55. Організаційні завдання:

- оперативна  та ефективна взаємодія між силами ДСМК, промислових підприємств та інших служб;

- отримання оперативних та достовірних даних про кількість постраждалих та структуру уражень;

- транспортне забезпечення для розв’язання питань медичної евакуації постраждалих з району катастрофи в лікувально-профілактичні заклади, а також доставки медичних сил та засобів ДСМК у район масових хімічних уражень;

 - матеріально-технічне забезпечення для безперервного постачання медичного майна, медикаментів, медичної техніки, організації  харчування, енергопостачання медичних закладів.

56. Ядерна та радіаційна (радіоекологічна) безпека в системі екологічної безпеки

Характерною рисою сучасного етапу соціально-економічного розвитку України є подальший розвиток використання ядерної енергії. Наслідки цього процесу не обмежуються сферами науки, техніки, медицини, а знаходять своє відображення в найрізноманітніших сферах життя, зокрема в ядерній енергетиці.

Водночас добре відомо, що використання ядерної енергії пов'язане зі значним ризиком для життя і діяльності як окремих людей, так і цілих держав, навіть для існування планети Земля. Атомна радіація – це виняткове джерело підвищеної небезпеки, яке за своєю силою перевищує всі відомі до нього джерела. З урахуванням цього її виробництво й використання вимагають адекватного відображення в правовій сфері життя суспільства і відповідної законодавчої регламентації.

Вищевикладене означає, що існує проблема визнання факту існування ядерного ризику і встановлення його прийнятного рівня. Теорія ядерного ризику являє собою типовий приклад міждисциплінарної науки, яка набула за останні роки інтенсивного розвитку в Україні. Водночас основоположні категорії цієї науки залишаються малодослідженими і дискусійними. Зокрема, до цього часу немає задовільного визначення самого поняття «ядерний ризик», дуже часто цей термін вживається як тотожний терміну «ядерна небезпека». Так, ядерний ризик розглядається як небезпека майбутньої шкоди або як небезпека виникнення несприятливих наслідків. Це, з одного боку, пояснюється тим, що наука в цілому до цього часу не виробила задовільного визначення самого поняття «ризик», як немає і однозначного визначення поняття «екологічний ризик» у науці екологічного права і в екологічному законодавстві України.

Як зазначалося, останнім часом набули поширення визначення ризику, в яких увага концентрується на його ймовірному характері. Водночас спостерігається тенденція визначати ризик як величину, яка залежить від ймовірності прояву небезпеки та її наслідків. Дотримуючись саме такої концепції, тобто знаючи величини коефіцієнта індивідуального радіаційного ризику та ефективної еквівалентної дози опромінення, можна оцінити катастрофічний (фатальний) ризик, зумовлений цією дозою, і виразити його через скорочення очікуваної тривалості життя людини. Такий підхід дає змогу порівняти ядерний ризик з ризиком від будь-яких інших подій, тобто з ризиком іншого походження.

Поняття «ризику» в сфері використання ядерної енергії почало використовуватися Міжнародною комісією з радіологічного захисту (МКРЗ) для кількісного визначення шкідливих факторів і об'єктивних оцінок шкоди здоров'ю. Як принцип радіаційної безпеки МКРЗ було сформульовано так званий принцип АLARА, згідно з яким дози опромінення мають підтримуватися на таких низьких рівнях, яких тільки можна досягти з урахуванням економічних і соціальних факторів. За рекомендацією МКРЗ гранично допустимі для людини дози опромінення (ГДД) встановлюються на такому низькому рівні, який виключає можливість гострих променевих уражень. Ризик при цьому повинен бути достатньо малим і виправданим стосовно тієї вигоди, яку одержує суспільство від використання джерел радіації.

Концепція ядерного ризику включає в себе як мінімум чотири елементи: оцінку ядерного ризику; управління ядерним ризиком; запобігання ймовірним негативним наслідкам, пов'язаним з ядерним ризиком; формування механізму і фондів відшкодування ймовірних збитків, можливих через цей ризик.

Оцінка ядерного ризику пов'язана з аналізом походження потенційної ядерної та радіаційної небезпеки в Україні. Це надто складний процес, який складається з двох етапів: визначення ризику (передусім його джерел) і оцінки ризику.

Проблема кількісного оцінювання ядерного ризику особливого значення набула у зв'язку з можливістю ядерних інцидентів. Так, масштаби Чорнобильської катастрофи призвели до ревізії багатьох поглядів на надійність, безпечність робіт, пов'язаних із використанням ядерної енергії, зокрема в ядерній енергетиці, які до того здавалися непорушними.

