2.2 Методи і форми екологічної освіти молодших школярів

Б.Т. Лихачов методи і форми екологічної освіти і виховання умовно поділяє на кілька груп. Це: шкільні та позашкільні методи формування свідомості та розвитку мислення, научение умінням і навичкам практично спрямованої діяльності, розвиток морально-правової відповідальності, естетичного ставлення до дійсності, морального самовдосконалення [21].

А.Н. Захлєбний вважає, що при розробці екологічної програми особливе значення набуває вивчення школяра як особистості, чинників його навчання і виховання [14].

По суті, це передбачає побудову моделі екологічної освіти. Розвиток властивостей особистості, що характеризують її ставлення до суспільних явищ, має аналоги і в формуванні властивостей, які визначають ставлення людини до природи, що показано в схемі 1. У даній схемі А.Н. Захлєбний представляє приблизну модель формування відповідального ставлення до природного середовища.

Модель складається з 4-х блоків. У першому - названі найважливіші чинники, які визначають формування властивостей особистості, її світоглядні погляди, переконання, вчинки. Дослідженнями психологів встановлено, що будь-якої дії людини має передувати утворення двох психологічних феноменів - готовності і здатності діяти. Очевидно, відповідальне ставлення до природного середовища обумовлений утворенням таких властивостей особистості, як готовність і здатність до практичних дій з її дбайливого використання, захисту і поліпшення. Готовність діяти визначає психологічну установку людини до скоєння того чи іншого вчинку і, як властивість особистості, розвивається під впливом ряду факторів, зокрема, потреб і ціннісних орієнтації по відношенню до об'єктів навколишнього природного і соціального середовища. Потреби в ціннісних орієнтаціях виступають мотиваційної основою, формує мети діяльності людини, її вчинки.

Поняття «відповідальність» передбачає необхідність за щось відповідати. Це робить необхідним у виховному процесі послідовно розвивати аксиологічні знання про ті об'єкти і процеси в навколишньому природному середовищі, які вимагають відповідального ставлення.

Для вирішення завдань екологічної освіти особливого значення набувають цінності: екологічне якість навколишнього середовища людини (природною, перетворювальної, штучної) природні ресурси та вироби з них; еталони і унікальні об'єкти природної природи; пам'ятники культури. Всі ці об'єкти довкілля є цінностями, що задовольняють різноманітні потреби людини - практичні, пізнавальні, естетичні, моральні.

Другим чинником, що визначає готовність людини до діяльності є його ідеал ставлення до природного середовища. Ідеал виступає як образ мети поведінки або діяльності людини. Ідеал ставлення до природи - це поведінка, при якому гармонійно поєднуються громадські та особисті інтереси.

У третьому блоці моделі А.Н. Захлєбний показує «канали», через які педагог впливає на особистість учня, його почуття й інтелект. Саме в результаті інтелектуального розвитку формується уявлення про історичну неминучість виникнення проблем охорони природи та встановленні гармонійної взаємодії з природою. Поєднання емоційного, інтелектуального і естетичного сприйняття навколишнього природного середовища - основа наукового розуміння різній цінності природи, що формує необхідну світоглядну позицію особистості.

У четвертий блок моделі автором включені педагогічні засоби, за допомогою яких здійснюється природоохранительное утворення особистості. Цей навчальний зміст, методи, наочні засоби, форми організації виховного процесу.

Мета екологічної освіти досягається принаймні рішення в єдності наступних завдань:

освітніх - формування системи знань про екологічні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення;

виховних - формування мотивів, потреб і звичок екологічно доцільного поведінки й діяльності, здорового способу життя;

розвиваючих - розвиток системи інтелектуальних і практичних умінь з вивчення, оцінки стану і поліпшення навколишнього середовища своєї місцевості; розвиток прагнення до активної діяльності з охорони навколишнього середовища; інтелектуального (здатності до аналізу екологічних ситуацій), емоційного (відношення до природи як до універсальної цінності), морального (волі і наполегливості, відповідальності).

Потрібні конкретні вимоги, що охоплюють ціннісні орієнтації, знання та вміння на базовому рівні екологічної освіти. Цьому сприяє певний зміст, засноване на інтеграції областей знання: соціальної екології (людина розглядається єдиним свідомим компонентом всіх екосистем); екології людини (науки про системні зв'язки людини з навколишнім середовищем).

Зміст екологічного виховання включає в себе систему норм (заборон і приписів), які випливають з ціннісних орієнтацій, що принципово відрізняються від панівних.

З традиційної точки зору світ існує для людини, яка виступає мірою всіх речей, мірою ж природи є її корисність. Звідси споживацьке ставлення до природи. На противагу нова система цінностей виходить з розуміння унікальності і самоцінності природи. При цьому людина розглядається кА частина природи, а при характеристиці природи підкреслюється її багатостороння цінність для людини.

Виявляється міждисциплінарний склад змісту екологічного виховання, яке можна згрупувати в 4 компонента- науковий, ціннісний, нормативний і діяльнісний.

Науковий - провідні ідеї, теорії та концепції, що характеризують здоров'я людини і природне середовище її проживання; походження, еволюцію та організацію природних систем як об'єктів використання та охорони.

Ціннісний - екологічні орієнтації людини на різних етапах історії суспільства: цілі, ідеали, ідеї, що характеризують людину і природу, як універсальні цінності; поняття економічної оцінки навколишнього середовища, шкоди, що завдається їй, витрат, необхідних на її відновлення та запобігання шкоди.

Нормативний - система моральних і правових принципів, норм і правил, приписів і заборон екологічного характеру [14].

Критерієм ефективності економічної освіти і виховання можуть служити як система знань на глобальному, регіональному, локальному рівнях, так і реальне поліпшення навколишнього середовища своєї місцевості, досягнуте зусиллями школярів.

