6.4. Інвестиційна діяльність у вільних економічних і офшорних зонах

Досягнення сприятливого за усіма параметрами інвестиційного клімату і ут­римання його на високому рівні — складне завдання навіть для розвинених країн світу, а тим більше для країн, що розвиваються, до яких відноситься зараз Україна. Тому у світовій економічній практиці поширюється створення різноманітних особливих зон сприятливого інвестиційного клімату. Найбільш ефективною фор­мою таких зон є вільні (спеціальні) економічні зони (ВЕЗ) різних типів (рис. 6.6). У них запропонована зручна технічна і промислова інфраструктура для розвитку бізнесу: кваліфікована робоча сила, наявність аеропортів і транспортних комунікацій, банки і фінансові організації, сприятлива атмосфера для бізнесу, надання податкових пільг і прямої фінансової підтримки.

Вільна економічна зона — це обмежена частина території країни, для якої характерний специфічний режим функціонування економічних суб'єктів, анклав-ність як гарантія досягнення стабільності і певної свободи. Згідно з рішенням Кіотської конференції (1973 p.), під вільною економічною зоною розуміють час­тину території країни, на якій товари розглядаються як об'єкти, що знаходяться за межами митної території і не підлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню.

Основними завданнями ВЕЗ є залучення інвестицій і нових технологій, ство­рення нових робочих місць, збільшення валютних надходжень до країни, розви­ток інфраструктури тощо. За допомогою таких зон вирішуються стратегічні про­грами економічного зростання окремих регіонів і, врешті-решт, національної економіки всієї країни.

Вільні економічні зони можна класифікувати за такими ознаками:

/ які виступають організаційною формою активізації експорту, залучення

іноземних інвестицій; / як форма регіональної політики для стимулювання соціально-економічного

розвитку депресивних районів; / у яких поєднуються характеристики перших двох зон.

У світі існує багато модифікацій вільних економічних зон, основними з яких є зовнішньоторговельні, зони вільної торгівлі, вільні митні території, експортні або експортно-виробничі зони, зони спільного підприємництва, зони переробки експортних товарів, промислово-торговельні зони, вільні промислові зони, вільні

анківські зони, банківсько-страхові, особливі економічні зони, інформаційні і . д. Найбільш розповсюдженими серед них є вільні торговельні і експортно-иробничі зони.

За деякими оцінками, у світі функціонує понад 800 ВЕЗ, які дають 8—10% бітового торговельного обороту зі щорічним обсягом експорту у 20 млрд дол. США а з кількістю зайнятих приблизно 4 млн осіб. Майже 300 з усіх ВЕЗ припадає на :раїни, що розвиваються (з експортом у 15 млрд дол. і 3 млн зайнятих осіб)¹³⁷¹. За ншими оцінками, нараховується близько 3 тис. вільних економічних зон, у яких створено майже 3 млн робочих місць.

В еволюції ВЕЗ можна виділити наступні етапи (рис. 6.7).

Рис. 6.7. Етапи розвитку вільних економічних зон

Вільні торговельні зони (безмитні, транзитні тощо) є найбільш простою і давньою формою організації зональної структури на території певної держави. Спочатку такими зонами були території великих морських портів, що були виділені із митної території країни для вільного і безмитного ввезення—вивезення капіталу. Це пояснюється тим, що основною формою міжнародного економічного співро­бітництва тривалий час була міжнародна торгівля.

Майже 2000 років тому (у 166 р. до н. є.) влада грецької держави острова Делос з метою сприяння торгівлі проголосила першу документально відому вільну зону. Приїжджі купці на острові звільнялися від мита, податків і ви­конання адміністративних формальностей. Острів Делос відігравав значну посе­редницьку роль у торгівлі між Заходом і сходом протягом 80 років. У 1595 році в італійському місті Генуя було вперше проголошено статус вільного порту, а потім вільні порти виникли у Венеції (з 1664 p.), Марселі (з 1669 p.). Разом з тим вільні зони створювалися не тільки у портах. У подальшому в багатьох країнах організовувалися райони зі скасуванням обмежень на торговельну діяльність шля­хом звільнення від сплати мита на ввезення—вивезення товарів із зони (французь­кі міста — Бордо, Байона, Дюнкерк; німецькі — Гамбург, Дрезден).

Іноземне інвестування у вільних торговельних зонах визначається такими факторами, як географічне розташування, транспортна мережа, наявність інфраструктури комунікацій, доступ до ринків сусідніх країн (часто ці зони використовуються як платформи виходу на ринки третіх країн). Перевагами вільних торговельних зон є потреба незначних стартових інвестицій; швидка окупність інвестицій; можливість заморожувати реалізацію товарів до підвищення попиту на них.

У сучасному вигляді вільні торговельні зони виникли на початку 70-х pp. у країнах Південної Азії ("азіатські тигри"). У 90-і роки лідером за темпами економічного зростання став Китай, у якому сьогодні успішно працюють п'ять зон, а 14 міст Китаю отримали статус відкритих приморських територій. Усього на території китайських ВЕЗ протягом останніх 20 років було введено в дію май­же 5700 підприємств з участю іноземного капіталу¹⁷⁹¹.

З 1990 року у США і Канаді діють двосторонні угоди про вільну торгівлю, які включають у себе усунення тарифних і нетарифних обмежень у торгівлі (зняті обмеження на експорт і імпорт енергоносіїв, змінений режим прикордонної торгівлі тощо).

У 1984 році в Англії в експериментальному порядку було створено шість вільних митних зон у містах Ліверпулі, Кардифі, Саутгемптоні, в аеропортах міст Белфаста, Престини, Бірмінгема. У Росії у період з 1992 по 1997 рік були створені три вільні митні зони, такі як "Московський франко-порт", "Термінал-порт", "Шереметьево".

Вільні митні зони — це узагальнююче поняття, що включає вільні торговельні зони (комерційні і виробничі); вільні порти (порто-франко); зони DUTY-FREE (магазини у великих міжнародних аеропортах). Як правило, митні зони відрізняються тим, що вони:

1) розміщені на невеликих за площею, закритих територіях;

2) знаходяться за межами митної території країни;

3) мають митні преференції у вигляді відсутності мита на ввезення-вивезення товарів із зони, а також відсутності зборів за зберігання товарів на території країни.

Комерційні і виробничі зони різняться характером дозволеної діяльності: у комерційних зонах можливе лише складування, зберігання і продаж товарів, а у виробничих — складування, зберігання, переробка і доробка товарів (упаковка, наклеювання ярликів, розфасовка).

