МАКРОЕКОНОМІКА_МетодАПР_Проданова_Литвин

ВВП =

(Випуск – Проміжне споживання) +

+ (Податки на продукти – Субсидії на продукти)

(2.1)

Розподільчий метод (за доходами). ВВП обчислюється як сума наступних елементів: оплата праці найманих працівників, валовий прибуток і валові змішані доходи, чисті податки на виробництво та імпорт (податки на виробництво та імпорт мінус субсидії на виробництво та імпорт). Зазначене можна подати у вигляді формули:

ВВП = Оплата праці найманих працівників +
+ Валовий прибуток + Змішаний доход +
+ Податки за мінусом субсидій на виробництво та імпорт	(2.2)

Метод кінцевого використання. ВВП розраховується як сума наступних елементів: кінцеве споживання товарів і послуг, валове нагромадження, сальдо експорту та імпорту товарів і послуг. У вигляді формули таке визначення можна подати так:

ВВП = Кінцеве споживання +
+ Валове нагромадження + Сальдо експорту-імпорту	(2.3)

В макростатистичній практиці з розглянутих методів обчислення ВВП частіше застосовуються два: виробничий і метод кінцевого використання. Розподільчий метод носить допоміжний характер і на практиці використовується рідше.

Наряду з наведеними вище формулами, які ілюструють методи визначення ВВП за методологією СНР, в економічній літературі та в процесі макроекономічного аналізу застосовуються так звані аналітичні формули.

Аналітична формула валового продукту за витратами (за методом кінцевого використання) виглядає наступним чином:

С + I + G + XN , де

(2.4)

С – „особисті споживчі витрати” всіх суб’єктів приватного сектору економіки, які складаються з витрат домашніх господарств на товари тривалого використання і поточного споживання, на оплату послуг;

I – „валові приватні внутрішні інвестиції” (такі, що здійснюються резидентами всередині країни), які включають інвестиції в основні виробничі фонди, інвестиції в товарно-матеріальні запаси, інвестиції в житлове будівництво;

G – „державні закупівлі” споживчих та інвестиційних товарів і послуг – витрати державних органів (центральних і місцевих), пов’язані з утриманням органів державного управління, інших державних установ і організацій, спорудженням і обслуговуванням об’єктів загальнонаціонального значення;

10

XN – „чистий експорт товарів і послуг” (різниця між експортом та імпортом, тобто між витратами нерезидентів на експорт і витратами резидентів на імпорт).

Аналітична формула валового продукту за доходами (за розподільчим методом) виглядає так:

W + R + i + p + A + TN , де

(2.5)

W – „заробітна плата”, тобто доходи найманих працівників (заробітна плата, премії), в тому числі виплати по соціальному забезпеченню;

R – „рента” або рентні доходи власників орендованих землі, споруд, житла та ін.;

i – „чистий процент” – доходи власників тимчасово вільних грошових коштів, які надано в користування іншим економічним суб’єктам (процентні платежі підприємницького сектора іншим секторам економіки за мінусом процентних платежів, отриманих ним від інших секторів);

р – „прибуток” – доходи, які одержують власники одноосібних господарств, некорпоративних підприємств та корпорації;

А – „амортизація”;

TN – „чисті непрямі податки” (податки мінус субсидії підприємницькому сектору; до непрямих податків відносять ПДВ, акцизи, ліцензійні платежі та ін.).

Точнішим показником внутрішнього продукту (порівняно з ВВП) вважається чистий внутрішній продукт (ЧВП), який розраховується шляхом вилучення з ВВП амортизації:

ЧВП = ВВП – A,

(2.6)

де А – амортизація.

Згідно з СНР результати економічної діяльності виступають, з одного боку, як вироблений продукт, з іншого – як утворений доход. ВВП є не лише виробленим продуктом, а й показником первинних доходів, які утворюють резиденти всередині країни. Первинні доходи – це доходи, які надійшли господарюючим суб’єктам в порядку первісного розподілу доданої вартості: оплата праці, прибуток, змішаний доход, доходи від власності, податки на виробництво та імпорт (як доходи органів державного управління). Резиденти країни можуть приймати участь у створенні валового продукту і доданої вартості в даній країні і за кордоном, в той же час нерезиденти можуть брати участь у виробництві валового продукту даної країни. Таким чином, первинні доходи поступають резидентам даної країни з доданої вартості, створеної як в даній країні, так і в інших країнах; з іншого боку, частина доданої вартості, створеної в даній країні, виплачується нерезидентам за їх участь у виробництві ВВП даної країни. Якщо взяти до уваги ці потоки первинних доходів (головним чином у формі оплати праці і доходів від власності), то одержимо показник валовий національний доход. Він дорівнює валовому внутрішньому продукту