Аналіз і масштаби двох реальних аварій на атомних станціях (Тримал-Айленд у США, а також ЧАЕС) змінили підхід до оцінки ймовірності серйозної аварії. Результат виявився таким: за 374 працюючих у 1986 р. у світі реакторів великі аварії з імовірністю 70 % можуть виникати кожні 5,4 року, а з імовірністю 95 % – кожні 20 років.

Такі результати, незважаючи на обмаль статистичних даних, перекреслили гіпотетичну величину 10-7 реакторороків і привели до висновку: плануючи розвиток використання ядерної енергії, зокрема в ядерній енергетиці, необхідно передбачати, як це не парадоксально, економічну, екологічну та іншу шкоду від можливих різномасштабних аварій, а також шкоду, яка може бути завдана життю і здоров'ю населення.

Отже, ядерний ризик, на відміну від ядерної небезпеки не можна розглядати відокремлено від можливих наслідків прояву цієї небезпеки. Тобто ядерний ризик – це кількісна міра небезпеки з урахуванням її наслідків. Наслідки прояву ядерної небезпеки завжди пов'язані із заподіянням ядерної шкоди. Чим більша ймовірна ядерна шкода, тим значніший ядерний ризик. До того ж ядерний ризик буде тим більший, чим більша ймовірність прояву відповідної ядерної небезпеки. З урахуванням викладеного можна дійти висновку про те, що дефініція «ядерний ризик» об'єднує два поняття «ймовірність ядерної небезпеки» і «ядерну шкоду».

До найбільш характерних особливостей ядерних ризиків належать:

• колосальний розмір і різноманітність видів шкоди;

• несприйнятливість іонізуючого випромінювання органами чуттів людини;

• пізнє виявлення шкоди; труднощі розмежування ядерної та неядерної шкоди;

• труднощі, пов'язані з оцінкою шкоди.

Основними об'єктами потенційної ядерної та радіаційної небезпеки на території України є підприємства ядерно-паливного циклу (АЕС, дослідницькі реактори та збірки, підприємства по видобуванню та переробці урану), підприємства, які використовують радіаційне небезпечні технології та матеріали, об'єкти, призначені для поводження з радіоактивними відходами, а також території, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи:

• Підприємства по видобуванню та переробці урану розташовані в Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях і належать виробничому об'єднанню «Східний гірничо-збагачувальний комбінат». Переробка уранових руд здійснюється на гідрометалургійному заводі в м. Жовті Води. Джерелом ядерної та радіаційної небезпеки на цих підприємствах є уранова руда, хвости.

• Атомні станції, дослідницькі реактори, підкритичні збірки. На сьогодні в Україні діє 15 атомних енергоблоків, розміщених на чотирьох майданчиках. Окрім того, перебувають в експлуатації два дослідницьких реактори та одна підкритична збірка. Джерелами ядерної та радіаційної небезпеки на підприємствах цієї групи є реактор (збірка), відпрацьоване ядерне паливо та радіоактивні відходи.

• Підприємства, які використовують джерела іонізуючого випромінювання. В Україні є близько 8 тисяч підприємств та організацій, які використовують понад 105 тисяч джерел іонізуючого випромінювання. Джерелом ядерної та радіаційної небезпеки на підприємствах цієї групи є джерела іонізуючого випромінювання, радіаційні технології та радіоактивні матеріали. Практично всі джерела іонізуючого випромінювання – радіаційне небезпечні.

• Об'єкти по поводженню з радіоактивними відходами. До об'єктів цієї групи належать споруди, приміщення та устаткування, необхідні для збору, транспортування, переробки, зберігання та захоронення радіоактивних відходів.

Необхідно зазначити, що об'єкти по поводженню з радіоактивними відходами входять до складу практично всіх підприємств ядерно-паливного циклу. Спеціалізованою діяльністю по поводженню з радіоактивними відходами займається Українське державне об'єднання «Радон», яке має у своєму складі шість спецкомбінатів: Київський, Донецький, Одеський, Харківський, Дніпропетровський, Львівський.

Джерелами радіаційної небезпеки на цих об'єктах є радіоактивні відходи усіх видів на будь-якій стадії поводження з ними:

• Об'єкт «Укриття» являє собою інженерну споруду, яка локалізує зруйнований реактор 4-го блоку ЧАЕС.

• Чорнобильська АЕС, яка була зупинена 15 грудня 2000 р. Джерелами ядерної та радіаційної небезпеки тут є ядерне паливо, в тому числі зруйнованого реактора, та численні радіоактивні відходи різного походження.

