01 - Filosof_krestomatiy_2011

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна

Кафедра «Філософія і соціологія»

ФІЛОСОФІЯ

Хрестоматія для практичної роботи студентів

Частина 1

Укладачі: В. В. Хміль А. М. Малівський

О. П. Варшавський

Для студентів усіх факультетів денної форми навчання

Дніпропетровськ 2011

УДК 141.2 (075.8)

Укладачі:

Хміль Володимир Васильович Малівський Анатолій Миколайович Варшавський Олександр Павлович

Рецензенти:

д-р філос. наук, проф. В. Г. Вікторов (ДРІДУ НАДУ) д-р філос. наук, проф. А. В. Решетниченко (ДІІТ)

Філософія [Текст]: хрестоматія для практичної роботи студентів: у 3 ч. / уклад.: В. В. Хміль, А. М. Малівський, О. П. Варшавський; Дніпропетр. нац. ун- т залізн. трансп. ім. акад. В. Лазаряна. – Д.: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту залізн. трансп. ім. акад. В. Лазаряна, 2011. – Ч. 1. – 61 с.

Пропонована хрестоматія першоджерел дозволяє ближче познайомитися з філософськими поглядами мислителів певних історичних епох, країн і народів. Критерієм відбору персоналій був їх визначальний вплив на становлення і розвиток філософських учень та шкіл, течій та напрямів. Окрема увага акцентується на проблемах методології соціального та природничонаукового знання.

Розрахована на студентів денної форми навчання всіх факультетів, що вивчають курс філософії.

Хміль В. В., та ін., укладання, 2011

Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту залізн. трансп. ім. акад. В. Лазаряна, редагування, оригінал-макет, 2011

ПЕРЕДМОВА

Кращий шлях засвоєння філософських знань, накопичених людством протягом багатьох століть, – особисте знайомство з філософськими текстами. Хрестоматія дає можливість отримати фундаментальні знання з «перших рук», тобто безпосередньо кожному студенту ознайомитися з класичними першоджерелами. Укладачі хрестоматії прагнули ввести читача в лабораторію творчої думки найбільш визначних мислителів.

Номер завдання студент вибирає згідно з номером його прізвища в журналі викладача. Якщо кількість номерів завдань менше кількості студентів у групі, то після останнього кінцевого номера завдання студент обирає знову перший номер.

Під час підготовки до практичного заняття студент зобов’язаний уважно прочитати фрагмент тексту та письмово дати відповідь на поставлені запитання. Виконання цих завдань передбачає обов’язкове конспектування першоджерел для підготовки до семінарського заняття, не відміняючи підготовки до семінару за допомогою рекомендованих підручників. Зазначена методика є передумовою власного розуміння ідей, що висвітлені в текстах хрестоматії, передбачає як самостійне, критичне осмислення їх змісту, так і обов’язкове висловлювання власних думок та аргументів.

Одним із критеріїв глибини засвоєння головних ідей пропонованого тексту є бачення тих його аспектів, що виходять за його межі або, можливо, недостатньо в ньому висвітлені. Саме на це спрямоване окреме завдання: «Яке б ви хотіли поставити запитання до тексту, на яке не можете дати відповідь?». Відповідаючи на нього, студент має навчитися самостійно сходити до витоків проблематики, яку покликаний був розв’язати автор філософського тексту.

В якості спеціального завдання рекомендується використовувати змішане конспектування (своїми словами, застосовуючи окремі цитати).

Тексти першоджерел, представлені у хрестоматії, містять багато спеціальної термінології, що обумовлює необхідність користуватися філософськими словниками та енциклопедіями.

Ознайомлення з оригінальними філософськими творами дозволить скласти більш повне уявлення про філософське мислення як передумову наукового пізнання.

Тема № 1. ФОРМИ СВІТОГЛЯДУ

Проблемне завдання 1

1.Як розрізнити чуттєвість, кмітливість, досвідченість та мудрість?

2.Яку роль відіграє пам’ять у мистецтві та філософії?

3.Чи справді відсторонене знання є самоцінним?