11

плюс чисті первинні доходи, отримані з-за кордону (первинні доходи, які отримують резиденти від нерезидентів мінус первинні доходи, які виплачуються нерезидентам):

ВНД = ВВП + Сальдо первинних доходів з-за кордону (2.7)

Показник національного доходу, як і внутрішнього продукту, може обраховуватись на валовій або чистій основі (тобто до або після вилучення споживання основного капіталу).

Первинні доходи, які отримують резиденти, можуть використовуватися частково для надання трансфертів нерезидентам; з іншого боку резиденти можуть отримувати трансферти, джерелом яких є первинні доходи нерезидентів. У результаті такого вторинного розподілу доходу утворюється показник валовий національний наявний доход. Він дорівнює валовому національному доходу плюс чисті поточні трансферти з-за кордону (поточні трансферти, які надходять у країну від нерезидентів, мінус поточні трансферти, які надаються нерезидентам).

ВННД = ВНД + Сальдо поточних трансфертів з-за кордону (2.8)

Показник ВННД відображує весь доход країни, яким вона може розпоряджатись. Переважна частина цього доходу спрямовується на споживання, інша – на заощадження.

Вартісні показники, якими являються макропоказники продукту і доходу, визначаються на підставі двох складових: фізичної та цінової. Отже, об’єм ВВП, а також будь-яка зміна (динаміка) показника залежить як від фізичних обсягів виробництва так і від рівня цін. Для макроекономічного аналізу важливо виокремити зміну ВВП, яка відображує динаміку фізичних обсягів виробництва. З метою нівелювання впливу цінової складової, розрізняють: номінальні і реальні показники, які обчислюються у фактичних (поточних) і у порівнянних (постійних) цінах відповідно.

Номінальний ВВП обчислюється у фактичних цінах поточного періоду (року), цінах того періоду, який є предметом обчислення. Реальний ВВП обчислюється в порівнянних (постійних) цінах, тобто в фактичних цінах того періоду (року), який приймається за базу розрахунків, в фактичних цінах базового періоду (року). Реальний ВВП в СНР називається „ВВП у постійних цінах”.

Кількісний взаємозв’язок номінальних та реальних показників одного періоду (року) у найзагальнішому вигляді можна передати наступною формулою:

	Реальний показник	Номінальни й показник	(2.9)
		Індекс цін

Індекси цін можуть обчислюватись у процентах або як коефіцієнти.

12

Залежно від значення індексу цін (коефіцієнта), коригування номінальних показників здійснюється у формі дефлювання або інфлювання. Так, якщо у поточному періоді ціни зросли порівняно з базовим періодом, внаслідок чого індекс цін більше одиниці, то перерахунок номінальної величини має форму дефлювання, що означає дефляційну зміну або цінове зменшення реального показника порівняно з його номінальною величиною. І навпаки, якщо у поточному періоді ціни знизилися порівняно з базовим періодом, внаслідок чого індекс цін менше одиниці, то перерахунок номінального показника має форму інфлювання, що означає інфляційну зміну або цінове збільшення реального показника порівняно з його номінальною величиною.

Індекси цін використовуються для вивчення динаміки цін, а також для переоцінки показників в постійні ціни. Оскільки в СНР використовуються різні ціни і показники, остільки існують різні індекси: індекс споживчих цін, індекс цін виробників, індекс цін ВВП (дефлятор ВВП) та ін.

Для обчислення індексів цін застосовуються різні методи. Розглянемо деякі з них.

Розрахунок індексу цін за методом Ласпейреса, виглядає наступним чином:

			n
			Pit Qi0
	P		i 1	,	(2.10)
			n
	L
			Pi0Qi0

i 1

де РL – індекс Ласпейреса; Q0i – кількість продукту (товару чи послуги) i-го виду, виробленого або спожитого в базовому періоді; Pti, P0i – ціна продукту i-го виду в базовому (0) і поточному (t) періодах.