У XX ст. в умовах зростання вивозу капіталу, міжнародного розподілу праці і монополістичного розподілу світу процес інтернаціоналізації економіки набув загального характеру. Відповідно ускладнився набір інструментів державного ре­гулювання участі національної економіки у світогосподарських процесах.

Це не могло не вплинути на риси вільних економічних зон. Вони стали більш різноманітними за своїм призначенням. Розширення господарських функцій зон вимагало ускладнення їх механізму, у результаті чого особливий митний режим доповнився податковими та фінансовими інструментами регулювання. Розвиток комунікацій дав змогу створювати зони не тільки в портах. З часом термін "вільна економічна зона" почав застосовуватися до районів, де діє та чи інша системи фінансових й інших пільг щодо підприємців і які, як наслідок, є дещо економічно відокремленими від решти території країни.

Експортні виробничі (промислові) зони призначені для виробництва товарів для експорту. Вони мають право на безмитну торгівлю у митному і торговель­ному режимі країни і надають іноземним інвесторам податкові і фінансові пільги. Мета створення цих зон полягає у насиченні країни сучасними товарами і технологіями, об'єднанні підприємств для виробництва експортнопривабливої продукції. Експортні виробничі зони створюються, у першу чергу, для залучен­ня іноземного капіталу до національної економіки, створення експортних підприємств і нових робочих місць, збільшення надходження іноземної валю­ти, впровадження у господарську практику останніх досягнень НТП. Якщо фірма бажає розгорнути виробництво у такій зоні, то вона повинна одержати від

До критеріїв вибору місця розташування туристсько-рекреаційних зон слід віднести:

1. Наявність цінних рекреаційних ресурсів, що забезпечують значні надходження валюти у результаті експорту цих ресурсів, за лікування і оздоровлення.

2. Розвиток окремих слаборозвинених приморських районів і вирішення на цій основі соціальних проблем, у тому числі працевлаштування, житлової про­блеми тощо.

3. Закриття або перепрофілювання екологічно шкідливих виробництв, карди­нальне поліпшення стану навколишнього середовища у результаті переспе-ціалізації господарства.

4. Наявність транспортної інфраструктури, у тому числі морських пасажирських вокзалів; мережі оздоровчих і туристичних установ.

У межах цих зон створюється пільговий режим підприємницької діяльності для залучення іноземного капіталу. Для решти суб'єктів господарювання запроваджується спеціальний пільговий податковий режим, який дає можливість накопичувати кошти для облаштування територій з наступним наданням їм зо­нального пільгового режиму господарювання.

Про вільні банківські і страхові зони говорять тоді, коли хочуть охарактери­зувати особливості діяльності транснаціональних банківських та фінансових корпорацій у невеликих острівних державах і територіях (Багамські, Бермудські, Кайманові острови тощо). Вони побудували свій добробут на тому, що створили у себе максимально ліберальний режим для функціонування таких корпорацій. Тут заборонено укладати угоди з резидентами приймаючої сторони, що є єдиним суттєвим обмеженням.

Причиною створення вільних страхових зон стали надзвичайно жорсткі нор­мативи, що регулювали страхові операції. Робота лондонської компанії Ллойд з точки зору покриття особливих, нетрадиційних ризиків (ті, що не входять до розряду крадіжок, пожеж, цивільної відповідальності тощо) призвела свого часу майже до монополії у цій^ сфері. У 80-і роки з'явилися прототипи таких зон у США (зокрема, у Нью-Йорку), де пільговий режим розповсюджувався на деякі особливі види ризику (анулювання контрактів лізингу для великих комп'ютерів тощо), а також для страхових контрактів з річними преміями, що перевищують 100 тис. дол. США.

Банківські вільні зони являють собою географічні зони, в яких банки можуть вільно здійснювати свою діяльність і мати ділові стосунки з клієнтами, що мешка­ють в інших країнах. Шляхом створення банківських зон вдається уникнути норм контролю валютного обміну і обов'язкового застосування резервних коефіцієнтів.

Зазначена модель створення ВЕЗ дає змогу надавати податкові переваги у визначенні відсотків податку на прибуток, податку на додану вартість та інших податків. Можуть мати місце певні операційні переваги через звільнення від пев­них норм, що регулюють банківську діяльність (щодо нерухомості, контролю обмінних валютних операцій, руху капіталів тощо).

Найбільш важливі банківські зони створені у Сингапурі, Гонконгу, Бахрейні, Люксембурзі, а також у системі банківських операцій США. У 1981 році у Нью-Йорку була відкрита міжнародна зона банківських послуг. При цьому американ­ській владі не знадобилися великі капіталовкладення: нью-йоркським банкам дозволили створювати відділення з деякими правами іноземних відділень банків

Рис. 6.8. Типи офшорних компаній

/ фірми-копилки. Ці фірми просто накопичують грошові кошти і можу] створюватися практично у будь-якій офшорній зоні. Лідером по кількос таких зон є Ліхтенштейн і Панама.

/ фірми "Роялті" збирають різні ліцензійні виплати за патенти, авторсь гонорари, товарні знаки і т.д. Така фірма може запатентувати інтелект альну власність або укласти контракт на передачу її у користуванн одержуючи таким чином неоподаткований прибуток від використання ті кої власності. Практика доводить, що українським підприємцям вигід? створювати подібну фірму на Кіпрі, тому що існує угода про уникнень подвійного оподаткування, встановлено нульову ставку податку на див денди, відсоткові і ліцензійні виплати.

/ офшорні страхові компанії створюються компанією-нерезидентом країни високим оподаткуванням або групою таких компаній з метою страхувані ризиків материнської компанії або групи материнських компаній на біль вигідних умовах, ніж умови, що традиційно пропонуються страховик

компаніями. Форма офшорної перестрахувальної компанії може викорис­товуватися страховими компаніями для страхування їхнього власного ри­зику. Сьогодні пільговий режим ліцензування офшорних страхових ком­паній існує тільки на Кіпрі;

/ офшорні банки, банківські філіали, кредитні заклади можуть створюватися з метою акумулювання прибутку у країнах із зменшеним або нульовим опо­даткуванням або для об'єднання фінансових коштів і полегшення руху грошей. Вони можуть використовуватися для фінансування міжнародних операцій його засновників, минаючи валютні обмеження. В офшорних зонах ця діяльність суворо регламентується, як і прийнято в усьому світі. Лідером у цьому напрямі є Швейцарія зі своїми багаторічними традиція­ми. За законом у цій країні державні службовці несуть сувору відповідаль­ність за розголошення інформації, одержаної в якості річного фінансового звіту, іншої службової інформації;