Висновки

Отже, Екологічна культура - це твердження у свідомості і діяльності людини принципів природокористування, володіння навичками і вміннями вирішувати соціально-економічні завдання без шкоди для навколишнього середовища і здоров'я людей, в свою чергу треба виділити поняття екологічної освіти, Екологічна освіта - процес і результат засвоєння систематичних знань, умінь і навичок у сфері впливу на навколишнє середовище, стану навколишнього середовища та наслідків зміни навколишнього середовища.

Виходячи з теми нашого дослідження, можна зробити наступні висновки:

Проблема екологічного виховання та освіти існувала, і буде існувати протягом розвитку суспільства. Правильне екологічне виховання дозволить надалі запобігти багатьом екологічним проблемам людства. Саме в молодшому шкільному віці дитина отримує основи систематичних знань; тут формуються і розвиваються особливості його характеру, волі, морального обличчя. Якщо у вихованні дітей упущено щось істотне, то ці прогалини з'являться пізніше і не залишаться непоміченими. Постановка мети і завдань екологічного виховання дозволила визначити зміст виховного процесу. Виділено основні етапи суті процесу виховання, тенденції та форми екологічного виховання. Для кожної форми виділені основні критерії ефективності: масовість, стабільність, уміння застосовувати екологічні знання. Найбільш популярними засобами навчання екології є екскурсії. Вони дозволяють виявити природні зв'язки і основні етапи вивчення природи.

Сподіваюсь, що екологічне виховання отримає подальший розвиток, і на всьому протязі свого удосконалення буде робити великий внесок у освіту, і буде сприяти на дітей.

Список використаної літератури

1. Аквилева Г.Н., Клепиніна З.А. Методика викладання природознавства в початковій школі : Навчальний посібник для студентів.– М.: Владос, 2001. – 240 с.

2. Асмолов А.Г. Как проектировать универсальные учебные действия в начальной школе : от действия к мысли: пособие для учителя / А.Г. Асмолов, Г.В. Бурменская, И.А. Володарская и др. — М. : Просвещение, 2008. С.29– 32.

3. Барковская О.М. Содержание, цель и задачи программы начального экологического воспитания // Начальная школа. – 1994. – №2. – С.32–33.

4. Бахарєва А.С. Форми екологічного виховання дітей. – Ш.: 1996. – 69с.

5. Бордовская Н.В. Реан А.А. Психология и педагогика. Раздел IV. Тема 13. Педагогика: Учебник для вузов. – Сб.Питер, 2000.

6. Виноградова Н.Ф. Окружающий мир в начальной школе. – М.: Издательский центр «Академия», 2003. С.64.

7. Виноградова Н.Ф. Окружающий мир: Методика обучения: 1–4 классы. – М.: Вента – Граф, 2005.С.4–10.

8. Голубев И.Р., Новиков Ю.В. Окружающая среда и ее охрана: Книга для учащихся – М.: Просвещение, 1995. – 192 с.

9. Даль В.И. Толковый словарь русского языка. Современная версия.– М.: Издательство Эксмо, 2004. – 736с.

10. Дерябо С.Д., Ясвін В.А. Екологічна педагогика . – Ростов-на-Дону: «Феникс», 2006.

11. Егоренков Л.И. Основы начального экологического воспитания: Учебное пособие. - М.: Прометей, 1996. – 126 с. 37

12. Ердаков Л.Н. Человек в биосфере (Экология для зеленых).- Новосибирск: Изд: ИСАР-Сибирь, 2002. - 230 с

13. Захлебный А.Н. Состав понятий межпредметных связей в школьном природоохранительном просвещении // Межпредметные связи в школьном природоохранительном просвещении – М., 1986. С.20–28.

14. Захлебный А.Н. Зверев И.Д. Кудрявцева Е.М. Экологическое образование школьников. ‒ М.: Педагогика, 2001. – 257 с.

15. Захлебный А.Н., Суравегина И.Т. Научно-технический прогресс и экологическое образование // Советская педагогика. – 1995. – №12. – С.10–12.

16. Захлебный А.Н., Суравегина И.Т. Экологическое образование во внеклассной работе. – М.: Просвещение, 1984.

17. Зверев И.Д. Цели природоохранительного просвещения в школе // Краеведческая работа в школе. – М., 1988. – С.3–10.

18. Зверев Н.Д. Экология в школьном обучении. − М.: «Академия», 2003. – 78 с.

19. Каропа Г.Н. Теоретические основы экологического образования школьников. – Мн.: НМО, 2005.

20. Клепинина З.А, Аквилева Г.Н. Методика преподавания естествознания в начальной школе – М.: ИЦ Академия, 2008 г.

21. Лихачев Б.Т. Экология личности // Педагогика. – 1993. – №2. – С.19 – 21.

22. Никитин В.А. Социальная педагогика. / под ред. В.А. Никитина – М.: Издательство МГСУ «Союз», 1998. – 326 с.

23. Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка. РАН. Институт русского языка им. В.В. Виноградова. 4-е издание. – М.: ООО «ИТИ Технологии», 2003. – 940 с.

24. Петрова И. В. Средства и методы формирования универсальных учебных действий младшего школьника / И. В. Петрова // Молодой ученый. — 2011. — №5. Т.2. — С.151–155. 38

25. Печко Л.П. Виховання у школярів естетичного ставлення до природи // Радянська педагогіка. – 1987. – №3. – С.29–32.

26. Пидкасистый П.И. Педагогика. Раздел II. Глава 11. Учебник для студентов педагогических вузов и колледжей; аспирантов, учителей и руководителей школ. М. 1998. – 268 с.