2.Методи аналізу емпіричних даних наукових досліджень.

Методи в широкому розумінні – це діяльність, спрямована на досягнення якоїсь цілі. Метод науки зодного боку, відображає вже пізнані закони досліджуваної сфери, а з іншого – виступає як засіб подальшого пізнання. Отже, метод одночасно є і результатом процесу пізнання,і його передумовою.

Науковий метод — це сукупність дослідницьких дій, що застосо-вуються для здобуття нових знань. Чим більш розвинена та чи інша наука, тим більшим і кращим є її методичний арсенал. Вміння прави¬льно вибирати метод чи методи досліджень — мірило професіоналі¬зму дослідника. Звичайним критерієм правильності того чи іншого методу є відтворюваність результату: якщо ми повторно проведемо дослідження за таким методом, то результат буде той самий. Метод може бути нечутливим, якщо його результат слабко реагує на зміни вихідних даних, або нестійким, якщо незначні зміни вихідних даних дають суттєві коливання результатів.

Метод повинен відповідати предметній специфіці даної науки, її цільовим настановам, теоретичним та методологічним принципам. Науковий метод повинен відповідати таким вимогам:

- цілеспрямованість на розв'язання дослідницьких завдань пев¬них видів;

- правильність (істинність), яка підтверджується повторюваніс¬тю його результатів: правильний метод при його повторному засто¬суванні повинен дати той самий результат;

- чіткість і зрозумілість: результати, одержані за даним мето¬дом, повинні мати чітку й логічну інтерпретацію;

-надійність, стійкість щодо незначних змін і коливань вихідних даних чи умов;

- економічність щодо витрат часу, засобів та коштів: з багатьох можливих методів перевагу надають найбільш економічному.

Суспільна географія користується системою методів досліджень, яка становить її методичний арсенал. Відповідно до різних рівнів дослідження сукупність методів поділяють на кілька груп.

Всі методи мають свї функції: дескриптивну, нормативну та конструктивну.

Дескриптивна (описова) функція є найбільш простою та початковою. Вона має на меті інвентаризацію та систематизацію фактичного матеріалу. Стадія інвентаризації в географічних науках є надзвичайно довготривалою: протягом тисячоліть людство накопичувало первинну географічну інформацію. Унікальним прикладом такого накопичення є китайська географія "Дифанчжи" — "Опис місцевостей", яка складалася з 93 тисяч томів. Друга складова дескриптивної функції представлена систематизацією накопиченого матеріалу, його узагальненням, класифікацією, типізацією, формалізацією (географічні карти).

Наступним рівнем розвитку методології та методики є інтерпретативна (нормативна) функція. На цій стадії наука намагається пояснити (інтер-претувати) ті чи інші явища, а також прогнозувати їх можливі зміни, розвиток. Нормативна методологія - це феномен явної самосвідомості науки, явна рефлексія.

Третю функція конс¬труктивна. На цій стадії наука здатна виконувати певні замовлення, тобто вести дослідження за поставленим завданням, ціллю, проблемою. У науці — це функції цілепокладання.

Суспільна географія користується системою методів досліджень, яка становить її методичний арсенал. Відповідно до різних рівнів дослідження сукупність методів поділяють на кілька груп.

Філософські методи мають на меті використання у наукових до-слідженнях категорій, положень, принципів і законів певних філо¬софських систем —діалектики, позитивізму, раціоналізму, інтуїти¬візму, сенсуалізму і т. д. На цьому рівні визначають загальну мето¬дологічну орієнтацію (спрямованість) досліджень. Філософські методи пояснюють протирічивий і складний розвиток засобів відо¬браження реальності та пізнання — понять, категорій, принципів, ідей, гіпотез, теорій, концепцій. Найбільш визнаним філософським методом у вітчизняному наукознавстві є діалектична логіка. Його доповнюють інші логіки — формальна, математична і т. д. Діалек-тичний метод розглядає всі явища у русі й розвитку, у взаємозв'я¬зку та взаємозумовленості, з точки зору причинності, єдності та боротьби протилежностей, переходу кількості в якість, заперечен¬ня заперчень. Філософські методи не підміняють загально- чи кон-кретнонаукові, але дають їм певну спрямованість, націленість на реалізацію принципів і законів відповідної філософської системи, світогляду.