/ фінансові компанії і брокерські фірми. Таким компаніям, так само як і бан­кам, потрібна репутація. Володіння фінансовою компанією дає можливість проводити вигідну кредитну політику з точки зору мінімізації податків на надані кредити і позичкові кошти. Офшорна компанія може надати кредит фірмі, що знаходиться у зоні підвищеного оподаткування під високий відсоток. Це дає можливість спрямувати валютні ресурси у третю країну і звільнити одержаний прибуток від податків або значно їх знизити. Для ре­єстрації таких типів компаній найкраще підходять європейські офшорні зо­ни, такі як Люксембург, Швейцарія, Нідерланди, Ліхтенштейн, Ірландія;

/ інвестиційні і трастові компанії управляють активами клієнтів. Викорис­тання інвестиційних компаній дає змогу зосередитися на особливо вигід­них проектах або обирати зони з потенційно високими доходами за наяв­ності великої кількості варіантів. Трастові компанії дають можливість змен­шити податки на спадок і приріст капіталу або уникнути їх взагалі. Ці види діяльності найбільш розповсюджені у Нідерландах;

/ холдингові компанії використовуються для фінансування діяльності своїх до­чірніх підприємств шляхом надання їм можливості знижувати податки за ра­хунок виплати материнським компаніям відсотків за надані позики. Це мож­ливо за умови, що холдингова компанія створена в офшорній зоні, в якій вона не сплачує податок на прибуток та інші корпоративні податки. Повніс­тю звільняє від податків холдингові компанії при певних умовах Люксембург;

/ офшорні підприємства, створені для проведення транзитних торгових опера­цій, маніпуляцій з рахунками-фактурами і сумою контракту. Вибір офшор­ної зони у такому випадку залежить від бажання показувати офшорний характер цих операцій. Основний прибуток при використанні таких схем осідає в офшорній компанії, що не сплачує податки;

/ фірми-перевізники і судноплавні компанії займаються морськими і авіапере-везеннями. Вони реєструються в офшорних зонах для зменшення податків на судноплавну і судновласницьку діяльність шляхом придбання або оренди суден і акумулювання прибутку від своєї діяльності у зонах зменшеного оподаткування. Для цієї діяльності підійдуть практично всі офшорні зони, що є острівними державами. Більша частина світового торгового флоту зареєстрована саме в них;

/ штаб-квартири промислових, торгових та інших компаній. Характерною ри­сою цього виду діяльності є необхідність найму великої кількості праців-

ників, а основним параметром для створення подібних структур є рівень прибуткового податку;

/ інформаційні агентства та видавничі фірми. Необхідні країни з низьким рівнем оподаткування авторських винагород, низькою вартістю виробництва поліграфічної продукції, гарними засобами комунікацій. Кіпр і о.Мен пов­ністю відповідають цим вимогам;

/ офшорні інвестиційні фонди найчастіше не сплачують податку на прибуток, дивіденди і відсотки оподатковуються за зниженою ставкою або не опо­датковуються взагалі. Фонди об'єднують кошти дрібних інвесторів. Це дає їм можливість вкладати капітали у більш дорогі проекти, економлячи при цьому на дослідженні ринку, комісійних і управлінських витратах;

/ інші компанії зі спеціальними цілями.

Основними перевагами для власників при використанні офшорних компаній є:

/ досягнення анонімності, конфіденційності;

/ низькі податки або їх відсутність;

/ прибуток/капітал у твердій валюті в надійних банках і стабільній країні;

/ банківські рахунки в будь-якій валюті;

/ можливість вільного використання валюти;

/ ефективна і недорога банківська система;

/ відсутність контролю валютного обміну;

/ можливість отримання дозволу на роботу і виду на проживання (на Кіпрі);

/ можливість законного володіння нерухомістю за кордоном.

Офшорні зони завжди цікавили підприємців як спосіб приховування капіта­лу, а потім вже як спосіб оптимізації оподаткування. Сьогодні понад 25% світового капіталу і майже 60% фінансових потоків у світі проходить через офшорні зони. Разом з тим завдяки їм кожного року "відмивається" до 600 млрд дол. США незаконних грошей. З кожним роком ця сума збільшується на декілька мільярдів. Наприклад, тільки на Кайманових островах зареєстровано 1300 страхових оф­шорних компаній і більше ніж 500 офшорних банків. У Гонконгу діє понад 300 банків з генеральною ліцензією і більше ніж 1,5 тисяч відділень іноземних банків, 160 депозитних і 250 страхових компаній¹⁸⁰¹. У м. Насау, найбільшій зоні, діє близько 9000 іноземних банків.

Привабливість офшорних зон для українських бізнесменів пояснюється та­кими обставинами:

— нестабільність фінансово-кредитної системи України;

— високий ступінь ризику при вкладанні капіталу;

— великий податковий тиск.

Фінансові юрисдикції є більш захищеними, оскільки працюють, як правило, у стабільному фінансовому полі, що робить їх гарантами захисту інтересів клієн­тів, тому що в іншому випадку вони постраждають у першу чергу від форс-ма-жорних обставин.

Ще одним типом вільних економічних зон є зони технологічного розвитку (технопарки, технополіси), або техніко-впроваджувальні зони. На відміну від зон вільної торгівлі і промислово-експортних зон, які потребують розвиненої інфра­структури, для створення цих зон іноді достатньо університету, іншої науково-дослідної організації, низки невеликих підприємств навколо них для виготовлен­ня дослідних зразків або навіть невеликих партій нової продукції.

Вперше зони технологічного розвитку з'явились у США на початку 70-х ро-з. Найбільш відомим парком є Силіконова Долина, що розташована поблизу ос-Анджелесу, штат Каліфорнія. Цей парк став всесвітньо відомим завдяки від-риттю своїх науково-дослідних центрів такими високотехнологічними гіганта-[и, як Microsoft, Compaq, Intel, Motorola.

Потім вісім таких зон з'явилися у Франції, ще вісім — у Німеччині, двад­цять технополісів — у Японії, Тайвані, Сингапурі, Південній Кореї, Малайзії, ^>осії, Польщі. Наприклад, у Японії створено відомий технополіс Тояма, орієн-ований на удосконалення робототехніки, матеріалознавства та біотехнологій, а \г. венчурній основі створено Фонд розвитку Тоями. В Ірландії (у Лімериці) основою технологічної зони став комплекс функціонально взаємопов'язаних зудівель та споруд, в яких розв'язуються різноманітні інноваційні завдання, розробляються наукоємні технології, визначаються нові напрями функціону­вання малого бізнесу.

