Рекомендована література

1. Блонська В.І., Васильців Т.Г., Гринкевич С.С., Заярна Н.М. та ін. Економіка підприємства: теорія і практикум (За редакцією доц.. Міщенко Н.Г., доц.. Ященко О.І.): Навчальний посібник. -- Львів: „Магнолія 2006”, 2008, С. 223 – 252.

2. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навч.посібник.—Вид. 2-ге, доповн. і переробл. -- К.: Атіка, 2007, С. 149 – 194.

3. Економіка підприємства: навч. посіб. для студ. вищих навч. закладів / В.В. Краснова, І.О. Ахновська, М.В. Бандура та ін.; за заг. ред, В.В. Краснової. – Донецьк: ДонНУ, 2012, С. 113 – 152, 174 -- 196.

4. Ковальчук І.В. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – (Вища освіта ХХІ століття), С. 121 – 247, 272 -- 310.

5. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене Наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.04.2000р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/

7. Скибінська З. М. Економіка та організація виробництва: Навч. посіб / З.М. Скибінська, Т.Г. Гринів. – К.: Знання, 2012, С. 32 – 79.

Тема 3. Капітал, виробничі фонди та нематеріальні ресурси лекція № 2

Мета вивчення теми: ознайомлення з поняттям і характеристикою виробничої потужності підприємства, основними положеннями методики планування виробничої потужності і розрахунку основних показників оцінки ефективності її використання.

План

1. Поняття та види виробничої потужності підприємства.

2. Методичні основи визначення виробничої потужності підприємства.

3. Показники і шляхи підвищення ефективності використання основ­них фондів та виробничих потужностей підприємства.

1. Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску -- продукції (видобутку й переробки сировини або надання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асор­тименту та якості за умови найбільш повного використання про­гресивної технології та організації виробництва.

Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосо­вуються різні залежно від характеру виробництва та галузевої підпо­рядкованості. Загальне правило такс: виробнича потужність ви­значається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що на­даються). Здебільшого це натуральні або умовно-натуральні вимір­ники за видами продукції (послуг). Для багатономенклатурних виробництв потужність може ви­значатися також вартісним показником усього обсягу продукції (по­слуг).

Наука та практика господарювання виокремлюють три види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягну­ту), резервну.

Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівницт­ва нового підприємства. Поточна (фак­тично досягнута) виробнича потужність визначається періодич­но у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структу­ри трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показ­ників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства. Ре­зервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в пев­них галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості - для покриття так званих пікових навантажень в електро- та газових мережах, надійного забезпечення енергоресур­сами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних ро­біт; харчовій індустрії - для переробки істотно збільшеного обся­гу сільськогосподарської сировини, що швидко псується, тощо.

Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є:

-- номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовля­ється;

-- кількість встановленого устаткування, розміри і склад вироб­ничих площ;

-- можливий фонд часу роботи устаткування;

-- прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й ви­користання

устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості про­дукції, що виробляється (послуг, що надаються).

2. Виробничі потужності підприємств обчислюють­ся за відповідними галузевими основними положеннями, що відображають особливості конкретних галузей. Проте існують спільні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих по­тужностей діючих підприємств.

Якщо підприємство випускає кілька видів різної продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду ви­робів. Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва.

Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуванням заходів для ліквідації вузьких місць і можливого внутрішньовиробничого ко­оперування.

До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають ви­рішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції.

Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах з безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупи­нок устаткування.

Для підприємств з дискретним процесом виробництва фонд часу роботи устаткування визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів і встановленої тривалості змін у годинах з відрахуванням часу на проведення ремонтів устаткування, вихід­них і святкових днів. У сезонних виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпе­чення оптимальної кількості діб роботи окремих технологічних цехів (ліній).

У найзагальнішому вигляді виробничу потужність провідно­го цеху (дільниці) з виготовлення однорідної продукції (пере­робки сировини, виконання інших виробничих операцій) можна визначити за однією з таких формул:

Пi = n * Вi * Фкор ,

або П_i = Фкор * n / t_i ,

де Пi -- потужність і-го виробничого підрозділу підприємства. у відповідних одиницях ви­міру і-ої продукції;

Вi -- продуктивність устаткування у відповідних одиницях ви­міру і-ої продукції за годину;

Фкор -- річний фонд часу роботи устаткування, год.;

n -- середньорічна кількість фізичних одиниць устаткування;

t_i -- трудомісткість виготовлення одиниці продукції (переробки сировини, час надання послуги в годинах).

Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, що відбиває зміни її величини протя­гом розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність (П_вих.). Для цього використовується формула:

П_вих = П_вх + П_отз + П_р  П_на - П_в

де П_вх -- вхідна потужність підприємства (виробнича потужність на початок року);

П_отз -- збільшення потужності протягом розрахункового періо­ду внаслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;

П_р -- нарощування виробничої потужності завдяки реконструкції або розширенню підприємства;

П_на -- збільшення (+) або зменшення (-) виробничої потужності, спричинене змінами в номенклатурі та асортименті продукції, що виготовляється;

П_в -- зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьо­ваного та технічно застарілого устаткування.

