45

„Вступ до фаху”

Тема: Університетська освіта в контексті Болонського процесу

План.

1. Передумови виникнення Болонського процесу.

2. Вища освіта в минулому.

3. Система освіти і вища освіта в Україні.

4. Болонський процес і перспективи законодавчого регулювання розвитку вищої освіти в Україні.

1. Передумови виникнення Болонського процесу.

Вища освіта (англ. - higher education; фр. - enseignement supérieur) - порівняно нове поняття. Воно виникло в середині XIX ст. після формування в індустріальних державах повнорівневих систем освіти з пірамідальною структу­рою. Нижні рівні охоплювали всіх (або переважну більшість) дітей відповідного віку, а найвищий (власне вища освіта) — лише незначний відсоток молоді віком 18-23 роки.

Така структура системи освіти зумовила виокремлення в ній трьох рівнів:

1. Початкова освіта.

2. Середня освіта.

3. Вища (або „третинна”) освіта.

Також ця структура усталила загальне уявлення про вищу освіту як вершинну стадію тривалого формування працівника - професіонала у спеціальних установах - вищих навчальних закладах (ВНЗ).

Поняття „вищий навчальний заклад” (англ. - higher education institution; фр. - établissement d'enseignement supérieur) y національних, зарубіжних і міжнарод­них документах означає інституцію (установу, юридичну особу), яка надає вищу освіту.

У Законі України „Про вищу освіту” вста­новлено, що „ВНЗ - освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рів­нями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та норма­тивних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність”. Створення, реорганізація, діяльність і ліквідація ВНЗ усіх форм власності здійснюються згідно з чинним законодавством України.

Прообрази ВНЗ існували в багатьох стародавніх цивілізаційних осередках як центри письменства, думок і знань, одне з основних завдань яких полягало в їх трансляції молоді.

Немає збіжності поглядів щодо появи перших „справжніх” ВНЗ. Наприклад, претензії Іспанії на першість у створенні ВНЗ доволі вагомі (заклади університетського рівня існували на її те­риторії не лише в арабську епоху, а ще за римських часів), але традиційно вважається, що перший університет сучасного євро­пейського типу з майже повною самоврядністю студентів був ство­рений в італійському місті Болонья далекого 1088 року. Дещо пізніше почав функціонувати університет у Парижі, який став взірцем суто державної установи, пристосованої для підготовки когорт нових службовців вищих рангів і професорів. Набагато пізніше в різних країнах з'явились професійні ВНЗ, що спеціалізу­вались з підготовки фахівців морської, військової та інших справ.

Глобального поширення у світі дістала „гумбольдтова” (або „бер­лінська”) модель університету (1809/10 навчальний рік). Її автором був німецький гуманіст, філолог і філософ Вільгельм фон Гумбольдт. Реформувавши гімназії, він поклав на новий Берлінський дослідний університет (названий згодом на його честь) основну відповідальність за наукові пошуки й розвиток фундаментальних знань. Особлива роль відводилась аспірантурі й докторантурі, які покликані були готувати науковців найвищої кваліфікації.

Ідея єдності навчання і досліджень швидко довела свою велику ефективність, позаяк студенти левову частку періоду навчання перебували в атмосфері наукового пошуку, в авангарді науки, адже їх професорами були творці нового знання.

Зауважимо, що аж до середини XX ст. вищу освіту в університе­тах та інших ВНЗ аналогічного рівня здобували лише кілька від­сотків молодих людей, з яких згодом формувалася адміністративна, військова, технічна й наукова еліта індустріаль­них держав.

Початок другої половини XX ст. відзначився в розвинених країнах багаторазовим збільшенням студентського контингенту. Це супроводжувалося створенням великої кількості розташованих у невеликих містах „нових університетів” (пеw ипіversities), а також тисяч спеціалізованих професійних ВНЗ.

Урізноманітнення функцій, розмірів та інших характеристик ВНЗ супроводжувалося збільшенням кількості варіантів внут­рішньої структури; розподілом повноважень в управлінні; форм фінансового, інформаційного і кадрового забезпечення; підтримки якості навчального процесу, дипломів тощо. Незважаючи на різно­манітність залишалися домінувати ієрархічна структура, поділ на частини за основними профілями підготовки фахівців.

Вочевидь, що не могло бути повної рівності й відповідності між різними ВНЗ у межах однієї країни, тому внутрішньодержавна система вищої освіти поділялась як за профілями підготовки - гуманітарна, технічна, правнича, педагогічна, природничо-нау­кова та ін., так і за видами закладів - університетська, не університетська та ін. Окрему групу становили заклади, що надавали елітарну вищу освіту: університети Оксфорд і Кембридж у Велико­британії; Гарвард, Прінстон і Стенфорд у США; Великі школи у Франції та ін. Унікальність їх освітніх послуг пов'язана з жорстким відбором студентів із великої маси абітурієнтів, так і з великою тривалістю функціонування цих ВНЗ, що зумовило високий рівень професійності викладацького персоналу.

В останні десятиріччя XX ст. відбулися значні зміни в сис­темі освіти, насамперед у вищих її рівнях. Ринки праці змінюва­лись так, що постійно зменшувалася потреба в залученні підлітків і молоді, підвищувались вимоги до тривалості навчання і щодалі більшою мірою від системи освіти вимагалося надання випускни­кам професійної кваліфікації.

Упродовж другої половини XX ст. навіть у розвинених країнах студентські контингенти зросли в десятки разів. Це виявилось можливим тому, що поряд зі столичними „старими” університетами з'явилися численні „нові”, при цьому не­досконалі заклади середньої і післясередньої професійної освіти трансформувались у політехнічні інститути чи вищі професійні школи.

В умовах загальності вищої освіти різко загострилися пробле­ми її якості й належного матеріально-технічного забезпечення. Актуальні вони й в Україні, вищою освітою якої найближчими роками так само буде охоплено переважну більшість молоді.