121211

- приховали інфляція виникає під впливом державного контролю цін. Тоді ціни на товари не зростають, але замість якісних товарів за тими ж цінами продаються неякісні. Виникає дефіцит хороших  товарів,   що   веде  до   перепродажу   продукції  за завищеними цінами. Така інфляція була характерна для СРСР.

2. За місцем розповсюдження:

- локальна інфляція - ріст цін проходить у межах однієї держави;

- світова інфляція охоплює групу  країн або всю глобальну економіку.

3. З погляду передбачення:

- очікувана інфляція, яку можна передбачити, спрогнозувати її рівень заздалегідь, готуватись до неї;

-  неочікувана, яка вища за спрогнозований рівень інфляції для даного періоду.

4. За темпами підвищення цін:

- помірна, коли ціни ростуть менше 10% за рік;

- галопуюча, коли ціни ростуть в інтервалі від 20 до 200% в рік;

-  гіперінфляція, коли ціни зростають на 2-3% щоденно, а за рік темп   інфляції   може   становити   десятки   тисяч   відсотків (переможена у першій світовій війні Німеччина у 20-ті роки щоб сплатити репараційні платежі, використовувала друкарський верстат. Розмір готівки зріс у 7 трлн. разів з початку 1922 р. до грудня 1923 р., а індекс цін з 1 до 10 000 000 000 (десять мільярдів)).

5. За причинами:

- інфляція попиту — це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Інфляція попиту має місце в тому випадку,   коли   грошові  доходи  населення  та  підприємств зростають швидше, ніж реальний обсяг товарів. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад,   військових),   збільшення    попиту    на   засоби виробництва  в  умовах  повної зайнятості  і   майже  повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей відносно кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином, надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту;

інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення виїраг виробництва чи зменшення сукупної пропозиції, інфляція пропозиції, в основі якої знаходиться взаємозв'язок витрат і цін. Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції на ринку, що веде до зростання цін. Причинами збільшення витрат можуть бути олігополістична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати, і т.і. Вона може також з'явитися в результаті зміни структури пропозиції на ринку;

інфляція очікувань, що проявляється, в першу чергу, в поведінці споживача. Кожна людина, стикаючись з дефіцитом товарів, діє цілком природно: купує будь-які товари в запас, тому що завтра їх може і взагалі не бути.

Низька і порівняно стабільна інфляція, яку можна передбачити і врахувати, не створює серйозних проблем для економіки. Останні виникають, коли інфляція висока й одночасно мінлива.

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у відсотках) та 100%: Р; = І _цін - 100%.

Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою:

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується. Дефляція іраплясгься вкрай рідко. Так, в Україні у 2002 р. відбулася дефляція. Індекс споживчих цін склав 99,4%.

Інфляція це складне соціально-економічне явище, притаманне ринковій економіці, яке здійснює безпосередній і дуже відчутний вилив на економіку в цілому і на окремі її сфери. Перш за все, інфляція перерозподіляє національне багатство між різними соціальними групами, знецінює заощадження та зменшує купівельну спроможність грошей. Однак, якщо Ви опиняєтесь не в ролі кредитора, а в ролі позичальника, то інфляція для Вас є повною мірою вигідною, оскільки Ви позичили гроші, коли вони були дорожчими, а розплачуєтесь дешевшими грішми.

Особливо страждають від непередбаченої інфляції ті, хто отримує фіксовані доходи. їх доход не змінюється ("заморожується") протягом тривалого періоду, а за цей час ціни зростають, і, значить, вони стають біднішими.

Окрім перерозподілу доходів, інфляція впливає на загальний обсяг виробництва. Збільшення сукупного попиту збільшує і ціни, і обсяг виробництва. Але, вважається, що стимулює виробництво незначна, до 5% на рік інфляція. Вона дозволяє використовувати для інвестицій нові гроші, що з'являються в обігу.

У розв'язанні проблеми інфляції важливе значення має антиінфляційна політика держави. її засобами можуть бути такі, що сприяють скороченню грошової маси в обіїу та обмеженню дефіциту державного бюджету. До них відносяться: зростання податків; зменшення державних витрат на соціальні потреби, на оборону, управління тощо; заморожування заробітної плати; обмеження кредитів; підвищення відсоткової ставки по кредитах; проведення антимонопольної політики тощо.

