Чг* Тг* Чг*

Виходячи з цих та інших міжнародних документів, Українсь­кий центр економічних та політичних досліджень (УЦЕПД) у

₁₁₃

Теорія журналістика

тттшт^тттшіїмштіжвшттшшттшюш

квітні 1997 р. проаналізував існуючі вітчизняні законодавчі акта які забезпечують право громадян України на свободу слова т вільне одержання інформації.

Законодавчими актами, що регулюють їді правовідносини, Конституція України 1996 p., Закони України «Про інформацію від 2 жовтня 1992 p., «Про друковані засоби масової інформаці (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р. із змінами та допов неннями, від 11 листопада 1993 p., «Про радіо і телебачення» щ 21 грудня 1993 p., змінами та доповненнями від 2 червня 1995 р. «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р., «Прс захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994р, «Про інформаційні агентства» від 28 лютого 1995 р., «Про рекла­му» від 3 липня 1996 p., окремі норми Цивільного кодексу Укра­їни, Закону України «Про державну таємницю* від 2 І січня 1994р., укази та розпорядження Президента України, постанови Кабіне­ту Міністрів, ратифіковані Верховною Радою України, міжна­родні пакти у цій галузі.

Уст. 19 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлен­ня, це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свобод, шукати, одержувати і поширювати інфор­мацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ст. 19) дотримується такого ж трактування права на свободу слова. У документі уточнено, що воно може бути здійснене в усній, пи­семній, художній формі вираження або за допомогою друку чи іншими способами.

У Міжнародному пакті наголошується, що користування пе­редбаченим правом накладає особливі обов'язки і відповідаль­ність. Воно може бути, отже, пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними для поважання прав і репутації інших осіб, для охорони держав­ної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності на­селення.

Основні положення, які забезпечують права людини щодо свободи слова, визначені Конституцією України 1996 р., у розді­лі «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Відпо­відно до ст. 24 Конституції, громадяни мають рівні конституцій­ні права і свободи, є рівними перед законом. У ст. 22 встановле­но, що «конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані», разом з тим Конституцією передбачено, що «при

₁₁₄

^{Нормативна база діяльності преси}

прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та сво­бод». Ці зафіксовані у Конституції норми відповідають усталеній міжнародній практиці та принципам Загальної декларації прав людини та громадянина.

Конституцією України чітко визначено політико-правовий зміст свободи слова. У ст. 34 передбачено, що кожному гаранту­ється право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Політична цензура в Україні обмежена.

Разом з тим, частиною цієї статті встановлені окремі обме­ження щодо здійснення цих прав на підставі окремого закону. Ці обмеження викладені в загальному вигляді і не мають конкрет­ного змісту. А отже, можуть бути використані з метою порушен­ня конституційних прав громадян. Так, свобода слова може бути обмежена в інтересах національної безпеки, територіальної ці­лісності, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав ін­ших людей, запобігання розголошенню одержаної конфіденцій­ної інформації або для підтримання авторитету та неупередже­ності правосуддя.

Зрозуміло, що така невизначеність у законодавстві може приз­вести до того, що публікація у засобах масової інформації (навіть достатньо обгрунтована) щодо корумпованої окремих представ­ників державної влади може розглядатися як загроза національ­ній безпеці або як така, що підриває авторитет правосуддя. Тому існує необхідність прийняти відповідний закон, в якому підстави обмеження свободи слова були б чітко визначені і не підлягали б двозначному тлумаченню, привести Закон України «Про інфор­мацію», інші законодавчі акти у відповідність до Конституції України.

Подальший розвиток законодавчої бази у сфері свободи слова пов'язаний з прийняттям у грудні 1993 р. Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (із змінами та доповненнями, вне­сеними Верховною Радою в червні 1995 p.). Цим Законом регу­люється діяльність телерадіоорганізацій на території України, визначаються правові, економічні, соціальні, організаційні умо­ви їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних проблем.

У Законі встановлюються основні принципи діяльності телера­діоорганізацій, повноваження державних органів щодо телеба­чення і радіомовлення в Україні.

₁₁₅

Теорія журналістики

На підставі ст. 5 цього Закону в Україні з метою реалізації та дотримання законодавства у цій галузі створена Національна рада з питань телебачення та радіомовлення як позавідомчий держав­ний орган. Склад Національної ради затверджувався Верховною Радою України (з прийняттям Конституції України склад Ради затверджується на паритетних засадах: по 4 особи — Верховною Радою та Президентом України). До основних повноважень Ради належить контроль за додержанням законодавства у цій галузі, видача, тимчасове зупинення та анулювання ліцензій на право використання каналів мовлення та часу мовлення.

