Тема 5. Поняття інформації як правової категорії та її основні види за чинним законодавством

Інформація як наукова категорія. Інформація як правова категорія. Визначення інформації за чинним законодавством. Інформація -об'єкт інформаційних відносин. Правові ознаки інформації. Основні види інформації за чинним законодавством України. Статистична, адміністративна, правова, офіційно документована, соціологічна, інформація про особу (персональні дані).

Ключові слова: інформація, відомості, дані, інформація як об 'єкт правовідносин, галузі інформації, види інформації, носії інформації, документ, електронний документ, інформаційні ресурси, статистика, персональні дані.

Інформація як наукова категорія. Інформація багатоаспектна: функціонує в суспільстві (соціальна інформація), існує у неживій природі, кібернетичних (управлінських) системах, у живих організмах (генетична інформація) тощо.

У загальному розумінні інформація тлумачиться як відомості про які-небудь події, чиюсь діяльність, повідомлення про щось¹. У науковій літературі відсутнє єдине визначення терміна «інформація». В теорії інформації, наприклад, вона визначається через знання про навколишній світ, усунення невизначеності, в філософії -як відображення багатоманітності².

Найвищим видом є соціальна інформація, сутність якої науковці пов'язують насамперед зі знаннями, повідомленнями, відомостями про соціальну форму переміщення матерії в усіх формах та в межах, в яких вони використовуються суспільством.

Серед перших дослідників сутності інформації у 40~і роки XX ст. був К.Е. Шеннон,який визначав її як повідомлення, що передається від одного суб'єкта до іншого і яке може транслюватися не

¹Новий тлумачний словник української мови. У 4т. Т. 2. -К. :Аконіт. 1999.-- С 196.

²Більш детально див.: Костецька ПА. Право на інформацію в Україні /ТА. Косгецьха, -К., 1998;Костецька ТА. Констшуційні засади інформаїдійких відносин в Україні /ТА. Костецька //Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика. -К., 2003. -С. 565-610.

43

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

тільки за допомогою мови, але й з використанням техніки .Його послідовник Н. Вінер розглядав інформацію як різноманітні сигнали, повідомлення, відомості".

Інформація як правова категорія. У наведених вище аспектах ці тлумачення використовуються і в юридичній практиці, оскільки більшість суспільних відносин, що виникають при створенні, користуванні, поширенні інформації, потребують правового врегулювання саме як відомості, дані.

Крім того, науковці основними юридичними ознаками інформації визначають:

> можливість багаторазового використання необмеженим колом суб'єктів;

> здатність до зберігання, інтегрування, накопичення;

> кількісна визначеність у певних організаційних формах;

> системність, універсальність, нематеріальність та т:

Закон України «Про інформацію» (ст. 1)трактує її як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що саме відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі

Подібне визначення містить ст. 200Цивільного кодексу України (ЦКУ), за нормами якої інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. При цьому за цивільним законодавством інформація належить до нематеріальних благ (гл. 15ЦКУ).

Таким чином, поняття «інформація» наділено такими правовими ознаками:

> це відомості про події та явища;

¹ Див., напр.: Шеннон К.Э. Работы по теории информации и кибернетике / К.Э. Шеннон. - М., 1963. - С. 243-250.

² Винер Н. Кибернетика или упраатение и связь в животном и машине / Н.Винер.-М.Л983.~С57.

³ Див., напр.: Венгеров А.Б. Категория «информация» в понятийном аппарате юридической науки / А.Б. Венгеров // Советское государство и право. -1977. - № 10. - С. 70-71.; Бачило И.Л. Информация как предмет правоотношений / И.Л. Бачило /У Науч.-техн. информация. - 1997. - №>9. - С. 17-25. -(Серия 1).

44

КОСТЕЦЬКА ГЛ.

> відомості проподії, що відбуваються у суспільстві, у державі; унавколишньому природномусередовищі;

> відомості, які мають бути документованими або публічно оголошеними.

Враховуючи багатогранність інформації як об'єкта (предмета) інформаційних відносин у сучасних умовах їх функціонування, визначене Законом «Про інформацію» її родове поняття не містить усіх кваліфікуючих правових ознак, які б відображали її функціональну властивість, сутність, зміст.

Більш повно зміст поняття інформації в конкретних інформаційних відносинах розкриває Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11січня 2001р. (з подальшими змінами).

Відповідно до ст. 1Закону, інформація -це відомості в будь-якій формі й вигляді збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, примітки, ілюстрації (карти, діаграми, органі-грами, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості

Інформацію як відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб, визначає ст. 1Закону України «Про телекомунікації» від 18листопада 2003р,

Інформація у формі, придатній для автоматизованої обробки її засобами обчислювальної техніки, є даними.

Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21грудня 1993р. (у новій редакції) наводить поняття аудіовізуальної інформації - будь-яких сигналів, що сприймаються зоровими і слуховими рецепторами людини та ідентифікуються як повідомлення про події, факти, явища, процеси, відомості про осіб, а також коментарі (думки) про них, що передаються за допомогою зображень та звуків (ст, 1),

Таким чином, незважаючи на конкретизацію змісту, організаційної форми інформації, в чинному законодавстві визначення цієї категорії базується насамперед на формулі: інформація ~ відомості, повідомлення.

Ознаками інформації відповідно до законодавства (статті 38, 39Закону «Про інформацію», статті 6, 13Закону «Про науково-технічну інформацію») є те, що вона може бути об'єктом:

> права власності;

> товарних відносин.