При обчисленні індексу цін за Ласпейресом, набір товарів та послуг фіксується на рівні базового періоду (року), тобто індекс є базово-зваженим. Індекс Ласпейреса показує, наскільки дорожчим або дешевшим став фіксований набір продуктів (товарів і послуг) базового періоду порівняно з поточним. Індекс зазвичай використовується для вивчення динаміки цін, зокрема споживчих цін. Індекс споживчих цін (який розраховується за методом Ласпейреса) відображує зміни загального рівня цін і тарифів на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Такий набір продуктів називається „споживчим кошиком”. Кошик може наповнюватись як вітчизняними так й імпортними товарами та послугами. Отже, індекс споживчих цін ураховує ціни як на вітчизняні так і на імпортні товари.

За методом Пааше індекс цін розраховується за наступною формулою:

n
Pit Qit
PP i 1	,	(2.11)

n

Pi0 Qit i 1

13

де РP – індекс Пааше; Qti – кількість продукту (товару чи послуги) i-го виду, виробленого або спожитого в поточному періоді;

При обчисленні індексу цін за Пааше, набір товарів та послуг фіксується на рівні поточного періоду (року), тобто індекс є поточно-зваженим. Індекс Пааше показує, наскільки дорожчим або дешевшим став набір продуктів (товарів і послуг) в поточному році порівняно з базовим. Індекс зазвичай використовується для переоцінки показників (в тому числі і показників продукту та доходу макрорівня) в постійні ціни, а звідси друга назва індексу Пааше – „індекс-дефлятор”. За методом Пааше розраховується дефлятор ВВП, який відображує зміни цін на всі вироблені товари і послуги, що входять до складу ВВП. На відміну від індексу споживчих цін, дефлятор ВВП ураховує лише ціни на вітчизняні товари та послуги. Зазначене дозволяє стверджувати, що дефлятор ВВП обчислюється як співвідношення номінального і реального ВВП одного (поточного) періоду.

Обидва методи визначення індексів цін (за Ласпейресом і за Пааше) дають похибки. Для усунення похибок розраховується індекс цін за формулою Фішера (як середня геометрична індексів Ласпейреса і Пааше):

P		P	P	,
F		L	P

де PF – індекс Фішера; РL – індекс Ласпейреса; РP – індекс Пааше.

(2.12)

Індекс цін за формулою 2.12 дає можливість визначення динаміки цін в поточному періоді (році) порівняно з базовим на підставі набору продуктів (товарів і послуг) як базового, так і поточного періодів.

Наведемо формули розрахунків основних показників динаміки ВВП. Умовні позначки в формулах мають наступні значення: t – поточний період (рік), (t-1) – базовий або попередній період (рік), Р – індекс цін , Y – валовий внутрішній продукт реальний, Yn – валовий внутрішній продукт номінальний,

– зміна (зростання або зменшення).

Y n

Реальний ВВП (з формули 2.9): Yt t (2.13)

Pt

Показник динаміки ВВП за рахунок зміни фізичних обсягів виробництва (за рахунок динаміки реального ВВП) – абсолютний приріст реального ВВП:

Yt Yt - Yt-1

(2.14)

Показник динаміки ВВП за рахунок зміни цін (через інфляцію):

P	Yn - Y	(2.15)
t	t t

14

Індекс реального ВВП:

Темп росту реального ВВП:

Темп приросту реального ВВП:

Індекс реального ВВП			Y
				t
			Y
				t-1
Темп росту ВВП	Y	100
	t
	Y
	t-1
Темп приросту ВВП		Y		Y	100
			t	t-1
				Y
				t-1

(2.16)

(2.17)

(2.18)

ТЕМА 3. ТОВАРНИЙ РИНОК

Товарний ринок (ринок продуктів) можна визначити як систему економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів (і послуг) за цінами, які складаються під впливом попиту і пропозиції. Суб’єктами товарного ринку являються споживачі, покупці і виробники, продавці. Об’єктами на ринку, як вже зазначалось, виступають продукти (товари і послуги). Основними параметрами ринку товарів виступають сукупний попит і сукупна пропозиція. Їх взаємодія визначає рівноважний об’єм національного виробництва (товарів і послуг), рівноважний рівень цін і відповідний рівень зайнятості.