Зони технологічного розвитку — це основна форма інтеграції науки і вироб­ництва, місце розгортання інноваційної діяльності і створення венчурних компа­ній, що займаються розробкою нових технологій. У таких зонах надаються піль­гові кредити, укладаються державні контракти, фінансуються проекти із спеці­альних фондів, за використання лабораторій і виробничих приміщень сплачуються пільгові рентні платежі, безкоштовно проводяться технічні експертизи тощо.

У сучасний час домінують комплексні зони, які поєднують у собі риси про­мислово-виробничих зон, вільних митних зон і зон технологічного розвитку. Ком­плексні зони створюються для розвитку окремих галузей виробництва (Польща), відродження певних регіонів (США), залучення в економіку іноземних інвести­цій, розвитку кредитних, валютних і банківських відносин. Комплексні зони час­то ототожнюють з підприємницькими зонами.

Узагальнюючи світову практику, можна стверджувати, що основними прин­ципами створення ВЕЗ у сучасних умовах є:

1. Чітке визначення цілей створення ВЕЗ. Зарубіжні спеціалісти стверджують, що зоні не потрібно вирішувати велику кількість завдань, а реалізовувати одну конкретну мету. Тільки у цьому випадку вона буде ефективною. Сьогодні у світі існує тенденція ліквідації великих комплексних зон і створення субзон з вузькопрофільним напрямом діяльності.

2. Цілі визначають вибір типу зони. Це викликано тією обставиною, що лише організація будь-якої зони обумовлює вирішення певних завдань.

3. Успіх зони залежить від її конкурентоспроможності відносно інших зон, а не відносно національного режиму здійснення підприємницької діяльності.

4. Створення ВЕЗ пов'язане зі значними фінансовими витратами держави. По­трібно зазначити, що надання пільг призводить до скорочення надходжень до державного бюджету. Державні вкладання у розвиток зони можуть перевищу­вати результати діяльності ВЕЗ.

5. Обґрунтованість надання певних пільг суб'єктам ВЕЗ. Характер діяльності суб'­єктів ВЕЗ і умови надання пільг повинні відповідати меті створення ВЕЗ.

6. Стабільність законодавчої бази. Зміни і доповнення до нормативних актів по­винні вводитися лише у крайніх випадках. Крім того, закони і підзаконні акти ВЕЗ повинні надавати гаранти захисту інвесторів від змін правового режиму у ВЕЗ упродовж певного періоду часу, звичайно від 10 до 50 років.

8*

В Україні проблема створення і функціонування вільних економічних зон набула особливої актуальності. Необхідність створення зон сприятливого інвес­тиційного клімату зумовлена:

/ негативним впливом на мотивацію іноземних інвесторів практики багато­разових змін у загальному нормативно-правовому регулюванні; / необхідністю ефективного використання реально залученого в українську

економіку іноземного капіталу;

/ наявністю першочергових національних пріоритетів реалізації іноземних інвестицій.

Застосування ВЕЗ в Україні має сприяти створенню нових робочих місць і розв'язанню, у такий спосіб, проблеми зайнятості, стимулювання припливу іно­земних інвестицій, розширенню експортної бази, поліпшенню платіжного ба­лансу країни за рахунок валютних надходжень, ефективного використання міс­цевих ресурсів, стимулювання ринкових перетворень.

За свідченням фахівців, до Кабінету Міністрів України з регіонів надійшло близько 100 пропозицій про заснування вільних економічних зон.

Діяльність ВЕЗ в Україні, процедуру їх створення, взаємовідносини з місце­вою виконавчою владою регламентує ціла низка законів. Але головними є Закон України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13 жовтня 1992 р. № 2673-ХІІ і Концепція створення спе­ціальних (вільних) економічних зон в Україні, затверджена постановою Кабінету Міністрів від 14 березня 1994 р. № 167.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про загальні засади створення і функціону­вання спеціальних (вільних) економічних зон"¹⁸¹¹ спеціальною (вільною) еконо­мічною зоною визначається частина території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосу­вання і дії законодавства України. На території спеціальної економічної зони (СЕЗ) запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності вітчизняних та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Норми Закону передбачають, що статус, територія, строк функціонування СЕЗ визначаються шляхом прийняття для кожної зони окремого закону, який не може вступати у протиріччя з базовим законом.

Метою створення СЕЗ задекларовано залучення іноземних інвестицій, активіза­ція спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання при­родних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

При створенні спеціальних (вільних) економічних зон враховуються такі фак­тори розміщення:

/ місцезнаходження СЕЗ повинно сприяти зовнішнім і внутрішнім можли­востям для реалізації визначених цілей;

/ наявність достатнього ресурсного потенціалу (природно-кліматичні умо­ви, науково-виробничий потенціал, трудові ресурси);

/ забезпеченість об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури згідно з міжнародними стандартами;

/ розвинена система комунікацій, розгалужена транспортна мережа;

/ відсутність екологічних обмежень щодо створення ВЕЗ.

У разі створення СЕЗ за ініціативою Президента України чи Кабінету Мі- України рішення про створення СЕЗ приймається після одержання пись-ової згоди місцевої ради народних депутатів України та місцевої державної ад-іністрації, на території якої передбачається розташувати спеціальну (вільну) еко-омічну зону. Для створення СЕЗ необхідно представити такі документи:

/ рішення місцевої Ради або місцевої державної адміністрації з клопотанням про створення СЕЗ на їх території або письмова згода у випадку, коли ініціатива виходить від Президента України чи Кабінету Міністрів; / проект положення про статут, систему управління та офіційну назву СЕЗ; / точний опис кордонів і карта території СЕЗ;

/ техніко-економічне обґрунтування доцільності створення і функціону­вання СЕЗ; / проект закону про створення конкретної СЕЗ.

Техніко-економічне обґрунтування зони повинне включати в себе: мету і алузеву спрямованість її діяльності; етапи розвитку із зазначенням часу на їх дійснення; ступінь розвитку виробничої і соціальної інфраструктури; складові іідприємництва і перспективи їх розвитку; вихідний рівень розвитку економіч-юго, наукового та іншого потенціалу, рівень забезпеченості кваліфікованими садрами; обсяги, джерела і форми фінансування на кожному етапі розвитку еко--юмічної зони, а також обґрунтування режиму ціноутворення, оподаткування, митних і валютно-фінансових умов.

Як правило, управління СЕЗ здійснюють органи господарського розвитку та /правління — адміністрації, які є юридичними особами і створюються суб'єкта­ми зони за погодженням з місцевими радами, на території яких створено СЕЗ. Орган господарського розвитку і управління та суб'єкти економічної діяльності СЕЗ є самостійними у здійсненні своєї діяльності.