Загальнонауковими методами називають засоби і прийоми дослі-джень, які з певними уточненнями та модифікаціями використову¬ють в усіх науках. Такими є, наприклад, індукція і дедукція, аналіз і синтез, логіко-дедуктивний метод, метод моделювання та ін.

Конкретно-науковими називають ті методи, які застосовуються в окремих науках або у споріднених групах наук. їх поділяють на дві групи: міждисциплінарні методи і спеціальні методи.

Спеціальні методи розробляють для потреб окремої науки і ви-користовують, головним чином, в ній. Якщо той чи інший спеціа¬льний метод широко використовується іншими науками, набуває загального визнання, то він стає міждисциплінарним або загально-науковим. У суспільній географії спеціальні методи спрямовані на аналіз соціально-економічної (суспільної) організації ландшафт¬ної оболонки в цілому та її окремих складових. Такими є методи аналізу положення географічних об'єктів, розміщення окремих по¬селень, підприємств, суспільно-географічних ареалів, методи сус¬пільно-географічної регіоналізації, районування, зонування, еше¬лонування.

Найважливішими видами емпіричних досліджень є спостереження, вимірювання та експеримент, за допомогою яких отримують первинну наукову інформацію про досліджуваний об'єкт. Вони безпосередньо повязані з науковою практикою. Головними напрямками емпіричних досліджень виступають порівняльний аналіз досліджуваних об'єктів, їх групування, систематика, класифікація.

Спостереження - це спосіб пізнання об'єктивного світу на основі безпосереднього сприйняття предметів і явищ за допомогою чуттєвості. Воно дозволяє отримати первинний матеріал для вивчення. Спостереження ведеться за планом і підпорядковується певній тактиці.

Особливим видом спостереження є вимірювання. Якщо зазвичай спостереження дає нам інформацію про якісні особливості, то вимірювання інформує про кількісні відношення, характерні для досліджуваного об'єкта. Інколи вимірювання здійснюється за допомогою наших органів відчуття, а в науковому пізнанні - через використання вимірювальних приладів.

Ефективним джерелом емпіричних досліджень є експеримент. Експеримент - це система операцій, впливу або спостережень, спрямованих на одержання інформації про об'єкт при дослідницьких випробуваннях, які можуть проводитися в природних і штучних умовах при змінні характеру проходження процесу.

Результатом емпіричних досліджень, які проводяться дослідним шляхом, є конкретні факти, за якими здійснюється констатація суттєвих кількісних і якісних ознак і властивостей об'єкта, що вивчається, і вони стають носіями елементарного знання.

Окрім того, важливими напрямками емпіричних досліджень виступають також порівняльний аналіз досліджуваних об'єктів, їх групування, систематизація, класифікація тощо.

Порівняльний метод -— один з фундаменталь¬них і основоположних напрямків пізнавального процесу. Порівнян¬ня — базовий принцип різноманітних методів класифікації, типіза¬ції, генералізації, оцінювання, прогнозування. На основі порівняль¬ного підходу формуються галузі знань і наукові дисципліни: порів¬няльне мовознавство; порівняльна планетологія; порівняльна мор¬фологія та порівняльна ембріологія — у складі біології.

Порівняльний метод базується на таких принципах формальної логіки:

1) принцип подібності порівнюваних об'єктів: порівнювати мож¬на лише ті об'єкти, які мають більше чи менше подібних ознак; ін¬шими словами, для порівняння будь-яких об'єктів необхідно пока¬зати, що вони мають спільні ознаки;

2) принцип розрізнення — за якими ознаками, за якими їх якісними та кількісними градаціями можна розрізняти досліджувані об'єкти.

У соціально-географічних дослідженнях можливі порівнян¬ня:1) просторові; 2) часові; 3) просторово-часові (ергодичні). Поши¬реними прикладами просторово-часових порівнянь у соціальній географії можуть бути дослідження процесів господарського осво¬єння простору.

Порівняння географічних об'єктів дає змогу оцінити їх подіб¬ність — відмінність, що є основою для наступної систематики та класифікації цих об'єктів. Якщо порівнюють об'єкти різних стадій чи станів розвитку або "віку", то стає можливим проаналізувати всю "траєкторію "розвитку даного об'єкту, виділити певні "фази" його становлення, розквіту й занепаду або відмирання. Такий підхід називають порівняльно-історичним методом

При вивченні суспільних явищ і процесів широко використо¬вується історичний метод, який включає їх періодизацію, аналіз внутрішньої структури та джерел розвитку, активної дії.

