РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ
Місце і роль Пенсійного фонду в пенсійній системі України
Унікальність Пенсійного фонду України як центрального органу виконавчої влади полягає в тому, що на відміну від інших державних установ він є одночасно і соціальною, і фінансовою інституцією.
Крім того Фонд опікується пенсійним майбутнім майже 20 млн. нині працюючих українців, ведучи персоніфікований облік їхніх пенсійних внесків. За великим рахунком майже все доросле населення країни користується соціальними послугами, що їх надає Пенсійний фонд. Він здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення і по суті виступає гарантом стабільності державної системи пенсійного забезпечення.
Згідно зі ст. 1 Конституції України, Україна проголошена насамперед соціальною державою, а однією з головних функцій держави є забезпечення прав і свобод людини. У ринковій соціально-орієнтованій моделі економіки зростає роль соціальної функції держави. Уряд і держава несуть відповідальність за надання громадянам соціального захисту і забезпечення рівного доступу до задоволення основних потреб. Рівень бідності може розглядатися як суттєвий показник дієвості політики соціального захисту. Можна сказати, що ступінь цивілізованості держави визначається рівнем соціального захисту її громадян.
Підвищення обсягів видатків на соціальний захист населення за цих умов необхідне для забезпечення конституційних прав громадян. Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, який включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом [1].
Таке право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Визначаючи сутність соціального захисту, можна спиратися на положення Конституції України, норми законодавства, міжнародно-правової норми, довідкову та енциклопедичну літературу, іноземні джерела, світовий державний досвід соціального розвитку. Поширеною є думка, що виникнення терміна «соціальний захист» пов'язане із прийняттям закону США про соціальний захист (Social Security Act) у 1935 році. Його творець, президент США Франклін Рузвельт, назвав новий законодавчий акт наріжним каменем у системі, яка будується зараз, але у жодному разі не завершується.
Однак є й інші точки зору щодо виникнення цього поняття. Як зазначає Гай Перрін, попри те, що цей термін уперше вжито у США, концепція системи соціального захисту сповна була втілена в новозеландському законодавстві 1938 року.
Н. Болотіна ж стверджує, що пріоритет тут належить Росії - 31 жовтня 1918 року РНК у Росії затвердила Положення про соціальне забезпечення трудящих. У будь-якому разі можна стверджувати, що від 30-х pp. XX ст. термін „social security” став загальновживаним. При цьому термін „security” вживається тут у значенні „безпека”, „охорона”, „захист”, „забезпечення”, „гарантування”.
Своєрідне визначення соціального захисту наведено в «The Encyclopedia Americana»: «соціальний захист», у загальному розумінні цього поняття, означає безпеку й свободу від страху, спрямовані на суспільство як на групи взаємопов'язаних та залежних одне від одного людей. Економічні аспекти соціального захисту підкреслено у «World Book Encyclopedia»: соціальний захист — це урядова програма, яка допомагає працівникам, пенсіонерам та їхнім сім'ям досягти рівня економічного забезпечення.
В Україні конституційне закріплено поняття «соціальний захист», яке включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також по старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, здійснюваним за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Так, Б. Стичинський відносить до соціального забезпечення такі види розподільчих відносин як забезпечення пенсіями, забезпечення допомогою різних категорій громадян, соціальне обслуговування осіб похилого віку й непрацездатних громадян, безплатне медичне обслуговування та лікування, забезпечення житлом за рахунок державного чи комунального житлового фонду, надання освітніх послуг.
Отже під соціальним захистом розуміємо систему державного гарантування прав громадян України на матеріальне забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, у старості, та в інших випадках.
Слід зазначити, що для всіх видів соціального страхування застосовують єдині, відображені в основах законодавства України про соціальне страхування принципи:
законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування;
обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян – суб’єктів підприємницької діяльності;
надання права отримання виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;
обов’язковості фінансування страховими фондами витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов’язкового соціального страхування;
солідарності та субсидування;
забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших пільгових виплат і допомоги, які є основним джерелом доходу;
цільового використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування як складова частина системи обов’язкового соціального страхування багато має тих самих принципів функціонування. Коло осіб, визначених пенсійним страхуванням, у цілому збігається з колом осіб системи соціального страхування. Базові поняття системи пенсійного страхування ґрунтуються на поняттях, визначених для всієї системи соціального страхування.
Найбільш поширений вид соціального забезпечення – пенсійне забезпечення, яке гарантує надання пенсій за віком, у зв’язку з інвалідністю, а також у зв’язку з втратою годувальника.
Пенсійна система кожної країни – один з найважливіших елементів соціального захисту осіб найманої праці. Організаційно-правова форма пенсійної системи визначається станом економіки і ринку праці, існуючою податковою політикою, демографічною ситуацією, розвитком фінансових, в тому числі і страхових інститутів, прийняттям суспільством конкретної моделі пенсійного забезпечення.
На даний момент часу Україна є країною, яка прагне до інтеграції в Євросоюз. Але цей намір вимагає, щоб наша соціально-економічна політика і реальні дії щодо її реалізації спрямовувались на досягнення європейських і загальнолюдських цінностей та здобутків. У свою чергу, під цим розуміється демократія, надійний захист населення, досягнення соціальної справедливості та подолання соціальних протиріч і конфліктів.