Відповідно до ст. З Закону на території України можуть створюватися спеці­альні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополі-си, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські то­що. Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам СЕЗ.

Загальні принципи та стратегія розвитку СЕЗ в Україні викладені у Концеп­ції створення спеціальних (вільних) економічних зон, в якій СЕЗ розглядаються як інструмент досягнення відкритості економіки України зовнішньому світу та стимулювання міжнародної економічної співпраці на основі залучення інозем­них інвестицій¹⁸²¹.

У Концепції зазначається, що у процесі формування СЕЗ потрібно дотриму­ватися концептуальної єдності підходів, що, зокрема, означає:

/ спрямованість на досягнення ефективного режиму господарювання кожного окремого суб'єкта при позитивному народногосподарському ефекті в цілому;

/ гнучкість і динамічність управління СЕЗ, тобто можливість швидкого й адекватного реагування на зміни в кон'юнктурі ринку і зовнішньому еко­номічному середовищі;

/ збалансованість інтересів усіх сторін, що беруть участь у процесі створен­ня і функціонування СЕЗ;

/ багатоваріантність (альтернативність) підходів, форм і моделей СЕЗ, за­кладення в техніко-економічне обґрунтування доцільності їх створення;

/ перспективність просторового і функціонального розвитку;

/ відповідність пріоритетних напрямів розвитку СЕЗ пріоритетним напря­мам розвитку регіону та держави; / врахування вимог національної безпеки.

У період з 1994 по 2000 рік Концепція створення спеціальних (вільних) еко­номічних зон рекомендувала віддати перевагу локальним СЕЗ, що розміщуються на невеликих територіях і мають вузьку спеціалізацію для того, щоб практично відпрацювати організаційні, фінансові та виробничі механізми функціонування зон. У наступні роки можна формувати багатофункціональні СЕЗ, у тому числі на базі окремих регіонів, а також СЕЗ міжнародного типу на суміжних територіях кількох держав.

З метою координаційної і методологічної роботи в Україні створено Агентст­во з питань спеціальних (вільних) економічних зон, яке уповноважене проводити експертизу окремих інвестиційних проектів з метою:

/ запобігання негативних наслідків реалізації інвестиційних проектів щодо виконання державних програм економічного, науково-технічного і соці­ального розвитку;

/ запобігання зменшенню надходжень до бюджетів; / визначення джерел покриття можливих збитків.

В Україні на сьогоднішній день прийняті відповідно законодавчі акти щодо створення 12 СЕЗ та запроваджені спеціальні режими інвестиційної діяльності на 9 територіях пріоритетного розвитку (ТПР). Загальна територія, на яку по­ширюється режим ВЕЗ і ТПР, — 6360 тис. га, або 10,5% території України (ВЕЗ — 121 тис. га, або 0,2% території України; ТПР — 6239 тис. га, або 10,3% тери­торії України). Режим ВЕЗ і ТПР поширюється на 12 областей України.

Основними пріоритетними галузями діяльності у ВЕЗ і ТПР є:

/ сільське господарство;

/ видобувна промисловість;

/ харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів;

/ текстильна та легка промисловість;

/ виробництво деревини та виробів з деревини;

/ хімічна промисловість;

/ металургія та оброблення металу;

/ машинобудування і приладобудування;

/ виробництво електроенергії, газу та води;

/ будівництво та виробництво будівельних матеріалів;

/ туристсько-рекреаційна сфера;

/ транспорт;

/ дослідження та розробки у галузі природничих і технічних наук;

/ освіта та охорона здоров'я.

Основні пільги, які надаються інвесторам у СЕЗ і ТПР, є:

/ звільнення від оподаткування прибутку підприємств або оподаткування прибутку підприємств за зниженою ставкою;

/ звільнення від оподаткування інвестицій;

/ звільнення від сплати мита та податку на додану вартість при імпорті това­рів для реалізації інвестиційних проектів;

/ звільнення від обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті;

/ звільнення від плати на землю;

/ звільнення від сплати зборів до деяких бюджетних фондів; / спеціальний порядок ввезення (вивезення) товарів у режимі спеціальної мит­ної зони із застосуванням пільг зі сплати мита та податку на додану вартість.

Право на пільги інвестор отримує у разі, коли його діяльність відповідає таким особливим умовам:

/ реалізація інвестиційних проектів у пріоритетних видах економічної ді­яльності;

/ реалізація інвестиційних проектів кошторисною вартістю не менше вста­новленої мінімальної межі (від 200 тис. дол. США до 3 млн дол. США) залежно від галузі виробництва;

/ затвердження інвестиційних проектів відповідним органом управління СЕЗ чи ТПР;

/ укладення договору на реалізацію інвестиційного проекту з відповідним органом управління СЕЗ чи ТПР;

/ розташування та державна реєстрація на території СЕЗ.

У додатку 10 наведені пільги, що надаються інвесторам на територіях спеці­альних (вільних) економічних зон.

На початок 2001 року на території України діють такі спеціальні (вільні) економічні зони:

1. Північнокримська експериментальна економічна зона "Сиваш", яка охоплює м. Красноперекопськ, м. Армянськ, Красноперекопський район АР Крим. За­гальна площа зони — 1410 кв. км. Зону створено Указом Президента України від 30.06.1995 р. № 497 "Про Північнокримську експериментальну економічну зону "Сиваш". Проект розроблено у 1994—1995 pp., але фактично зона почала функ­ціонувати з вересня 1996 року, термін її дії зони розрахований на 5 років.

Характерною особливістю регіону є наявність практично невичерпних запа­сів солі, натрію, брому, хлору. Основна мета створення зони "Сиваш" — відрод­ження виробничих підприємств на її території. Сьогодні реалізується 17 значних проектів загальною сумою 6,3 млн дол. США, а за інвестиційними планами сума повинна становити 50 млн дол. США.

У зоні "Сиваш" функціонують виробництва газованої води, хлібобулочних виробів, брому, різноманітної молочної продукції. Багато інвестиційних проек­тів пов'язані з модернізацією та реконструкцією існуючих виробництв, пере­робкою сировини, утилізацією промислових відходів, випуском комп'ютерних систем і відеотехніки.

У Північнокримській експериментальній економічній зоні працюють підпри­ємці Великобританії, Німеччини, Туреччини, Швеції, США, Словаччини. У ці­лому досвід функціонування зони "Сиваш" можна охарактеризувати як позитив­ний. За роки діяльності реалізовано продукції на 100 млн грн, перераховано до бюджету понад 5 млн грн. Крім того, вдалося зберегти від скорочення 4 тис. робочих місць і створити 600 нових.

