202.1. «Сага о Форсайтах» як відображення дійсності життя англійської буржуазної сімї хХстоліття

Післявоєнні роки залишили у свідомості Голсуорсі болісну проблему про шляхи політичного, етичного, морального развитку суспільства. Письменника хвилює необхідність осмислити, що відбувається, прагнення зрозуміти, куди йде все західне суспільство і, перш за все, сучасна Англія, яка її майбутня доля. Передбачити небезпеки для цивілізації, для усього осягненого людства стає головним у відношенні Голсуорсі до І світової війни. В ряді своїх творів він виступає проти шовинизму, воєнної історії. Письменник не міг прийняти Жовтневну революцію, бо все життя наполегливо вірив у можливість вилікувати буржуазне суспільство. В його уявленні народ, повставший на шляху революції, становиться руйнівною силою. Але саме Жовтнева революція, яка відкрила нову епоху в історії людства, сприяла думки Голсуорсі про майбутнє своєї країни, про долю класа Форсайтів. [8, c. 15]

Разом з романом «Власник», який став першим романом перше трилогії, вони охоплюють «природну історію» англійської буржуазної сім'ї за 42 роки, з 1886 по 1928-й, розповідають про життя трьох поколінь Форсайтов, причому ця історія розглядається з точки зору кардинально проблеми століття – запеклої боротьби форсайтівської цивілізації, не бажаючої здаватися і поступово відступаючої під натиском нових суспільних віянь.

Перед читачем проходить строкатий, мінливий фон суспільних взаємин, моралі, звичаїв, моралі, мистецтва, умовностей, осмислених в реалістичних і критичних традиціях, бо, за словами самого Голсуорсі, письменник, наділений «силою художнього вираження, не може не бути критиком дійсності».

Чи брав Голсуорсі за мету створити епічний твір, роман-епопею, наприклад по такому класичному зразку, як «Війна і мир» Л. Толстого? Безсумнівно одне, що епічність, або, як її визначав Голсуорсі, «збірний метод», тобто зображення «людських пристрастей, історичних подій, побуту і громадського життя», – невід'ємна якість двох його трилогій. У «сценах приватного життя» перед нами виникають не тільки історія родини, але й якісь основні риси життя суспільства і цілого народу. У форсайтівському циклі відчуваються «незворотність руху дійсного життя» і неминучість новизни, як постійно звучить десь за кадром, то посилюється, то відступаюча грізна музика змін.[21, c. 387]

Треба віддати належне Голсуорсі: навіть якщо б це були просто любовні романи, вони змусили б говорити про їх автора як про тонкого психолога, який досконало опанував мистецтво живописання найніжніших і таємних почуттів людини. Тут проявилося незвичайне вміння письменника проникати в найтонші струни душі. Але це не тільки романи про перемоги і поразки любові. Це саме той показ приватних подій, про який писав ще Бєлінський, характеризуючи соціальний роман, де через приватне «викривається зворотній бік історичних фактів». «У петлі» і «Здається у найми» – твори соціальні, і дія,яка в них розвивається, пов'язана з важливими подіями епохи. І якщо в них немає широкої панорами громадського-політичного життя Англії 80-90-х років («У петлі»), вичерпної соціально-політичної характеристики повоєнної дійсності («Здається у найми»), то це і неголовне. Читач, тим не менш, обізнаний про зміни, які виникли за 20-30 років та змінили обличчя країни. Голсуорсі насамперед цікаво простежував зміну інстинкту власності, – адже він «так само нерозривно пов'язаний з навколишнім середовищем». Та й чи міг він не зазнати змін, коли країна перейшла «від самовдоволеного і стриманого провінціалізму до ще більш самовдоволеного, але значно менш стриманого імперіалізму»?

Ставлення письменника до минулого, теперішнього і майбутнього ясніше за все дозволяє бачити багатошаровість його поглядів на дійсність. На відміну від художників-модерністів, які вели і ведуть своїх героїв з «нікуди» в «ніщо» (до них належав і Хемінгуей 20-х років), у творах яких час трагічно нерухомий, а персонажі існують в застиглому світі, де «ніколи нічого не відбувається», у Голсуорсі час рухається. Але і в «Сазі» ця тенденція вже виразно дається взнаки – письменник (перефразовуючи відоме положення Гоголя) намагається все що він вважає кращим, «перенести» з минулого в майбутнє, як би направити розвиток цього майбутнього в визначених, прийнятних для нього рамках, і як не парадоксально, «форсайтівського», хоча й звільнених від колишніх помилок прогресу. І не випадково тема майбутнього входить в трилогію з Джоном Форсайтом – ще однієї часткою «я» Голсуорсі. Онук старого Джолиона сповідує ті ж самі погляди, що й письменник: «Всьому виною, – говорить він Флер, – інстинкт власності, який винайшов ланцюг. Останнє покоління тільки й думало, що про власність, ось чому розігралася війна».