Сутність використання історичного методу полягає у вивчен¬ні всіх змін суспільних явищ та чинників різних історичних пері¬одів та їх вплив на сучасний стан цих явищ у соціальному, еконо¬мічному та територіальному (географічному) відношеннях.

Окрім того, історичний метод включає визначення причин та чинників, що зумовили виникнення того чи іншого явища (об'¬єкта), вивчення стадій його розвитку аж до сучасного стану. Екст¬раполюючи процес розвитку того чи іншого явища (об'єкта) на перспективу за допомогою математичного моделювання чи іншого способу, можна за тенденціями минулого зробити економічний чи економіко-географічний прогноз цих явищ і процесів на майбутнє. За допомогою історичного методу можна відповісти на запитання, як змінилися економіка того чи іншого району, його географічне середовище та господарське використання, як змінювалося розсе¬лення населення та ступінь господарського освоєння території. Тому в плані географічного вивчення соціально- економгеографі-чних об'єктів і явищ обов'язково є розділ про історію їх форму¬вання й розвитку. З нього, як правило, розпочинається досліджен¬ня об'єкта. Цей метод базується в основному на літературних, ар-хівних, фондових та інших джерелах інформації.

Картографічний метод полягає в розробленні картографічних мо-делей — карт. Карти можна складати в польових і камеральних умо¬вах. У першому випадку за спеціальними методиками картографують земну поверхню, чи її окремі компоненти — ґрунти, землекористуван¬ня і т. д., у другому — на спеціальну картографічну основу наносять ту чи іншу просторово організовану (адресну) інформацію.

Картографічний метод досліджень охоплює як вміння правильно й повно "читати" географічні карти, одержувати за їх допомогою вихідну інформацію, так і саме складання карт, зокрема польове кар¬тографування досліджуваних явищ, а також вміння показати ре¬зультати камеральних географічних досліджень на нових і оригіна¬льних картах. Загальновизнаним серед географів є такий критерій власне географічних досліджень: географічним є все те, що піддаєть¬ся картографуванню, що можна показати на карті. Карти дають широкі можливості для подальшого математико-картографічного моделювання: на основі вихідних карт розробля¬ють нові, більш узагальнені та абстраговані карти.

Математичні методи мають на меті застосування в науці прин¬ципів і положень, а також формального апарату математики і мате¬матичної логіки. Математику називають найбільш абстрактною за-гальнонауковою мовою, яка дає змогу розглядати будь-які явища і процеси незалежно (абстраговано) від їх змісту. У багатьох випад¬ках інтенсивне застосування математики у тій чи іншій науці формує нову предметну область, нову дисципліну: математична фізика, ма¬тематична економіка (економетрика), математична біологія (біоме-трика), математична геологія, математична географія.

Виділяють три основні рівні математизації суспільної географії. На першому рівні математизації застосовують кількісні показники і міри, тобто параметризують географічні об'єкти і явища, визнача¬ють певні метрики для їх відношень і т. д. Другий рівень математиза¬ції — застосування математичних засобів обробки даних з метою встановлення емпіричних залежностей і закономірностей. Третій рі¬вень математизації полягає у розробці математико-географічних моделей з використанням аксіоматико-дедуктивного методу, аналі¬зу кореляцій і регресій, теорії графів, багатовимірного статистично¬го аналізу, спектрального аналізу, теорії випадкових процесів і т. д.

За системним методом географічні об'єкти розглядають як складні системи. Система в найбільш зага¬льному розумінні — це множина взаємопов'язаних об'єктів (елемен¬тів системи), яка утворює певну цілісність, новий об'єкт. Кожна сис¬тема має такі властивості і відповідні характеристики:

- система складається з множини елементів; при цьому елеме¬нтами можуть бути об'єкти — матеріальні чи ідеальні (абстрак¬тно-формалізовані), властивості об'єктів, відношення між об'єктами;

- система має множину зв 'язків і відношень між складовими елеме-нтами; головні відношення називають системоутворюючими;

- в межах окремої системи її елементи можуть утворювати певні групи і блоки, які називають підсистемами даної системи;

- система являє собою не механічну сукупність складових елемен¬тів і підсистем, а їх цілісність, що має нові якості; це властивість емерджентності систем;

- кожна система має свою організацію, свою будову, яку назива¬ють структурою системи; систему можна розглядати за різними системоутворюючими відношеннями, у різних аспектах, у різних структурних зрізах, але звичайно структуру системи характеризу¬ють за головним, специфічним для даного класу систем системоут¬ворюючим відношенням;