В умовах становлення ринкових відносин, яке супроводжується структурною перебудовою і спадом виробництва, зростанням цін, інфляційними процесами, економічне становище непрацездатних погіршується, тому завдання їх соціального захисту – одне з першочергових.
Пенсійне забезпечення в Україні є державною системою, яке є основною складовою системи соціального захисту населення. Міністерство праці та соціальної політики України є головним (провідним) органом у центральних органів виконавчої влади із забезпечення державної політики в сфері пенсійного забезпечення. Управління фінансами пенсійного забезпечення здійснює Пенсійний Фонд України [12, с.25].
Пенсійна система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій. Кошти на реалізацію Державної пенсійної програми формуються за рахунок надходжень від обов’язкових внесків підприємств, установ, організацій; обов’язкових внесків громадян; додаткових та спеціальних зборів (податків); коштів Державного бюджету; інших надходжень.
На нинішньому етапі, що характеризується кризовими явищами в економіці, зберігається чинна система соціального забезпечення. Одночасно посилюється її адресність: уточнюються рівні забезпеченості, за яких людина одержує право на соціальну допомогу; удосконалюється форми матеріальної допомоги малозабезпеченим громадянам; реформується система соціального захисту, змінюється законодавство про соціальне страхування громадян; удосконалюється управління діяльності Фонду соціального страхування; започатковується приватне страхування на комерційній основі.
Захист від таких видів соціальних ризиків, як повна або часткова втрата працездатності та джерел існування в старості внаслідок інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника є головною метою такого виду соціального страхування, як пенсійне.
Трирівнева структура пенсійної системи України визначена Законами України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення", які були ухвалені Верховною Радою України 9 липня 2003 року. Структуру системи пенсійного забезпечення в Україні можна побачити на рис. 1.1.
Структура системи пенсійного забезпечення в україні
Загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування
Недержавне
пенсійне забезпечення
Рис. 1.1 Структура системи пенсійного забезпечення в Україні
Таким чином, структура системи пенсійного забезпечення має три рівні.
Солідарна система виконує функцію запобігання бідності серед осіб похилого віку. Чинна система пенсійного забезпечення в Україні є солідарною. Тобто вона ґрунтується на солідарності поколінь: працююче покоління утримує пенсіонерів.
Суть обов’язкової накопичувальної системи полягає в тому, що кожен працівник зобов'язаний певну частину заробітку в обов'язковому порядку відкладати на старість і сплачувати в Накопичувальний фонд. Завдяки цьому працівник після досягнення пенсійного віку на доповнення до виплат із солідарної системи одержуватиме додаткову пенсію із обов'язкової накопичувальної системи. При цьому держава виступає гарантом збереження зроблених працівником внесків [30, с.45].
Для осіб, які бажають мати високий рівень життя і після виходу на пенсію, сумарна пенсія, отримана із солідарної системи й системи обов'язкового накопичення, може виявитися недостатньою. Для цієї категорії громадян створена система добровільного накопичення, за якої працівники мають змогу заощаджувати гроші на індивідуальних рахунках, щоб після виходу на пенсію отримувати свої кошти разом із додатковим прибутком від інвестування.
За своєю соціальною та економічною природою зазначені складові системи мають суттєві відмінності, але їх поєднання в межах єдиного державного обов'язкового пенсійного механізму передбачає наявність певних загальних принципів, яким вони підпорядковані. Ці принципи визначено статтею 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме:
обов’язковість страхування осіб;
право на добровільну участь у системі;
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
зацікавленість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію;
рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
диференціація розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати(доходу);
солідарність та субсидування в солідарній системі;
державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав;
цільове та ефективне використання коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
відповідальність суб'єктів системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування за порушення норм законодавства, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків [3].
Пенсійний фонд є центральним органом державної виконавчої влади. Фонд як самостійна фінансово-банківська система діє в Україні з 1992 року. Він був створений на базі республіканського відділення колишнього Пенсійного Фонду СРСР. З 1995 року бюджет Пенсійного Фонду щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України і не входить у Державний бюджет країни.
Згідно зі статтею 58 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, проводить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов’язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичуваним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду [3].
Управління Пенсійним фондом здійснюється на основі паритетності представниками держави, застрахованих осіб і роботодавців.
Органами управління Пенсійного фонду є правління та виконавча дирекція Пенсійного фонду.
Відповідно до покладених на нього завдань Пенсійний фонд України бере у межах своєї компетенції участь у розробленні прогнозних показників економічного і соціального розвитку України та проекту Державного бюджету України. Також Пенсійний фонд прогнозує і моделює надходження коштів до бюджету та забезпечує ефективний розподіл фінансових ресурсів Пенсійного фонду України для забезпечення соціальних виплат.
Одним із завдань Пенсійного фонду є організація, координація та контроль роботи органів Пенсійного фонду щодо:
- забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про пенсійне забезпечення;
- повного та своєчасного обліку платників збору на обов’язкове державне пенсійне страхування;
- забезпечення збирання та акумулювання страхових внесків, інших надходжень до бюджету Пенсійного фонду України відповідно до законодавства;
- стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не сплачених сум збору на обов’язкове державне пенсійне страхування;
- забезпечення повного та своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;
- проведення перевірок правильності сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, призначення та виплати пенсій, інших виплат, що фінансуються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;
- обліку коштів Пенсійного фонду України, ведення статистичної та бухгалтерської звітності.