Законом встановлюється заборона втручання у творчу діяль­ність телерадіоорганізацій, антимонопольні обмеження, принципи захисту національного телевиробництва, структура Національ­ного телебачення і радіомовлення України.

Розділом II Закону передбачений порядок заснування теле­радіоорганізацій та ліцензування їх діяльності. Заборонено ство­рення телерадіоорганізацій з іноземними інвестиціями, частка яких у статутному фонді перевищує ЗО відсотків.

У Законі визначені основні принципи організації телерадіо-мовлення, рекламної діяльності, права та обов'язки телерадіоор­ганізацій та їх творчих працівників, права телеглядачів та радіос­лухачів, порядок спростування недостовірної інформації, органі­зація фінансування та матеріально-технічної бази телерадіоорга­нізацій, встановлюється відповідальність за порушення законо­давства про телебачення і радіомовлення.

У лютому 1995 р. Верховна Рада України ухвалила Закон Ук­раїни «Про інформаційні агентства». Цим Законом закріплюються правові основи діяльності в Україні інформаційних агентств та їх міжнародного співробітництва.

Інформаційними агентствами згідно з цим Законом є зареєс­тровані як юридичні особи суб'єкти інформаційної діяльності, що діють з метою надання інформаційних послуг.

Свобода діяльності інформаційних агентств гарантується, а цензура в Україні заборонена.

Законом визначено статус інформаційних агентств та основні принципи їх діяльності, порядок заснування, державної реєстра­ції та припинення діяльності інформагентств, статус суб'єктів діяльності інформагентств, організація розповсюдження продук­ції зазначеного органу.

Законом встановлюється також відповідальність за порушен­ня законодавства про інформаційні агентства, порядок розпов-

₁₁₆

Нормативна база діяльності преси

сюдження в Україні продукції іноземних інформагентств та діяль­ність інформаційних агентств за кордоном.

Провівши комплексну правову експертизу основних законо­давчих актів з питань свободи слова в Україні, експерти Укра­їнського центру економічних і політичних досліджень (УЦЕПД) дійшли таких висновків:

8 Україні існує розвинена система правових актів, що регу­ люють відносини у сфері свободи слова. Загалом, основні при­ нципи, норми та положення відповідають загальноприйнятим міжнародно-правовим стандартам, міжнародним конвенціям з прав людини.

Такий висновок експертів Центру підтверджується й опиту­ванням провідних журналістів України. За даними цього опиту­вання, більше 53% респондентів оцінили законодавчу базу як таку, що створює об'єктивні умови для існування незалежних засобів масової інформації.

Разом з тим існування такої системи законодавчих актів ще не гарантує реального захисту інтересів суспільства щодо отри­мання вільної та неупередженої інформації. Це пов'язано, перш за все, з реальним захистом прав журналістів та засобів масової інформації, реальною дією законів та відповідальністю за їх по­рушення, зміцненням незалежної судової влади.

Зауваження та пропоновані зміни до чинного законодавства подані у основних висновках та пропозиціях Українського цент­ру економічних і політичних досліджень.

Свобода слова здійснюється через інститут незалежних ЗМІ, діяльність яких залежить від держави. Але держава не є абстрак­ція, вона втілена в конкретних владних структурах і особах, дії яких саме і формують реальне правове і суспільно-політичне поле, в якому працюють засоби масової інформації.

З цієї точки зору з'ясування реальної ситуації незалежних мас медіа передбачає аналіз дій і висловлювань (текстів) вищих носі­їв влади, які формують інформаційну політику держави.

Прихильність влади до основоположних принципів діяль­ності незалежних ЗМІ — вільному доступу до інформації, об'єк­тивному висвітленню дій влади, суспільній заангажованості — була задекларована на найвищому державному рівні — главою держави.

9 листопада 1995 p., виступаючи на III Всеукраїнському пле­ нумі творчих спілок України, Президент України проголосив: «Ми — за дотримання принципу свободи в діяльності «четвертої влади», інформаційну відкритість, тверду підтримку журналістів

Теорія журналістики

у їх зусиллях до об'єктивного висвітлення мети і мотивів дій дер^ жави, показу життя суспільства таким, яким воно є і повинно бути» (Урядовий кур'єр. — 1995. — 11 лист,).