• Території, що зазнали радіоактивного забруднення після катастрофи на ЧАЕС. До таких належать території, на яких забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами перевищує доаварійний рівень, що з урахуванням кліматичної та екологічної характеристик конкретних територій може призвести до опромінення населення більш як 1,0 м-ЗВ (мілі-зіверта) за рік, і .які потребують розробки заходів по радіаційному захисту населення, а також інших спеціальних заходів, що обмежують додаткове опромінення населення і забезпечують нормальну господарську діяльність на цих територіях. Основним джерелом радіаційної небезпеки на таких територіях є радіонукліди, які містяться в ґрунті, підземних, наземних та стічних водах.

• Окремо необхідно відзначити такий вид радіаційне небезпечної діяльності, як перевезення будь-яких видів джерел іонізуючого випромінювання радіонуклідного походження.

Маючи уявлення про основні джерела потенційної ядерної та радіаційної небезпеки в Україні, перейдемо до визначення понять «ядерна» та «радіаційна безпека», які містить чинне законодавство, до доктринальних визначень та надбань міжнародно-правової науки і практики з цих питань.

Ядерна безпека в Законі України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (ст. 1) визначена як дотримання норм, правил, стандартів та умов використання ядерних матеріалів, що забезпечують радіаційну безпеку.

Навряд чи таке визначення відповідає реаліям і вимогам по забезпеченню належної ядерної безпеки в Україні, а також змісту цього поняття.

Вважаємо, що ядерна безпека – це такий стан розвитку суспільних відносин у сфері використання ядерної енергії, зокрема в ядерній енергетиці, за якого системою науково-технічних, організаційних, економічних, державно-правових та інших соціальних засобів регулювання забезпечується належний безпечний режим використання ядерних установок (об'єктів), ядерних матеріалів тощо, який спонукає до безумовного дотримання вимог законодавства, норм, правил, стандартів та умов, що діють у сфері використання ядерної енергії.

Чітке дотримання режиму використання ядерної енергії є основою запобігання і недопущення радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища з метою як забезпечення життя і здоров'я людей, так і охорони довкілля, або, інакше кажучи, з метою забезпечення радіаційної безпеки. Саме дотримання норм, правил, стандартів та умов використання ядерних матеріалів становить основу забезпечення радіаційної безпеки. Отже, ядерна та радіаційна безпека настільки тісно взаємопов'язані, що без дотримання і забезпечення першої не можна вести мову і сподіватися на забезпечення другої.

Норми, правила і стандарти з ядерної безпеки – це критерії, вимоги й умови забезпечення безпеки під час використання ядерної енергії. Їх дотримання є обов'язковим при здійсненні будь-якого виду діяльності у сфері використання ядерної енергії. Вимоги зазначених норм, правил та стандартів приймаються з урахуванням рекомендацій міжнародних організацій у сфері використання ядерної енергії.

Згідно із визначенням МАГАТЕ основна мета ядерної безпеки – підтримувати радіоактивне опромінення від ядерної установки (населення і персоналу) на максимально можливому низькому рівні як у процесі нормальної експлуатації ядерної установки, так і в разі аварійного інциденту.

Один із основних напрямів використання ядерної енергії – виробництво тепло-, і електроенергії. Незважаючи на те, що оцінка ролі й перспектив розвитку ядерної енергетики неоднозначні як в Україні, так і за кордоном, альтернатив їй найближчим часом, як стверджують фахівці, немає. До того ж Україна нещодавно ввела в експлуатацію нові енергоблоки на Хмельницькій та Рівненській АЕС.

Водночас очевидно, що використання ядерної енергії у згаданих сферах належить до найбільш потенційно небезпечних технологій. Катастрофа на ЧАЕС серйозно підірвала довіру до ядерної енергетики. Виникла необхідність у прийнятті додаткових заходів щодо підвищення рівня ядерної безпеки АЕС в усьому світі. Адже серед усіх галузей використання ядерної енергії, джерел іонізуючого випромінювання ядерна енергетика залишається найбільш небезпечною. Ось чому на тлі загального неблагополуччя стану навколишнього природного середовища завдання збереження життя і здоров'я людини і безпеки середовища її існування залишається в ядерній енергетиці одним із головних.

У сучасних умовах, коли розвиток ядерної енергетики набув широкомасштабного характеру і зросла кількість країн, які експлуатують об'єкти ядерної енергетики, забезпечення ядерної безпеки вийшло за межі інтересів окремої держави і набуло міжнародного значення.

У зв'язку з цим у 1989 р. під егідою МАГАТЕ з огляду на вимоги часу була розроблена Міжнародна шкала тяжкості подій на атомних станціях. Зазначена шкала є засобом для швидкої оцінки можливих наслідків інцидентів на АЕС. Класифікуючи події відповідно до їх значущості, вона полегшує взаєморозуміння між ядерним співтовариством.

