- •2. Джерела виникнення I розвитку теорiї фізичного виховання
- •1. Визначення поняття
- •2. Джерела виникнення I розвитку теорiї фізичного виховання
- •2. Джерела виникнення і розвитку теорії фізичного виховання
- •3. Вихідні поняття теорії фізичного виховання
- •3.1. Фізична культура
- •3.2. Фізичний розвиток
- •3.3. Фізичне виховання
- •3.4. Спорт
- •4. Заключення
- •1. Визначення поняття
- •2. Основи української національної системи фізичного виховання
- •2.1. Телеологічні основи
- •2.2. Науково-методичні основи
- •2.3. Правові, програмні та нормативні основи
- •6. «Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України».
- •2.4. Організаційні основи
- •3. Умови функціонування системи фізичного виховання
- •4. Мета системи фізичного виховання в Україні
- •5. Основні завдання фізичного виховання
- •5.1. Освітні завдання
- •5.2. Оздоровчі завдання
- •5.3.Виховні завдання
- •5.3.1. Інтелектуальний розвиток учнів у процесі фізичного виховання
- •5.3.2. Моральне виховання учнів у процесі фізичного виховання
- •5.3.3. Виховання волі в процесі занять фізичними вправами
- •5.3.4. Фізичне і господарсько-трудове виховання учнів
- •5.3.5.Вплив занять фізичними вправами на естетичне виховання учнів
- •5.4. Основні напрямки конкретизації завдань у фізичному вихованні
- •6. Система фізичного виховання у народній педагогіці та її розвиток у спадщині видатних українських педагогів минулого
- •7. Передумови і перспективи реформування національної ситеми фізичного виховання колярів
- •Література
- •1.Визначення поняття
- •2. Фізичні вправи як основний засіб фізичного виховання
- •3. Фактори, які визначають вплив фізичних вправ на організм учнів
- •2.2. Зміст і форма фізичних вправ
- •3. Техніка фізичних вправ
- •3.1. Загальні поняття про техніку рухових дій
- •3.2. Компоненти техніки фізичних вправ
- •3.3. Фази виконання фізичних вправ
- •4. Характеристики рухів
- •4.1. Просторові характеристики
- •4.2. Часові характеристики рухів
- •4.3. Просторово-часові характеристики
- •4.4. Динамічні характеристики
- •4.5. Ритмічні характеристики
- •5. Основні умови раціональної спортивної техніки
- •6. Класифікація фізичних вправ.
- •7. Природні сили як засіб фізичного виховання.
- •8. Гігієнічні фактори як засіб фізичного виховання.
- •1. Визначення поняття
- •2. Принцип свідомості й активності учнів
- •2.1. Формування стійкого інтересу до мети і завдань занять
- •2.2. Самоаналіз дій учнів
- •2.3. Виховання в учнів творчого ставлення до занять
- •3. Принцип наочності
- •4. Принцип доступності й індивідуалізації
- •5. Принцип систематичності
- •6. Принцип міцності і прогресування
- •1. Шляхом відвідування уроків та інших занять фізичними вправами дайте оцінку рівня реалізації методичних принципів вчителем (тренером, викладачем, інструктором).
- •2. Практичні методи
- •2.1. Методи навчання рухових дій
- •2.2.Методи вдосконалення та закріплення рухових дій
- •2.3.Методи вдосконалення фізичних якостей
- •Iмiтацiя рухiв дає можливiсть:
- •Література
- •2.1.Загальна характеристика сили як фізичної якості людини
- •1.2. Фізичні навантаження та відпочинок як фактори впливу на фізичний розвиток
- •1.3. Адаптація – як основа вдосконалення фізичних якостей
- •2. Основи методики розвитку сили
- •2.1.Загальна характеристика сили як фізичної якості людини
- •2.2. Фактори, що зумовлюють силові можливості людини
- •2.3. Засоби вдосконалення сили
- •2.4. Методика розвитку максимальної сили
- •2.4.1. Методика розвитку максимальної сили шляхом збільшення м’язової маси
- •2.4.2. Методика розвитку максимальної сили шляхом удосконалення міжм’язової координації
- •2.4.3. Методика розвитку максимальної сили шляхом
- •2.4.4. Методика розвитку максимальної сили шляхом
- •2.5. Методика розвитку швидкої сили
- •2.6. Методика розвитку вибухової сили
- •2.6.1. Методика застосування вправ з обтяженням массою предметів, включаючи і предмети для метання
- •2.6.2. Методика застосування ізометричних вправ і вправ
- •2.6.3. Методика застосування стрибкових вправ для
- •2.7. Поради щодо профілактики травм в процесі силової підготовки
- •2.8. Вікова динаміка природного розвитку сили
- •2. 9. Контроль силових можливостей та деякі особливості
- •1. Складіть програми удосконалення максимальної сили шляхом збільшення м’язової маси, окремо для учнів початкових, середніх та старших класів.