- кожна система виконує властиві їй функції* по відношенню до її зовнішнього середовища, а її підсистеми мають внутрішні (іноді й зовнішні) функції;

- кожний об'єкт можна одночасно розглядати як систему, що складена певною множиною елементів, або ж як один з елементів бі¬льшої системи (надсистеми); це властивість еквгпотеиційпості систе¬много підходу, яка зумовлена наскрізною та ієрархічною системно-структурною організацією реального світу;

- системи розглядають функціонально, за їх входами і виходами. Міняючи вхідні імпульси системи та спостерігаючи за відповідною зміною виходів з системи, зміни її стану, можна зрозуміти механізми функціонування системи.

Розрізняють системи малі й великі, прості й складні.

Монографічний метод використовують при вивченні типових соціально- та економіко-географічних явищ і процесів, а також досвід окремих господарств. Він включає аналіз господарської діяльності підприємств, галузей, вивчення прогресивних методів ведення госпо-дарства, впровадження нових форм господарювання на основі моно-графічних праць або спеціальних досліджень.

Літературний метод дослідження широко використовується при виконанні теоретичних робіт, історико-географічних досліджень то¬що. Цей метод використовується всіма дослідниками, оскільки вони зобов'язані детально вивчити літературу з даної теми, використати досвід своїх попередників і, не повторюючи їх, зробити власних вне¬сок у розробку наукової теми.

Конкретно-наукові методи (спеціальні), які використовуються в окремих науках чи в генетично пов'язаних або об'єднаних спільністю об'єктів, тобто спеціальними, називаються такі, що обґрунтовуються певною наукою й використовуються головним чином у ній самій. Сто¬совно даного курсу найбільш ефективними є методи просторового аналізу, порівняльно-географічний, картографічний, балансовий, візу¬альний та метод анкетного опитування.

Головним завданням дослідника є виявлення соціально-економгеографічних просторових зв'язків в усіх напрямах. Тільки в процесі такого пізнання можна дати відповідь на запитання про при¬чини територіальних відмінностей у розвитку й розміщенні населення, галузей господарства та їх окремих поєднань

Балансовий метод - це основний метод координації та взаємного уз-годження всіх показників, які відображають сутність досліджуваного явища або процесу. За допомогою балансового методу вивчають та аналізують відповідності у використанні національним господарством природних, трудових, фінансових ресурсів, взаємозв'язки між окре¬мими районами й цілими державами та їхніми інтеграційними утво¬реннями. Баланси поділяються на планові та звітні.

Особливе місце в науково-дослідницький діяльності, а також у практиці розвитку національної економіки належить міжгалузевим і міжрайонним балансам, які дають можливість розкрити галузеві зв'язки в національному господарстві, структуру витрат і рентабель¬ність галузей тощо, а також дають змогу моделювати й розробляти структуру внутрішніх і зовнішніх зв'язків територіально-соціально-економічних систем різного ієрархічного рангу. Міжгалузевий баланс складається у двох варіантах: натуральному та вартісному виразі.

Загалом, балансовий метод як загальнонауковий найчастіше ви-користовується в конкретній економіці. Його застосовують під час аналізу показників, що перебувають у функціональній залежності або відносяться як частка до цілого. Він визначається як „група розрахун¬кових прийомів" для аналізу, прогнозування й планування розвитку динамічних систем з визначеними потоками ресурсів і продукції ("за¬трати - випуск", "виробництво -споживання", "ввезення - вивезення", а в загальному вигляді -"прибутки - витрати") і детермінованими за¬лежностями між прибутковою й видатковою частинами. Його також широко використовують при плануванні й аналізі економічної діяль¬ності підприємств, галузей. Наприклад, аналіз забезпечення підприєм¬ства (галузі) робочою силою та використання трудових ресурсів здійс¬нюють на основі балансу праці. Забезпеченість підприємств (галузі) нормованими засобами та правильність їх використання аналізують на підставі планового балансу оборотних засобів.

Рух засобів підприємства контролюють і аналізують також за до-помогою балансового методу. Кількість засобів на початку року разом із надходженням їх із різних джерел протягом року повинна обов'язко¬во дорівнювати решті засобів на кінець року разом із вибуттям їх за призначенням та списанням втрат і нестач. Якщо такої рівності немає, треба шукати помилки в записах складського або бухгалтерського об¬ліку чи вважати за зловживання. Перевірку наявності всіх товарно-матеріальних цінностей, розрахунків і готівки під час інвентаризації перед складанням річного звіту теж проводять на основі цього методу. Бухгалтерські баланси складають за принципом балансового методу.