45

ІНФОРМА1ХІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Оскільки інформація -категорія нематеріальна, матеріальною формою її існування в інформаційио-правових відносинах є носії інформації.

У спеціальній літературі виділяють, наприклад, два види носіїв:

>жорсткі носії --такі, до яких інформація прив'язана у вигляді набору букв, символів, знаків тощо (папір, мікроносії, лазерні диски, що не стираються, тощо);

> віртуальні носії, до які«: інформацію неможливо прив'язати жорстко (дискети з перезаписом, касети магнітних стрічок, ЕОМ тощо)¹.

Закон «Про інформацію» (ст. 26)до носіїв інформації зараховує: документ; інші носії, як матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію; повідомлення засобів масової інформації; публічні виступи.

При цьому документ в інформаційних відносинах -це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео- та фотоплівці або на іншому носієві. Розрізняють первинний документ, що містить вихідну інформацію, та вторинний документ -результат аналітико-синтетичної та іншої переробки одного або кількох документів.

Чинне законодавство використовує категорію «документ» для визначення предмета правового регулювання інформаційних відносин.

Так, ст. 1Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» від 24грудня 1993р. (із змінами та доповненнями), який встановлює загальні засади державної політики у сфері архівної справи та діловодства, наводить таке визначення архівного документа:

документ незалежно від його виду, виду матеріального носія інформації, місця і часу створення та форми власності на нього, що припинив виконувати функції, для яких був створений, але зберігається або підлягає зберіганню з огляду на значущість для особи, суспільства чи держави або цінність для власника також як об'єкт рухомого майна.

¹ Бачило И.Л Информационное право / И.Л. Бачило, В.Н. Лопатин, MA. Федотов. -М., 2001. -С. 143-144.

46

КОСТЕЦЬКА ГЛ.

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22травня 2003р. містить поняття електронного документа, тобто документа, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити (ст. 5Закону).

Похідними від поняття «документ» є поняття «інформаційні ресурси».

Наприклад, Закон України «Про бібліотеки і бібліотечку справу» від 27січня 1997p., який встановлює засади однієї з галузей інформаційної діяльності, визначає інформаційні ресурси як сукупність документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, базах даних тощо).

А ст, 1Закону «Про науково-технічну інформацію» від 25червня 1993р. під інформаційними ресурсами науково-технічної інформації розуміє систематизоване зібрання науково-технічної літератури і документації (книги, брошури, періодичні видання, патентна документація, нормативно-технічна документація, промислові каталоги, конструкторська документація, звітна науково-технічна документація з науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, депоновані рукописи, переклади науково-технічної літератури і документації), зафіксовані на паперових чи інших носіях.

Водночас сукупність упорядкованих первинних документів і довідково-пошукового апарату, призначених для задоволення інформаційних потреб, визначається законом як довідково-інформаційний фонд.

Існуючі термінологічні розбіжності, наявні в нормативних актах, пояснюються, по-перше, недостатньою розробленістю теоретичних засад інформаційного права; по-друге, стихійністю процесу законотворення у відповідній галузі; по-четверте, відсутністю механізму аналізу ефективності застосування інформаційно-правових норм, ступеня їх впливу на суспільні відносини, інформаційну діяльність їхніх учасників.

Інформація -важлива складова понять «інформаційна (автоматизована) система», «інформаційно-комунікаційна система», «телекомунікаційна система», визначених Законом України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах» (у редакції від 31травня 2005p.), який регулює відносини у сфері захисту інформації у відповідних системах.

47

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Основними видами інформації відповідно до Закону «Про інформацію» є:

> статистична інформація;

> адміністративна інформація (дані);

> масова інформація;

> інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого (і регіонального) самоврядування;

> правова інформація;

> інформація про особу;

> інформація довідково-енпиклопедичного характеру;

> соціологічна інформація.

Статистична інформація (дані) -офіційна документована державна інформація, яка кількісно характеризує масові явища та процеси, що відбуваються в економічній, соціальній та інших сферах життя України та її регіонів.

Правові відносини в державній статистиці як централізованій системі збирання, опрацювання, аналізу, поширення, захисту та використання статистичної інформації; організаційні засади здійснення державної статистичної діяльності регулює Закон України «Про державну статистику» від 17вересня 1992р. (з подальшими змінами і доповненнями) та інші підзаконні акти.

Відповідно до названого закону статистична інформація, отримана на підставі проведених органами державної статистики статистичних спостережень, існує у вигляді первинних даних щодо респондентів, статистичних даних, що пройшли одну чи декілька стадій опрацювання та накопичені на паперових, магнітних та інших носіях або в електронному вигляді, аналітичних матеріалів, підготовлених на підставі цих даних.

Первинними даними є інформація щодо кількісної та якісної характеристики явищ і процесів, яка подана респондентами під час статистичних спостережень.

Статистичними даними є інформація, отримана внаслідок спеціальної інформаційної діяльності -статистичних спостережень, опрацьована і подана у формалізованому вигляді відповідно до загальноприйнятих принципів та методології.

Статистичні дані як результат зведення та групування первинних даних, за умови забезпечення їх знеособленості, називають зведеною знеособленою статистичною інформацією (даними).

48

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

До статистичної інформації прирівнюються також дані банківської і фінансової статистики, статистики платіжного балансу тощо, які складаються на підставі адміністративних даних, отриманих Національним банком України та спеціально уповноваженими органами державної влади (крім органів державної статистики) відповідно до їх компетенції, визначеної законодавством.

