи самоврядування села, селища, міста, до повноважень яких згідно із статтями 9,12 ЗК України належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян. Законами України від 19 грудня 2005 р. № 3235-Г7 та від 19 грудня 2006 р. № 489-У ЗК України було доповнено ст. 171, якою встановлено, що до делегованих повноважень державних органів приватизації у галузі земельних відносин належить розпорядження земельними ділянками, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації2.

93

1ВВР. — 1997. — №17. — Ст. 122.

2ВВР. — 2007. — № 7-8. — Ст. 66.

Загальна частина

Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ст. 17і ЗК України «Повноваження державних органів приватизації у галузі земельних відносин» викладена у такій редакції: «Державні органи приватизації здійснюють розпорядження (крім відчуження земель, на яких розташовані об'єкти, що не підлягають приватизації) землями, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, а також продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації». Цим Законом також розширені повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, зокрема ст. 15 ЗК України доповнена пунктом «и» такого змісту: «Продаж земель сільськогосподарського призначення, крім земель, переданих у приватну власність, та земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації». Повний зміст повноважень органів державної (законодавчої і виконавчої влади) та органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин викладається у наступних розділах.

5. Об'єкти земельних правовідносин

Щодо питання об'єкта правовідносин існують різні погляди. Більшість сходяться на тому, що у кожного правовідношення повинен бути власний об'єкт. Одні автори стверджують, що об'єктом правовідносин є поведінка її учасників, а в майнових відносинах — поведінка її учасників, спрямована на речі1. Згідно з іншим положенням, об'єктом визначається фактичне суспільне відношення, на яке впливають правовідносини2. Найбільшого поширення набула теорія множинності об'єктів правовідносин, за якою такими можуть бути різні явища: речі, дії людей, результа

ти духовної і творчої праці, особисті майнові блага . «Нічого не можна

1Егоров И . Д . Понятие имущественного правоотношения // Вестник ЛГУ. Экономика, философия и право. — 1980. — Вып. 4. — № 323. — С. 62.

2Толстой Ю. К . К теории правоотношения. — Л., 1959. — С. 48-67; Ке-чекъян

С. Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. — М., 1958. —С. 142148.

зрозуміти у правовідносинах власності,— пише С.С. Алексеев, — якщо не бачити того, що об'єктом цих правовідносин є речі — засоби виробництва і предмети споживання»2. Р. О. Хал-фіна запропонувала конструкцію, за якою об'єкт не входить у структуру правовідносин3. Вона розрізняє такі елементи структури правовідносин: учасники правовідносин, права та обов'язки, їх взаємозв'язок; реальна поведінка учасників правовідно-шення відповідно до прав та обов'язків4. М. В. Венецька вважає, що об'єктами цивільних прав стає все те, з приводу чого виникають та здійснюються цивільні права та

	1	Алексеев С . С . Об объекте права и правоотношения // Вопросы общей теории
		советского права. — М., 1960. — С. 284-309; Халфина Р . О . Общее учение о
		правоотношении. — М., 1974. — С. 214-217.
	2	Проблемы теории государева и права. — М., 1979. — С. 257.
	3	Халфина Р . О . Там само. — С. 212.
	94
		Халфина Р . О . Там само. — С. 211.

Цивільне право України: Академічний курс / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2006. — Т. 1: Загальна частина. — С. 127. ЕрофеевБ. В. Земельне право: Учебник. — М.: Новый юрист, 1998. — С. 139.