Геракліт

ФРАГМЕНТИ

Вислухавши не мене, а Логос, слід буде визнати: мудрість полягає в тому, щоб пізнати все як одно [50 DK].

Чиї тільки промови я не слухав, ніхто не доходить до того, щоб зрозуміти, що Мудре – від усього віддільне [174 DK].

Тільки одне може бути Мудрим: Думка (гноме), що править Всесвітом

[41 DK].

[Геракліт. Фрагменти [Текст] / Геракліт; пер. М.Соневицького // Філос. і соціол. думка, 1991, № 4. - С.152-158.]

Аристотель

МЕТАФІЗИКА

Книга перша

(Фрагменти)

Усі люди від природи прагнуть до знання. Доказом того є потяг до чуттєвого сприйняття: адже ж незалежно від того, чи є від них користь чи нема, їх цінують ради них самих, і більше за всі зорові сприйняття, адже баченню, можна сказати, ми віддаємо перевагу проти інших сприйняттів, не тільки ради того, щоб діяти, але й тоді, коли ми не збираємось що-небудь робити. І причина цього у тому, що зір найбільше сприяє нашому пізнанню і виявляє багато відмінностей.

Здатністю до чуттєвого сприйняття тварини наділені від природи, а на ґрунті чуттєвого сприйняття в одних не виникає пам’ять, а в інших виникає. І тому тварини, що мають пам’ять, більш кмітливі та тямущі, ніж ті, в яких здатності пам’ятати немає, причому кмітливі, але не можуть навчитися всі, хто не спроможний чути звуки, як, наприклад, бджола та дехто ще із такого роду тварин, навчитися ж спроможні ті, хто окрім пам’яті має іще й слух.

Інші тварини користуються у своєму житті представленнями та спогадами, а досвіду причетні мало; людський рід користується у своєму житті також мистецтвом та міркуваннями. З’являється досвід у людей завдяки пам’яті; а саме, багато спогадів про одну і ту ж річ набувають значення одного досвіду. І досвід здається майже однаковим з наукою та мистецтвом. А наука та мистецтво виникає у людей через досвід. Адже досвід створив мистецтво, а недосвідченість – випадок. З’являється ж мистецтво тоді, коли на основі набутих на досвіді думок утворюється один спільний погляд на схожі предмети. <…>

Стосовно діяльності досвід, напевно, нічим не відрізняється від мистецтва; мало того, ми бачимо, що досвідчені досягають успіху більше, ніж ті, хто має відсторонене знання, але не має досвіду. Причина цього у тому, що досвід є знання одиничного, а мистецтво – знання загального, всяке ж діяння і всяке виготовлення відноситься до одиничного, бо ж лікар лікує не людину взагалі, а когось, хто носить яке-небудь ім’я. Тому, якщо хтось має абстраговане знання, а досвіду не має і пізнає загальне, але вміщеного у ньому одиничного не знає, то він часто помиляється у лікуванні, бо лікувати доводиться одиничне. Але все-таки ми вважаємо, що знання і розуміння відносяться більше до мистецтва, ніж до досвіду, і вважаємо тих, хто володіє яким-небудь мистецтвом більш мудрими, ніж тих, хто має досвід, адже мудрість у кожного більше залежить від знання, і це тому, що перші знають причину, а другі ні. Справді, ті, що мають досвід, знають «що», але не знають «чому»; а ті ж, що володіють мистецтвом, знають «чому», тобто знають причину. Тому ми і наставників у кожному ділі шануємо більше, вважаючи, що вони більше знають, ніж ремісники, і мудріші за них, тому що вони знають причини того, що створюється. А ремісники подібні предметам: хоча вони і роблять те або інше, але роблять це, самі того не знаючи; неодухотворені предмети у кожному такому випадкові діють у силу своєї природи, а ремісники – за звичкою. таким чином, наставники більш мудрі не завдяки умінню діяти, а тому, що вони володіють відстороненим знанням і знають причини.

Далі, жодне з чуттєвих сприйняттів ми не вважаємо мудрістю, хоча вони і дають найважливіші знання про одиничне, але вони ні відносно до будь-чого не вказують на «чому», наприклад, чому щось дуже гаряче, а вказують лише на те, що воно – гаряче.