Джерелами такої інформації є первинні та статистичні дані щодо респондентів, які підлягають відповідним спостереженням; адміністративні дані органів державної влади (за винятком органів держ-статистики), органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб; дані банківської і фінансової статистики, статистики платіжного балансу тощо; статистична інформація міжнародних організацій та статистичних служб інших країн та ін.; оцінки та розрахунки, що здійснюються на основі зазначених даних.

Рішення щодо вибору джерела статистичної інформації приймають органи державної статистики самостійно, з урахуванням якості і своєчасності подання інформації, витрат, а також обов'язків, які виникають у зв'язку з цим у респондентів.

Статистичні спостереження проводяться органами державної статистики шляхом збирання статистичної звітності, здійснення одноразових обліків, переписів (опитувань), вибіркових та інших обстежень.

За видами вони поділяються на суцільні і несу цільні, а також на державні та інші статистичні спостереження.

Така інформація, отримана у результаті державних статистичних спостережень, а також первинні дані, отримані в процесі інших спостережень, є державною власністю, що знаходиться в оперативному управлінні органів державної статистики, які володіють, використовують і розпоряджаються нею, визначають правила її збирання, опрацювання, поширення, зберігання, захисту та використання.

Первинні дані, отримані органами державної статистики від респондентів під час проведення статспостережень, адміністративні дані щодо респондентів, отримані цими органами від органів, що здійснюють діяльність, пов'язану із збиранням та використанням таких даних, є конфіденційною інформацією, яка охороняється законом і використовується виключно для статистичних цілей у зведеному знеособленому вигляді.

49

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Забороняється, зокрема, поширення статистичної інформації, на підставі якої можна прямо або опосередковано визначити конфіденційну статистичну інформацію щодо конкретного респондента. Така інформація може бути поширена лише за його згодою і відповідно до погоджених з ним умов, або якщо вона отримана із загальнодоступних джерел.

Заборона стосовно поширення інформації не розповсюджується на знеособлену статистичну інформацію у незведєному вигляді, яка не дозволяє визначити конфіденційну інформацію щодо конкретного респондента, та інформацію щодо назв, адрес, номерів телефонів і видів діяльності підприємств, установ і організацій, якщо інше не передбачено законодавством.

У випадку, коли надання статистичної інформації здійснюється на договірній основі, порядок і умови визначаються відповідними договорами. Запитувачі відшкодовують витрати, пов'язані з виконанням запитів щодо доступу до інформації та її наданням¹.

Адміністративна інформація (дані) - це офіційні документовані дані, що дають кількісну характеристику явищ та процесів, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній, інших сферах життя і збираються, використовуються, поширюються та зберігаються органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами відповідно до законодавства з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, що належать до їх компетенції.

Система адміністративної інформації (даних), повноваження органів, які здійснюють діяльність, пов'язану із збиранням та використанням адміністративних даних, їх джерела та режим встановлюються відповідно до законодавства.

Масова інформація -це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація^

¹ Виконання та оплата робіт, пов'язаних із цими запитами, здійснюється відповідно до Положення про проведення статистичних спостережень та на-дання органами державної статистики послуг на платній основі, яке затверджується Кабінетом Міністрів України (03.08.98 p.).

"Правове регулювання відносин, пов'язаних із поширенням масової інформації, розглядаються в 10 розділі цього посібника.

50

КОСТЕЦЬКА Т.Л.

Поняття друкованої інформації законодавство не містить, тому логічно, що такою є відомості, пов'язані з діяльності друкованих засобів масової інформації.

Аудіовізуальна інформація за Законом України «Про телебачення і радіомовлення» -це будь-які сигнали, що сприймаються зоровими і слуховими рецепторами людини та ідентифікуються як повідомлення про події, факти, явища, процеси, відомості про осіб, а також коментарі (думки) про них, що передаються за допомогою зображень та звуків.

Характерними ознаками масової інформації можна назвати:

1) масовість її поширення;

2) публічність;

3) вона збирається, створюється, поширюється спеціальними суб'єктами інформаційної діяльності -засобами масової інформації (ЗМ1).

Інформація державних органів та органів місцевого (за законом також регіонального самоврядування, що на сьогодні не відповідає існуючій конституційно-правовій моделі місцевого самоврядування в Україні) самоврядування (надалі -офіційна інформація) -офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого самоврядування.

Офіційна інформація за режимом доступу переважно відкрита.

Правовими формами доведення офіційної інформації до відома заінтересованих осіб є:

> поширення її через друковані або аудіовізуальні ЗМІ;

> опублікування в офіційних друкованих виданнях;

> поширення інформаційними службами;

> безпосереднє доведення до заінтересованих осіб (усно, письмово) чи іншими способами.

Оприлюднення офіційної інформації через ЗМІ здійснюється відповідно до законодавства.

Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів влади та органів місцевого самоврядування в Украші засобами масової інформації» від 23вересня 1997р. уточнює поняття офіційної інформації, вказуючи, що це інформація, створена в процесі діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування і яка доводиться до відома населення в порядку.

51

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

встановленому Конституцією України, Законом «Про інформацію» і вищеназваним законом.

Закон визначає форми і порядок висвітлення діяльності Президента України, Кабінету Міністрів, центральних та місцевих органів виконавчої влади, судів загальної юрисдикції, Конституційного суду України та інших органів. Регламентує функції та повноваження інформаційних служб відповідних органів, зокрема закріплює обов'язок органів державної влади та місцевого самоврядування надавати ЗМІ повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених Законом України «Про державну таємницю», не чинити на них будь-якого тиску і не втручатися в їхній виробничий процес.

