63. Недійсність окремих видів правочинів

Неді́йсність правочи́ну — наслідок недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які прямо встановлені правом.

Оскільки правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину), то на закон покладається чітке визначення умов (підстав), процесуального порядку і наслідків недійсності.

Від недійсних слід відрізняти неукладені правочини (коли сторони не дійшли повної згоди для досягнення правочином повної сили).

Розрізняються два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані.

Якщо недійсність правочину прямо встановлена законом, він є нікчемним правочином. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Приклади нікчемних правочинів: правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки; відмова від права на звернення до суду; відмова від права вийти з повного товариства; у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору; правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, і не схвалений у подальшому її батьками (усиновлювачами) або опікуном; правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (у випадках, коли такий дозвіл необхідний); правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. довіреність, у якій не вказана дата її вчинення; відмова від скасування довіреності; доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного;

Законом також встановлюються підстави нікчемності окремих умов (частин) правочинів, які в цілому можуть залишатися дійсними: наприклад, умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною (ч. 3 ст. 10561 ЦК).

З іншого боку, оспорюваним правочином є той, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Приклади оспорюваних правочинів: правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії); правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам[3]; правочин, який вчинено під впливом помилки[4]; правочин, який вчинено під впливом обману[5]; правочин, який вчинено під впливом насильства[6]; правочин, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною[7]; правочин, який вчинено під впливом тяжкої обставини[8].

В науці класифікують підстави недійсності правочинів у наступний спосіб:

дефекти суб'єктного складу (укладення правочину особою, що не має необхідного обсягу дієздатності — правочиноздатності);

дефекти волі (невідповідність волі та волевиявлення);

дефекти форми (недотримання форми);

дефекти змісту (незаконність і/або аморальність)[11].