Розділ 4. Земельні правовідносини

обов'язки, тобто все те, що є предметом або результатом діяльності учасників цивільного обігу. До об'єктів цивільних прав вона відносить речі, тобто матеріальні предмети світу, створені природою або людиною, інші матеріальні блага у вигляді лише нових прав, результатів робіт, послуг та інші матеріальні і нематеріальні блага, зокрема особисті немайнові права5. У багатьох випадках застосовується термін «предмет правовідношення», який ототожнюється з «об'єктом правовідношення». При цьому посилаються на те, що у договірних відносинах вживається термін «предмет договору», який і є предметом відносин. Б. В. Єрофєєв у правовідносинах виділяє дві групи об'єктів — об'єкти правового регулювання та об'єкти правової мети. Так, об'єктом земельно-правового регулювання він вважає землю, а об'єктом мети

— раціональне, ефективне її використання та охорону, створення земельного ринку та умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, відтворення родючості ґрунтів, збереження і поліпшення навколишнього середовища, охорону прав на землю громадян, організацій і держави6.

Б. В. Єрофєєв вважає, що об'єктом правовідносин щодо використання землі завжди є індивідуально визначена земельна ділянка (тобто земля не може стати об'єктом конкретного виду земельних правовідносин, якщо вона не позначена індивідуально її визначеною частиною (ділянка) та ознаками — розміром і місцем розташування)1.

На думку В. І. Андрейцева, земельні правовідносини виникають, коли одні фізичні чи юридичні особи вступають у земельні відносини з іншими фізичними чи юридичними особами або ж органами державної влади чи місцевого самоврядування щодо індивідуальної, конкретно визначеної на місцевості земельної ділянки конкретно встановленого розміру2.

Отже, фізичні та юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права, а також органи виконавчої влади, до компетенції яких не належить здійснення правомочностей власника державної власності на землю, вважає В. І. Андрейцев, постійно перебувають у земельно-правових відносинах з компетентними державними органами, хоча б з огляду на те, що вони повинні утримуватися від посягання на землю державної власності. Землі загального користування (шляхи, вулиці, майдани, сквери, бульвари тощо) можуть використовуватися фізичними та юридичними особами в установленому для кожного виду земель порядку. У цих випадках між ними і державою постійно здійснюються земельно-правові відносини, незалежно від того, визначена чи невизначена конкретна земельна ділянка, угіддя3.

Ю. Г. Жариков відносить до об'єктів земельного права індивідуальновизначену земельну ділянку, щодо якої вникають земельні відносини. У сфері державного управління об'єктом земельних відносин може бути весь земельний фонд в цілому, його складові в межах кордонів суб'єктів держави, адміністративно-територіальних громад, окремі ділянки4. Українські правознавці

1 Ерофеев Б. В. Там само. — С. 139.

Земельне право / За ред. В. І. Семчика, П. Ф. Кулинича. — К: Вид. Дім «Ін Юре»,2001. —С. 107. 3 Земельне

право. Там само. — С. 107. 95

Земельне право: Учебник / Отв. ред. С. А. Боголюбов. — М.: НОРМА-

ИНФРА, 1998. —С. 34.

Загальна частина

О. О. Погрібний та О. М. Пащенко вважають, що об'єктами земельних правовідносин є землі в межах території України, індивідуально-визначені земельні ділянки, земельні частки (паї) та права на них1.

Професор Н. І. Титова звертає увагу на те, що термін «землі» правильно вживається у земельному законодавстві як елемент природного середовища, що перебуває в органічному взаємозв'язку з іншими його елементами

(водами, лісами, атмосферним повітрям тощо), на відміну від терміна «земля»2.

Відповідно до земельного законодавства землі в Україні поділяються на визначені законодавством категорії, земельні угіддя і земельні ділянки. Виходячи з цього поділу, об'єктом земельних правовідносин можуть бути землі, що належать до державної і комунальної власності, землі відповідної категорії, земельні угіддя і земельна ділянка. З огляду на це об'єктом земельних правовідносин можуть бути землі, що є державною чи комунальною власністю, землі відповідної категорії, земельні угіддя і земельна ділянка. Вище було зазначено, за яких умов державна земля є об'єктом земельних правовідносин. Об'єктом земельних правовідносин може бути земля, що за цільовим призначенням належить до певної категорії земель, але лише та, що не поділена на земельні угіддя і земельні ділянки. Земля певної категорії, яка поділена на земельні угіддя і земельні ділянки, що мають власний правовий режим земель відповідної категорії, не є об'єктом земельних правовідносин цієї категорії земель. У такому разі об'єктом земельних правовідносин буде виокремлене земельне угіддя чи окрема земельна ділянка. Так, якщо землі конкретно виділені вздовж узбережжя водойм під смуги відведення для будівництва річкових портів, інших споруд господарського призначення, то такі земельні ділянки як об'єкт земельних правовідносин належать до земель водного транспорту з відповідним правовим режимом.