За законом ЗМІ можуть проводити власне дослідження й аналіз діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати. Право висвітлення і коментування діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, подій державного життя в Україні гарантується Конституцією України, іншими законами.

Закріплено також обов'язок органів державної влади та місцевого самоврядування в межах коштів, передбачених у державному або місцевих бюджетах, на висвітлення їх діяльності, формувати замошіення засобам масової інформації на; створення спеціальних звітів і репортажів про важливі події, що відбуваються в державі, про діяльність органів державної влада та місцевого самоврядування; проведення прямих теле-і радіотрансляцій про їхню діяльність; організацію систематичних (проблемних, тематичних) теле-і радіопередач та сторінок (рубрик) у друкованих засобах масової інформації.

Встановлено порядок опублікування офіційних документів органами державної влади та місцевого самоврядування тощо. Нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих ЗМІ відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування.

Недержавні друковані ЗМІ мають право оприлюднити офіційні документи відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених угодою, укладеною між органами державної влади, місцевого самоврядування та редакціями друкованих ЗМІ.

52

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

Законом України «Про доступ до судових рішень», наприклад, встановлюється порядок доступу до судових рішень (судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Право на доступ до судових рішень гарантується кожному. Це право забезпечується:

а) офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-портаяі судової влади України у встановленому порядку;

б) опублікуванням судових рішень у друкованих виданнях;

в) поширенням їх в електронній формі;

г) наданням доступу особам, які беруть (брали) участь у справі, до судових рішень у їхній справі в порядку, встановленому процесуальним законом;

г) наданням права особам, які не беруть (не брали) участі у справі, ознайомитися з судовим рішенням у повному обсязі, якщо воно безпосередньо стосується їхніх прав, свобод, інтересів чи обов'язків.

Правова інформація -сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Джерелами правової інформації Закон «Про інформацію» визначає Конституцію України, інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, органів і організацій; опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічне оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації,

Як вид інформації в цілому правова інформація є досить широким поняттям з різноманітним змістом, обумовленим розмаїттям об'єктів інформації, джерел (форм) її існування.

Правова інформація -особливий, специфічний вид, оскільки незалежно від свого змісту вона завжди має відповідне соціальне значення. Як засіб регулювання інформаційної діяльності право саме є носієм інформації. Система актів, що формують інформаційне законодавство України, є своєрідним інформаційним ресурсом держави,

53

інформаційне право України

Інформація про особу -це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про неї.

Основними даними про особу (персональними даними) відповідно до Закону України «Про інформацію» (ст. 23)є:

- національність;

- освіта;

- сімейний стан;

- віросповідання;

- стан здоров'я;

- адреса;

- дата і місце народження.

Рішенням Конституційного суду України від ЗО жовтня 1997 р. усправі щодо офіційного тлумачення статей З, 23,Зі, 47, 48Закону «Про інформацію» та ст. 12Закону України «Про прокуратуру» (справа К.Г. Устименка)¹ до переліку відомостей про особу належить також інформація про майновий стан, а також інші персональні дані.

Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого самоврядування в межах своїх повноважень.

КонфіденгиТлними є також відомості, що містяться в деклараціях державних службовців, що подаються на підставі ст. 13Закону «Про державну службу» в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11серпня 1995р. «Про застосування статті 13Закону України «Про державну службу».

Не підлягає розголошенню інформація про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду в тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров'ю будь-якої особи (ст. 37Закону «Про інформацію»). Водночас ст. 121Кримінально-процесуального кодексу України передбачає можливість оголошення даних попереднього слідства з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають це за можливе.

Інформація про особу охороняється законом. Зокрема, зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше, ніж

¹ Офіційний вісник України. - 1997. -№ 46.

54

КОСТЕЦЬКА Т.А.

це необхідно для законно встановленої мети. Необхідна кількість відповідних даних, яку можна одержати законним шляхом, повинна бути максимально обмежена і використовуватися лише для законно встановленої мети (ст. 31Закону «Про інформацію»).

Доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу особу, зібраних за чинним законодавством державними органами, організаціями і посадовими особами, забороняється.

Нині в Україні існує потреба в належному регулюванню правовідносин щодо захисту персональних даних на рівні спеціального нормативно-правового акта, що зумовлено насамперед усезростаю-чою інтенсивністю оброблення, поширення відповідної інформації через інформаційно-комунікаційні системи, транскордонним обміном інформацією і використанням сучасних інформаційних технологій.

Серед міжнародно-правових документів у відповідній галузі можна назвати Європейську конвенцію про захист фізичних осіб у питаннях автоматичного оброблення особистих даних, що була розроблена Радою Європи у 1980р. і набула чинності 1985р. У документі визначаються порядок збирання й оброблення даних про особу, принципи збереження і доступу до цих даних, засоби їх фізичного захисту. Документ також забороняє, зокрема, збирання й оброблення інформації про расу, політичні погляди, здоров'я, релігійну належність людини без відповідного юридичного підґрунтя.

Питання захисту персональних даних регламентуються директивами Європарламенту і Ради Європейського Союзу: «Про захист прав приватних осіб стосовно оброблення персональних даних і вільний рух таких даних» №95/46/ЄС від 24жовтня 1995 р., «Провикористання персональні« даних і захист недоторканності приватного життя у сфері телекомунікації» №97/66/ЄС від 15грудня 1997р.