Координація та об'єднання зусиль по забезпеченню ядерної безпеки – порівняно новий напрям міжнародного співробітництва у сфері мирного використання ядерної енергії. Одна із особливостей цього напряму полягає в тому, що він дедалі більше набуває міжнародно-правових форм. Свідченням цього є прийняття Міжнародної конвенції з ядерної безпеки (1994 р.), яку Україна ратифікувала 17 грудня 1997 р. із застереженням про те, що положення ст. З конвенції не застосовується до об'єкта «Укриття».

Основними цілями Міжнародної конвенції з ядерної безпеки є:

• досягнення високого рівня ядерної безпеки в усьому світі на основі зміцнення національних заходів і міжнародного співробітництва, в тому числі у відповідних випадках, на основі технічного співробітництва, у сфері безпеки і підтриманні такого рівня;

• розробка й підтримання на ядерних установках ефективних засобів захисту від потенційної радіаційної небезпеки з тим, щоб захистити окремих осіб, суспільство в цілому і довкілля від шкідливого впливу іонізуючих випромінювань від таких установок;

• запобігання аваріям з радіологічними наслідками, пом'якшення таких наслідків у випадку, коли аварії стануться.

На нашу думку, радіаційну безпеку слід розглядати як складову і передумову екологічної безпеки. Існують різноманітні підходи до визначення зазначеного поняття. Так, «радіаційна безпека» визначається як комплекс заходів, спрямованих на обмеження опромінення персоналу, окремих осіб з населення і всього населення до найбільш низьких рівнів дози, що досягаються засобами прийнятними для суспільства; на запобігання виникненню ранніх наслідків опромінення і обмеження проявів віддалених наслідків до прийнятного рівня.

Радіаційна безпека визначається також як система законодавчих засобів (у тому числі норм радіаційної безпеки), спрямована на обмеження можливого опромінення населення і персоналу в результаті використання джерел іонізуючого випромінювання.

З наведених формулювань випливає, що радіаційна безпека розглядається як «комплекс заходів» або «система законодавчих засобів». Термін «радіаційна безпека» тлумачиться і як комплекс адміністративних та медико-санітарних заходів, що обмежують прийнятними рівнями опромінення і радіоактивне забруднення окремих осіб, населення і навколишнього середовища. На думку А. І. Іойриша, радіаційну безпеку слід визначати як сукупність техніко-економічних і правових заходів, покликаних забезпечити надійну експлуатацію АЕС, запобігання аваріям, а у разі їх виникнення – їх локалізацію, захист обслуговуючого персоналу, населення прилеглих районів і всього навколишнього середовища. Однак у даному випадку скоріше йдеться про радіаційний захист, який за своїм характером є складовою радіаційної безпеки і спрямований на її забезпечення. Аналізуючи наведені визначення, можна зробити висновок, що жодне з них не відображає повною мірою юридичної природи такого явища, як радіаційна безпека. Вони стосуються лише окремих аспектів цього явища.

В одному з перших монографічних правових досліджень в Україні, присвячених проблемам забезпечення радіаційної безпеки, запропоновано визначення радіаційної безпеки як стану захищеності прав і життєво важливих інтересів людини, зокрема життя і здоров'я, в потенційно радіоекологічно-небезпечному середовищі, захисту навколишнього середовища, окремих природних об'єктів, екосистем від іонізуючого випромінювання при здійсненні діяльності у сфері використання ядерної енергії. Дане визначення, на думку його автора, найбільш повно відображало правову природу цього явища, однак з урахуванням нових реалій потребує деякого уточнення і конкретизації. Зокрема, радіаційна безпека передбачає захищеність прав людини під час здійснення не лише діяльності в сфері використання ядерної енергії, а й будь-якої діяльності, яка призводить до додаткового опромінення (наприклад, у побуті).

Розкриваючи поняття «радіаційна безпека», необхідно звернутися також до його законодавчого визначення. Так, у Законі України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» радіаційна безпека визначається як дотримання меж радіаційного впливу на персонал, населення та навколишнє природне середовище, встановлених нормативами, правилами та стандартами з безпеки (ст. 1). Слід зазначити, що прийнятий у 1995 р. закон практично залишив правові аспекти, пов'язані із забезпеченням радіаційної безпеки в державі, поза своєю увагою. В Нормах радіаційної безпеки України (НРБУ-97) встановлено, що «радіаційна безпека – стан радіаційно-ядерних об'єктів та навколишнього середовища, що забезпечує неперевищення основних дозових лімітів, виключення будь-якого невиправданого опромінення та зменшення невиправданого опромінення і зменшення доз опромінення персоналу та населення нижче за встановлені дозові ліміти настільки, наскільки це може бути досягнуто і економічно обґрунтовано». Це визначення також розкриває певні технічні аспекти цього явища, не торкаючись правових.