Включення земельних ділянок до межі міста не припиняє права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до земельного законодавства. Такі земельні ділянки як об'єкт земельно-правових відносин зберігають правовий режим відповідної

1Земельне право України: Підручник / За ред. М. В. Шульги. — К: Юрінком Інтер, 2004. — С. 36.

2Земельне право України. Там само. — С. 248. Див. також: Титова Н. Землі як об'єкт правового регулювання // Право України. — 1998. — № 4.

категорії земель, яким вони користувалися до включення до межі міста. Отже, природні властивості й особливості земель, земельних угідь чи

земельної ділянки як об'єктів земельно-правових відносин мають певний вплив на зміст, а також на обсяг прав та обов'язків суб'єктів правовідносин. За цими ознаками землі поділяються на такі узагальнюючі групи об'єктів земельних правовідносин: а) всі землі держави (державного фонду); б) землі територіальних громад; в) землі юридичних осіб; г) землі відповідних категорій за цільовим призначенням; ґ) конкретно визначені земельні угіддя і земельні ділянки.

96

Розділ 4. Земельні правовідносини

На зміст земельно-правових відносин і обсяг земельних прав та обов'язків суб'єктів правовідносин впливає також правовий режим земельних угідь і земельних ділянок залежно від розташування на них окремих об'єктів. За цими ознаками земельні угіддя і земельні ділянки незалежно від категорії земель, до якої вони належать, поділяються на:

1)земельні угіддя і ділянки, на яких немає ніяких інших природних і майнових об'єктів. До таких, наприклад, належать великі лани сільськогосподарських угідь у степовій зоні та у великих сільськогосподарських підприємствах;

2)земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані природні об'єкти. Наприклад, озеро на землях сільськогосподарського призначення чи на землях населеного пункту, торф'яники — на землях сільськогосподарського призначення чи на землях лісогосподарського призначення, природні ландшафти та ін.;

3)земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані інші, крім земельної ділянки, нерухомі майнові об'єкти. Наприклад, споруди польового стану механізаторів, корівники, свинарники на землях сільськогосподарського призначення; пансіонати — на землях оздоровчого призначення та ін. Особливістю правового режиму земельної ділянки як об'єкта, на якому розташовані будівлі і споруди, є наявність у суб'єктів правовідносин особливих прав та обов'язків як щодо земельної ділянки, яка є одночасно об'єктом нерухомості, так і щодо інших об'єктів нерухомості.

6. Виникнення, зміна та припинення земельних правовідносин

Підставою виникнення, зміни чи припинення земельних правовідносин є юридично значимі юридичні факти та обставини, з якими пов'язується набуття права на земельну ділянку (власності, постійного чи тимчасового користування), на цільове використання земельної ділянки, відповідальність за конкретні порушення земельного законодавства.