До міжнародно-правових актів, що регулюють певні інформаційні відносини, можна зарахувати також Модельний закон «Про персональні дані», прийнятий Міжпарламентською асамблеєю держав -членів СНД 16жовтня 1999 р. Уньому наведено визначення персональних даних як інформації (зафіксованої на матеріальному носії) про конкретну людину, яка (інформація) тотожна або може бути ототожнена з нею. Такими є автобіографічні дані, особисті характеристики, відомості про сімейний та соціальний стан, освіту, професію, службовий і фінансовий стан, стан здоров'я тощо.

55

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Інформація довідково-енциклопедичного характеру -систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.

Основними джерелами цієї інформації законом названі енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали тощо, а також довідки, що надаються уповноваженими на те державними органами та органами місцевого і регіонального самоврядування, об'єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційними системами.

Соціологічна інформація —це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.

Основними джерелами соціологічної інформації є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень. Передбачено, що соціологічні дослідження здійснюються державними органами, об'єднаннями громадян, зареєстрованими у встановленому порядку.

Інтенсивний розвиток інформаційних відносин засвідчив, що закріплена Законом «Про інформацію» класифікація основних видів інформації не є універсальною.

Самостійне правове регулювання має нині науково-технічна інформація -на рівні спеціального закону, геологічна -на рівні підзаконного акта. Екологічна інформація, на думку деяких спеціалістів, необгрунтовано об'єднана законодавцем з енциклопедичною (ст. 24Закону «Про інформацію»). Обґрунтовується також, наприклад, самостійність інституту медичної інформації та ін.

У науковій, зокрема юридичній, літературі проводяться дослідження щодо питань класифікації інформації, виділяються критерії її класифікації.

Слід підкреслити, що одним із критеріїв поділу інформації на основні види можливо застосувати закріплене в Законі України «Про інформацію» поняття її основних галузей.

Основними галузями визначаються: політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна галузі (ст. 17Закону). Закріплений перелік встановлює об'єктивні засади виокремлення самостійних видів інформації.

56

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

Водночас підхід законодавця до подібної інтерпретації галузей інформації як сукупності документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності суспільства та держави, визначення основних із них у сучасних умовах викликає певні сумніви, оскільки насамперед нормативно обмежує сферу власне інформаційних правовідносин.

Враховуючи всебічний розвиток інформаційних відносин у різних галузях життєдіяльності держави і суспільства, постійну зміну їхньої конфігурації, мабугь, недоцільно на майбутнє законодавчо визначати перелік відповідних галузей обігу інформації.

Запитання для самоконтролю

1. Наведіть визначення поняття інформації як правової категорії.

2. Назвіть юридичні ознаки інформації за чинним законодавством.

3. На якій концепції базується визначення поняття інформації у чинному законодавстві?

4. Назвіть основні види інформації за чинним законодавством.

5. Розкрийте поняття «документ в інформаційних відносинах». Які його різновиди встановлює чинне законодавство?

6. Що означає «носії інформації»?

7. Дайте визначення поняття інформаційних ресурсів за чинним законодавством.

8. Чим відрізняється зміст поняття «статистична інформація» від змісту поняття «адміністративна інформація»?

9. Які відомості визначають зміст поняття «персональні дані»?

10. Які відомості визначають зміст правової інформації?

11. Назвіть основні джерела соціологічної інформації.

12. Чи є встановлений законодавством перелік основних видів інформації в сучасних умовах розвитку інформаційних відносин вичерпним?

57

TEMA 6. ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ ЯК ОСНОВНИЙ

ІНСТИТУТ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА: ЙОГО ЗМІСТ,

МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ЗАХИСТУ

Поняття і зміст конституційного права на інформацію. Види інформаційних прав та свобод особи. Суб'єкти права на інформацію. Конституційно-правовий механізм права на інформацію. Гарантії права на інформацію. Правовий механізм доступу до інформації про особу. Конституційно-правові обмеження права доступу до інформації. Поняття правової охорони права на інформації. Зміст і види захисту інформації. Захист права на інформацію. Спростування інформації. Право на відповідь.

Ключові слова: право коленого на інформацію, інформаційні права і свободи, су&'єкти права на інформацію, механізм права на інформацію, інформаційний запит, обмеження права на інформацію, охорона права на інформацію, право на відповідь, спростування інформації.

Поняття і зміст конституційного нрава на інформацію.

Право на інформацію - конституційне право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб -на свій вибір (ст. 34Конституції України).

Це одне з фундаментальних прав людини, закріплене в конституціях багатьох зарубіжних держав, де визначено його зміст, механізм реалізації, гарантії здійснення.

Нині на рівні міжнародно-правових норм урегульовано широкий обсяг інформаційних прав, свобод людини, стандартизовано основні засади правового режиму доступу до різноманітних відомостей, їх поширення, механізм захисту тощо.

В Україні, яка після проголошення суверенітету стала на шлях побудови цивілізованої демократичної, правової держави, право на інформацію, яке зараз належить до основних конституційних прав і свобод людини і громадянина, було вперше закріплено Законом «Про інформацію» від 2жовтня 1992р.

За Законом одержання інформації - це набуття, придбання, накопичення документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.

58

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

Зберігання інформації -забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

Використання інформації - задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Поширення інформації -це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.

Закріплений ст. 9Закону зміст права на інформацію (можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей) на сьогодні вже не відповідає його конституційному формулюванню. Основний закон, як відомо, одним із змістовних елементів названого права визначає саме «збирання» (інформації).