Дуже тісно із поняттям радіаційної безпеки пов'язане поняття «радіаційний захист». Слід зазначити, що в багатьох наукових дослідженнях ці поняття часто плутають. Аналіз Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», де радіаційний захист визначено як сукупність радіаційно-гігієнічних. проектно-конструкторських, технічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення радіаційної безпеки, дає змогу зробити висновок, що радіаційний захист стосовно радіаційної безпеки має виразно підлеглий характер. Він спрямований на забезпечення радіаційної безпеки із залученням сукупності всіх заходів, у тому числі правових. Водночас радіаційна безпека спрямована на дотримання норм і принципів радіаційного захисту, які дають змогу гарантувати, що рівень радіоактивного опромінення за будь-яких обставин не буде перевищено, а людина і навколишнє природне середовище матимуть надійний захист.

Таким чином, аналіз теоретичних джерел та нормативи о «правових актів дає підстави для висновку про те, що на сьогодні існує велика кількість підходів до визначення поняття «радіаційна безпека». При цьому слід зауважити, що для пізнання юридичної природи будь-якого явища потрібно передусім розглянути його через призму правовідносин. Враховуючи напрацювання, які існують у правовій науці, можна зробити висновок, що радіаційна безпека – це стан розвитку суспільних відносин, за якого системою правових норм та інших державно-правових засобів забезпечується захист прав людини, зокрема її життя і здоров'я, охорона навколишнього природного середовища, окремих природних об'єктів, екосистем від іонізуючого випромінювання при здійсненні діяльності у сфері використання ядерної енергії, іонізуючого випромінювання природного походження, у тому числі техногенно-підсиленого внаслідок антропогенного впливу.

Радіаційна безпека покликана вирішити два основні завдання:

• зниження рівня опромінення персоналу і населення до регламентованих меж, а також охорону навколишнього природного середовища на основі комплексу меди ко-санітарних, гігієнічних та правових заходів;

• створення ефективної системи радіаційного контролю, яка дала б змогу оперативно реєструвати зміни різних параметрів радіаційної обстановки, на основі яких можна судити про рівень опромінення персоналу і населення, радіоактивного забруднення об'єктів довкілля і на цій підставі вживати заходів щодо нормалізації радіаційної обстановки у разі перевищення допустимих рівнів.

При цьому основними в забезпеченні радіаційної безпеки є принципи: нормування, обґрунтування та оптимізації.

Принцип нормування – це обмеження допустимих рівнів індивідуальних доз опромінення громадян від усіх джерел іонізуючих випромінювань.

Принцип обґрунтування – це заборона (обмеження) всіх видів діяльності по використанню джерел іонізуючих випромінювань, за яких одержана для людини і суспільства користь не перевищує ризику ймовірної шкоди, заподіяної додатковим до природного радіаційного фону опроміненням.

Принцип оптимізації – це підтримка на допустимо низькому й можливому для досягнення рівні, з урахуванням економічних і соціальних факторів, індивідуальних доз опромінення і кількості опромінених осіб при використанні будь-якого джерела іонізуючого випромінювання.

Отже, радіоекологічна (ядерна та радіаційна) безпека як передумова і складова екологічної безпеки зумовлює такий стан розвитку суспільних відносин у сфері використання ядерної енергії, поводження з джерелами іонізуючого випромінювання, радіоактивними відходами тощо, за якого системою науково-технічних, економічних, організаційних, державно-правових та інших соціальних заходів забезпечується регулювання радіаційна небезпечної діяльності, встановлюється режим використання ядерної енергії, які забезпечують захист життя і здоров 'я людини від негативного впливу іонізуючого випромінювання та охорону навколишнього природного середовища від радіоактивного забруднення внаслідок міграції радіоактивних речовин у біосфері та їх накопичення живими організмами.

Додержання цих принципів у практичній діяльності і є передумовою розв'язання проблем як радіоекологічної, так і екологічної безпеки.