Але вже найближчі після цієї заяви кроки глави держави за­свідчили, що реальна інформаційна політика не завжди відпові­дає деклараціям.

По двох тижнях після виступу на пленумі, 23 листопада 1995 р_% було підписано розпорядження Президента України «Про коор­динацію роботи прес-служб та інформаційно-аналітичних під­розділів органів державної виконавчої влади» (Урядовий кур'єр. — 1995. — 24 лист.).

Рішення, мета якого «реалізація єдиної державної інформа-ційної політики України, висвітлення в засобах масової інфор­мації рішень і практичних дій органів державної виконавчої вла­ди», запровадило так звану «інформаційну вертикаль».

«Вертикаль» об'єднувала прес-служби та інформаційно-ана­літичні підрозділи усіх органів державної виконавчої влади — Кабінету Міністрів, міністерств, інших центральних органів, об­ласних держадміністрацій Києва та Севастополя - і замикалась на Прес-службі Адміністрації Президента. Остання отримувала право «координувати підготовку матеріалів, що передаються за­собам масової інформації та містять оцінки зовнішньої та внут­рішньої політики держави, які можуть мати важливий суспіль­ний резонанс».

На думку експертів УЦЕПД, Прес-служба Президента Украї­ни як підрозділ допоміжної та консультативної структури не може здійснювати функції управління підрозділами центральних та місцевих органів державної виконавчої влади.

По друге, координація підготовки з Прес-службою Президен­та України матеріалів для засобів масової інформації є обмежен­ням права журналістів на одержання інформації, оскільки Адмі­ністрація Президента отримала довільну можливість дозування інформації — адже визначення, яка саме інформація «має велике політичне та суспільне значення», жодними правовими нормами не регламентується.

Окрім* того, позбавляючи засоби масової інформації суспіль­но значущої інформації, держава тим самим позбавляється під­тримки власних громадян в очах світового співтовариства.

Так, наприклад, інформацію про останній тур українсько-ру­мунських переговорів вітчизняні мас медіа отримали з румунсь­ких газет, які дуже широко висвітлювали хід переговорів (Голос

₁₁₈

Нормативна база діяльності преси

^'країни. — 1997. — 21 січн.). У результаті — позиція Северина Одержала підтримку румунської громадськості, що засвідчили засоби масової інформації, а світове товариство пересвідчилося, Що позиція Румунії — не просто вольове рішення державної вла­ди, а рішення, яке спирається на волю громадян. Воля українсь­ких громадян залишилась для власної влади нецікавою, а для сьіту — невідомою.

Така ж ситуація з українсько-російськими переговорами, зок­рема, про Чорноморський флот. Російські мас медіа щонайшир­ше коментували хід переговорів, посадові особи в докладних ін­терв'ю наводили аргументи на користь Росії, апелюючи до під­тримки росіян — і не знаходять її.

Українські мас медіа після чергового раунду переговорів от­римали коротку репліку Секретаря Ради національної безпеки: «Коли я сьогодні скажу, на які поступки ми пішли, ми ніколи нічого не підпишемо» (Післямова. — 1996. — 27 жовт.).

Приблизно стільки ж інформації мають українські мас-медіа і з приводу так званого «нульового варіанту». І навряд чи мати­муть більше, оскільки Президент пропонує Верховній Раді роз­глядати цю проблему у закритому режимі.

У результаті громадяни України позбавлені достовірної інфор­мації і відповідно — можливості визначитися у ставленні до су­часного стану українсько-російських відносин. Майже половина (46%) опитаних у ході відповідного дослідження не змогли дати ані позитивної, ані негативної оцінки цих відносин (Соціс-Гел-лап, квіт. 1996 p.).

Серед тих, хто оцінив стан українсько-російських стосунків як негативний, лише 6% вказали на необхідність вирішення про­блеми поділу Чорноморського флоту як передумову їх покра­щення. Таким чином, ця проблема практично байдужа абсолют­ній більшості громадян України. А політичне керівництво дер­жави, приховуючи інформацію, відкрито демонструє, що йому байдужа думка власних громадян з цього приводу.

Що ж до світового співтовариства, то навряд чи воно підтри­муватиме позицію України в українсько-російських відносинах, оскільки послідовність і передбачуваність цієї позиції за умови відсутності громадської думки досить сумнівна.

У своїх висловлюваннях програмного характеру Президент поширив сутнісний принцип «інформаційної вертикалі» — дозу­вання інформації, призначеної для оприлюднення, — не лише на прес-служби структур виконавчої влади, а й на весь масив