У 2001 році експериментальну зону "Сиваш" планують перетворити у СЕЗ терміном на 30—40 років.

2. Спеціальна економічна зона "Славутич", створена у м. Славутич Київської області 30.06.1999 р. терміном на 20 років. Нині діяльність зони регулює Закон України від 03.06.1999 р. № 721 "Про спеціальну економічну зону "Славутич".

У зв'язку з тривалим виведенням з експлуатації блоків Чорнобильської АЕС виникла проблема працевлаштування її персоналу. Створення зони повинне зняти соціальну напруженість і збільшити зайнятість. Пріоритетними видами діяльнос­ті у "Славутичі" є впровадження нових технологій, ринкових методів господарю­вання та розвиток інфраструктури СЕЗ, поліпшення використання природних та трудових ресурсів тощо.

Особливими умовами, за яких інвестори одержують пільги у зоні, є реаліза­ція інвестиційних проектів кошторисною вартістю, еквівалентною не менш 200 тис. дол. США. Ці проекти повинні бути затверджені виконавчим комітетом Славутицької міської ради. Передбачається залучити 118 млн дол. США, зберег­ти і створити 2,4 тис. робочих місць, збільшити обсяги виробництва в регіоні на 530 млн грн.

Сьогодні в зоні реалізується 10 інвестиційних проектів на суму 5,7 млн дол. США у таких галузях, як лазерне приладобудування, легка і харчова промисло­вості, виробництво будівельних матеріалів.

3—4. Спеціальні економічні зони "Донецьк" і "Азов", розташовані у м. Донець­ку і Донецькій області ("Донецьк" розташована на півдні міста Донецьк на пло­щі у 466 га; "Азов" — на півдні міста Маріуполь на площі 314,8 га). Верховна Рада України 24.12.1998 р. прийняла Закон "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області" № 356, який покликаний залучити інвестиції до пріоритетних галузей виробництва для ство­рення нових робочих місць та працевлаштування робітників, які вивільняються у зв'язку із закриттям, реструктуризацією гірничодобувних та інших підприємств, сприяти впровадженню нових технологій, модернізації діючих виробництв, роз­витку зовнішньоекономічних зв'язків, збільшенню поставок на внутрішній ри­нок високоякісних товарів та послуг, створенню сучасної виробничої, транспортної і ринкової інфраструктури, ефективному використанню природних ресурсів.

Зони почали працювати з 14.01.1999 p., а термін дії налічує 60 років. У цих зонах запроваджується режим спеціальної митної зони. Відповідно до цього ре­жиму товари та інші предмети (крім підакцизних товарів) для використання в межах цих зон ввозяться на їх територію без сплати мита і податку на додану вартість (ПДВ). Якщо ж товари вивозяться із зони на територію України, то мито і ПДВ сплачуються на загальних засадах — як при імпорті товарів в Україну Виняток становлять повністю вироблені або достатньо перероблені чи оброблені у СЕЗ товари, вивезення яких за межі України не оподатковується, а при ввезен­ні їх в Україну для вільного використання на її території ПДВ та акцизний збіг, не справляється.

Пріоритетними галузями та сферами економічної діяльності у СЕЗ "До нецьк" є машинобудування, приладобудування, електротехнічна промисловість інноваційні проекти щодо створення нових матеріалів та виробничих систем, ; в СЕЗ "Азов" — розвиток експедиційно-складської, транспортно-сервісної т; виробничої сфер.

Інвестори одержують пільги в зонах у разі дозволу ради на провадженн підприємницької діяльності на території зони. У СЕЗ "Донецьк" інвестор мож одержати пільги, якщо він застосовує новітні технології з метою виробництв товарів для експорту.

Через створення цієї зони передбачалося залучити 500 млн дол. США, збе регти і створити 10 тис. робочих місць, збільшити обсяги виробництва в регіоь

на 440 млн грн. Сьогодні реалізується лише один інвестиційний проект у галузі виробництва побутової техніки на суму 7 млн дол. США.

Щодо СЕЗ "Азов", то тут особливими умовами, за яких інвестори одержують пільги, є: здійснення операцій з обслуговування транзитних вантажів, їх збері­гання, дороблення, сортування, пакування, надання транспортно-експедитор­ських, агентських послуг, а також застосування новітніх технологій з метою ви­робництва товарів для експорту та поставок їх на внутрішній ринок. Передбача­ється залучити 400 млн дол. США, зберегти і створити 10 тис робочих місць, збільшити обсяги виробництва в регіоні на 350 млн грн. Проводяться підготовчі роботи щодо облаштування території зони, виконано будівельно-монтажних ро­біт на суму 1,6 млн грн.

Радою з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвес­тиційної діяльності в Донецькій області розглянуто та схвалено 77 інвестиційних проектів на суму 625,5 млн грн, у тому числі за участю іноземних інвесторів — 40 проектів на суму 308,8 млн дол. США (49%). Найбільш вагомими інвестицій­ними проектами за участю іноземного капіталу є такі:

/ компанія "Каргілл" (США) реалізує проект вартістю 40 млн дол. США. У першому кварталі 2000 року вступила в дію перша черга заводу з вироб­ництва соняшникової олії;

/ компанія "Metalsrussia" (Великобританія) фінансує два проекти "Істіл-ДМЗ" — на 28,12 млн дол. США та 7,63 млн дол. США. За її участю проведено модернізацію сталеплавильного цеху Донецького металургій­ного заводу (освоено 15,44 млн дол. США інвестицій).

5. Спеціальна економічна зона ''Закарпаття". Перші спроби створити цю зо­ну робилися ще у 1992 році. Згідно з проектом зона повинна була розміститися на прикордонній території площею 200 га, де передбачалося збудувати готелі, ресторан, складські приміщення та інші інфраструктурі об'єкти. Сьогодні "За­карпаття" займає територію 737,9 га Ужгородського і Мукачівського районів За­карпатської області.

З 9 січня 1999 року набрав чинності Указ Президента України "Про спеці­альну економічну зону "Закарпаття" № 1339, за яким зону було створено термі­ном на 30 років. В її межах встановлюється спеціальний податковий, митний та інші режими інвестиційної діяльності.

Пріоритетними видами економічної діяльності у зоні є: транспортна, експеди­торська діяльність, митні послуги, обслуговування і зберігання транзитних ванта­жів, пов'язані з ними фінансові функції. Зазвичай, інвестори одержують пільги у зоні у разі здійснення діяльності відповідно до вищеперелічених особливих умов.