57. ПОВОДЖЕННЯ З РАДІОАКТИВНИМИ ВІДХОДАМИ

Після аварії на ЧАЕС в Україні утворилися величезні обíєми радіоактивних відходів (РАВ), які суттєво перевищують обíєми РАВ, що накопичуються внаслідок експлуатації АЕС і інших видів діяльності. Метою даного розділу є аналіз стану основних проблем, повíязаних з безпечним поводженням з радіоактивними відходами, які виникли внаслідок аварії на четвертому блоці Чорнобильської атомної станції, в контексті необхідності створення загальнодержавної системи поводження з радіоактивними відходами. Для цього розглянуто: - основні принципи державної політики і напрямки діяльності в сфері поводження з РАВ; - обсяги і характеристики РАВ чорнобильського походження; - обсяги і характеристики РАВ, які накопичуються в Україні внаслідок виробництва електроенергії на АЕС і інших видів діяльності; - поточну практику поводження з РАВ; - фактори негативного впливу відсутності в Україні довгострокової стратегії поводження з РАВ на економіку, національну безпеку, соціально- психологічний стан суспільства, довкілля; - чинники, що стримують створення загальнонаціональної системи поводження з РАВ; - основні заходи, необхідні для вирішення цієї проблеми. 11.1 Чорнобильська складова в загальній системі поводження з РАВ 11.1.1 Основні принципи державної політики і основні напрямки діяльності в сфері поводження з РАВ [1] Основні принципи державної політики у сфері поводження з РАВ визначені Законом України ìПро поводження з радіоактивними відходамиî [2] та Державній програмі поводження з радіоактивними відходами, яка 332 затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 р.№ 2015 [3]. Це, насамперед: - пріоритет захисту життя і здоровíя персоналу і населення, навколишнього природного середовища від впливу радіоактивних відходів згідно з державними нормами радіаційної безпеки; - гарантування надійної ізоляції РАВ; - забезпечення державного регулювання поводженням з РАВ; - розмежування функцій державного регулювання і управління у сфері поводження з РАВ; - розмежування функцій органів державного управління у сфері використання ядерної енергії та у сфері поводження з РАВ; - відповідальність за безпеку при поводженні з РАВ до передачі їх спеціалізованим підприємствам покладено на виробників РАВ; - зберігання РАВ у виробників відходів обмежений час з наступною передачею спеціалізованим підприємствам по поводженню з РАВ; - захоронення довгоіснуючих РАВ має здійснюватися виключно в геологічному сховищі, для короткоіснуючі РАВ захоронюються в поверхневих сховищах; - прийняття рішень щодо розміщення нових сховищ РАВ за участю громадян, громадських обíєднань, а також органів місцевого самоврядування; - заборона ввезення на територію України РАВ для їх зберігання або захоронення; - міжнародне співробітництво у сфері поводження з радіоактивними відходами. Відповідно до принципів державної політики визначено такі основні напрямки діяльності: - централізація розміщення установок з поводження з РАВ та їх сховищ; 333 - перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС на екологічно безпечну систему[T1]; - створення і функціонування єдиної державної системи обліку та контролю РАВ; - створення геологічного сховища для захоронення довгоіснуючих та високоактивних РАВ; - розроблення нових та впровадження передових технологій поводження з РАВ; - науково-технічна та інформаційна підтримка робіт у сфері поводження з РАВ; - розвиток нормативно-правової бази з питань поводження з РАВ; - розширення міжнародного співробітництва у сфері поводження з РАВ 58.  Спостереження та контроль за ураженістю навколишнього середовища, продуктів харчування та води

Спостереження організовується з метою своєчасно забезпечити штаби Цивільної оборони необхідними даними про радіоактивне, хімічне, біологічне зараження та вжити необхідних заходів щодо захисту населення. Дані спостереження використовують органи державної влади для прийняття відповідних рішень щодо евакуації населення, встановлення режиму тощо.

Система спостережень за станом середовища України має велику відомчу структуру. Режимні спостереження за станом природних ресурсів здійснюють десять міністерств та відомств.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України здійснює спостереження за джерелами промислових викидів в атмосферу та дотриманням норм граничне допустимих викидів; джерелами скидів стічних вод і дотриманням норм тимчасово узгоджених і гранично допустимих скидів; станом ґрунтів, скидами і викидами з об'єктів, на яких використовуються радіаційне небезпечні технології станом складів, звалищ промислових і побутових відходів, наземних І морських екосистем.

Національне космічне агентство України спостерігає за станом озонового шару, забрудненістю атмосфери, ґрунтів та поверхневих вод. радіаційним станом.

Міністерство охорони здоров'я України проводить вибіркові спостереження за рівнем забруднення атмосферного повітря у місцях проживання населення, станом поверхневих вод у населених пунктах станом здоров'я населення і впливом на нього забрудненого природного середовища та ряду інших фізичних факторів (шум, електромагнітні поля радіація, вібрація тощо).