Звичайно через те, що той, хто понад звичні чуттєві сприйняття перший витворив яке-небудь мистецтво, викликав у людей подив не тільки через якусь користь його витвору, але й тому, що є мудрий та величний проти інших. А після того, як було відкрито більше мистецтв, одні для задоволення необхідних потреб, інші – для проводження часу, творців останніх ми вважаємо більш мудрими, аніж творців перших, бо їх знання були спрямовані не на здобуття вигоди. <…>

Таким чином, ясно, що мудрість є наука про певні причини та начала.

Оскільки ми шукаємо саме цю науку, то слід розглянути, які ті причини і начала, що про них наука зветься мудрістю. Якщо розглянути ті судження, які ми маємо про мудре, то, можливо, досягнемо тут більшої ясності. Поперше, ми припускаємо, що мудрий, наскільки це можливо, знає все, хоча він і не має знання про кожен предмет окремо. По-друге, ми вважаємо мудрим того, хто здатний пізнати важке і непросто осяжне для людини (бо ж сприйняття чуттями властиве всім, а тому це легко і нічого мудрого у тому нема). По-третє, ми вважаємо, що мудріший у всякій науці той, хто більш точний і більш здатний навчити виявленню причин, і по-четверте, що із наук у більшій мірі мудрість є саме та, котра бажана ради неї самої і для пізнання, аніж

та, що бажана ради отримуваної з неї користі, а по-п’яте, та, яка очолює, більшою мірою, ніж допоміжна, адже мудрому належить не отримувати напучування, а наставляти, і не він повинен коритися іншому, але йому – той, хто менш мудрий.

Ось такі судження, що ми їх маємо про мудрість та мудрих. Із вказаного тут знання про все необхідно має той, хто в найбільшою мірою має знання загального, адже у певному смислі він знає все, що підпадає під загальне. Але, мабуть, найважче для людини пізнати саме це, найбільш загальне, адже воно найдальше від чуттєвого сприйняття. А найбільш строгі ті науки, що передусім займаються першими началами: адже ж ті, які виходять із меншого числа передумов, більш строгі, аніж ті, які отримуються на основі додавання. <…>

І тепер, як і раніше подив спонукає людей філософствувати, причому спочатку вони дивувалися тому, що безпосередньо викликає непорозуміння, а тоді, мало-помалу просуваючись таким чином далі, вони питалися про більш значне, наприклад, про зміну положення Місяця, сонця та зірок, а також про походження Всесвіту. Але той, хто недорозуміє та дивується, вважає себе незнаючим (тому і той, хто любить міфи, є у певному смислі філософ, адже і міф створюється на основі дивовижного). Якщо, отже, почали філософствувати, щоб позбутися від незнання, то, очевидно, до знання стали прагнути ради розуміння, а не ради якої-небудь користі. Сам хід речей підтверджує це, а саме: коли виявилось у наявності майже все необхідне, так само як і те, що полегшує життя і завдає задоволення, тоді стали шукати такого роду розуміння. Тож ясно, що ми шукаємо його ні для якої-небудь іншої потреби. І також як вільним називаємо ту людину, яка живе ради самої себе, а не для іншого, точно так само і ця наука єдина є вільна, адже вона одна існує ради самої себе.

[Аристотель. Метафизика [Текст] / Аристотель // Соч. – М.: Мысль, 1976. - Т. 1.]

Проблемне завдання 2

1.Чому Августин припускав, що у філософії міститься певна небезпека?

2.Чим для Августина виправдана мудрість?

Святий Августин

СПОВІДЬ

Книга третя

Частина III

6. І ці студії, що їх називали почесними, мали також свій вихід на форум судових процесів. Я сподівався відзначитися там, де успіх вимірюють брехнею. Таке вже засліплення людей; вони ще й пишаються своєю сліпотою! І я вже верховодив тоді у риторичній школі. Радість моя переходила в гордість, я бундючився через це верхоглядство. Однак я був більше поміркований від інших, Господи, Ти знаєш це, тож я утримувався від «геройських подвигів»,

що їх допускалися так звані «руїнники» (таку зловісну й диявольську назву вважали за знак доброї поведінки), серед яких я жив.