- •3.4. Методика вдосконалення прудкості
- •3.4.1. Методика вдосконалення швидкості рухових реакцій
- •3.4.2. Методика вдосконалення швидкості циклічних рухів
- •3.4.3. Методика вдосконалення швидкості ациклічних рухових дій
- •3.4.4. “Швидкісний бар’єр”, його профілактика та усунення
- •3.5. Вікова динаміка природного розвитку прудкості
- •3.6. Контроль розвитку прудкості та деякі особливості методики їх удосконалення у школярів
- •4.1. Загальна характеристика витривалості
- •4.2. Фактори, що зумовлюють витривалість людини
- •4.3. Засоби виховання витривалості
- •4.4. Методика вдосконалення загальної витривалості
- •4.5. Методика розвитку швидкісної витривалості
- •4.6. Методика розвитку силової витривалості
- •4.6. 1. При застосуванні вправ з обтяженням масою предметів, з еластичними предметами тощо
- •4.6.2. При локальному розвиткові силової витривалості
- •4.6.3. При застосуванні ізометричних вправ
- •4.6.4. При розвитку силової витривалості ніг
- •4.7. Особливості вдосконалення витривалості в
- •4.8. Вікова динаміка природного розвитку витривалості
- •5.1.Загальна характеристика гнучкості
- •5.2. Фактори, від яких залежить прояв гнучкості
- •5.3. Засоби вдосконалення гнучкості
- •5.4. Методика розвитку гнучкості
- •5.5. Вікова динаміка природного розвитку гнучкості та контроль за її розвитком
- •6.1. Загальна характеристика спритності
- •6.2. Фактори, що визначають спритність
- •6.3. Координаційні здібності
- •6.3.1. Здатність до оцінки і регулювання динамічних і
- •6.3.2. Здатність до збереження рівноваги
- •6.3.3. Здатність відчувати ритм
- •6.3.4. Здатність до довільного розслаблення м’язів
- •6.3.5. Здатність до узгодженості рухів
- •7. Загальні основи методики вдосконалення спритності
- •8. Вікова динаміка розвитку та контроль спритності
- •1. Особливості навчання у фізичному вихованні
- •2. Рухові уміння і навички
- •3. Механізми формування рухових дій
- •4. Структура процесу навчання рухових дій
- •4.1. Етап розучування рухової дії
- •4.1.2. Методика навчання на першому етапі
- •4.1.3. Роль зворотного зв’язку в навчанні
- •4.2. Етап засвоєння рухової дії
- •4.2.2. Методика навчання на другому етапі
- •4.3. Етап закріплення рухової дії
- •4.3.1. Мета, завдання та особливості третього етапу
- •4.3.2. Методика навчання на третьому етапі
- •5. Організація навчальної діяльності
- •5.1. Особистісно-діяльнісний підхід до організації навчального процесу
- •5.2. Зовнішня структура навчальної діяльності
- •5.2.2. Навчальне завдання в структурі навчальної діяльності
- •5.2.3. Контроль (самоконтроль), оцінка (самооцінка) в
2.2. Фактори, що зумовлюють силові можливості людини
Сила, яку здатна проявити людина у руховій діяльності, залежить від зовнішніх (величина опору, довжина важелів, погодно-кліматичні умови, добова та річна періодика) та внутрішніх факторів. До внутрішніх факторів належать:
1. Структура м’язів. За структурою і метаболічними якостями розрізняють два основні типи м’язових волокон: червоні та білі. Червоні здатні до тривалої, повільної роботи. Сила і швидкість скорочення білих волокон значно вищі, ніж червоних.
Процентне свіввідношення різних типів м’язових волокон у кожної людини генетично обумовлене і не змінюєтьсяу процесі силового тренування. Проте внаслідок тривалої силової підготовки збільшується відношення площі білих до площі червоних волокон, що свідчить про робочу гіпертрофію білих м’язових волокон.
При малому напруженні в роботу включаються переважно повільні волокна. Швидкі мають більш високий поріг збудження і включаються при значних напруженнях. Цікаво, що навіть при дуже великих напруженнях одночасно включається в роботу всього 40-50% кількості рухових одиниць. Навіть найсильніші добре треновані штангісти під час рекордних підходів можуть мобілізувати не більш як 60-65% рухових одиниць. Найбільшу кількість рухових одиниць організм включає в роботу в екстремальних умовах під впливом дуже сильних емоцій.