140Міністерство сільського господарства та продовольства України здійснює контроль за токсилогічним станом сільськогосподарських рослин та тварин і продуктів з них. Міністерство лісового господарства України контролює стан лісів, ґрунтів у лісах та мисливської фауни.

Державний комітет України з гідрометеорології контролює стан атмосферного повітря, поверхневих, підземних та морських вод, стан озонового шару у верхній частині атмосфери, радіаційну обстановку (на пунктах радіометричної мережі спостережень та в районах діяльності АЕС) та ін.

Державні комітети України з водного господарства, геології та використання надр, земельних ресурсів, відповідно, здійснюють спостереження за водами, надрами і земельними ресурсами.

Державний комітет України з житлово-комунального господарства здійснює спостереження за якістю питної води централізованих систем водопостачання, станом стічних вод, міської каналізаційної мережі, станом зелених насаджень, проявами небезпечного підняття ґрунтових вод у містах.

Надану цими організаціями інформацію узагальнює та аналізує Міністерство природи України, щорічно її публікують у Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища України.

Спостереження навколишнього середовища ведеться методом моніторингу протягом доби і методом контролю (дозиметричного, хімічного, біологічного), який проводять спеціальні підрозділи: Збройні сили, Цивільна оборона, гідрометеоцентр, санітарно-епідеміологічні станції та інші підрозділи міністерств та відомств.

Моніторинг — це система повторних цілеспрямованих спосте­режень за параметрами навколишнього середовища у динаміці, тобто здійснюється спостереження, оцінка стану і прогноз можливих змін.

На основі зібраних даних про стан середовища даються рекомендації щодо розробки раціональних способів його використання.

Існує три рівні моніторингу:

— санітарно-токсичний — забезпечує спостереження за станом якості навколишнього середовища, головним чином за ступенем забруднення природних ресурсів шкідливими речовинами та їх впливом на людей, рослин, тварин. Багато уваги приділяється контролю за вмістом в атмосфері окисів сірки, азоту, вуглецю, сполук важких металів, якості водних об'єктів, забрудненості іх різними органічними сполуками, нафтопродуктами;

— екологічний — це визначення змін у складі екосистем біогеоценозів, природних комплексів, а також контролю, оцінки і прогнозу екологічного стану на об'єктах народного господарства, територіях, акваторіях, в атмосфері, у зонах розташування хімічно небезпечних підприємств;

б   І-,

141— біосферний — дозволяє визначити глобально-фонові зміни в природі, рівні радіації, вуглекислого газу, запиленості та інших токсикантів, погодно-кліматичні зміни на планеті.

Оскільки охорона навколишнього середовища є глобальною проблемою, 1975 року під егідою ООН було створено глобальну систему моніторингу. Нині міжнародне товариство об'єднує свої зусилля для втілення Програми ООН з охорони оточуючого середовища (ЮНЕП). Вона координує дії у справі проведення сумісного моніторингу, обміну інформацією про природні зміни під впливом антропогенних факторів, яку дають станції глобального моніторингу. З 1991-го у межах України використовується програма системного екомоніторингу України (СЕМ, Україна), в якій беруть участь близько ЗО різних організацій.

Контроль (дозиметричний, хімічний, біологічний) проводиться для безпосереднього визначення ступеня зараження людей, місцевості, повітряної акваторії радіоактивними, отруйними (СДОР) речовинами І біологічними засобами.

Дозиметричний контроль проводиться для своєчасного отримання даних про дози опромінення людей та ступеня зараження місцевості, техніки тощо для вжиття заходів щодо зменшення небезпеки радіаційного ураження.

Контроль щодо опромінення людей виконується груповим та індивідуальним методами.

Груповий контроль щодо опромінення застосовується для груп людей, які спільно діють в однакових умовах радіоактивного ураження, з метою отримання даних про працездатність. Він проводиться за допомогою вимірювача потужності доз радіації ДП-5В, комплекту індивідуальних дозиметрів ДП-24 або побутових дозиметричних приладів типу РКС-01 «Стора» та інших.

Індивідуальний контроль щодо опромінення проводиться з метою отримання даних про дози опромінення кожної людини за допомогою дозиметра кишенькового ДКП-50А, дозиметричних приладів або стаціонарного лічильника іонізації людини ЛІЧ-1.

Груповий контроль щодо опромінення розрахунковим методом визначається за середньою потужністю експозиційної дози опромінення населення (ПЕД).

ПЕД у населених пунктах вимірюється через рівні частини часу: за першу добу з моменту ураження—через 0,5-1 год., за другу добу —через 1-2год., за третю і наступні доби — через 3-4 год. Для вимірювання ПЕД використовують прилади ДП-5В, ВПД-21 (вимірювач потужності дози) та інші.