Правовстановлюючими обставинами є:
а) закони та інші нормативно-правові			акти,	якими	встановлю-
ються: правовий режим відповідних категорій,				права	та обов'яз-
ки суб'єктів земельних правовідносин,			відповідальність		за пору-
шення земельного законодавства тощо;
б) рішення	уповноважених	органів	про	надання	земельної

ділянки у власність чи у користування або відчуження її шляхом продажу чи передання у користування;

в) угоди про передання земельної ділянки в оренду;
г)	акти органів	державної	влади і місцевого	самоврядування
про	приватизацію	державних	і комунальних земель	та	передан-
ня їх безоплатно у приватну власність громадян				чи	за плату
юридичним особам;

ґ) акти про розмежування земель державної і комунальної власності;

97

Загальна частина

д) рішення суду про розподіл земельної ділянки чи про						вста-
новлення прав на неї;
е) договори		цивільно-правового		характеру	(купівлі-продажу,
міни,	дарування,	успадкування, застави тощо).			Сукупність	юри-
дичних	фактів,	що	стосуються	земельних	відносин, настання
яких	є необхідною		умовою для	виникнення	передбачених	зако-

ном наслідків, називається юридичним складом.

Вокремих випадках виникнення права приватної власності громадянина на земельну ділянку відбувається після того, як ця земельна ділянка буде викуплена (у власника) чи вилучена (у землекористувача).

Юридичні факти, на підставі яких виникають земельні правовідносини, поділяються, як і в інших галузях права, на події і дії (вчинки, поведінку).

Події, у свою чергу, можуть бути такими, що здійснюються як поза волею людини, так і внаслідок того чи іншого втручання людини у природні властивості землі. Поза волею людини, наприклад, здійснюється припинення права власності на земельну ділянку (права землекористування) громадян у зв'язку зі стихійним лихом (затоплення, зсуви) чи іншими природними явищами.

Вокремих випадках земельні правовідносини виникають внаслідок правомірної чи неправомірної поведінки, яка проявляється у діях чи бездіяльності громадян, посадових осіб, юридичних осіб, органів виконавчої влади і місцевого самоврядування. До поведінки як юридичного факту належить, наприклад, юридичний стан земельних відносин і перехід до іншого стану.

Зміна земельних правовідносин відбувається внаслідок тих чи інших обставин, тих чи інших правозмінюючих юридичних фактів, юридичного складу. Так, у процесі земельної реформи проводиться приватизація земель, яка полягає у зміні державної форми власності на приватну форму. Перехід права (власності чи користування) на земельну ділянку має місце в разі купівлі-продажу будинку зміни в установленому порядку цільового призначення землі.

Правоприпиняючі юридичні факти (юридичний склад) призводять до припинення земельних правовідносин. Якщо договір купівлі-продажу земельної ділянки в сукупності породжує зміну земельних правовідносин, зокрема зміну суб'єктів права власності, то для продавця має місце припинення земельних правовідносин. Згідно зі ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на землю, а отже і земельних правовідносин, можуть бути: смерть власника землі чи землекористувача добровільна відмова власника від права на земельну ділянку, відчуження за рішенням власника земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб, звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадах, визначених ЗК України. Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені ст. 141 ЗК України.

98

Розділ 4. Земельні правовідносини

7. Правовий механізм реалізації земельно-правових норм

Проголошення в нормах матеріального права основних прав та обов'язків учасників земельних відносин ще недостатньо для реалізації їх на практиці. В них лише проголошуються вимоги і можливості, дозволи і заборони, які містяться в земельному праві.

Реалізація земельного права і земельно-правових норм має декілька форм, спрямованих на здійснення закладених у них правил поведінки, зокрема зобов'язання, дозволи і заборони. Виходячи з цих основоположних позицій, у теорії права виділяють три основні форми реалізації: використання, дотримання, виконання.

Використання — це така форма реалізації земельного права, яка виражається у здійсненні можливостей, що випливають із дозволів. Характерною рисою цієї форми реалізації є активна поведінка суб'єктів земельного права. Вона стосується суб'єктивних прав, прав на свою власну активну поведінку, на використання наданих земельним правом можливостей, наприклад, права члена колективного сільськогосподарського підприємства на вихід із підприємства та отримання у приватну власність земельної ділянки у розмірі належної йому земельної частки (паю) із земельного фонду колективного сільськогосподарського підприємства або ж у разі його ліквідації.