29. Важливим індикатором негараздів у економіці є інфляція, яка характеризується загальним підвищенням цін та зниженням купівельної спроможності грошей. Вона виникає не стихійно, а внаслідок перевищення випуску грошей над виробництвом товарів.

Інфляційні процеси можуть виникати під впливом двох чинників:

грошових — емісія паперових грошей, швидкість їх обертання, стан фінансово-кредитної системи, відношення національної валюти до інших валют;

виробничих (негрошових) — монополізація виробництва, брак конкуренції, структурні перекоси в матеріальному виробництві та ціновій політиці, витратний характер економіки.

Грошові чинники формують інфляцію попиту, яка виявляється в перевищенні сукупного попиту над пропозицією і виникненні надлишкової платоспроможності. Якщо зростання сукупного попиту не компенсується підвищенням пропозиції, то це призводить до інфляційного зростання цін, яке супроводжується збільшенням грошової маси. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції попиту в її класичному вигляді.

За умов перехідної економіки виникнення інфляційного попиту зумовлюється надмірною емісією грошей у готівковій формі; дефіцитом бюджету; непродуманою кредитною експансією банків, що призводить до емісії грошей у безготівковій формі; високим рівнем непродуктивних державних витрат, зокрема надмірним інвестуванням у важку промисловість та військово-промисловий комплекс. Усі названі чинники були характерними для інфляційних процесів в Україні, але головним з них, на думку фахівців, стала неконтрольована грошова емісія. За даними статистики тільки в 1993 р. емісія грошей в країні збільшилась у 25 разів і становила 12,3 трлн крб.

Виробничі фактори спричиняють інфляцію витрат, яку ще називають інфляцією пропозиції. Хоча причиною цієї інфляції також є гроші, але вони відіграють тут пасивну роль. Головним її імпульсом стає збільшення витрат виробництва в результаті підвищення заробітної плати та цін на сировину, матеріали, устаткування.

Класичним прикладом інфляції витрат є спіраль «зарплати — ціни». Якщо в економіці відбувається загальне підвищення цін, то це неминуче призводить до падіння реальних доходів населення. Для збереження їх рівня необхідно збільшувати зарплату, що спричинить зростання виробничих витрат. Унаслідок цього підвищується собівартість продукції, що, у свою чергу, призводить до зростання цін на товари та послуги. Чергове подорожчання потребує чергового збільшення зарплати, і процес починається спочатку.

Наведений приклад інфляційної спіралі «зарплата — ціни» свідчить про взаємозв’язок чинників інфляції попиту й витрат.

30))))Попит на гроші як на актив — кількість грошей, яку економічні аґенти прагнуть зберігати у формі заощаджень, тобто це бажана кількість фінансових активів у грошовій формі. Перевагою володіння грошима є їхня ліквідність. Недоліком володіння грошима як активом у порівнянні з іншими фінансови-ми активами (в нашому випадку — облігаціями) є те, що гроші не дають доходу у вигляді процента. Володіючи грошима, доводиться жертвувати доходом у вигляді номі нальної процентної ставки. Номінальна процентна ставка — ставка процента, виражена в гро шах за поточним курсом (без по правки на інфляцію). Номінальна процентна ставка являє собою аль тернативні витрати або альтер нативну вартість зберігання гро шей. Чим вища процентна ставка, тим більше потенційного доходу втрачає економічний аґент, який на копичує гроші. Зростання процент ної ставки змушує економічних аґентів перерозподіляти портфель активів — змінювати його структуру: змен шувати запас грошей і, відповідно, збільшувати запас облігацій. Тому підви щення процентної ставки зменшує попит на гроші. Функція попиту на гроші як актив відображає обернену залежність ве личини попиту на реальні грошові залишки з боку активів від динаміки номінальної ставки процента: Графічна інтерпретація даної за  лежності подана на мал. 7.2.  Реальну альтернативну вартість зберігання грошей визначає реаль на ставка процента— номінальна процентна ставка, що скориґована на рівень інфляції. Ця корекція ведеться відносно очікуваного темпу інфляції, оскільки фактичний майбутній рівень ЇЇ невідомий.