У своїй власній безсоромності я соромився, що я не такий, як вони; зрештою, я спілкувався з ними, а деколи навіть втішався їхнім товариством. Однак я завжди сахався від їхніх вчинків, тобто від їхньої «розгульності», з якою вони зухвало нападали на просту сором’язливість недосвідчених. Вони глузуванням і кпинами виводили їх із рівноваги, щоб тільки наситити свою злобну радість. Але хіба є щось ближче до вчинків демонів? Чи можна для таких людей знайти кращу назву, ніж «руїнники»? Але їх самих скоріше «зруйнували» й непомітно кинули на поталу зіпсуття обманливі духи, що глузували собі з них і зводили їх у тому самому, у чому вони залюбки висміювали і обманювали інших!

Частина IV

7.Ось у такім товаристві я в тому, ще нестійкому віці, студіював підручники красномовства. Я забажав відзначитися в ньому, маючи перед собою шкідливу й легковажну мету – скуштувати розкошів людської марноти. Ідучи таким уторованим шляхом студій, я натрапив на книжку якогось Цицерона, що його мову всі подивляють більше, ніж його духовний політ. Зміст цієї книжки – це заохочення до філософії. Вона називається «Гортенсій». І ця книжка повністю змінила мої почування. Вона звернула до Тебе, Господи, молитви мої й мої благання і зовсім змінила мої мрії й бажання. І раптом змаліли в моїх очах пусті сподівання, і я з неймовірним вогнем у серці забажав безсмертної премудрості. Я вже почав підійматися, щоб повернутися до Тебе. Не для того, щоб вигострити язик, не для цієї єдиної науки, яку я мав вивчити за гроші, що їх посилала мені мати (мені вже пішов тоді дев'ятнадцятий рік, а два роки тому помер мій батько). Ні, не для того, щоб вигострити свій язик я зайнявся читанням цієї книжки, і те, що зворушувало мене, – це саме її зміст, а не форма та спосіб викладу.

8.Ох! Як я горів, мій Боже, як я прагнув злетіти до Тебе від земних справ.

Ія не знав, чого Ти хочеш від мене. «Бо в Тобі міститься премудрість». Але любов до мудрості називається по-грецькому «філософія», і цією любов'ю запалила мене та книжка. Однак бувають люди, що послуговуються філософією для обману інших, і тим великим, принадним і почесним іменем вони прикрашають і заквітчують свої помилки. І майже всіх претендентів на мудрість свого віку й попередніх століть автор «Гортензія» згадує, й знайомить нас із ними, даючи доказ цілющої перестороги, що її Твій дух об'явив через Твого вірного побожного раба: «Бережіться, щоб вас хтось не ошукав філософією й підступною оманою за переказами людей, за правилами цього світу, а не за Христом, бо в Ньому Єдиному вся повнота тілесного Божества». І я в той час, Ти знаєш це, Світлосте мого серця, не знав ще цих слів Апостола, тільки одне радувало мене в цьому заохоченні, а саме те, що мене спонукало, запалювало, поривало до любові, до того, щоб шукати, набувати, посідати і прив’язувати себе цілим єством не до тієї чи тієї філософської системи, а до

самої мудрості, хоч би якою вона була.

Одне тільки охолоджувало мій вогненний запал: там не було імені Христа. Бо це Ім'я, згідно з Твоїм милосердям, Господи, Ім’я мого Спасителя, Твого Сина, я всотав своїм ніжним дитячим серцем з молоком матері. Воно запало в саму його глибину, і без цього мені вже жодна книжка, – хоча б це був і найкращий літературний твір, якнайкраще викінчений, найправдивіший, – не змогла б мене повністю захопити.

[Августин. Сповідь [Текст] / Августин; пер. з лат. Ю. Мушака. – К.:

Основи, 1999.]

Проблемне завдання 3

1.Чому у Фоми Аквінського звертання теології до філософії вимагає окремого виправдання?