Метод прогнозування - це спеціальне наукове дослідження кон¬кретних перспектив розвитку соціально-економгеографічних об'єктів (явищ).

Завдання його - визначення майбутнього стану інтегральних гео-систем, характеру взаємодії природи й населення. Прогнозування - це складне поєднання наукового знання з інтуїцією. Розрізняють пошу¬кове (генетичне та ресурсне), нормативне прогнозування. Пошукове прогнозування передбачає, що тенденції, які спостерігаються, не бу¬дуть змінені за допомогою вольового рішення.Соціально-економгеографічні прогнози мають переважно цільовий, нормативний характер, тобто перед-ба¬ча¬ють шляхи досягнення бажаного стану об'єкта на основі заздалегідь зада¬них критеріїв мети дослідження. Ва¬жливим завданням соціально-еко-ном¬гео¬гра¬фічного прогнозування є визначення та оцінка як окремих, та і сумарних со¬ціально-економгеографічних передумов, наслідків науково-технічного ново¬введення, порівняння витрат з досягнутим економічним і соціальним ефектом у часовому та територіальному аспектах. Прогноз на перспе¬ктиву по¬винен виявити й обгрунтувати найбільш важливі, пріоритетні завдання, розв'язання яких вимагає першочергової концентрації ре¬сурсів та зусиль. Але щоб мати наукове й практичне значення, геопро-гнозування повинне дотримуватися кількох принципів. Воно поклика¬не послідовно й гармонійно розв'язувати кардинальні соціально-економічні проблеми суспільства з метою максимального задоволення матеріальних і духовних потреб народу на базі підвищення ефектив¬ності й раціональності використання ресурсів та інтенсифікації вироб¬ництва, враховуючи його галузеву й територіальну збалансованість. Окрім того, при прогнозуванні потрібно враховувати й такі загально-наукові принципи, як історичний підхід, принцип порівняння, неви¬значеність прогнозованих явищ і принцип безперервності самого про¬цесу прогнозування.

Будь-яке прогнозування є складним багатоступеневим процесом, на кожному етапі застосовуються свої загальнонаукові та міжнаукові методи. У соціально-економгеографічних дослідженнях широко засто¬совується (особливо під час польових досліджень) візуальний метод та метод анкетного опитування.

Візуальний метод дослідження грунтується на безпосередньому спостереженні явищ (об'єктів) і застосовується переважно для розу¬міння вищезазначених методів.

Економгеограф отримує новий матеріал, в основному, внаслідок безпосередніх територіальних досліджень. Необхідно побачити дос-ліджуваний об'єкт, вивчити на місці типові явища, встановити, чому саме так вони проходять. Значну цінність має виробничий досвід лю¬дей, оскільки необхідне особисте знайомство з різними типами госпо¬дарської діяльності населення. Візуальний метод незамінний при ви¬вченні мікрогеографії та плануванні міст і сіл. При великомасштабно¬му дослідженні території, при ознайомлені з технологічними й вироб¬ничими процесами тощо. Спостереження повинне супроводжуватися бесідами з спеціалістами, керівниками виробництва, старожилами до¬сліджуваного об'єкта, а якщо необхідно, то й фотографуванням місце¬вості.

Метод анкетною опитування став одним із розповсюджених спеціальних методів у соціально-економгеографічних дослідженнях. Його використовують у двох випадках: якщо інформація відсутня; як¬що необхідно визнати думку певного кола людей про мотиви та при¬чини соціальних явищ. Існують дві форми проведення опитування. Це може бути бесіда, в ході якої той, хто бере інтерв'ю, ставить низку цілеспрямованих запитань і за їх допомогою отримує інформацію про проблеми, які його цікавлять. Опитування може бути організоване та кож за допомогою анкети певної форми, яку опитуваний заповнює самостійно або за допомогою дослідника.

Викладені вище методи дослідження та деякі інші використову¬ються в соціальній та економічній географії в поєднанні і в залежності від поставленого завдання.

3.Основні загальнонаукові підходи в наукових дослідженнях.(самостійне опрацювання)

Лекція 5

Вибір, етапи та економічна ефективність наукового дослідження.

План