Через створення СЕЗ "Закарпаття" передбачалося залучити 1300 млн дол. США, зберегти і створити 10 робочих місць, а також збільшити обсяги виробництва в регіоні на 1500 млн грн. Стан реалізації на 01.04.2000 p.: схвалено 37 проектів загальною кошторисною вартістю 175,8 млн дол. США. На території області фактично залучено інвестицій на суму понад 21 млн дол. США, у т. ч. інозем­них — 14,5 млн дол. США. Запроваджено режим спеціальної митної зони на території ЗАТ "Закарпатінтерпорт" (5 га).

6. Спеціальна економічна зона "Яворів", яка є прикладом прагнення держави відновити екологічну рівновагу, вирішити природоохоронні завдання та соціаль­ні проблеми. Зона була створена Законом України від 15.01.1999 p. № 402-XIV "Про спеціальну економічну зону "Яворів" терміном на 20 років на території

Яворівського району Львівської області загальною площею 116 тис. га. Вона по­єднує в собі комплексну виробничу, митну зони і технологічний парк.

Зона має сприятливе транспортно-географічне розміщення і розвинену про­мислову інфраструктуру. Про це свідчить наявність у цьому регіоні залізничної та автомобільної магістралей, близькість до кордону з Польщею.

СЕЗ була створена з метою залучення інвестицій для створення нових робо­чих місць та забезпечення працевлаштування робітників Яворівського державно­го гірничо-хімічного підприємства "Сірка", що вивільнялися у зв'язку із скоро­ченням виробництва, перепрофілюванням вільних виробничих потужностей, ви­рішення екологічних проблем у Яворівському районі шляхом створення умов для відновлення земель, порушених техногенними впливом гірничо-хімічного вироб­ництва, активізації підприємницької діяльності тощо. Передбачалося залучити 277 млн дол. США, зберегти і створити 7 тис. робочих місць, збільшити обсяги виробництва в регіоні на 660 млн грн.

Пріоритетними галузями у зоні є: виробництво вуглеводів, харчова, легка, деревообробна та паперова промисловість, виробництво машин та устаткування, будівництво, транспорт.

Для одержання пільг інвестор повинен реалізувати на території зони інвести­ційний проект, затверджений Яворівською районною державною адміністрацією у пріоритетних видах економічної діяльності мінімальною вартістю не менше 500 тис. дол. США.

В СЕЗ "Яворів" схвалено 18 інвестиційних проектів загальною вартістю 64,3 млн дол. США, залучено інвестицій — 6,8 млн дол. США.

7. Спеціальна економічна зона "Курортополіс Трускавець", яка належить до зон туристсько-рекреаційного типу. Відповідно до Закону України "Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу "Курортополіс Трускавець" від 18.03.1999 p. № 514-XIV передбачається створення цієї зони на 20-річний період на території Трускавця.

Метою створення СЕЗ "Курортополіс Трускавець" є стимулювання інвести­ційної та інноваційної діяльності, спрямованої на збереження і ефективне вико­ристання природних лікувальних ресурсів курорту Трускавець, прискорення еко­номічних реформ у лікувально-оздоровчій галузі та розвиток туризму. Звідси пріоритетними видами економічної діяльності є створення, розвиток і модернізація лікувально-оздоровчих комплексів, виробництво мінеральних вод, рекреаційний туризм, проведення наукових досліджень у галузі охорони здоров'я.

Суб'єктами СЕЗ "Курортополіс Трускавець" визначаються суб'єкти підпри­ємницької діяльності, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, які роз­ташовані на території СЕЗ і реалізують на цій території затверджені виконавчим комітетом Трускавецької ради інвестиційні проекти кошторисною вартістю, ек­вівалентною не менш ніж 500 тис. дол. США, на підставі договору (контракту).

До результатів діяльності СЕЗ відносять залучення 100 млн дол. США, збере­ження і створення 14,5 тис. робочих місць, збільшення обсягів виробництва в регіоні на 350 млн грн. Нині в зоні реалізується 10 інвестиційних проектів кош­торисною вартістю 24,5 млн дол. США, освоєно інвестицій на суму 1,5 млн дол. США. Основною галуззю інвестування є туристсько-рекреаційна сфера.

8. Спеціальна економічна зона "Інтерпорпг Ковель", що розташована на тери­торії м. Ковеля Волинської області загальною площею 57 га. Зону створено на 20 років, а почала вона своє існування 01.01.2000 р. Законодавчим актом, ще

визначає правовий статус зони, є Указ Президента України від 22.06.1999 р. № 702 "Про спеціальну економічну зону "Інтерпорт Ковель".

СЕЗ "Інтерпорт Ковель" називають новим центром для нової Європи. Через транспортно-складський центр цього "порту" на суші підуть потоки вантажів з усієї Європи. У центрі буде проводитися комплексна обробка, перевалка з одних видів транспорту на інші, включаючи й перехід з вузьких європейських залізнич­них шляхів на широкі вітчизняні. Також буде організоване зберігання вантажів та виконання багатьох інших послуг. Потрібно зазначити, що подібний "Інтер­порт" не має аналогів у країнах СНД.

Пріоритетними видами діяльності є транспортна, експедиторська діяльність, митні послуги, обслуговування і зберігання транзитних вантажів, пов'язані з ни­ми фінансові функції. Інвестор одержує пільги у СЕЗ у разі здійснення діяльності відповідно до вимог.

Очікується залучити 18 млн дол. США і збільшити обсяги виробництва в регіоні на 18 млн грн, зберегти і створити 300 робочих місць.

9. Спеціальна економічна зона "Миколаїв", створена у м. Миколаєві Микола­ївської області площею 865 га на 30 років. З метою створення умов для залучення інвестицій, збереження, розвитку та ефективного використання виробничого, на­уково-технічного та експортного потенціалу суднобудівної промисловості, Пре­зидент України підтримав ініціативу Миколаївської обласної державної адмініст­рації щодо створення цієї СЕЗ на базі суднобудівних підприємств міста Указом "Про спеціальну економічну зону "Миколаїв" від 28.06.1999 р. № 758. Зона по­чала працювати 01.01.2000 р. Нині діяльність СЕЗ регулює Закон України від 13.07.2000 р. № 1909 "Про спеціальну економічну зону "Миколаїв".