2.Чим у Фоми Аквінського виправдане надання філософії статусу «служниці», якщо підхід до вищих реалій лежить через природний розум?

Фома Аквінський

СУМА ТЕОЛОГІЇ

(Фрагмент про філософію)

Для спасіння людського було необхідно, щоб понад філософські дисципліни, які ґрунтуються на людському розумі, існувала певна наука, заснована на Божественному одкровенні; це було необхідно передусім тому, що людина співвіднесена з Богом як з певною своєю ціллю. А проте, ціль отся не піддається осягненню розумом. <…> Між тим належно, аби ціль була заздалегідь відома людям, щоб вони співвідносили з нею свої зусилля та дії.

Притому навіть і те знання про Бога, яке може бути добуте людським розумом, з необхідності мало бути викладене людині через Божественне одкровення: адже істина про Бога, відшукана людським розумом, була б приступна не багатьом, притому з домішкою численних помилок, між тим як от від володіння цією істиною цілком залежить спасіння людини, яке здобувається у Богові. Отож для того щоб люди досягали спасіння і з більшим успіхом, і з більшою упевненістю, необхідно було, щоб приналежні до Бога істини Богом же і були викладені в одкровенні.

…Отже, було необхідно, щоб філософські дисципліни, які отримують своє знання від розуму, були доповнені наукою, священною та заснованою на одкровенні.

Ця наука (теологія) може взяти щось від філософських дисциплін, але не тому, що відчуває в цьому необхідність, а лише ради більшої дохідливості викладених нею положень. Адже ж основоположення свої вона наслідує не від інших наук, але безпосередньо від Бога через одкровення. Притому ж вона не слідує іншим наукам, як вищим стосовно неї, але звертається до них, як до підпорядкованих їй служниць, подібно тому як теорія архітектури звертається до службових дисциплін або теорія держави вдається до науки військової справи. І сама ота обставина, що вона все-таки вдається до них, походить

не від її недостатності або неповноти, але лише від недостатності нашого здатності розуміти: останню легше вести від тих предметів, які відкриті природному розуму, джерелу інших наук, до тих предметів, які вищі за розум і про які тлумачить наша наука (теологія).

[Фома Аквинский. Сумма теологии [Текст] / Фома Аквинский // Антология мировой философии в 4 т.. – М.: Мысль, 1972. - Т. 1. – Ч. II.]

Проблемне завдання 4

1.Як відрізнити буття від сущого?

2.Від чого буття видається примарним і оманливим?

3.Чому питання про буття неминуче приводить до ніщо?

Мартін Гайдеґґер

ВСТУП ДО МЕТАФІЗИКИ

(Уривок)

Отож питання «Чому взагалі є суще, а не навпаки – ніщо?» спонукає нас запитати: «Як стоїть справа з буттям?»

Ми запитуємо тепер про щось, що здебільшого залишається для нас порожнім звуком і створює небезпеку, що, запитуючи далі, ми станемо жертвою словесних ідолів. Тим нагальніше у зв'язку з цим із самого початку слід з'ясувати самим собі, як стоїть справа з буттям і з нашим розумінням буття. Причому передусім важливо весь час мати на увазі, що буття сущого ми не можемо безпосередньо сприймати ані при сущому, ані в сущому, ані взагалі бодай де-небудь.

Вдамося до деяких прикладів. Там, на протилежному боці вулиці, розташований будинок реального училища. Певне суще. Ми можемо оглянути споруду ззовні, з усіх боків, обійти її зсередини від підвалу до горища і побачити все, що там є: коридори, сходи, класні кімнати та їх обстановку. Повсюдно ми знаходимо суще, і навіть цілком впорядковане. Де ж буття цього реального училища? Адже училище є. Будинок є. Коли щось і має стосунок до цього сущого, так це його буття, проте всередині сущого ми його не знаходимо.

