Григорій косинка

Оповідання Косинки являють ...одне з найпомітніших літературних явищ в обсягу прози. У них багато тонкої і влучної спостережливості, велика доза художньої безпосередності й прямоти. Мова 8 Косинки сильна, імпресіоністична.

М. Зеров

1899-1934

Григорій Косинка був одним із небагатьох у 1920-і роки, хто не піддався тому значному впливові М. Хвильового, який він мав на тодішніх письменників. Хоча, поза сумнівом, у нього були свої літературні авторитети, про що сам зізнавався, — О. Кобилянська, В. Стефаник, В. Винниченко, С. Васильченко, а також норвезький прозаїк К. Гамсун. Це не завадило йому мати визнане всіма власне місце в літературному процесі. Попри невелику творчу спадщину, воно було доволі значимим. Вихідець із бідної селянської родини швидко завойовував авторитет поряд з освіченішими письменниками, його читацька популярність зростала, особливо серед молоді, він упевнено засвоював нові шляхи української літератури.

До того ж Г. Косинка був досить публічною людиною. Часто брав участь у різноманітних зустрічах, особливо у ВУАН (Всеукраїнська академія наук), сам озвучував свої твори на радіо. Зауважмо, що свою прозу під час виступів читали напам’ять лише М. Хвильовий (у Харкові) та Г. Косинка (у Києві).

Цей унікальний дар молодого автора сприяв ще більшій популярності його творів, що вабили тодішнього масового читача актуальністю проблем, життєподібністю ситуацій, яскравими характерами. Внутрішній світ героїв, їхнє природне прагнення до кращого життя були йому близькі й зрозумілі.

Життєвий і творчий шлях письменника

Григорій Михайлович Стрілець (Косинка) народився в бідній селянській родині 29 листопада 1899 р. в с. Щербанівці Обухівського району на Київщині. Батько щоліта мандрував на заробітки, а восени наймався до цукроварні. Він мріяв про кращі часи, «про землі вільні».

1908 р. родина виїхала на Далекий Схід, вселилася на березі Амуру, навіть почала будувати хату. Однак туга за Україною повернула її назад. Жити стало ще важче. Тепер довелося працювати й найстаршому Григорію. Він полов буряки, тягав плуга, був чорноробом на цукроварні. Розрадою для нього стали книжки. Батько, сам неписьменний, завжди купував їх синові, коли їздив на заробітки.

В основному то була пригодницька література російською мовою, а першою українською книжкою стала «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ’яненка.

Григорій Косинка: «Квітчина повість мене дуже вразила й здивувала є, виходить, люди, що пишуть по-простому, по-мужицькому, а про те, ще це книжка українського письменника, я й не подумав, де там, я довго ще після "Конотопської відьми" не знав — “хто ми і чиї ми діти...”».

Ту повість Григорій читав і рідним. Голос мав артистичний, «дзвінкий і сильний» - його «часто запрошували псалтир над мерцями читати».

Після закінчення початкової школи в с. Красному 1913 р. працює писарчуком у волості. «Всю систему колишніх управ, усі ті суди селянські, усю сваволю урядників, мирових посередників, писарів і помічників їхніх я не забуду, здається, довіку» — таким був перший досвід самостійного життя.

1914 р. Григорій їде на заробітки до Києва. З цього часу все його творче життя було пов’язане саме з цим містом. Він полюбив його по-справжньому. Там ще існували свідки його тисячолітньої історії — старий Поділ із Кожум'яками та Гончарівкою. Братським монастирем у центрі; церква Всіх Святих і кладовище з похованнями видатних українських діячів часів Київської Русі на горі Щекавиці; фрески й іконостас Софійського собору, на територію якого ще можна було потрапити через барокову браму Заборовського; Золоті ворота, Золотоверхий Михайлівський монастир, Успенський собор Києво-Печерської лаври, каплиця Івана Мазепи на Микільській, собор св. Миколая, церква Успіння Пресвятої Богородиці (відбудована в 1828-1842 рр. Десятинна церква). Час тут мовби зупинився, українська старовина поєднувала сучасність із далеким минулим. Більшість цих архітектурних пам’яток була зруйнована в 1930-х роках.

До Києва Григорій приїхав із мрією про навчання. Однак хлопцеві з бідної селянської родини спершу довелося заробляти на прожиття: чистив черевики перехожим на вулиці. Невдовзі пощастило більше — улаштувався кур’єром-реєстратором у земській управі. Водночас відвідував «вечірні гімназіальні курси», після закінчення яких отримав право вступу до вищої школи. Однак революційні, національно-визвольні події унеможливили швидке здійснення юначої мрії. Лише в 1920 р. Г. Стрілець вступив до Київського інституту народної освіти (КІНО). Одним з його викладачів був професор М. Зеров.

Григорій Костюк у своїх мемуарах «Зустрічі і прощання» згадує про такий курйозний випадок: «Було то якраз після виходу у світ збірки новел "Заквітчаний сон" Г. Косинки, про яку розповідали й на лекціях. Автор прийшов складати іспит із теорії літератури. На запитання М. Зерова про особливості новели як жанру правильно відповісти не зміг. Професор принципово не поставив оцінки, а за студентом так і залишився екзаменаційний борг, бо невдовзі він навчання залишив...»

Складний революційний час, матеріальна скрута, постійна побутова невлаштованість — для багатьох це унеможливлювало здобуття вищої освіти, однак не зменшувало спрагу до знань, навпаки — багато хто з того покоління тягнувся до книжок, займався самоосвітою з фанатичною наполегливістю. Товариш Косинки, письменник Тодось Осьмачка, згадує про те, як він зачитувався творами Бодлера, Байрона, Гейне, Ґете...

Григорій писати почав із віршів. Невдовзі більш-менш стабільно заробляв короткими нарисами, памфлетами, статтями в київських газетах «Боротьба» та «Більшовик»

.