Дотримання — це така форма реалізації земельного права, яка полягає у співвіднесенні суб'єктом правовідносин своєї поведінки з юридичними заборонами. Характерною рисою цієї форми є пасивна поведінка суб'єктів права. Вони не вчиняють жодних дій, заборонених нормами земельного права, тобто дотримуються покладених на них пасивних обов'язків. Так, дотримуючись ст. 91 ЗК України, громадянин, який отримав земельну ділянку у приватну власність, зобов'язаний не порушувати цільового призначення земельної ділянки та вимог законодавства про охорону довкілля, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства та встановлених обмежень (сервітутів).

Виконання — це така форма реалізації земельного права, яка визначається в діях суб'єктів щодо здійснення зобов'язань, покладених на них земельноправовими приписами. Отже, вони виконують покладені на них земельним правом обов'язки щодо активної поведінки. Наприклад, іноземні громадяни, а також особи без громадянства, які прийняли земельні ділянки сільськогосподарського призначення в Україні у спадщину, зобов'язані відповідно до п. 4 ст. 81 ЗК України вирішити питання щодо відчуження цих ділянок протягом року. У разі невиконання цього обов'язку питання про відчуження такої ділянки вирішується судом.

Найбільш точний зміст реалізації права відтворений у такій його формі, як виконання. Саме в таких земельно-правових нормах, покликаних разом з іншими правовими засобами забезпечити належний гарантований результат, закладаються певні правила поведінки, які потім повинні точно і неухильно

99

Загальна частина

здійснитися, перенестися у фактичні земельні відносини, втілитися у життя, реалізуватися в активній діяльності суб'єктів земельного права.

Використання як дозвіл на вчинення тих чи інших правових дій дотримання, як правомірна поведінка особи в межах встановлених нормою права правил, і виконання як активна поведінка суб'єктів правовідносин щодо здійснення правових приписів, зобов'язань — це один бік реалізації права. Другий бік — це пра-возастосовча діяльність, тобто діяльність органів державної влади й управління, органів самоврядування, суду і правоохоронних органів, посадових осіб, що спрямована на організацію та виконання всіма фізичними, юридичними особами, управлінськими структурами нижчого рівня і членами суспільства встановлених нормами права приписів, зобов'язань; на створення правових умов для правомірної поведінки учасників земельних правовідносин; на використання дозвільного права у своїх інтересах або ж в інтересах інших осіб чи суспільства.

Правозастосовча діяльність передбачає встановлення певної організаційної структури, зобов'язаної за допомогою організаційно-правових, економічних, соціально-психологічних, інформаційних та інших засобів організувати, забезпечити реалізацію норм земельного права, виконання і дотримання всіма членами суспільства встановлених правом правил поведінки. Внаслідок правозастосовчої діяльності закріплюється, рухається в певному напрямі, впорядковується і стабілізується соціально-правовий механізм, яким забезпечуються сприятливі умови для нормальної, злагодженої і соціально, впорядкованої життєдіяльності суспільства, додержання законодавства щодо використання земельних ділянок, що так потрібно для його безперебійного функціонування, всебічного розвитку і вдосконалення.

Правовий механізм реалізації земельного права включає систему законів та інших нормативно-правових актів, якими регулюються земельні відносини і порядок їх виникнення, здійснення і припинення. Земельно-правові відносини, наприклад, регулюються Конституцією України, ЗК України, законами України «Про плату за землю», «Про містобудування», «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське господарство», «Про розмежування земель державної та комунальної власності» тощо, указами Президента України, зокрема: «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 грудня 1994 р., «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 р. тощо. Відповідальність за порушення земельного законодавства встановлена ЗК України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, КК України.

Правовий механізм реалізації земельного права передбачає також наявність норм матеріального права, якими встановлюються певні права фізичної чи юридичної особи. У земельних відносинах таким будуть: для громадянина України — право приватної власності громадян і юридичних осіб на земельну ділянку для певної мети, а також право постійного чи тимчасового користування земельною ділянкою, наданою для певної мети.

100