Середньорічна виробнича потужність визначається за формулою:

П_{сер.річ.} = П_вх + П_ввод. * t₁ / 12 -- П_ви6. * t₂ / 12,

де П_ввод - виробничі потужності, що вводяться у дію протягом року;

ВП_ви6 -- виробничі потужності, що вибувають протягом року з експлуатації;

t₁ -- кількість повних місяців до кінця року, коли введені потужності будуть діяти;

t₂ -- кількість повних місяців до кінця року, коли вибуваючи потужності не будуть

діяти.

Обсяг випуску продукції з діючих потужностей (Q) розраховується за формулою:

Q_. = П_{сер.річн.} * К_викор.,

де К_викор -- коефіцієнт використання виробничої потужності.

3. Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних засобів, охоплює два блоки: перший -- показники ефектив­ності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; дру­гий -- показники рівня використання основних засобів у цілому та окремих їхніх видів. Необхідність виокремлення в само­стійну групу показників відтворення засобів праці, які характери­зують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо вплива­ють на ступінь ефективності використання застосовуваних у ви­робництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Показники, що характеризують рівень ефективності викорис­тання основних засобів, об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже із самої назви:

1. Фондовіддача, що характеризує, яка частка обсягу випущеної продукції припадає на 1 грн. середньорічної вартості основних засобів, і визначається за формулою:

Фв = Q / Всер.річ , грн.,

де Q – річний обсяг випуску продукції (вартість товарної або реалізованої продукції), грн.;

Вср.річ – середньорічна вартість основних засобів, грн.

2. Фондомісткість, що характеризує, яка частина середньорічної вартості основних засобів припадає на 1 грн. випущеної підприємством продукції, і визначається за формулою:

Фемк = Вср.річ / Q., грн.,

3. Фондорентабельність, що характеризує, яка частка прибутку підприємства припадає на 1 грн. середньорічної вартості основних засобів. Обчислюється за формулою

Френт = П / Вср.річ, грн.,

де П – прибуток, отриманий підприємством за рік, грн.

4. Фондоозброєність, що характеризує, яка частка вартості основних засобів припадає на одного працівника промислово-виробничого персоналу підприємства. Обчислюється за формулою

Фозб = Вср.річ / Чсер.сп ,грн..

де Чсер.сп – середньо облікова чисельність промислово-виробничого персоналу підприємства, чол.

До показників оцінки ефективності використання виробничої потужності підприємства належать:

-- коефіцієнт змінності роботи устаткування – відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до кількості одиниць встановленого устаткування;

-- напруженість використання устаткування (виробничих площ) — випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі);

-- коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування -- від­ношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до техні­чної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.

З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування. Проте використову­ваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можна визна­ти досконалим, оскільки він не враховує внутрізмінних втрат робочого часу. У зв'язку з цим коефіцієнт змінності методологіч­но правильніше буде обчислювати, виходячи з коефіцієнта вико­ристання календарного фонду часу і максимальної змінності ро­боти устаткування, яка дорівнює трьом за восьмигодинної трива­лості зміни. Отже, за коефіцієнта використання календарного фон­ду часу, наприклад, 0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0 х 0,6).

Рівень використання виробничої потужності визначається за допомогою коефіцієнта використання виробничої потужності, який обчислюється за формулою:

К_{викор =} Q / П_{сер.річн}

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних засобів і виробничої потужності того чи того підприємства є зростання обсягу виробництва про­дукції. Кількість же виробленої продукції за наяв­ного розміру виробничого апарату залежить, з од­ного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткуван­ня протягом доби, місяця або року, тобто від їхнього екстенсивного завантаження, а з іншого -- від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження).

Основними шляхами підвищення ефективності використання основ­них засобів та виробничих потужностей підприємства є:

-- максимально можливе скорочення про­стоїв виробничого устаткування та підвищення коефіцієнта змінності його роботи. В Україні цей показник нині є невиправдано низьким і свідчить про наявність достатньо великих резервів ліпшого використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи металообробного устатку­вання до раціонального рівня (1,7 - 1,8), то можна буде збільшити випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30%.

-- зниження частки недіючого устаткування, а також виведення з експлуатації зайвого й неефек­тивно використовуваного устаткування та організація завдяки цьому повноцінної двозмінної роботи;

-- своєчасна заміна та модернізація фізично спрацьованого й технічно застарілого устаткування;

-- запроваджен­ня нових технологій, інтенсифікація виробничих процесів.

-- застосування прогресив­них форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціа­лізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових і ротор­но-конвеєрних ліній), що уможливлюють використання високо­продуктивного автоматизованого устаткування;

-- поступове нарощування обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції, яка корис­тується попитом на вітчизняному та світовому ринках;

-- підвищення кваліфікації працівників та вдосконалення форм оплати їх праці.