Слід зазначити, що термін «одержання» інформації, встановлений вищезгаданим Законом та сприйнятий іншими актами інформаційного законодавства (наприклад. Законом України «Про науково-технічну інформацію», актами законодавства про засоби масової інформації та ін.) як структурний елемент змісту права на інформацію, в Конституції відсутній.

Проте, як засвідчила правозастосовна практика, відповідні різнопорядкові терміни, що визначають вид конкретної інформаційної дії, вживаються як ідентичні, тоді як це різнопорядкові по змісту дії.

Складовими сукупного конституційного права можна назвати такі інформаційні права людини і громадянина:

- право особи давати згоду на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про неї;

- право кожного громадянина на доступ до відомостей про себе (крім тих, що становлять захищену законом таємницю) в органах державної влади, місцевого самоврядування, установах і організаціях;

- право кожного перевіряти достовірність інформації про себе і членів своєї сім'ї;

- право спростовувати недостовірні відомості в судовому порядку;

- право вимагати вилучення будь-якої інформації про себе;

- право кожного на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації про себе і членів своєї сім'ї;

59

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

- право на забезпечення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31);

- право на вільний доступ і поширення інформації про стан навколишнього середовища, про якість харчових продуктів і предметів побуту;

- право на правову інформацію як право знати свої права і обов'язки,

- право на вільний доступ до нормативно-празових актів, що їх визначають (ст. 57);

- право власності на інформацію ;

- право на заснування друкованих ЗМЇ, на одержання через них масової інформації;

- право на заснування інформаційних агентств;

- право на науково-технічну інформацію;

- право на захист від поширення відомостей, що не відповідають дійсності, право на їх спростування;

- право одержувати інформацію про діяльність державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднання гро-мадян та ін.

Як передбачено ст. 7Закону «Про інформацію» суб'єктами права на інформацію в Україні є громадяни, їх об'єднання, юридичні особи, державні органи, а також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

Конституційно-иравовий механізм права на інформацію. Під

таким слід розуміти сукупність комплексно взаємопов'язаних і взаємодіючих умов, засобів, чинників, за допомогою яких створюються належні юридичні і фактичні можливості для реалізації кожним права на інформацію.

До таких складових належать, зокрема, гарантії права на інформацію, тобто передбачена Конституцією та законами України система правових норм, соціально-економічних, політичних умов, організаційних заходів і способів, вимог загальнообов'язкового характеру тощо, завдяки яким повно і всебічне забезпечується реалізація, здійснюється охорона, захист і відновлення порушеного права на інформацію.

¹ Деякі аспекти реалізації відповідного права розглядаються в наступному розділі.

60

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

Гарантованість права на інформацію є одним із принципів інформаційних відносин у державі, суспільстві (ст. 5Закону «Про інформацію»). Всім учасникам відповідних суспільних відносин держава гарантує рівні права і можливості доступу до інформації.

Право забезпечується насамперед презумпцією відкритого характеру інформаційних відносин. Кожен має право вільно збирати, одержувати, зберігати, використовувати і поширювати будь-яку інформацію, за винятком обмежень, встановлених Конституцією, чинним законодавством.

Серед спеціальних юридичних гарантій права на інформацію:

- обов'язок органів виконавчої влади, місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

- створення у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, які б забезпечували в установленому порядку доступ до інформації;

~ створення механізму доступу до інформації;

- встановлення юридичної відповідальності за порушення законодавства про інформацію;

- здійснення державного контролю за його додержанням тощо (ст. 10Закону «Про інформацію»).

До конституційних гарантій здійснення права на інформацію належать положення ст. 50Основного закону про заборону засекречення інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту. Такими є відомості:

- про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

- про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення;

- про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення стосовно прав і свобод людини і громадянина, а також фактів їх порушень; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;

- інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України та міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, не може бути обмеженим.

61

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

- право на забезпечення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31);

- право на вільний доступ і поширення інформації про стан навколишнього середовища, про якість харчових продуктів і предметів побуту;

- право на правову інформацію як право знати свої права і обов'язки,

- право на вільний доступ до нормативно-празових актів, що їх визначають (ст. 57);

- право власності на інформацію¹;

- право на заснування друкованих ЗМІ, на одержання через них масової інформації;

- право на заснування інформаційних агентств;

- право на науково-технічну інформацію;

- право на захист від поширення відомостей, що не відповідають дійсності, право на їх спростування;

- право одержувати інформацію про діяльність державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднання громадян та ін.

Як передбачено ст. 7Закону «Про інформацію» суб 'етапами права на інформацію в Україні є громадяни, їх об'єднання, юридичні особи, державні органи, а також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

Конституційно-правовий механізм права на інформацію. Під

таким слід розуміти сукупність комплексно взаємопов'язаних і взаємодіючих умов, засобів, чинників, за допомогою яких створюються належні юридичні і фактичні можливості для реалізації кожним права на інформацію.

До таких складових належать, зокрема, гарантії права на інформацію, тобто передбачена Конституцією та законами України система правових норм, соціально-економічних, політичних умов, організаційних заходів і способів, вимог загальнообов'язкового характеру тощо, завдяки яким повно і всебічне забезпечується реалізація, здійснюється охорона, захист і відновлення порушеного права на інформацію.