31)))))Трансакційний (операційний) попит на гроші являє собою попит на гроші для обслуговування всіх видів угод в економіці. Зв'язок між сумою грошей і загальним обсягом операцій в економіці відображений у рівнянні кількісної теорії грошей, яке є макроекономічним рівнянням обміну: Де кількість грошей в обігу, швидкість обігу грошей, рівень цін, обсяг випуску у реальному вираженні. Добуток ціновою оцінкою випущеної продукції, що задає попит на гроші для операцій. Добуток Це кількість грошей, які мають бути сплачені при купівлі виробленої про- Дукції. Із рівняння обміну випливає рівняння попиту на гроші:

32)))))))) Сукупний попит на гроші — це загальна кількість грошей, яку еко номічні аґенти бажають мати для фінансування операцій та у формі активів, Тобто сума трансакційного попиту на гроші і попиту на гроші як на актив.Згідно з функцією сукупного попиту на гроші, збільшення/зменшення рівня доходу супроводжується зростанням/падінням попиту на гроші на величину що на графіку відображається зсувом кривої попиту. При кожному даному рівні доходу величина реального попиту на гроші буде падати, якщо ставка процента зростатиме, що на графіку відображається рухом вздовж кривої попиту .  При надто високій процентній ставці попит на гроші зменшується до мінімального, необхідного для проведення операцій в економіці, рівня — трансакційного попиту на гроші. І навпаки, при дуже низькому рівні процента попит на гроші цілковито еластичний по процентній ставці. У цьому випадку альтернативні витрати зберігання грошей наближаються до нуля, і тому кожна запропонована кількість грошей користуватиметься попитом. Еко номічна ситуація, за якої процентна ставка перебуває на такому низькому рівні, коли доход від облігацій не компенсує пов'язані з ними ризики і тому економічні аґенти прагнуть тримати все своє багатство у формі грошей, тобто попит на гроші не має обмежень з боку ставки процента, отримала назву "пастки ліквідності" (на мал. 7.3 цій ситуації відповідає

33)))))))Простий депозитний мультиплікатор визначає максимальну кількість нових депозитних грошей, що створюється однією грошовою одиницею надлишкових резервів при заданому рівні норми обов'язкового резервування. Максимальне розширення депозитів — збільшення грошей на чекових рахунках — визначається як добуток простого депозитного мультиплікатора і надлишкових резервів. Зменшення загальної кількості банківських резервів призводить до мультиплікативного скорочення депозитів. Збільшення резервних вимог також скорочує обсяг безготівкової грошової маси. Внаслідок банківського кредитування кількість грошей в економіці зростає. Процес емісії платіжних засобів у межах системи комерційних банків називається кредитною мультиплікацією, або мультиплікативним створенням депозитів. Кредитна мультиплікація визначає максимальний рівень кредитної експансії на внутрішньому ринку і, відповідно, максимальний обсяг грошової маси, що випускається банківською системою в обіг при певному рівні резервних вимог.

34. Пропозиція грошей може змінюватись під впливом різних чинників і, перш за все, під впливом змін у монетарній політиці держави. Унаслідок цього вертикальна лінія Ms, що відображає пропозицію грошей, може переміститись у положення Msi (скорочення пропозиції), або в положення Ms2 (збільшення пропозиції грошей).У сучасних умовах теоретичні засади стосовно формування пропозиції грошей базуються на кількох визначальних моментах монетаристської концепції.Пропозиція грошей— це незалежний від функціонування економіки показник. Проте цю незалежність не можна трактувати абсолютно. У кінцевому варіанті грошова маса, що пропонується для обігу, визначається розміром того сукупного продукту, який вироблено в суспільстві. Але з огляду на сталий процес нарощування обсягів суспільного виробництва, а в довгостроковому періоді таке зростання — це аксіома, пропозиція грошей незалежна. Маса грошей, які пропонуються до обігу в грошовій сфері з урахуванням швидкості обігу однойменної грошової одиниці, може бути більшою від обсягів ВВП.