Розрахунок доз опромінення населення проводиться за формулою:

І/

^посл

142де Д — доза опромінення, бер,

Рсер — середня потужність експозиційної дози, Р/год.,

Т — тривалість опромінення, год.,

Кпосл — коефіцієнт послаблення доз опромінення.

Середня потужність експозиційної'дози визначається за формулою:

Р =

п

де Р,, Р2, ..Рп— ПЕД на час виміру 1, 2, 3, .. п год,, п — кількість виміру ПЕД за тривалість опромінення.

Дози опромінення, що не призводять до променевої хвороби, наведено в табл. ЗО.

Ступінь радіоактивного ураження людей, техніки та інших предме­тів оцінюється шляхом вимірювання потужності експозиційної дози від них у мр/год.

Ступінь радіоактивного забруднення продуктів, води, фуражу та іншого визначається виміром активності продуктів шляхом поділу ланцюгових ядерних реакцій та вимірюється в Кі/л, Кі/кг.

Потужність експозиційної дози вимірюється за допомогою ДП-5В, а питома активність радіоактивних речовин за допомогою лічильних установок ВПД-12 (ДП-100).

Допустимі дози опромінення, бер

Таблиця ЗО

Тривалість опромінення	Допустимі дози
	У мирний час	У воєнний час
До чотирьох діб	0,1	50
Протягом
місяия	-	100
трьох місяців	-	200
одного року	0,1	300
70 років	7	-

143Для визначення питомої активності радіоактивних речовин за бета- й альфа-випромінюваннями відбираються проби продуктів і проводиться їх аналіз.

Контроль щодо радіоактивного ураження людей, техніки, транспорту здійснюється на ураженій місцевості і поділяється на суцільний І вибірковий. При суцільному контролі перевірці підлягають 100 відсотків населення і техніки. При вибірковому контролі перевірці підлягають 2-3 людини з групи на підприємстві, 5-Ю відсотків від складу бригади (цеху).

При вибірковому контролі техніки від кожних 10 одиниць техніки перевіряють 1—2.

Ступінь радіоактивного зараження людей, техніки за допомогою приладу ДП-5В визначається у такій послідовності:

— вимірюють гама-фон у місці, де буде визначатись ПЕД людей та техніки (Рф),

— вимірюють ПЕД на поверхні людини, техніки (Рвим), із ПЕД вираховують гама-фон, тобто:

Р   = Р     - Р

об вим           ф

Контрольну потужність експозиційної дози забрудненої поверхні наведено у табл. 31.

Ступінь радіоактивного забруднення продуктів харчування, води наведено у табл. 32.

Хімічний контроль проводиться для визначення: факту та ступеня зараження отруйними речовинами та сильнодіючими отруйними речовинами засобів індивідуального захисту, одягу, техніки, споруд, води, продуктів харчування й іншого, можливості життєдіяльності населення без засобів захисту, повноти дегазації заражених об'єктів.

Хімічний контроль проводиться за допомогою приладів хімічної розвідки та у спеціальних хімічних лабораторіях.

За допомогою ВПРХ забезпечується можливість визначення типу ОР (СДОР) та їх концентрації у повітрі, на місцевості й техніці, а також взяття проб в уражених районах.

Хімічні лабораторії проводять аналіз проб, в яких визначають кількість ОР (СДОР), які містяться в продуктах харчування, у воді й на місцевості.

Біологічний контроль проводиться для виявлення характеру та ступеня небезпеки зараженої місцевості, людей, продуктів харчування, води збудниками інфекційних хвороб та визначення заходів проти-біологічного захисту. Він включає: відбір проб зараженого повітря й елементів зовнішнього середовища, а також специфічної індикації, тобто виявлення виду збудника інфекційної хвороби в медичних закладах, лабораторіях.

144Таблиця 31

ПЕД забрудненої поверхні, мР/ год.

Об'єкт забруднення	У мирний час	У воєнний час
Усередині дитячих приміщень	0,02	-
Верхній одягд'гтей	0,025	-
Територія дитячих садків	0,04	-
Верхній одяг, взуття	0,045	50
Засоби Індивідуального захисту	0,045	50
Автотракторна техніка	0,055	200

Таблиця 32

Ступінь забруднення продуктів харчування та води радіонуклідами цезію і стронцію

Найменування продуктів	•КІ/л	Кі/кг
Питна вода	5 х	10"
Молоко, ряжанка, олія, хліб	5х	10е
Вершкове масло	Зх	10е
М'ясо	5 х	10е
Овочі, фрукти	2 х	108