Перевага надається таким галузям, як харчова промисловість, переробка сіль­ськогосподарських продуктів, будівництво, енергетика, транспорт, машинобуду­вання, суднобудування та приладобудування. Для того, щоб одержати пільги, підприємці повинні здійснювати на території зони інвестиційні проекти у пріо­ритетних видах економічної діяльності кошторисною вартістю не менше як: 500 тис. дол. США — у харчовій промисловості та переробці сільськогосподарсь­ких продуктів; 700 тис. дол. США — у будівництві, енергетиці, сфері транспорту; 1 млн дол. США — у машинобудуванні та приладобудуванні; 3 млн дол. США — на підприємствах суднобудівної промисловості.

СЕЗ "Миколаїв" передбачає залучити 650 млн дол. США, зберегти і створи­ти 33 тис. робочих місць, збільшити обсяги виробництва в регіоні на 221 млн грн.

10. Спеціальна економічна зона "Порт Крим", створена у місті Керч Автономної Республіки Крим на площі у 27 га. Зона розпочала своє існування 01.01.2000 р. після підписання Президентом України Указу "Про спеціальний режим інвести­ційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та спеціальну економічну зону "Порт Крим" в Автономній Республіці Крим" від 27.06.1999 р. № 740. Згідно з Указом термін дії зони становить 30 років.

Пріоритетними видами діяльності є: обслуговування транзитних вантажів, їх зберігання, сортування, пакування, доробка, надання транспортно-експедитор­ських та агентських послуг. Інвестор користується пільгами, якщо його діяльність відповідає вимогам СЕЗ.

Результатом діяльності повинно бути залучення 150 млн дол. США, збере­ження і створення 1,5 тис. робочих місць, збільшення обсягів виробництва в регіоні на 400 млн грн.

11. Спеціальна (вільна) економічна зона "Порто-франко", створена на терит рії Одеського морського торгового порту терміном 25 років з 01.01. 2000 р. займає площу у 32 га. Діяльність зони регулює Закон України "Про спеціальї економічну зону "Порто-франко" на території Одеського морського торговел ного порту" від 23.03.2000 р. № 1607.

У зоні пріоритетними видами діяльності є: обслуговування транзитних ва] тажів, їх зберігання, сортування, пакування, доробка, надання транспортно-ек педиторських та агентських послуг. Інвестор одержує пільги у разі реалізації іі вестиційного проекту кошторисною вартістю не менш як 1 млн дол. США і підставі договору (контракту) з органом господарського розвитку зони.

Очікувані результати діяльності: залучення 78 млн дол. США, збереження і ств< рення 250 робочих місць, збільшення обсягів виробництва у регіоні на 88 млн грі

Сьогодні проводяться роботи щодо облаштування території зони, викона? будівельно-монтажних робіт на суму 200 тис. грн.

12. Спеціальна економічна зона "Рені" створена на базі Ренійського морської торгового порту строком на 30 років і займає площу 94 га. Законодавчим акто? що визначає правовий статус зони, є Закон України від 23.03.2000 р. № 16( "Про спеціальну економічну зону "Рені". Початком роботи зони є 23.03.2000 ]

Пріоритетними видами діяльності у зоні визначене обслуговування транзи-них вантажів, їх зберігання, сортування, пакування, доробка, надання транспор^г но-експедиторських та агентських послуг. У разі реалізації інвестиційного проекі кошторисною вартістю не менш 200 тис. дол. США на підставі договору (контра* ту) з виконкомом Ренійської міської ради інвестор може одержати пільги.

Через створення СЕЗ "Рені" очікується залучити 58 млн дол. США, збереї ти і створити 2,6 тис. робочих місць, збільшити обсяги виробництва в регіоні н 57, 1 млн грн.

Нині проводяться підготовчі роботи з облаштування території зони.

Спільною рисою більшості українських СЕЗ (ТПР) є вимога великих за об сягом інвестицій і довгий перелік пріоритетних видів діяльності. До кожної СЕ (ТПР) входять кілька великих підприємств. Між суб'єктами СЕЗ майже відсутн конкуренція, тому вони не мають стимулів для вдосконалення своєї діяльност Крім того, завдяки функціонуванню СЕЗ (ТПР) вдається домогтися тільки не тривалих за часом позитивних змін. Згодом ті суб'єкти, які не зможуть запропо нувати нові ринкові товари або технології, будуть змушені припинити діяльністі

У світі прийнятним є надання суб'єктам СЕЗ пільг з податку на прибуток аб податку на нерухомість (землю та/або споруди). Стосовно України, то тут суб'єк ти СЕЗ (ТПР) одержують пільги з ПДВ. Цільове використання товарів, ввезени на територію України без сплати ПДВ, простежити досить складно. Такими чи ном, підприємці мають можливість додатково заробити на продажу таких това рів, а контрольні органи потребують більше коштів на адміністрування і конт роль за діяльністю суб'єктів СЕЗ.

В Україні найперспективнішими зонами є зони з вузькою спеціалізацією такі як "Курортополіс Трускавець", "Яворів", "Порто-франко", "Рені" т, "Інтерпорт Ковель". Діяльність цих зон має позитивні наслідки у тому, щ< збільшився обсяг легально ввезених вантажів, а вони, у свою чергу, стали більи дешевими для покупців.

Щодо інших українських зон, то через їх нераціональне планування конку ренція відбувається у викривленому вигляді. Вони надали широкі пільги своїл

суб'єктам, що призвело до відчутних втрат бюджету. Під час прийняття рішення про створення СЕЗ не було проаналізовано альтернативних методів, які мали б забезпечити підтримку місцевих підприємств. Мова йде про приватизацію, рест­руктуризацію, зміну методів управління тощо.

За даними обласних адміністрацій, від реалізації інвестиційних проектів до бюджету в 2000 році надійшло 242,1 млн грн, а надано пільг на суму 252, 9 млн грн. Таким чином, бюджет недодержав 11 млн грн.

Світова практика про недоцільність одночасного створення великої кількос­ті зон без набуття практичного досвіду їх функціонування. Це може призвести до непередбачуваних наслідків. Ймовірні такі наслідки, як: нерівномірний розподіл інвестиційних потоків по регіонах; необгрунтоване розміщення екологічно не­безпечних підприємств; відтворення застарілих технологій; виробництво недоб­роякісної продукції; проникнення на національний ринок інвесторів з негатив­ною репутацією тощо.

Україна не має достатніх коштів для ефективного впровадження великої кіль­кості зон, а іноземні інвестори не зацікавлені вкладати капітал у регіони без на­лежної інфраструктури, засобів зв'язку, з застарілими виробничими потужностя­ми. Тому в умовах, що склалися, українські економісти приходять до висновку, що потрібно обмежитися функціонуванням невеликої кількості зон у найбільш пріо­ритетних регіонах і забезпеченням відповідного фінансування проектів.