Сукупний попит (aggregate demand – AD) віддзеркалює бажання і можливості макроекономічних суб’єктів (домашніх господарств, підприємницького і державного секторів, закордонних споживачів, тобто резидентів і нерезидентів) купувати певну сукупність товарів і послуг для задоволення своїх платоспроможних потреб. Величину сукупного попиту можна визначити як певний об’єм національного виробництва (певну кількість товарів і послуг), який макроекономічні суб’єкти можуть придбати.

Сукупний попит має складну структуру і в масштабах національної економіки (за методологією СНР) складається з таких компонентів: попит споживачів (попит домогосподарств на споживчі товари і послуги), інвестиційний попит (попит підприємців на товари і послуги виробничого призначення); попит на товари і послуги з боку держави для задоволення потреб загальнодержавного, національного значення; попит закордонних споживачів на експортовану з країни продукцію (за умов, що попит вітчизняних споживачів на імпорт враховується в перших трьох складових).

На сукупний попит впливає достатньо велика кількість факторів. В якості основного екзогенного чинника сукупного попиту (екзогенної змінної, від якої залежить ендогенна змінна – сукупний попит) приймається ціна. Інші чинники враховуються як екзогенні в разі зміни „інших умов”. Тому розрізняють цінові і нецінові фактори сукупного попиту.

Сукупний попит макросуб’єктів знаходиться в оберненій залежності від загального рівня цін в економіці: підвищення загального рівня цін в економіці скорочує сукупний попит, а зниження навпаки збільшує сукупний попит.

Графік, що визначає залежність величини сукупного попиту від рівня цін, одержав назву кривої сукупного попиту (АD) (рисунок 1).

15

P

P2 B

A

P1

AD

Q2

Q1

Q

Рисунок 1. Крива сукупного попиту АD, Р – загальний рівень цін в економіці, Q – реальний об’єм національного виробництва.

Нецінові фактори впливають на величину сукупного попиту при кожному з можливих рівнів цін. Графічно вплив нецінових факторів буде виражатись зрушенням кривої АD вправо уверх (в разі збільшення сукупного попиту) або вліво униз (в разі зменшення сукупного попиту). Таке переміщення кривої АD свідчить, що сукупний попит змінюється за незмінних цін (рисунок 2).

Нецінові фактори сукупного попиту:

-на попит споживачів впливають: добробут (рівень доходів і заощаджень) споживачів; податки на доходи фізичних осіб; заборгованість споживачів у попередні періоди (запозичення домогосподарств); очікування зміни цін або дефіциту та інші фактори;

-на інвестиційний попит підприємницького сектора впливають: рівень процентних ставок в економіці (зокрема кредитних); рівень забезпеченості основним капіталом і наявність надлишку (не завантажених) виробничих потужностей; розвиток технологій; податки на прибуток підприємців; ділові очікування, наприклад щодо зміни цін або прибутковості інвестицій та інші фактори;

-попит на товари і послуги з боку держави передовсім залежить від обсягів державних закупівель;

-іноземний попит залежить від: рівня цін на закордонних ринках, валютних курсів, торговельної політики та інших факторів.

Сукупна пропозиція (aggregate supply – AS) характеризує бажання і можливості виробників країни виготовляти і поставляти на ринок продукцію та надавати послуги для отримання прибутку. Величину сукупної пропозиції можна визначити як певний об’єм національного виробництва (певну кількість

16

продукції, тобто товарів і послуг), що можуть виготовити та представити на рику виробники країни.

P

A1	A		A2
P2
P1	B1	B	B2	AD2
			AD
			AD1

Q21 Q11 Q2 Q1 Q22

Q12

Q

Рисунок 2. – Вплив нецінових факторів на сукупний попит.

Розрізняють цінові і нецінові фактори сукупної пропозиції.

В якості основного екзогенного чинника сукупної пропозиції (екзогенної змінної, від якої залежить ендогенна змінна – сукупна пропозиція) приймається ціна. Дія інших чинників розглядається як зміна „інших умов”.

Підвищення загального рівня цін в економіці збільшує можливості і бажання економічних суб’єктів виробляти товари і надавати послуги, а тому збільшує сукупну пропозицію і навпаки при зниженні цін сукупна пропозиція скорочується. Таким чином, залежність сукупної пропозиції від рівня цін пряма. Графік, що визначає залежність величини сукупної пропозиції від рівня цін, одержав назву кривої сукупної пропозиції (AS) (рисунок 3).

