- •Міністерство освіти і науки україни
- •6.2. Типологія політичної системи
- •6.3. Суть і типологія політичного режиму
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 7. Держава як політичний інститут
- •7.1. Суть, ознаки і теорії походження держави
- •7.2. Функції держави
- •7.3. Форми держави (форма правління і територіально-політичного устрою)
- •7.4. Поняття правової, соціальної держави
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 8 Політичні партії і партійні системи
- •8.1. Поняття, походження і функції політичних партій
- •Перший етап – аристократичного угрупування;
- •8.3. Партійна система: поняття, види
- •8.4. Партійна система сучасної України: становлення, особливості
- •Питання для самоконтролю
- •Список рекомендованої літератури (Основна)
- •(Додаткова)
8.3. Партійна система: поняття, види
Партійна система – це сукупність політичних партій, які існують у суспільстві, їх взаємозв'язок і зв'язок з державою. Із зростанням неоднорідності суспільства пропорційно збільшується і кількість існуючих партій, що відображають інтереси певних соціальних груп. Традиційним критерієм для класифікації партійних систем є кількісний показник, який певною мірою відбивається і на якісних характеристиках системи. Всі існуючі партійні системи у широкому контексті діляться на конкурентні та неконкурентні. Розвиваючи цей підхід Дж. Сарторі виділив на його основі 7 типів партійних систем:
Система з однією партією – неконкурентна, характерна для авторитарних і тоталітарних політичних режимів. Виконання єдиною партією керівної ролі в державі веде до зрощення партійного і державного апарату і становлення особливої партійно-бюрократичної форми управління. Прикладами подібної партійної системи є СРСР в період 20 – 80 рр. ХХ ст., Німеччина в 30 – 40 рр. ХХ ст., сьогодні це такі країни як Куба, Лівія і деякі країни Африки.
Система з партією, що здійснює гегемонію, – формально конкурентна система, властива авторитарним і тоталітарним режимам, реальна конкуренція відсутня, оскільки координацію функціонування політичної системи здійснює одна партія при номінальному існуванні в системі інших. Прикладом подібної партійної системи є більшість країн соціалістичного табору Східної Європи в 50 – 80 рр. ХХ ст., сьогодні – це Китайська народна республіка.
Система з переважаючою партією (домінуючою) – конкурентна система, в якій одна з партій тривалий період часу (15 років і більше) перемагає на виборах і| формує уряд, при цьому спостерігається мала ефективність опозиції. Приклад такої системи – Японія, де починаючи з середини 50 рр. ХХ ст. Ліберально-демократична партія є домінуючою.
Двопартійна система – конкурентна система, характерна для країн, в яких існує стійке однорідне соціальне і культурне середовище з традиційними цінностями, які підтримуються більшістю членів даного суспільства. У цьому випадку дві провідні партії за наявності інших складають реально конкуруючі політичні структури. Вони розрізняються, в основному, підходами до вирішення практично одних і тих самих завдань. Виникають так звані «політичні гойдалки» (партії змінюють одна одну при владі), це дозволяє достатньо ефективно поєднувати і розвиток економіки, і інтереси різних верств населення. Класичними прикладами такої системи є Сполучені Штати Америки (Республіканська і Демократична партії), Великобританія (Лейбористська і Консервативна партії).
Система обмеженого плюралізму – конкурентна система, в якій відсутня позасистемна опозиція, активна конкурентна взаємодія здійснюється між 3 – 5 політичними партіями, результатом чого є коаліційний уряд. Іноді таку систему називають системою центристського плюралізму. Прикладом такої системи на сучасному етапі є Бельгія, Данія, ФРН, Швеція.
Система крайнього плюралізму – конкурентна система із значним числом партій, які перебувають у гострому конкурентному протистоянні, внаслідок наявності істотних ідеологічних відмінностей. У такій системі існує двостороння (ліва і права) позасистемна опозиція. Інша назва цієї системи – система поляризованого плюралізму. Прикладом саме такої партійної системи є сучасна Україна.
Атомізована партійна система – конкурентна система з надзвичайною кількістю дрібних, маловідомих партій, число яких і відмінності вже не відіграють помітної ролі у суспільно-політичному житті країни, оскільки самостійної інституціоналізованої участі у функціонуванні державного механізму вони здійснити не можуть. Прикладами такої системи були більшість постсоціалістичних країн з кінця 80-х до середини 90-х рр. ХХ ст. Пройшла цей період і Україна.