—Незалежність, екзогенність пропозиції грошей, як уже зазначалося, не може бути абсолютною. Вона має свої певні обмеження, які полягають у тому, що »відрив» пропозиції грошей від динаміки та обсягів виробленого в суспільстві продукту, є більш-менш визначеною величиною. У теорії монетаристів пропозиція грошей щорічно повинна збільшуватись на 3—5 %, незалежно від фази циклу і поточної кон’юнктури на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цей постулат відомий в економічній літературі як »грошове правило» М. Фрідмена.—Збільшення грошової маси безпосередньо стимулює розвиток виробництва через збільшення витрат і посилення попиту на товари, що, у свою чергу, спонукає товаровиробника до збільшення обсягів виробництва.—Держава може втручатись у регулювання пропозиції грошей, але це втручання має бути обмеженим. Вона не може надмірно збільшувати пропозицію грошей на грошовому ринку.Слід зазначити, що основні постулати монетаристів у принципових моментах збігаються з теоретичними поглядами Дж. Кейнса та його прихильників з питання щодо пропозиції грошей. Різниця між цими двома течіями економічної думки полягає і тлумаченні механізму впливу зростання грошової маси на суспільне виробництво і у визначенні мети й місця держави у процес: балансування пропозиції грошей.Так, Дж. Кейнс вважав, що збільшення грошової маси приводить до підвищення пропозиції грошей і викликає внаслідок цього зниження відсотка. Його падіння сприяє нарощуванню інвестиційного процесу і зростанню суспільного виробництва. Саме таким опосередкованим є процес впливу зміни грошової маси на виробництво. Що ж стосується монетаристів, то, як уже зазначалося, грошова маса в них уже своєю зміною безпосередньо впливає на суспільне виробництво.

35. Грошово-кредитна політика Національного банку України грун­тується на основних критеріях і макроекономічних показниках за­гальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать: обсяг валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інф­ляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його по­криття, платіжний і торговельний баланси.

У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ викорис­товує певний інструментарій, який охоплює:— визначення норм обов'язкових резервів;— процентну політику;— рефінансування комерційних банків;— операції з цінними паперами на відкритому ринку;— підтримання курсу національної валюти;— регулювання імпорту та експорту капіталу.

36. Канали, через які зміни в пропозиції грошей впливають на реальний сектор економіки, мають назву передатного механізму грошово-кредитної політики, або механізму грошової трансмісії.В кейнсіанській моделі механізм грошової трансмісії діє через прийняття підприємницьких рішень щодо інвестиційних витрат, а основною ланкою передатного механізму є вплив процентних ставок на планові інвестиції. Зростання пропозиції грошей (М) зменшує процентні ставки (і), знижуючи тим самим вартість капіталу і впливаючи таким чином на підвищення рівня інвестиційних видатків (/). Оскільки економіка не перебуває в умовах повної зайнятості ресурсів, зростає реальний обсяг виробництва (У) при незмінних цінах. Схематично традиційний кейнсіанський передатний механізм виглядає таким чином:

37. У ринковій економіці кожне домогосподарство володіє певними економічними ресурсами і використовує їх ефективно з метою одержання доходу як засобу свого існування.Під доходами домогосподарств мають на увазі результати їх економічної діяльності. Вони можуть мати грошову й натуральну форми. Джерелом формування їх можуть бути: заробітна плата, доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості, продажу сільськогосподарської продукції, вироблених товарів та послуг, доходи від власності, соціальні виплати з державного бюджету та ін. Головним джерелом доходів домогосподарств є доходи від ресурсів, які вони постачають національному виробництву, або ж доходи від чинників виробництва, насамперед послуг чинника"праця".Розрізняють номінальні й реальні доходи домогосподарств. Номінальні доходи — це сума грошових доходів, які одержують домогосподарства. Реальні доходи - це кількість різних споживчих благ (товарів та послуг), які можуть купити домогосподарства за свої грошові доходи. їх рівень залежить від: номінальних доходів, рівня цін на споживчі блага, величини податків та інших обов'язкових платежів. Отже, реальні доходи домогосподарств залежать прямо пропорційно від величини грошового (номінального) доходу і обернено пропорційно від рівня цін.Структуру формування грошових доходів домогосподарств в Україні ілюструє таблиця 10.1. (у середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство).