¹ Деякі аспекти реалізації відповідного права розглядаються в наступному розділі,

60

КОСТЕЦЬКА ТЖ

Гарантованість права на інформацію є одним із принципів інформаційних відносин у державі, суспільстві (ст. 5Закону «Про інформацію»). Всім учасникам відповідних суспільних відносин дер« жава гарантує рівні права і можливості доступу до інформації.

Право забезпечується насамперед презумпцією відкритого характеру інформаційних відносин. Кожен має право вільно збирати, одержувати, зберігати, використовувати і поширювати будь-яку інформацію, за винятком обмежень, встановлених Конституцією, чинним законодавством.

Серед спеціальних юридичних гарантій права на інформацію:

- обов'язок органів виконавчої влади, місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

- створення у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, які б забезпечували в установленому порядку доступ до інформації;

~~ створення механізму доступу до інформації;

- встановлення юридичної відповідальності за порушення законодавства про інформацію;

- здійснення державного контролю за його додержанням тощо (ст. 10Закону «Про інформацію»).

До конституційних гарантій здійснення права на інформацію належать положення ст. 50Основного закону про заборону засекречення інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту. Такими є відомості:

~ про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

- про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення;

- про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення стосовно прав і свобод людини і громадянина, а також фактів їх порушень; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;

- інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України та міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, не може бути обмеженим.

61

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Конституція України встановлює також випадки обмеження права на екологічну інформацію, а саме умови воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.

Наприклад, відповідно до положень Конвенції ООН продоступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, схваленій на Нараді міністрів навколишнього природного середовища 5червня 1998 р. ум. Орхусі (Данія) і ратифікованій Верховною Радою України, на запит щодо отримання екологічної інформації може бути відмовлено лише у випадку, якщо вона стосується:

• конфіденційності матеріалів роботи органів державної влади, міжнародних відносин, національної оборони та державної безпеки;

• справ, які були чи перебувають на розгляді суду чи по яких ведеться слідство (включаючи дисциплінарні розслідування) або які є предметом попереднього судового розгляду;

• комерційної та промислової таємниці, наприклад, стосовно сільського господарства та іншої господарської діяльності, включаючи інтелектуальну власність;

• конфіденційності приватних даних;

• матеріалів, що були надані третьою стороною, якщо ця сторона не має юридичних зобов'язань на це або не спроможна їх виконати та коли ця сторона не згодна передати іншій стороні ці матеріали; матеріалу, розголошення якого може призвести до загрози навколишньому середовищу, наприклад, інформація щодо поширення рідкісних видів.

У запиті може бути відмовлено, якщо інформація включає неповністю розглянутий матеріал.

Право на одержання інформації забезпечується також встановленим законодавством України обов'язком державних органів та органів самоврядування надавати відповідну інформацію.

За конституційними нормами, спосіб реалізації права на інформацію кожен обирає самостійно. Ніхто не може обмежувати право особи у виборі джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених, законом.

Серед форм забезпечення конституційного права на інформацію -створення належних юридичних, організаційних умов реалізації кожною особою права на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї.

62

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

Громадянам надається право знати в період збирання інформації, які відомості про них і з якою метою збираються, як, коли і з якою метою вони використовуються; мати доступ до інформації про них, заперечувати її достовірність, повноту, доречність тощо.

Забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей (зібраних за чинним законодавством державними органами, організаціями і посадовими особами) про іншу особу.

Як гарантію встановлено обов'язок державних органів та організацій, органів місцевого самоврядування, інформаційних систем, що містять інформацію про особу, безперешкодно та безкоштовно надавати її на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом, а також вживати заходів щодо запобігання несанкціонованого доступу до неї. У разі порушень цих вимог законодавство гарантує захист громадян від завданої шкоди внаслідок неправомірного використання відповідних відомостей, інформації.

Для захисту особи від свавільного втручання в її життя Конституція України як обов'язкову умову збирання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу встановлює згоду особи (крім випадків, визначених законом) та обмежує подібні дії лише інтересами національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 32).

Згідно з рішенням Конституційного суду України¹ без попередньої згоди особи забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання і поширення конфіденційної інформації про неї, крім випадків, визначених законом. Згода, наприклад, щодо збирання, зберігання, використання і поширення відомостей щодо недієздатної особи надається членом сім'ї або її представником.

За законодавством, зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше, ніж це необхідно для законно встановленої мети. Всі організації, які збирають такі відомості, повинні до початку роботи з ними здійснити у встановленому порядку державну реєстрацію відповідних баз даних. Необхідна кількість даних, яку

¹Рішення Конституційного суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3,23,31,47,48Закону України «Про інформацію» та ст. 12Закону України «Про прокуратуру» (справа К.Г. Устименка) від ЗО жовтня І 997р.

63

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

можна одержати законним шляхом, має бути максимально обмеженою і використовуватися лише для законно встановленої мети.

Відмова в доступі до такої інформації або її приховування, або незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення можуть бути оскаржені до суду (ст. З1Закону України «Про інформацію»).

Таким чином, право на інформацію охороняється законом. Це означає, що суб'єкт конкретного права може вимагати усунення будь-яких порушень його правомочностей.

Зокрема, цивільно-правовими нормами передбачена охорона особи від недоброякісної інформації (недостовірної, брехливої), порядок відшкодування шкоди, завданої поширенням відомостей, що не відповідають дійсності. Відповідно до ст. 297Цивільного кодексу України фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Вказані положення доповнюються також нормами інформаційного законодавства -законами «Про друковані засоби масової інформації (пресу)» (ст. 37)«Про телебачення і радіомовлення» (ст. 64),які передбачають порядок спростування недостовірної інформації, поширеної через засоби масової інформації, а також право на відповідь.