2. М’язова маса. Збільшення м’язової маси супроводжується зростанням абсолютної сили. Проте, позитивна залежність “маса тіла – абсолютна сила” тим більша, чим краще тренована людина. У мало тренованих осіб вона може зовсім не проявлятись. Поряд з тим, зі збільшенням м’язової маси відносна сила, як правило, зменшується.
У зв’язку з цим розвиток силових можливостей тільки за рахунок збільшення м’язової маси буде мало перспективним щодо тих рухових дій, де провідне місце займає відносна сила.
У процесі спеціального силового тренування м’язову масу можна значно збільшити. Так, у фізично середньо розвинутих чоловіків м’язова маса складає 40% від загальної маси тіла. У видатних штангістів – 50-55%, а в культуристів – до 60-70%.
3. Внутрішньом’язова координація. Як відомо, кожний руховий нерв складається з окремих мотонейронів. Кожний окремий мотонейрон з його розгалуженням і м’язовими волокнами, які він інервує, називають руховою одиницею (РО).
РО різних м’язів суттєво відрізняються за структурою, силовими можливостями та особливостями активізації.
М’язи, які забезпечують виконання рухових дій з тонкою координацією їх у просторі, часі і за величиною зусиль, складаються переважно з великої кількості (до 3 тис.) РО і малої кількості м’язових волокон в них (від 5-10 до 40-50). М’язи, які здійснюють відносно грубу координацію рухів, складаються з меншої кількості РО (500-1500), а кожна з них включає велику кількість м’язових волокон (2 тис.). Це і пояснює великі розбіжності у силових можливостях різних РО.
Процес м’язового скорочення характеризується певним порядком активізації РО. Коли долається незначний опір, активізуються повільні РО. Якщо опір зростає, до роботи залучається все більша кількість швидких РО. Таким чином, внутрішньом’язова координація полягає у синхронізації збудження рухових одиниць з метою залучення якомога більшої їх кількості до подолання опору.
Кількість РО, що залучаються до роботи при довільному напруженні м’язів, залежить від рівня тренованості. Так, у нетренованих людей при максимальних силових напруженнях залучається до роботи біля 30-50% РО, а у тренованих - до 80-90%. Найвищого рівня синхронізації збудження РО можна досягти при подоланні субмаксимального (80-95%) і максимального опору.
4. Міжм’язова координація. Її суть полягає у синхронізації збудження оптимальної для певної рухової дії кількості м’язів синергістів; гальмуванні активності м’язів-антагоністів; раціональній послідовності залучення до роботи м’язів; забезпеченні фіксації в суглобах, у яких не повинно бути рухів, доборі оптимальної амплітуди робочої фази і тої її частини, де доцільно акцентувати зусилля.
Для вдосконалення міжм’язової координації найефективніші вправи з обтяженнями величиною 30-80% від максимальної сили у відповідній вправі. Участь у роботі великої кількості дрібних РО при невисоких проявах сили, дозволяє забезпечувати ефективну регуляцію м’язової діяльності і виконувати рухові дії на високому рівні координації. При використанні обтяжень понад 80% від максимальних до роботи залучаються великі РО, що суттєво знижує ефективність регуляції рухів, їх координацію.
5. Реактивність м’язів. ЇЇ суть полягає у здатності м’язів накопичувати енергію розтягування з наступним її використанням як силового додатку, що підвищує потужність їх скорочення. Чим активніше (в оптимальних межах – 15-25%) розтягуються м’язи у фазі амортизації і чим швидше вони переключаються з поступливої до долаючої роботи, тим вища потужність їх скорочення.
Реактивність м’язів найбільше впливає на прояв вибухової та швидкої сили і добре розвивається при виконанні вправ з обтяженнями, які дозволяють повторно їх долати в одному підході від 4 до 10 разів з високою швидкістю.
6. Потужність енергоджерел. Короткочасна напружена силова і швидкісно-силова робота забезпечується фосфатними енергоджерелами (АТФ, КрФ), а триваліша виконується за рахунок анаеробного та аеробного розщеплення глікогену. Якісне силове тренування сприяє накопиченню у м’язах запасів енергоречовин. Так, нетренований м’яз вміщує до 0,5% креатинфосфату від його загальної маси, а добре тренований – 1,5% від загальної маси конкретного м’яза. Інтенсивна силова робота сприяє також збільшенню запасів глікогену в м’язах на 80-100%.