41. Розглянемо дві найбільш цікаві концепції, запропоновані нобелівськими лауреатами з економіки Франко Модільяні і Мілтоном Фрідменом. Це, відповідно, концепція життєвого циклу і концепція перманентного доходу. Хоча вони мають достатньо суттєві розбіжності, в обидвох є одне загальне нововведення: у бюджетне обмеження домашніх господарств і до складу аргументів функції споживання вводиться розмір майна.

Теорія життєвого циклу грунтується на мікроекономічних передумовах планування обсягів споживання і заощадження протягом усього життя.

Основна передумова, що лежить в основі даної концепції, полягає в тому, що домашні господарства приймають рішення про обсяг споживання в поточному періоді, виходячи не з поточного доходу, а з того доходу, що вони можуть одержати протягом свого життя.

Передбачається, що суб'єкт планує прожити певну кількість років Т, із них Т_р – працюючи і Т_п – на пенсії. З метою спрощення передбачається, що Т_р + Т_п = Т.

У період роботи суб'єкт одержує доход у вигляді заробітної плати, крім того, у кожному поточному році свого життя він має у своєму розпорядженні певний обсяг майна, сформованого за рахунок тієї частини доходу, що направляється на заощадження, і майна, отриманого в спадщину.

Споживчі можливості суб'єкта протягом усього життя, його вибір щодо розподілу споживання між періодами свого життя обгрунтовується функцією споживання такого виду:

С = С_v ·V + С_w ·W,

де W – середньорічна заробітна плата протягом Т років;

V – реальний обсяг багатства;

С_v – гранична схильність до споживання по майну;

C_w – гранична схильність до споживання по трудовому доходу.

Передбачається, що суб'єкт прагне скорегувати обсяг свого поточного споживання таким чином, щоб споживати рівні кількості благ у кожний період. Модільяні пояснює таку поведінку принципом граничної корисності споживання, що зменшується, із якого випливає, що вигода, одержувана від коригування обсягів споживання в різні періоди, буде існувати доти, поки існують відмінності в обсягах споживання між періодами.

Отже, модель життєвого циклу пояснює феномен сталості середньої норми споживання прагненням суб'єктів забезпечити собі приблизно рівний обсяг споживання протягом усього життя. При цьому вони виходять у своїх оцінках із двох параметрів: величини майна, отриманого в спадщину, і відомої їм на момент початку трудової діяльності ставки оплати праці.

42. Перша — мотиваційним чинником попиту на інвестиції є чистий прибуток. При цьому під чистим прибутком Кейнс розумів чисту виручку, яка залишається після відшкодування поточних витрат та амортизаційних відрахувань. Друга -оскільки інвестиції приносять результати не тоді, коли вони здійснюються, а в майбутньому періоді, то Кейнс виходив із необхідності враховувати прибуток, який очікується протягом усього строку служби основного капіталу. Це обумовлює необхідність дисконтування майбутніх прибутків. Третя — очікуваний прибуток від інвестування зіставляється з відновою вартістю капітального майна, яка визначається витратами, пов'язаними з його заміщенням.Для зіставлення очікуваних прибутків з вартістю капітального майна Кейнс використовує граничну ефективність капіталу. Під граничною ефективністю капіталу він розумів таку ставку процента, яка урівноважує дисконтовану вартість очікуваних прибутків з вартістю капітального майна. Зазначену роль граничної ефективності капіталу можна продемонструвати такою формулою:

де К — вартість капітального майна (інвестиційного проекту); PR_t — очікуваний прибуток (чистий); R- гранична ефективність капіталу; t — роки, протягом яких має використовуватися капітальне майно. Гранична ефективність індивідуального капіталу залежить від норми прибутковості капітального майна, тобто від співвідношення P=PR/К Чим вища норма прибутковості капітального майна, тим вищою є ставка процента, яка здатна урівноважувати вартість капітального майна з дисконтованою вартістю очікуваних прибутків. Кожний вид капітального майна має неоднакову норму прибутковості і тому неоднакову граничну ефективність капіталу. Кейнс розрізняв граничну ефективність індивідуального капіталу і граничну ефективність сукупного капіталу. При цьому роль граничної ефективності сукупного капіталу відіграє найвища гранична ефективність індивідуальних капіталів. У широкому контексті роль граничної ефективності сукупного капіталу відіграє такий рівень доходу, який є максимальним серед усіх можливих варіантів інвестицій (реальних та фінансових).Щоб вкладення коштів у інвестиційний проект було економічно доцільним, процентна ставка, за якою купуються інвестиційні кошти, має бути нижчою за ставку процента, що відіграє роль граничної ефективності капіталу, тобто i<R*. Лише за цієї умови дійсна дисконтована вартість очікуваних прибутків перевищить вартість капітального майна, внаслідок чого інвестор, крім окупності своїх коштів, отримає додатковий прибуток. Це означає, що гранична ефективність капіталу слугує верхнею межею для процентної ставки, яка є ціною інвестицій.

43.))))) Інший ланцюг логічних пояснень інвестиційного попиту використовують неокласики. З точки зору неокласиків, підприємці вдаються до інвестицій Для того, щоб довести обсяг наявного у них капіталу до оптимальних розмірів. Оптимальним являється такий розмір капіталу, який при існуючій технології забезпечує максимальний прибуток. Залежність обсягу інвестицій від розміру функціонуючого капіталу можна представити формулою: де Ia1 – обсяг автономних інвестицій; К1 – обсяг капіталу, який існує на початок періоду; К* – оптимальний обсяг капіталу; β – коефіцієнт, який характеризує міру наближення існуючого обсягу капіталу до оптимального. Оптимальним є такий розмір капіталу, який при існуючій технології забезпечує максимальний прибуток. Із мікроекономіки відомо, що прибуток досягає максимуму, коли гранична продуктивність капіталу — дорівнює граничним витратам його використання. В умовах досконалої конкуренції граничні витрати використання капіталу складаються із норми амортизації (d), що визначає розмір зносу капіталу, та ставки відсотка по фінансовим активам (і), що являє собою альтернативні витрати використання ресурсів в якості капіталу. Відповідно, прибуток максимальний, коли r = d + i. Інвестиції є найбільш мінливим компонентом сукупних витрат. До факторів, які впливають на мінливість інвестицій, в першу чергу належать такі:– тривалість строку служби інвестиційних товарів. За умов тривалого строку служби основного капіталу прийняття інвестиційних рішень здійснюється пасивно;– нерегулярність інновацій. Значні нововведення виникають нерегулярно, це, в свою чергу, впливає на мінливість інвестицій; – нестабільність поточних результатів діяльності підприємства. Поточний прибуток є основним джерелом інвестицій, а значить його нестабільність посилює мінливість інвестицій;– мінливість очікувань. Це, наприклад, очікування демографічних змін, змін в законодавстві, змін в державній економічній політиці тощо. У зв'язку з цим на особливу увагу заслуговують фондові біржі, які є показниками загальної стабільності підприємництва. Підвищення курсу акцій на біржі надає впевненості в майбутньому, і навпаки.

44. Проведений аналіз показує, що попит на інвестиції залежить від чинників, які впливають на прибутковість інвестованого капіталу. Серед них особливе місце посідає процентна ставка. Це пояснюється двома обставинами.По-перше, процентна ставка є спільним чинником для всіх компонентів інвестиційних витрат — інвестицій в основний капітал, у житлове будівництво, у запаси. Попит на кожний з них знаходиться в оберненій залежності від реальної процентної став­ки, оскільки у разі її зростання збільшуються витрати, пов’язані з інвестуванням, і зменшується прибутковість інвестованого капіталу. По-друге, процентна ставка є тим чинником інвестиційного попиту, на який держава може впливати, використовуючи заходи монетарної політики.Зважаючи на це, в макроекономічному моделюванні використовується проста інвестиційна функція, в якій базовою змінною інвестиційного попиту є лише процентна ставка. Вплив інших чинників на інвестиційний попит враховується в автономній складовій інвестиційної функції.