В літературі розрізняють і враховують два підходи до аналізу сукупної пропозиції: класичний та кейнсіанський. Розбіжність двох підходів пояснюється неоднаковою гнучкістю цін і заробітної плати (як ціни одного з основних ресурсів виробництва – праці) в довгостроковому та короткостроковому періодах. Зазначені періоди розділяє не фіксований термін часу, а тривалість, яка необхідна ринковим регуляторам для забезпечення певних змін в економіці. Вважається, що короткострокового періоду недостатньо для встановлення рівноваги (ціни цього періоду негнучкі, жорсткі, майже незмінні), а упродовж довгострокового періоду ринкові регулятори встигають відреагувати на зміну сукупного попиту та сукупної пропозиції і відновити рівновагу (ціни гнучкі,

17

реагують на ринкові коливання). Гнучкість цін сприяє врівноваженню сукупного попиту і сукупної пропозиції, а жорсткі ціни не здатні підтримувати рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

P

AS

B

P2

A

P1

Q1 Q2

Q

Рисунок 3. Крива сукупної пропозиції (AS), Р – загальний рівень цін в економіці, Q – реальний об’єм національного виробництва.

Вважається, що гнучкість цін і врівноваження попиту і пропозиції виступають необхідними умовами особливого стану економіки, для позначення якого використовується поняття „повна зайнятість”. Об’єм національного виробництва в умовах повної зайнятості називають „потенційним об’ємом” або „потенційним ВВП”. В довгостроковому періоді гнучкість цін, ринкові регулятори забезпечують повну зайнятість і потенційний ВВП, а в короткостроковому періоді (через жорсткість цін і неспроможність ринкових регуляторів) спостерігається неповна зайнятість і об’єм національного виробництва менше потенційного.

Сукупність умов, виходячи з яких будуються класичний і кейнсіанський аналізи сукупної пропозиції (результатом яких є класична та кейнсіанська моделі сукупної пропозиції), представлені в таблиці 1.

Нецінові фактори впливають на величину сукупної пропозиції при кожному з можливих рівнів цін. Графічно вплив нецінових факторів можна представити зрушенням кривої AS вправо униз (в разі збільшення сукупної пропозиції) и вліво уверх (в разі зменшення сукупної пропозиції). Таке переміщення кривої AS свідчить, що величина сукупної пропозиції змінюється за незмінних цін (рисунок 4).

В якості основних нецінових факторів сукупної пропозиції називають: наявність ресурсів (рівень забезпеченості) та рівень цін на них; продуктивність

18

ресурсів та рівень технологічного розвитку виробництва; субсидії виробникам та оподаткування виробників; ділові очікування виробників.

P

AS2	AS	AS1
B2	B	B1

P2

A2

A

A1

P1

Q12

Q1 Q22 Q11 Q2

Q21 Q

Рисунок 4. Вплив нецінових факторів на сукупну пропозицію.

Таблиця 1 – Класичний і кейнсіанський підходи до аналізу сукупної пропозиції

Класичний підхід до аналізу сукупної		Кейнсіанський підхід до аналізу сукупної
пропозиції		пропозиції
	ціни гнучкі і чутливі до ринкових		ціни відносно жорсткі і слабо
коливань сукупного попиту і сукупної		реагують на ринкові коливання;
пропозиції;			об’єм національного виробництва і
	об’єм національного виробництва	зайнятість ресурсів рухливі і порівняно
визначається наявністю ресурсів, факторів		швидко реагують на коливання ринку;
виробництва і технологією, а не рівнем цін;			економіка функціонує в умовах
	економіка функціонує в умовах	неповної зайнятості.
повної зайнятості.
Крива AS – вертикальна на рівні випуску		Крива AS – горизонтальна.
при повній зайнятості.

З урахуванням двох підходів графік сукупної пропозиції змінює свою конфігурацію (рисунок 5): на графіку AS розрізняють наступні відрізки:

I – горизонтальний або кейнсіанський відрізок кривої сукупної пропозиції (крива короткострокової сукупної пропозиції). Він характеризує таку ситуацію в економіці, коли ресурси і фактори, що знаходяться в розпорядженні економічних суб’єктів, використовуються не повністю. Існують не задіяні в процесі виробництва потужності, сировина, робоча сила. При збільшенні

19