Спростування інформації -одна з форм захисту честі, гідності та ділової репутації фізичних і юридичних осіб.

Особи, стосовно яких поширені недостовірні відомості або такі, що принижують їхню честь, гідність чи ділову репутацію чи завдають шкоди їхнім інтересам, мають право через суд або в інший установлений законом спосіб вимагати спростування подібної інформації.

Законодавством встановлений порядок такого спростування громадянами, юридичними особами, державними органами через засоби масової інформації (ст. 37Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», ст. 64Закону» Про телебачення і радіомовлення»).

Зокрема, у випадку, коли редакція друкованого ЗМІ (ДЗМІ) не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника у строк, що не перевищує

64

КОСТЕЦЬКА Т.А.

одного місяця з дня надходження вимоги, або за власною ініціативою опублікувати спростування у найближчому запланованому випуску. Про затримку або ж відмову виконати відповідну вимогу редакція зобов'язана письмово повідомити заявника, вказавши підстави відмови, а також можливі строк і час опублікування спростування.

Спростування має бути надруковане таким самим шрифтом і поміщено під заголовком «Спростування» на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Обсяг спростування не може більш ніж удвічі перевищувати обсяг спростовуваного фрагмента опублікованого повідомлення або матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спростування було меншим, ніж половина стандартної сторінки машинописного тексту. Спростування може подаватися як відповідь, обсяг якої не перевищує спростовуваного матеріалу. Скорочення чи інші зміни в тексті спростування заявника без його згоди не допускаються.

Редакція може відмовитися від публікації спростування у випадках:

- якщо це призведе до зловживання свободою діяльності ДЗМІ (ст. З Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»);

- суперечить рішенню або вироку суду, що набрав чинності;

- спростування є анонімним або стосується відомостей, які вже були спростовані;

- надійшло з вимогою заявника опублікувати його пізніше, ніж через рік з дня публікації, що спростовується.

Заявник має право оскаржити відмову в публікації спростування або порушення порядку його публікації до суду, який приймає скаргу до розгляду протягом року з дня публікації спростовуваних відомостей.

У разі поширення у програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи, громадянин або юридична особа відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» заяву з вимогою спростування мають подати до телерадюорганізації у письмовій формі протягом 14днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Право вимагати спростування мають офіційні представники громадянина, якіцо сам громадянин не має можливості вчинити такі дії.

65

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Порядок спростування передбачає, зокрема, що телерадіо-організація зобов'язана розглянути заяву у семиденний термін з дня її надходження, якщо інше не передбачено законодавством України. Вона також на вимогу заявника зобов'язана надати йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду) відповідного фрагмента програми чи передачі або надати копію запису фрагмента з відповідною оплатою.

Якщо телерадіоорганізація не має достатніх доказів того, що поширені нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана терміново їх спростувати. Спростування повинно бути поширено тією ж телерадіоорганізацією і в такій самій програмі чи передачі, що й відомості, які не відповідають дійсності, або в інший час за домовленістю з особою, права якої були порушені.

У спростуванні має бути зазначено, які відомості не відповідають дійсності, коли і в якій програмі чи передачі телерадіо-організації вони були поширені. Якщо громадянин чи юридична особа надати текст спростування, то воно піддягає поширенню за умови відповідності вимогам Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Скорочення чи інші зміни в тексгі спростування, поданого заявником, без його згоди не допускаються.

Телерадіоорганізація, яка зобов'язана поширити текст спростування, на вимогу громадянина чи представника юридичної особи може надати йому можливість зачитати власний текст і передати його в записі. Якщо телерадіоорганізація відмовляється від спростування, вона зобов'язана терміново повідомити про це заявника.

У разі винесення судом рішення про спростування його текст поширюється телерадіоорганізацією в порядку, визначеному законом.

Телерадіоорганізація може відмовити особі у спростуванні поширеної інформації, якщо заяву про спростування було подано з порушенням вимог, встановлених законом.

Громадянин або юридична особа, стосовно якого (якої) у програмі чи передачі телерадіоорганізації було поширено відомості, які не відповідають дійсності або порушують його (її) права і законні інтереси, також має право на відповідь (коментар чи власне тлумачення обставин справи) у програмах та передачах цієї телерадіоорганізації незалежно від того, було подано заяву з вимогою

66

КОСТЕЦЬКА TJL

спростування чи ні.

У випадку, коли спростування у тому ж ЗМІ є неможливим унаслідок припинення його діяльності, воно може бути здійснено в іншому ЗМІ за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Якщо особа, яка поширила недостовірні відомості, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою встановити факт неправдивості інформації та її спростування (ст. 277 ЦКУкраїни).

Запитання для самоконтролю

1. Розкрийте поняття і зміст конституційного права на інформацію.

2. Які види інформаційних прав та свобод особи передбачені законодавством?

3. Які правові форми ре&шзації права на інформацію?

4. Назвіть основні юридичні гарантії права на інформацію.

5. Які існують конституційно-правові гарантії захисту конфіденційної інформації про особу?

6. Чи встановлені конституційно-правові обмеження права доступу до інформації?

7. У чому сутність поняття правової охорони права на інформацію?

8. Які види правового захисту права на інформацію передбачені законодавством?

9. Який порядок спростування недостовірної інформації?

10. В яких випадках редакція, телеорганізація може відмовитися від спростування поширеної інформації?

11. У чому сутність права на відповідь?

67

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