Буття не полягає в тому, що ми розглядаємо суще. Будинок стоїть на своєму місці, навіть якщо ми його й не розглядаємо. Ми можемо виявити його лишень тому, що він уже є. Окрім того, як видається, буття цього будинку зовсім не для всіх однакове. Для нас спостерігачів і перехожих, воно інакше, ніж для учнів, які в ньому сидять, не тому, що учні бачать його тільки зсередини, але тому що, власне, для них цей будинок є тим і таким, чим і яким він є. Буття подібних будинків можна неначе носом чути, і навіть десятиліття потому запах усе ще відчутний. Він передає буття сущого набагато безпосередніше і правдивіше, ніж опис і огляд. З іншого боку, наявність будинку не ґрунтується на цій пахучій речовині, яка хтозна де витає.

Як стоїть справа з буттям? Чи можна буття бачити? Ми бачимо суще, крейду, що тут лежить. Але чи бачимо ми буття так само, як колір, світло або

темряву? Або, можливо, ми чуємо, смакуємо і сприймаємо буття на дотик? Ми чуємо, як мчить вулицею мотоцикл. Ми чуємо, як глухарка на льоту ширяє між деревами на схилі гори. Але чуємо ми, власне, лише шум працюючого двигуна, тільки шум, який створює глухарка. Описувати понад це чистий шум нам важко і незвично, адже він як раз і не є тим, що ми зазвичай чуємо. [Порівняно із простим шумом,] ми чуємо завжди більше. Ми чуємо птаха, що летить, хоча, строго кажучи, варто було б сказати: глухарка не є чимось, що чують, не є деяким звуком, який можна було б убудувати у звукоряд. Так само з іншими відчуттями. Ми торкаємося оксамиту, шовку; ми одразу бачимо їх як те або те суще. Одне суще інакше, ніж інше. Де розташоване і в чому полягає буття?

Проте ми маємо бути обачнішими і пам'ятати про оточення, яке буває вужче або ширше і в якому ми буваємо щодня і щогодини, свідомо і несвідомо, про те оточення, яке повсякчас зсуває свої кордони і кінець кінцем проривається крізь них. Громовиця, що насувається з-за гір, «є» або, що тут те саме, «була» вночі. В чому полягає її буття?

Далеке пасмо гір просто неба... Це «є». В чому полягає буття? Коли і кому воно відкривається? Подорожньому, який милується краєвидом, селянину, який з нього і в ньому черпає свої будні, або метеорологу, який складає прогноз погоди? Хто з них осягає буття? Всі і ніхто. Або ж усе те, що ці люди вловлюють у пасмі гір під високим небом, суть лише кожного разу деякі його види, що відкриваються зору, не саме пасмо, як воно «є» саме по собі, не те, в чому полягає його власне буття? І хто має осягнути це останнє? Або ж взагалі супроти всякого смислу, супроти смислу буття запитувати про щось таке, що ховається за цими видами? Чи не в самих цих видах полягає буття?

Портал ранньої романської церкви є чимось сущим. Як і кому відкривається його буття? Мистецтвознавцю, який оглядає і фотографує цей портал під час екскурсії, настоятелю, який у день свята проходить крізь нього зі своїми ченцями, або ж дітям, які влітку бавляться у затінку від нього? Як стоїть справа з буттям цього сущого?

Держава – вона є. В чому полягає її буття? В тому, що поліція хапає підозрюваних, або ж у тому, що в імперському міністерстві стільки-то машинок вистукує текст під диктовку державних секретарів і радників? Або ж держава є в переговорах фюрера з англійським міністром закордонних справ? Держава є. Але де ж ховається буття? Чи є воно взагалі де-небудь?

Ось картина Ван Гога: пара грубезних черевиків – більше нічого. Картина, власне кажучи, нічого не зображує. І все-таки з тим, що там є, відразу опиняєшся віч-на-віч, неначе ти сам пізнім осіннім вечором, коли у вогнищах догоряє картопляне бадилля, взявши цапку, втомлено чвалаєш додому. Що тут суще? Полотно? Мазки? Кольорові плями?

Що в усьому тому, що ми тільки-но назвали, є буттям сущого? Як ми, власне, з нашими безглуздими запитаннями і розумуванням уживаємося в цьому світі?